ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2020 р. Справа№ 910/3884/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання - Нікітенко А.В.

за участю представників:

від позивача: адвокат Пантюшенко О.О.;

від відповідачів: 1. представник Литовченко В.П.;

2. не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 (повний текст складено та підписано 07.08.2020)

у справі № 910/3884/20 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод"

до Держави України в особі:

1) Міністерства юстиції України

2) Державної казначейської служби України

про відшкодування шкоди 4 782 191,04 грн., яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Луганський Авіаційний ремонтний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди 4 782 191,04 грн., яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою.

Позовні вимоги мотивовані незаконною бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі у ВП № 38294724 про стягнення з ДП "Севастопольського авіаційного підприємства" на користь Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" 5 977 153,43 грн., яке було відкрито на підставі наказу Господарського суду м.Севастополь № 919/213/13-г від 13.05.2013, та в рамках якого 06.12.2013 були стягнені із боржника грошові кошти та у січні 2014, платіжні доручення про перерахування на користь стягувача коштів у сумі 4 782 191,04 грн. сформовані органом виконавчої служби, проте кошти перераховані стягувачу не були, неодноразові звернення до відповідачів не призвели до відновлення прав стягувача, у зв`язку із чим позивач просить стягнути спірні кошти з відповідача як майнову шкоду в порядку ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.03.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 у задоволенні позову до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди 4 782 191,04 грн., яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою, відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство "Луганський Авіаційний ремонтний завод" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву та стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України на користь Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" грошові кошти у розмірі 4 782 191,04 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірна бездіяльність - неперерахування посадовими особами органу ДВС ДП "ЛАРЗ" стягнутих з боржника грошових коштів; наявність шкоди - матеріальна шкода в розмірі 4 782 191,04 грн.; причинно-наслідковий зв`язок - внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб органу ДВС ДП "ЛАРЗ" фактично позбавлений грошових коштів в розмірі 4 782 191,04 грн., які були стягнуті органом ДВС з боржника по виконавчому провадженню.

На думку скаржника, суд першої інстанції застосував наказ Міністерства юстиції № 115/5 від 30.01.2015, але цей нормативний акт не підлягав застосуванню, тому що він не регулює спірні правовідносини, також скаржник вказує про безпідставність застосування Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2015 № 1207-VII.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/3884/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" відповідає вимогам статті 258 ГПК України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.

Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Суддя-доповідач доповів колегії суддів про закінчення проведення підготовчих дій та про необхідність призначення справи до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні 08.10.2020.

01.10.2020 від першого відповідача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про те, що скаржник не довів ні в апеляційній скарзі, ні в позові, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (у даному випадку відповідачів) та збитками, які скаржник зазнав у зв`язку із неотриманням коштів. Зі змісту позовних вимог вбачається, що виконавче провадження, перебувало на виконанні саме у відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі, що виключає безпосередні правовідносини позивача з Міністерством юстиції України, та можливість настання юридичної відповідальності відповідача у вказаній справі. Міністерство юстиції України, як юридична особа, може нести будь-яку відповідальність лише у разі самостійного порушення норм законодавства України, та не може нести будь-яку відповідальність за діяння будь-яких інших осіб.

Представники другого відповідача у судове засідання 08.10.2020 не з`явились.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників другого відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 08.10.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву та стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" грошові кошти у розмірі 4 782 191,04 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Представник першого відповідача у судовому засіданні 08.10.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, з підстав, викладених зокрема у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представників позивача та першого відповідача, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди 4 782 191,04 грн., яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України позивач свої вимоги мотивує бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі у ВП № 38294724 щодо неперерахування на рахунок позивача, як стягувача отриманих у процесі виконавчих дій стягнених з боржника коштів у сумі 4 782 191,04 грн., які перебували на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби, проте не отримані стягувачем через бездіяльність його посадових осіб, що полягала у тому, що керівник органу ДВС та особа, уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС не підписали платіжні доручення № 14 від 15.01.2014 на суму 4 474 392,39 грн. та № 45 від 25.01.2014 на суму 307 798,65 грн.; державний виконавець не здійснив перерахування грошових коштів у міру їх стягнення на користь позивача.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, із чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, у відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України Головного управління юстиції у м. Севастополі знаходилось виконавче провадження ВП № 38294724 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Севастополь № 919/213/13-г від 13.05.2013 про стягнення з ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" на користь ДП "Луганський Авіаційний ремонтний завод" заборгованості в розмірі 5 977 153,43 грн.

В ході проведення виконавчий дій у ВП № 38294724 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України Головного управління юстиції у м. Севастополі знаходилось виконавче провадження ВП № 38294724 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Севастополь Новікова Н.В. від 05.12.2013 накладено арешт на грошові кошти на рахунках боржника ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" у межах суми 7 983 792,53 грн.

Відповідно до наданих витягів із особового рахунку ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" 06.12.2013 та 22.01.2014 грошові кошти на загальну суму 6 388 151,51 грн. стягнуті з рахунку боржника на рахунок ГУ ДКСУ у м.Севастополі № 37314005000880 та Головним управлінням юстиції у м.Севастополі оформлено платіжні доручення № 14 від 15.01.2015 на суму 4 471 392,39 грн., № 45 від 25.01.2014 на суму 307 798,65 грн, отримувач: Луганський авіаційний ремонтний завод, призначення платежу: перерахунок коштів, що надійшли від ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" на користь ДП "Луганський авіаційний ремонтний завод" згідно розпорядження державного виконавця ВП № 38294724, примірники вказаних документів позивач отримав на вимогу 05.05.2014.

Листом від 19.02.2014 на запит позивача Головне управління державної казначейської служби України у м.Севатополі про неоплачені платіжні документи зазначило, що платіжне доручення № 14 від 15.01.2014 ВДВС ГУЮ у м.Севастополі знаходиться на опрацюванні та негайно було сплачене при наявності фінансового ресурсу, враховуючи, що всі кошти зараховують на єдиний казначейський рахунок.

Листом від 23.09.2014 Державна казначейська служба України повідомила, що кошти, стягнуті Відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м.Севастополь з ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" зараховані на депозитний рахунок відділу.

В подальшому, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України, в якому заявило вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання платіжного доручення від 15.01.2014 № 14 на суму 4 474 392,39 грн. та платіжного доручення від 25.01.2014 № 45 на суму 307 798,65 грн., наданих Відділом примусового виконання рішення Державно виконавчої служби України ГТУЮ у м. Севастополі до ГУ ДКС України у м. Севастополі для перерахування з депозитного рахунку виконавчої служби № 373140050008800, відкритого в Державній казначейській службі України (єдиний казначейський рахунок) на користь ДП "ЛАРЗ" суми боргу, зобов`язання відповідача перерахувати суми боргу в розмірі 4 474 392,39 грн. та 307 798,65 грн. на поточний рахунок позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 826/17071/16 у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" відмовлено у повному обсязі.

Так, за змістом ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 цього Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ст.ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та осіб.

На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із посиланням господарського суду першої інстанції на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, в яких зазначено про те, що протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права та (або) ушкодженні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Натомість належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із п. 12.14. розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 1765/5 від 30.11.2012 та № 924/5 від 18.05.2013 в останній редакції станом на час спірних правовідносин, копії платіжних доручень (реєстри до платіжних доручень) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Згідно з п. 12.18, 12.21 розділу XII Інструкції при перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень, платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.

Відповідно до абз. 2 п. 12.22 розділу XII Інструкції державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження.

Як встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 826/17071/16, кошти за платіжним дорученням від 15.01.2014 № 14 на суму 4 474 392,39 грн. з ДП "Севастопольське авіаційне підприємство" стягнуто на депозитний рахунок ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі, відкритий у ГУ ДКС України у м. Севастополь, а Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі станом на час спірних правовідносин - 2014 рік знаходився у м.Севастополі.

Відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно до ст. 9 цього Закону державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Так, згідно із п. 1. постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції", ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тощо. Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 вказаної постанови.

Згідно із наказом Міністерства юстиції від 30.01.2015 № 115/5 головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі перейменовано на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не встановлено, що позивачем вчинялись будь-які дії щодо звернення після квітня 2014р. до Державної виконавчої служби України, правонаступника/тимчасово наділеного повноваженнями Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі на території України, після анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Міністерства юстиції України, вчинялись спроби відновлення матеріалів ВП № 38294724, натомість звернення позивача до адміністративного суду у 2016 із позовом у справі № 826/17071/16 до Державної казначейської служби України, не є належним способом захисту своїх прав у ВП № 38294724, як стягувача, оскільки матеріалами справи підтверджено те, що спірні кошти перераховані та обліковувались на рахунку Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Севастополі, а Казначейство у даному випадку здійснює лише перерахування коштів за призначенням, тобто твердження про бездіяльність/незаконні дії Міністерства юстиції України за відсутності самого факту реєстрації/заявлення стягувачем після незаконної окупації м.Севастополя своїх прав до Держави України щодо отримання з Державного бюджету України коштів у заявленій сумі, які знаходились на рахунку Відділу примусового виконання рішень ДВС ГУЮ м. Севастополь у 2014 року, є безпідставними.

З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (у даному випадку відповідачів) та збитками, які позивач зазнав у зв`язку із неотриманням коштів, також не встановлено наявності складу цивільного правопорушення для стягнення шкоди, зокрема, неправомірності дій/бездіяльності відповідачів та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, у зв`язку із чим колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, перший відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи; отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Натомість, як вже зазначалось, позивачем не доведено порушення першим та другим відповідачами прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, про безпідставність заявлених позовних вимог, тобто, позовні вимоги у справі № 910/3884/20 не підлягають задоволенню саме з огляду на відсутність порушених прав позивача, то і підстави для застосування позовної давності відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника на застосування наказу Міністерства юстиції № 115/5 від 30.01.2015, який не підлягав застосуванню, тому що він не регулює спірні правовідносини є безпідставним, оскільки він стосується деяких питань діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України", також, враховуючи обставини справи, безпідставним є твердження скаржника про неправомірне застосування Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2015 № 1207-VII.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 та для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод"" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/3884/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод".

4. Справу № 910/3884/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 20.10.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім