Дата документу 16.10.2020

Справа № 334/5845/20

Провадження № 2-о/334/271/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участі секретаря судового засідання Косаренко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі у порядку окремого провадження цивільну справу №334/5845/20 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту народження,-

встановив:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт народження у неї дитини чоловічої статі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим та зобов`язати Дніпровський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєструвати ОСОБА_2 , визначивши походження дитини від батька за заявою її матері - ОСОБА_1 та видати свідоцтво про народження дитини.

В обґрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина чоловічої статі - ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 після народження дитини ОСОБА_2 99100006 відділом реєстрації народження м. Сімферополь Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим отримала свідоцтво про його народження. Заявниця звернулась до заінтересованої особи для проведення реєстрації новонародженої дитини та отримання свідоцтва про її народження, але отримала відмову. Їй було надане роз`яснення, що для реєстрації необхідно надати медичне свідоцтво про народження (форма №103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545.

Ухвалою від 16.10.2020 відкрите провадження у справі.

Заявниця ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник заінтересованої особи - Дніпровського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.

Внаслідок неявки в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню у зв`язку із таким.

Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК зазначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Згідно з випискою з медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого № 705, виданої 26.03.2019 ДБУОЗ РК «Сімферопольський клінічний пологовий будинок № 1» заявниця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 о 16.50 годині народила живого хлопчика.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.03.2019 99100006 відділом реєстрації народження м. Сімферополь Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим народився ОСОБА_2 . Батьком дитини зазначений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Російської Федерації, а матір`ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України.

27.03.2020 малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданий паспорт громадянина Російської Федерації, який посвідчує особу громадянина Російської Федерації за межами Російської Федерації. Орган, який видав документ - МВС 23101.

08.10.2020 Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відмовлено заявниці в проведенні державної реєстрації народження дитини, оскільки на підтвердження факту її народження надано документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Встановлення факту народження дитини необхідне заявниці для отримання свідоцтва про народження дитини.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Оскільки документи, що підтверджують факт народження дитини заявниці та паспорт громадянина Російської Федерації, який посвідчує особу громадянина Російської Федерації за межами Російської Федерації, видані органами на тимчасово окупованій території, ці документи є недійсними і не створюють правових наслідків.

Відповідно до ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно принципу 3 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині має належати з його народження право на ім`я та громадянство.

Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України від 27.02.1991 №789-ХІІ, дитина має бути зареєстрована одразу після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Обов`язок невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану частиною 1 статті 144 Сімейного кодексу України (далі - СК) покладений на батьків.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 01.07.2010 № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI) державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження (ч. 3). Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження (абз. 1 ч. 4). За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження (абз. 5 ч. 4).

В практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). У Рішенні Європейського Суду по справі «Кіпр проти Турції» від 10 травня 2001 року (у п. 93 Суд нагадує, що в своєму Консультативному Висновку по Намібії Міжнародний Суд заявив наступне (1971 ICJ Reports, p. 56, § 125): «Загалом непризнання північно-африканської адміністрації цієї Території не повинно привести позбавлення народу Намібії вигод від міжнародної співпраці. Зокрема в той час як дії офіційного характеру, які здійснюються урядом Північної Африки від імені або по відношенні Намібії після спливу відомого мандата, являються незаконними та такими, що не мають сили, ця неспроможність не може бути розповсюджена на такі дії, як наприклад реєстрація народження, смерті, шлюбу, наслідки подібних дій можуть бути проігноровані в погіршення мешканців цієї Території».

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження дитини на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Згідно з абз. 2 п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Закону № 2398-VI державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України. Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 122 СК дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 заявниця ОСОБА_1 у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим народила дитину чоловічої статі - ОСОБА_2 . Доказів перебування у шлюбі на час народження дитини заявниця не надала. У паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 від 03.12.2010 наявні відмітки про перебування заявниці ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_5 з 06.06.2008 до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Але, у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому 29.03.2019 99100006 відділом реєстрації народження м. Сімферополь Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, батьком дитини зазначений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Російської Федерації.

Відповідно до п. 18 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (далі - Наказ № 52/5), якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім`я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження.

Аналогічну норму містить ч. 5 ст. 18 Федерального Закону Російської Федерації від 15.11.1997 № 143-ФЗ «Про акти цивільного стану».

Оскільки у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому 29.03.2019 99100006 відділом реєстрації народження м. Сімферополь Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, прізвище батька дитини не збігається з прізвищем заявниці, суд встановив, що батьком дитини є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Російської Федерації.

З огляду на викладене, ту обставину, що для проведення державної реєстрації народження дитини є об`єктивні перешкоди, з метою захисту прав і свобод громадян України, якими є матір дитини та сама дитина, суд дійшов висновку, що заявлену вимогу про встановлення факту народження необхідно задовольнити, встановивши факт народження дитини чоловічої статі особи чоловічої статі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, батьками якої є: батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Російської Федерації, мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України.

Щодо вимог заяви про зобов`язання заінтересованої особи здійснити реєстрацію народження дитини, визначивши походження дитини від батька за заявою її матері та видати свідоцтво про народження дитини, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки зазначені вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження. Окрім цього, судом встановлено, що батьком дитини є ОСОБА_3 . Також, це рішення є підставою для реєстрації народження дитини та видачі свідоцтва про народження.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 3, 4, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 293, 294, 315, 317, 319 ЦПК, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дніпровський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту народження - задовольнити частково.

Встановити факт народження особи чоловічої статі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, батьками якої є: батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин Російської Федерації, матір - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України.

В іншій частині заяви - відмовити.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Відповідно ч. 5 ст. 317 ЦПК копію рішення невідкладно надіслати до Дніпровського районного у місті Запоріжжі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити учасників справи:

Заявниця - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Заінтересована особа - Дніпровський районний у місті Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), місцезнаходження: вул. Петра Ребра, буд. 9-А, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 04053950.

Суддя: