УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/677/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області

на рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.2020 (суддя Кудряшова Ю. В.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 (головуючий суддя Демидюк О. О., судді Тимошенко О. М., Савченко Г. І.)

у справі № 906/677/19

за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Діжитал"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання повернути майно вартістю 6 500 001 грн і скасування запису в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

(у судовому засіданні взяла участь прокурор Зарудяна Н. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій Діжитал» (далі - ТОВ «Обрій Діжитал» або відповідач) про:

- визнання незаконним та скасування рішення 40 сесії 7 скликання Житомирської міської ради (далі - Житомирська міськрада) від 27 вересня 2018 року № 1178 «Про внесення доповнень в рішення міської ради від 26.06.2018 № 1092 та про приватизацію будівлі недіючого дошкільного навчального закладу № 54 з допоміжною господарською спорудою за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 22» (далі - оскаржуване рішення Житомирської міськради);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, укладеного між Житомирською міською об`єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міськради та ТОВ «Обрій Діжитал» (далі - спірний договір купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року) щодо придбання будівлі недіючого дошкільного навчального закладу №54 (далі - Недіючий дошкільний навчальний заклад № 54) з допоміжною господарською спорудою загальною площею 761,0 кв. м за адресою: місто Житомир, бульвар Старий, 22 (далі - спірна будівля);

- зобов`язання ТОВ «Обрій Діжитал» повернути на користь Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міськради спірну будівлю вартістю 6 500 001,00 грн;

- скасування запису від 28 січня 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ «Обрій Діжитал» на спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

2. Разом з позовною заявою прокурор подав до Господарського суду Житомирської області заяву про вжиття заходів забезпечення позову, а саме:

- накладення арешту на спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54;

- заборони ТОВ «Обрій Діжитал» та іншим особам здійснювати будь-які дії зі спірною будівлею Недіючого дошкільного навчального закладу № 54, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

3. Позовна заява мотивована тим, що прокурором встановлено, що оскаржуване рішення Житомирської міськради та спірний договір від 21 грудня 2018 року не відповідають вимогам статті 4 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного і комунального майна» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про приватизацію 2018) та статті 80 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про освіту 2017). Також прокурор (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) посилається на те, що спірний об`єкт є об`єктом культурної спадщини.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваним рішенням Житомирської міськради внесене доповнення в розділ 1 додатку 1 до рішення 36 сесії Житомирської міськради 7 скликання від 26 червня 2018 року № 1092 «Про приведення у відповідність до вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» рішень міської ради від 18.12.2017 № 870 та від 01.03.2018 № 952», зокрема до переліку об`єктів малої приватизації комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році, включено спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

6. Відповідно до протоколу аукціонної комісії від 18 жовтня 2018 року № 8 щодо продажу спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 54, затвердженого наказом начальника відділу по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міськради від 24 жовтня 2018 року № 86-П, визначено умови продажу цієї спірної будівлі, а саме з обов`язковим збереженням профілю діяльності об`єкта приватизації як дошкільного навчального закладу, визначено його вартість за результатами незалежної оцінки у сумі 3 689 532,00 грн (знижена стартова ціна - 1 844 766,00 грн) та затверджено інформаційне повідомлення про проведення аукціону з продажу цієї спірної будівлі.

7. Згідно із протоколом про результати електронного аукціону від 22 листопада 2018 року № UA-PS-2018-11-02-000002-1 для участі в електронному аукціоні з продажу спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 заяви подали чотири учасники, серед яких було ТОВ «Обрій Діжитал». За результатами трьох раундів цього аукціону найвищу ціну за об`єкт приватизації 6 500 001,00 грн, запропонувало ТОВ «Обрій Діжитал», яке і обрано переможцем торгів.

8. 21 грудня 2018 року укладено спірний договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Житомирська міськрада передала ТОВ «Обрій Діжитал» у власність спірну будівлю Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 вартістю 6 500 001,00 грн. Цей договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я. та зареєстрований нотаріусом за реєстровим номером № 13123. Спірна будівля передана продавцем покупцю за актом прийому-передачі від 21 січня 2019 року. Право власності ТОВ «Обрій Діжитал» на спірну будівлю підтверджується змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 червня 2019 року (індексний номер витягу: 171544328).

9. Проаналізувавши статтю 19 Конституції України, статтю 327 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі ЦК України), положення Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про місцеве самоврядування) суд першої інстанції встановив фактичні повноваження Житомирської міськради розпоряджатися комунальним майном та процедурного оформлення відповідного розпорядження згідно вимог, передбачених цим Законом.

10. Дослідивши зміст статей 4 та 5 Закону про приватизацію 2018, частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 суд першої інстанції не знайшов підстав для застосування до спірної будівлі виключень встановлених частинами першою та другою статті 4 Закону про приватизацію 2018, але при цьому встановив, що Закон про приватизацію 2018 у статті 5 передбачає потенційну можливість приватизації об`єктів освіти. В свою чергу, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 забороняє приватизацію об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти, що не узгоджується зі змістом статті 5 Закону про приватизацію 2018.

11. Визначивши цю неузгодженість між Законом про освіту 2017 та Законом про приватизацію 2018 суд першої інстанції взяв до уваги, що Закон про приватизацію 2018 є більш пізнім за часом прийняття, ніж Закон про освіту 2017, а тому у розв`язанні відповідного протиріччя мають застосовуватись положення Закону про приватизацію 2018. На підтвердження цього рішення суд першої інстанції послався на правову позицію Конституційного Суду України (далі - КСУ), викладену ним у його рішенні від 13 березня 2012 року № 1-7/2012.

12. Також суд першої інстанції встановив, що відповідачем розроблено робочий проект «Капітальний ремонт дошкільного навчального закладу, за адресою: місто Житомир, Старий Бульвар, 22». Враховуючи це та те, що була зазначена чітка умова приватизації спірної будівлі з обов`язковим збереженням професійної діяльності об`єкта приватизації як дошкільного навчального закладу, суд першої інстанції дійшов висновку, що дотримано вимогу частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018.

13. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції також дійшов висновку, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Житомирської міськради з підстав порушення положень частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 не підлягає задоволенню.

14. Дослідивши встановлені обставини справи, проаналізувавши матеріали справи, зокрема лист Управління культури і туризму Житомирської обласної державної адміністрації від 30 липня 2019 року, положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про охорону культурної спадщини), Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158, суд першої інстанції встановив, що спірна будівля Недіючого дошкільного навчального закладу № 54 не набула статусу пам`ятки культурної спадщини. Також було встановлено недоведеним те, що комусь з власників спірної будівлі направлялось повідомлення щодо віднесення її до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача на момент отримання у власність спірної будівлі не виник обов`язок укладання охоронного договору щодо спірної будівлі.

15. Враховуючи, що суд першої інстанції не встановив порушення спірним договором купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року вимог статті 203 ЦК України, він відмовив у задоволенні вимоги щодо визнання цього договору недійсним. Інші зазначені вимоги прокурора не підлягають задоволенню як похідні від вимоги стосовно спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року.

16. Також проаналізувавши обставини справи, вимоги законодавства та дослідивши докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що слід відмовити в задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності.

17. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 травня 2020 року апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року без змін.

18. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що колегія суддів, заслухавши в судовому засіданні представників Житомирської міськради та ТОВ «Обрій Діжитал», розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції зробив правильні висновки щодо відсутності порушень оскаржуваним рішенням Житомирської міськради статті 4 Закону про приватизацію 2018 та статті 80 Закону про освіту 2017, Закону про охорону культурної спадщини.

19. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав визнання недійсним та скасування оскаржуваного рішення Житомирської міськради, недійсним спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року. Інші зазначені вимоги прокурора не підлягають задоволенню як похідні від вимоги щодо визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року.

20. Додатково апеляційний господарський суд підтвердив, що ним встановлено згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що основним видом господарської діяльності ТОВ «Обрій Діжитал» є надання освітніх послуг.

21. Отже, прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного суду прийняла зазначене судове рішення.

22. Додатково суд апеляційної інстанції послався на практику ЄСПЛ стосовно того, що обґрунтованість рішення суду не може трактуватись як обов`язок суду дати детальну оцінку буквально кожному заявленому аргументу сторін. Суд має визначити розумну міру такої оцінки, яка не ставить під сумнів обґрунтованість його рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23. 03 червня 2020 року прокурор надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення, вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

24. У касаційній скарзі після усунення її недоліків прокурор, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 31 січня 2020 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 травня 2020 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача здійснені ним у цій справі судові витрати.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. Частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 є нормою імперативного характеру, яка прямо встановлює заборону на приватизацію об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти, а частина перша статті 4 Закону про приватизацію 2018 передбачає, що заборона приватизації визначається як цим Законом так й іншими законами, які містять таку заборону. Отже положення Закону про освіту 2017 є спеціальною нормою стосовно положень Закону про приватизацію 2018. Суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку цим аргументам, що призвело до прийняття помилкових судових рішень.

26. В свою чергу воля територіальної громади як власника може виражатись лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

27. Дана справа має значний суспільний інтерес, але разом з тим відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

(2) Позиція ТОВ «Обрій Діжитал»

28. 27 серпня 2020 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Обрій Діжитал» на касаційну скаргу позивача, у якій відповідач просить залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

29. ТОВ «Обрій Діжитал» має намір використовувати спірну будівлю для розміщення в ньому закладу дошкільної освіти, що підтверджується наданими ТОВ «Обрій Діжитал» доказами.

30. Стаття 5 Закону про приватизацію 2018 передбачає серед об`єктів приватизації й об`єкти освіти.

31. ТОВ «Обрій Діжитал» вважає, що положення частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 слід тлумачити як таке, що дозволяє приватизацію об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти у разі їх подальшого використання за освітнім призначенням.

32. Тому відсутнє протиріччя між зазначеними законами вони доповнюють один одного, дозволяючи приватизацію спірної будівлі Недіючого дошкільного навчального закладу № 54.

33. ТОВ «Обрій Діжитал» має намір використовувати спірну будівлю для розміщення в ньому закладу дошкільної освіти, що підтверджується наданими ТОВ «Обрій Діжитал» доказами.

(3) Позиція Житомирської міськради

34. Житомирська міськрада направила до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву щодо її позиції у цій справі. Житомирська міськрада не підтримує касаційну скаргу прокурора, вважає, що її оскаржуване рішення відповідає вимогам Закону про місцеве самоврядування, статті 5 Закону про приватизацію 2018, яка встановлює серед об`єктів приватизації також об`єкти освіти, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

35. Статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності (частина третя статті 15 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року № 2628-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі Закону про дошкільну освіту).

36. Цей Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим (преамбула Закону про приватизацію 2018). Основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику (частина перша статті 2 Закону про приватизацію 2018).

37. Приватизація державного або комунального майна (далі приватизація) платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями (пункт 22 частини першої статті 1 Закону про приватизацію 2018).

38. Законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами (частина перша статті 3 Закону про приватизацію 2018).

39. До об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (частина перша статті 4 Закону про приватизацію 2018).

40. Приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону (частина п`ята статті 3 Закону про приватизацію 2018). Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності (частина четверта статті 11 Закону про приватизацію 2018).

41. З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації поділяються на об`єкти малої приватизації та об`єкти великої приватизації (частина перша статті 5 Закону про приватизацію 2018). До об`єктів малої приватизації належать, зокрема об`єкти соціально-культурного призначення, до складу яких, в свою чергу, належать об`єкти освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об`єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об`єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств (пункт 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018).

42. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема заклади освіти, що фінансуються з державного бюджету, та державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти (абзаци двадцятий та сорок п`ятий частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018).

43. Об`єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності (абзац п`ятий частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018).

44. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми (абзац другий частини третьої статті 16 Закону про дошкільну освіту).

45. Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти (абзац третій преамбули Закону про освіту 2017). Метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок. Порядок, умови, форми та особливості здобуття дошкільної освіти визначаються спеціальним законом (частини перша та шоста статті 11 Закону про освіту 2017).

46. Органи місцевого самоврядування створюють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом: формування і розвитку мережі закладів освіти; замовлення підготовки педагогічних працівників; реалізації освітніх програм неформальної освіти для батьків; проведення інших заходів (частина п`ята статті 11 Закону про освіту 2017).

47. Заклад освіти юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (пункт 6 частини першої статті 1 Закону про освіту 2017). Юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність (абзац перший частини першої статті 22 Закону про освіту 2017).

48. Заклад дошкільної освіти навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту (частина перша статті 11 Закону про дошкільну освіту).

49. Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Заклади освіти всіх форм власності мають рівні права і обов`язки у провадженні освітньої діяльності відповідно до законодавства (частини третя та сьома статті 22 Закону про освіту).

50. Систему дошкільної освіти становлять, зокрема заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності (абзац другий частини першої статті 5 Закону про дошкільну освіту).

51. Діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, зокрема у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти (абзаци другий та третій частини п`ятої статті 9 Закону про дошкільну освіту).

52. Районні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, зокрема: планують та забезпечують розвиток мережі закладів дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти; забезпечують доступність дошкільної та середньої освіти для всіх громадян, які проживають на відповідній території, та вживають заходів для забезпечення потреби у дошкільній та позашкільній освіті; забезпечують рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності (абзаци три, сім та одинадцять частини другої статті 66 Закону про освіту 2017). Також згідно із абзацом другим частини другої статті 19 Закону про дошкільну освіту органи місцевого самоврядування в системі дошкільної освіти в межах їх компетенці забезпечують реалізацію державної політики у сфері дошкільної освіти на відповідній території, у тому числі розвиток мережі закладів дошкільної освіти всіх форм власності відповідно до потреб населення, поліпшення матеріально-технічної бази та господарське обслуговування комунальних закладів дошкільної освіти.

53. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (частина друга статті 78 Закону про освіту 2017). Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій (частина п`ята статті 78 Закону про освіту 2017).

54. До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти, зокрема належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо (абзац другий частини першої статті 80 Закону про освіту 2017).

55. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 80 Закону про освіту 2017).

56. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням (частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017).

57. Кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби. Усі кошти, отримані від оренди нерухомого майна державного чи комунального закладу освіти, використовуються виключно на потреби цього закладу освіти (абзаци перший та третій частини п`ятої статті 80 Закону про освіту 2017).

58. Майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 (державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки) цього Закону (відповідно до частини шостої статті 80 Закону про освіту 2017). Державно-приватне партнерство щодо об`єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об`єктів (частина п`ята статті 81 Закону про освіту 2017).

59. До набуття чинності Законом про освіту 2017 діяв Закон України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту» (далі - Закон про освіту 1991), зміст частини п`ятої статті 63 якого за загальним змістом стосовно заборони приватизації об`єктів освіти корелюється зі змістом частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017.

60. Об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (частина п`ята статті 63 Закону про освіту 1991). Ця частина не змінювалась протягом всього періоду чинності Закону про освіту 1991.

61. В свою чергу, Закон України № 2163-XII «Про приватизацію державного майна», який діяв до набуття чинності Законом про приватизацію 2018, введений у дію 04 березня 1992 року (далі - Закон про приватизацію 1992), тобто в контексті принципу дії законів у часі він є більш пізнім ніж Закон про освіту 1991 року.

62. Законом України від 13 січня 2012 року № 4336-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки», який набув чинності 19 лютого 2012 року (далі - Закон про внесення змін до приватизації 2012) Закон про приватизацію 1992 було доповнено статтею 5-1, яка визначала класифікацію об`єктів приватизації та зокрема об`єкти освіти як складову частину більш широкої категорії об`єктів приватизації об`єктів соціально-культурного призначення. За змістом це відповідає пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018.

63. Також відповідно до Закону про внесення змін до приватизації 2012 частина друга статті 5 Закону про приватизацію 1992 було викладена у новій редакції, згідно із абзацом 11 пункту «б» якої приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких віднесені об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема об`єкти освіти, що фінансуються з державного бюджету. В свою чергу, це відповідає абзацу двадцятому частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018, який також в абзаці сорок п`ятому частини другої цієї статті додатково зазначає у якості відповідного виключення «державні заклади освіти, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади освіти».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

64. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 302 ГПК України).

65. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).

66. Суд вважає необхідним передати справу № 906/677/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України виходячи з такого.

67. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (наприклад ухвали Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 161/2238/18 та від 24 червня 2020 року у справі № 910/30/19).

68. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідно до частини третьої статті 15 Закону про дошкільну освіту, Недіючий дошкільний заклад № 54 є комунальним закладом дошкільної освіти, а спірне нерухоме майно - об`єктом (нерухомим майном) комунального закладу освіти.

69. Аналізуючи прийняту Верховною Радою України редакцію частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017, Суд дійшов висновку, що «приватизацію» у частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 законотворці закріпили як окрему категорію, яка не пов`язана з «освітнім призначенням». Частина шоста статті 80 та частина п`ята статті 81 Закону про освіту 2017 регулюють питання можливості використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, але не передбачають приватизацію такого майна. Інші частини цієї статті (зокрема п`ята) встановлюють порядок використання коштів від використання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти. Про приватизацію при цьому нічого не зазначається. Якби приватизація розглядалась як можлива «приватизація за освітнім призначенням», то тоді б ця стаття мала б містити б норму про те, куди йдуть кошти від «приватизації за освітнім призначенням». Отже, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, зокрема як і частина п`ята статті 63 Закону про освіту, на основі якої вона формувалась, містить абсолютну заборону приватизації об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти.

70. На підставі досліджених обставин справи суди попередніх інстанцій не встановили, що приватизація спірного майна Недіючого дошкільного закладу № 54 підпадає під виключення з приватизації, передбачене абзацами двадцятим та сороковим частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (пункт 42 цієї постанови). Касаційна скарга не містить доводів, які б спростували ці висновки судів попередніх інстанцій.

71. Отже, безпосередньо положення Закону про приватизацію 2018 не містять заборони на приватизацію спірного приміщення Недіючого дошкільного закладу № 54 як об`єкта комунального закладу дошкільної освіти, враховуючи, що суди попередніх інстанцій також встановили, що така приватизація здійснена зі збереженням профілю діяльності, тобто з дотриманням абзацу п`ятого частини четвертої статті 15 Закону про приватизацію 2018 (останній факт не оскаржується та не спростований належним чином сторонами спору). Також судами попередніх інстанцій не встановлено, а сторонами спору не доведено недотримання в результаті приватизації спірного приміщення Недіючого дошкільного закладу № 54 абзацу другого частини третьої статті 16 Закону про дошкільну освіту.

72. Одночасно зміст пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 чітко вказує на те, що є об`єкти освіти, які приватизуються.

73. Однак частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017 року містить пряму заборону приватизації об`єктів та майна комунальних закладів освіти безвідносно до положень частини другої статті 4 Закону про приватизацію 2018.

74. Разом з тим, Закон про приватизацію 2018 містить чітке визначення та закріплення приватизації двох окремих категорій майна - об`єктів комунальної та державної власності (пункт 22 частини першої статті 1, частина п`ята статті 3, частина четверта статті 11 Закону про приватизацію 2018).

75. Отже, відповідно до того, як з точки зору юридичної техніки та логіки сформульована частина перша статті 3 Закону про приватизацію 2018, Закон про освіту 2017 не може бути застосований як спеціальний закон в сфері освіти, який визначає галузеві особливості приватизації комунального майна спірну будівлю Недіючого дошкільного закладу № 54, оскільки ця норма чітко передбачає її поширення виключно на об`єкти державної власності. Тому заборона приватизації, яка міститься у частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 може застосовуватись до приватизації спірної будівлі Недіючого дошкільного закладу № 54 лише як загальний Закон, передбачений частиною першою статті 4 Закону про приватизацію 2018. Тобто Закон про приватизацію 2018 та Закон про освіту 2017 в регулюванні зазначеного конкретного питання виступають рівнозначними загальними законами, протиріччя між якими на підставі критерію спеціальності вирішити не можливо.

76. Суди попередніх інстанцій у цій справі дослідили дати редакцій Закону про освіту 2017 та Закону про приватизацію 2018 на момент прийняття оскаржуваного рішення Житомирської міськради та встановили, що положення Закону про приватизацію 2018, в конфлікт з якими вступає частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, є більш пізніми у часі за це конфліктуюче положення Закону про освіту 2017. На підставі цього вони визначили пріоритет юридичної дії та сили зазначених положень Закону про приватизацію 2018, окремо посилаючись при цьому на зазначений висновок КСУ, викладений ним у рішенні від 13 березня 2012 року № 1-7/2012.

77. Рішення КСУ від 03 жовтня 1997 року № 4-зп, стосується розгляду конституційного звернення, в якому, серед іншого підіймалось питання моменту набуття чинності Конституцією України (28 червня 1996 року). За своєю суттю висновок КСУ про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному, було зроблено в рамках дослідження питання дати набуття чинності Конституцією України та втрати чинності Конституцією (Основним Законом) України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями й Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України від 08 червня 1995 року «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». Враховуючи преамбули Закону про освіту 2017 та Закону про приватизацію 2018, відсутні підстави говорити, що ці закони є однопредметними законами в тому розумінні, в якому висловився КСУ у зазначеному висновку.

78. У своєму рішенні від 13 березня 2012 року № 1-7/2012 КСУ послався на свій висновок у рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп як елемент формування правової позиції КСУ щодо неможливості зупинення спеціальним законом (Закон України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва») дії положень ЦК України, який є в силу приписів його статті 4 основним актом цивільного законодавства, без внесення відповідних змін до самого ЦК України. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що КСУ в даному випадку робив висновок щодо регулювання однопредметних правовідносин закріплених у різних за юридичною значимістю нормативних актах. Співвідношення Закону про освіту 2017 та Закону про приватизацію 2018 не є тотожним співвідношенню спеціального закону та ЦК України. Також суд першої інстанції не пояснив, яким чином цей висновок КСУ, який стосується ситуації, коли нормативне положення спеціального правового акта, прийнятого пізніше у часі, не може припиняти дію нормативного положення більш раннього за часом прийняття правового акта, стосується висновку суду першої інстанції про те, що Закон про приватизацію 2018 має пріоритет перед частиною четвертою статті 80 Закону про освіту 2017, яка була чинною у часі раніше.

79. Апеляційний суд фактично погодився з зазначеними висновками суду першої інстанції та не зробив жодних уточнень або виправлень їх змісту.

80. Разом з тим, 19 січня 2019 року після прийняття оскаржуваного рішення Житомирської міськради (27 вересня 2018 року) та підписання спірного договору купівлі продажу від 21 грудня 2018 року набув чинності Закон України від 20 грудня 2018 року № 2661-VIII «Про внесення зміни до статті 80 Закону України «Про освіту» щодо забезпечення освітнього процесу належними умовами для праці та здобуття освіти» (далі - Закон № 2661-VIII), яким внесені зміни до Закону про освіту 2017 шляхом викладення частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 у іншій редакції (зазначені зміни були прийняті, зокрема, у зв`язку з висновками з цього приводу Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2018 року у справі №905/1266/17, що додатково підкреслює виключність проблематики, що підіймається в цій ухвалі, та важливість цієї категорії спорів). Ця зміна встановлює виключення щодо заборони використання об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням, зокрема передбачає можливість надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

81. По-перше, Закон № 2661-VIII прийнято за день до підписання спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року і він набув чинності менше ніж через місяць після підписання цього договору, по-друге, зазначена редакція частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 є вже більш пізньою за датою набуття чинності ніж зазначені конфліктуючі положення Закону про приватизацію 2018 року, по-третє, законодавець, формулюючи частину четверту статті 80 Закону про освіту 2017 у новій редакції, безпосередньо вивчав питання застосування критерія «за освітнім призначенням» в контексті заборон, які містить ця стаття 80. Жодних уточнень або змін стосовно заборони приватизації, вказаної у частині четверті статті 80 Закону про освіту 2017 при цьому зроблено не було.

82. Отже, прийняття оскаржуваного рішення Житомирської міськради або підписання спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року після 19 січня 2019 року, відповідно до принципу дії законів у часі, який застосував суд першої інстанції, мало б означати беззаперечну заборону такої приватизації, оскільки нова редакція частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 є більш пізньою за положення Закону про приватизацію 2018. Однак з наведеного вище слідує, що зміст частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 залишався незмінним стосовно умов приватизації об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти.

83. Враховуючи зазначене, застосування лише принципу дії закону у часі для розв`язання зазначеного протиріччя частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 та правових норм Закону про приватизацію 2018 для визначення пріоритету юридичної сили норми, яка підлягає реальному застосуванню у цій справі, не є ефективним, а зводиться до фактичного формалізму, на підставі якого здійснюється юридико-технічне розв`язання конфлікту, а не правове, що призведе до порушення частини четвертої статті 13 Конституції України (усі суб`єкти права власності рівні перед законом), оскільки відповідно до застосованої логіки ставить у залежність існування у часі права на приватизацію об`єктів освіти, передбачене Законом про приватизацію 2018, від внесення змін у частину четверту статті 80 Закону про освіту 2017, які стосуються питань оренди, а не приватизації.

84. Суд також звертає увагу, що відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Житомирська міськрада дозволила приватизацію спірної будівлі Недіючого дошкільного закладу № 54 з умовою збереження профілю діяльності цього об`єкта як дошкільного навчального закладу ТОВ «Обрій Діжитал», основним видом господарської діяльності якого є надання освітніх послуг. Відповідно до повноважень та завдань, передбачених абзацами третім, сьомим та одинадцятим частини другої статті 66 Закону про освіту 2017, абзацом другим частини другої статті 19 Закону про дошкільну освіту, міські ради мають розвивати дошкільні навчальні заклади усіх форм власності. Згідно із частиною сьомою статті 22 Закону про освіту 2017 дошкільні заклади освіти приватної форми власності мають рівні права на розвиток з дошкільними навчальними закладами інших форм власності. А відповідно до абзацу другого частини першої статті 5, абзаців другого та третього частини п`ятої статті 9 Закону про дошкільну освіту діти можуть отримувати дошкільну освіту у дошкільних навчальних закладах різних форм власності. Тобто, сприяння розвитку дошкільних навчальних закладів приватної форми власності, за неможливості відновити діяльність аналогічного комунального закладу освіти, також може бути шляхом забезпечення права на освіту дітей місцевої громади.

85. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи задоволення позовних вимог не означає реальне відновлення діяльності Недіючого дошкільного закладу № 54, практичне реальне застосування спірного приміщення у освітньому процесі. Сама Житомирська міськрада, від імені якої подав позов прокурор, заперечує проти задоволення його позову.

86. Отже, Суд також приймає до уваги, що з урахуванням статей 215 та 216 ЦК України надання формально-юридичної переваги абсолютній забороні приватизації, передбаченій частиною четвертою статті 80 Закону про освіту 2017, перед положеннями Закону про приватизацію 2018 також призводить лише до формального дотримання статті 80 Закону про освіту 2017, оскільки з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та предмету спору, визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Житомирської міськради та визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року фактично не призводить до досягнення мети Закону про освіту 2017 (частина перша статті 11) та Закону про приватизацію 2018 (частина перша статті 2), скасовує дії Житомирської міськради щодо реалізації повноважень та завдань, передбачених абзацами третім, сьомим та одинадцятим частини другої статті 66 Закону про освіту 2017, абзацом другим частини другої статті 19 Закону про дошкільну освіту.

87. Посилаючись на пункт 44 Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською комісією «За демократію через право» (Венеціанською комісією) на 86-му пленарному засіданні (Венеція 25-26 березня 2011 року), у якому зазначено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку, КСУ вказав у рішенні від 20 грудня 2017 року № 1-5/2017 (пункт 2.1.), що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

88. Суд відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України звертає увагу на те, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) передбачає забезпечення принципу правової визначеності, принципу належного урядування та пропорційності втручання у приватну власність.

89. ЄСПЛ вважає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, п. 61). За практикою ЄСПЛ цей принцип має різні аспекти, зокрема один з них якість законів. Наприклад ЄСПЛ зазначив у справі «Олександр Волков проти України» (рішенні від 09 січня 2013 року, Заява № 21722/11, п.п. 169-170) що вислів «згідно із законом» також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він, зокрема відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права.

90. У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, п. 70) ЄСПЛ з посиланням на свою власну практику підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

91. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції), а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

92. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

93. Враховуючи зазначене, розв`язання протиріччя між частиною четвертою статті 80 Закону про освіту 2017 та положеннями Закону про приватизацію 2018 стосується визначення балансу інтересів сторін цього спору, в тому числі з метою визначення пропорційності втручання у приватну власність, збереження принципу належного врядування, передбачених практикою ЄСПЛ, та принципу правової визначеності, передбаченого як практикою ЄСПЛ так, зокрема і рішенням КСУ від 20 грудня 2017 року № 1-5/2017, загальною метою яких є забезпечення захисту прав, визначених Конвенцією та Конституцією України відповідно.

94. Закон про приватизацію 2018 передбачає можливість приватизації об`єктів освіти, встановлюючи лише перелік тих об`єктів освіти, можливість приватизації яких виключається. Разом з тим, якщо виходити з тлумачення частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017 як абсолютної заборони приватизації об`єктів та майна державних та комунальних закладів освіти, то в контексті пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 та інших його положень постає питання, а які ж тоді об`єкти освіти та за яких умов можливо приватизувати? Обидва конфліктуючі закони відповіді на це питання не дають, також відсутні інші закони, які б надавали змогу сформулювати аналогію закону для розв`язання цього протиріччя, оскільки навіть у Законі про освіту 1991 та Законі про приватизацію 1992 виникло це протиріччя з моменту набуття чинності Законом про внесення змін 1992 року (що також вказує на давність зародження цього протиріччя). Наступні зміни до Закону про приватизацію 1992 не дають принципів аналогії закону для розв`язання зазначеного протиріччя по суті.

95. Висновки Верховного Суду щодо зазначеного питання застосування норм права на момент розгляду Судом цієї справи відсутні. Разом з тим, Суд вважає за можливе звернутись до розгляду тих висновків Верховного Суду, які стосуються застосування частини п`ятої статті 63 Закону про освіту з метою пошуку в межах єдиної правозастосовчої практики принципу розв`язання зазначеного протиріччя між законом про освіту 2017 та Законом про приватизацію 2018.

96. У справі № 925/695/16 заступник прокурора звернувся до суду з позовом до міської ради та її виконавчого комітету з вимогою визнання незаконними та скасування їх рішень, які призвели до пропонування до приватизації структурного підрозділу закладу освіти, що є порушенням вимог, зокрема Закону про освіту 1991. Справа розглядалася судами неодноразово. За результатами нового розгляду рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Верховний Суд своєю постановою від 20 березня 2018 року залишив оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з тим, що не було доведено, що спірний об`єкт у цій справі мав статус об`єкту освіти. Аналізуючи частину п`яту статті 63 Закону про освіту 1991 року Верховний Суд вказав, що «вирішальним у контексті дотримання наведених приписів є обов`язкове використання об`єктів освіти та науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто безпосередня пов`язаність із навчально-виховним процесом мети такого використання». Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірний об`єкт у цьому спорі довгий час не використовувався в цілях навчально-виховного процесу, не передавався міськрадою касатору як навчальному закладу в оперативне управління.

97. У справі № 911/2280/16 заступник керівника прокуратури звернувся до суду з позовом до міської ради, відділу освіти виконкому міської ради та господарського товариства з вимогою визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, які призвели до приватизації частини майнового комплексу закладу освіти, договору купівлі-продажу приватизованого спірного об`єкта та його повернення господарським товариством. Справа розглядалася судами неодноразово. За результатами нового розгляду рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу строку позовної давності, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Верховний Суд своєю постановою від 03 квітня 2018 року залишив оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з висновком про пропуск строку позовної давності. Разом з тим, Верховний Суд констатував заборону приватизації об`єктів освіти та їх перепрофілювання у частині п`ятій статті 63 Закону про освіту 1991.

98. У справі № 911/2531/17, яку Верховний Суд розглядав двічі, перший заступник прокурора звернувся до суду з позовом до районного фонду комунального майна, районної ради, сільської ради та фізичної особи-підприємця з вимогою визнання незаконними та скасування рішень, які призвели до приватизації об`єкту освіти, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного об`єкта освіти та повернення фізичною особою-підприємцем цього об`єкта. Суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог. Верховний Суд своєю постановою від 24 квітня 2018 року направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами залишено поза увагою і не встановлено, на підставі яких документів закладу освіти передавалось на баланс спірне майно та який статус мало вказане майно на момент передачі його на баланс, тобто судами не встановлювалось, чи входило спірне майно, на момент звернення закладу освіти із заявою про надання дозволу на його продаж, до складу навчального закладу як його майно. Також Верховний Суд вказав на неналежне дослідження аргументів щодо спливу строку позовної давності. Результатом нового розгляду цієї справи стали повторні рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд своєю постановою від 26 вересня 2019 року залишив їх без змін. При цьому Верховний Суд вказав на імперативний характер частини п`ятої статті 63 Закону про освіту 1991. Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що суди дійшли обґрунтованих висновків про недоведеність прокурором використання спірного майна (яке перебувало на балансі закладу освіти) за цільовим призначенням, зокрема пов`язаності спірної будівлі з навчально-виховним процесом.

99. У справі № 569/19726/14-ц заступник прокурора звернувся до суду з позовом до міської ради, управління комунальної власності виконкому міської ради та фізичних осіб з вимогою визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування, яке призвело до приватизації об`єкту освіти, договору купівлі-продажу приватизованого спірного об`єкта та його повернення фізичними особами. Справа розглядалася судами неодноразово. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд після повернення справи йому на новий розгляд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Верховний Суд розглядаючи, зокрема довід касаційної скарги про те, що спірні будівлі є об`єктами комунальної власності, до цілісного майнового комплексу закладу освіти не входили, а прийняття їх на баланс комунального закладу освіти не робить їх об`єктами цілісного майнового комплексу закладу освіти, у своїй постанові від 16 травня 2018 року погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку позовної давності. Верховний Суд дійшов висновку, що у частині п`ятій статті 63 Закону про освіту 1991 законодавець встановлює заборону на приватизацію об`єктів освіти, які фінансуються як з державного, так і з місцевого бюджетів.

100. У справі № 718/2639/14-ц заступник прокурора звернувся до суду з позовом до сільської ради та фізичної особи з вимогою визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке призвело до приватизації об`єкту освіти, недійсним договору купівлі-продажу приватизованого спірного об`єкта та його повернення фізичною особою у комунальну власність. Справа розглядалася судами неодноразово. За результатами нового розгляду рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Верховний Суд своєю постановою від 03 квітня 2019 року залишив у силі судове рішення апеляційного суду. Верховний Суд наголосив, що частина п`ята статті 63 Закону про освіту 1991 забороняє приватизацію лише об`єктів освіти та науки, що фінансуються з бюджету. Оскільки обставин про те, що на баланс сільської ради передано діючий дошкільний навчальний заклад, що він продовжував функціонувати за призначенням та фінансувався за рахунок державного бюджету, у справі не встановлено, то таким чином, сільська рада прийняла на баланс будівлю колишнього навчального закладу, а не дитячий садок зі статусом дошкільного навчального закладу. Додатково Верховний Суд послався на практику ЄСПЛ щодо «пропорційності» та виправданості втручання у право власності.

101. У справі № 562/2143/17 керівник прокуратури звернувся до суду з позовом до сільської ради та фізичної особи з вимогою визнання недійсним договору купівлі-продажу приватизованого спірного об`єкта освіти, який використовується не за призначенням, та його повернення фізичною особою у комунальну власність. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив своє судове рішення, яким задовольнив позов. Верховний Суд своєю постановою від 23 жовтня 2019 року скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд при цьому виходив, зокрема з того, що будівлю колишнього дитячого садка передано на баланс сільської ради, а обставин про те, що на баланс сільської ради передано діючий дошкільний навчальний заклад, що він продовжував функціонувати за призначенням та фінансувався за рахунок державного бюджету, у справі не встановлено. Верховний Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо «пропорційності» та виправданості втручання у право власності.

102. З наведеного вбачається, що комплексне питання заборони приватизації об`єктів освіти завжди викликало складнощі у судів та призводило до багаторазового розгляду ними справ, фактично вирішення багатьох спорів зводилось до неоднозначного тлумачення змісту об`єкта освіти та того, які складові елементи так чи інакше пов`язаного з ним майна та за якими принципами можуть включатися до такого об`єкта. Примітним є те, що з різних причин (у багатьох випадках через пропуск позовної давності, про застосування якої заявлено і у цій справі), навіть за наявності різних висновків щодо наявності / відсутності відповідної заборони вирішення більшості зазначених спорів зводиться до відмови у задоволенні вимог прокуратури.

103. Разом з тим, необхідно звернути увагу, що редакція частини п`ятої статті 63 Закону про освіту 1991 містила заборону приватизації щодо «об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділів, технологічно пов`язаних з навчальним та науковим процесом». Частина четверта статті 80 Закону про освіту містить більш конкретне формулювання, прямо вказуючи не тільки об`єкти державних та комунальних закладів освіти, а й їх майно. Тому загальні зазначені підходи Верховного Суду щодо дослідження режиму використання спірного об`єкта, умов передачі його та його майна на баланс органу місцевого самоврядування, чи закладів освіти для визначення чи він є об`єктом освіти, який підпадає під дію частини четвертої статті 80 Закону про освіту 2017, для розмежування самого об`єкта освіти та його майна вже не дають чіткої відповіді для вирішення зазначеного протиріччя між Законом про освіту 2017 та Законом про освіту 2018.

104. Незалежно від статусу Закону про освіту 2017 року як спеціального чи загального стосовно Закону про приватизацію 2018 , Закон про освіту 2017, враховуючи його преамбулу, та відповідно до частини першої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (з урахуванням також його преамбули), може лише уточнювати процедури, передбачені Законом про приватизацію 2018, з метою захисту завдань та мети Закону про освіту 2017. Разом з тим Законом про освіту 2017 не можуть безпосередньо змінюватись самі ці процедури приватизації, здійснюватися пряме фактичне регулювання процедур приватизації, припинятись потенційна можливість таких процедур без внесення відповідних узгоджених змін до Закону про приватизацію 2018. Враховуючи це (в межах встановлених обставин цієї справи) надання переваги частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 у зазначеному протиріччі з положеннями Закону про приватизацію 2018 призводить саме до вищезазначеного, оскільки попри передбачену Законом про приватизацію 2018 можливість приватизації об`єктів освіти, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, яка встановлює абсолютну заборону приватизації об`єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 щодо об`єктів освіти, а не уточнює її або визначає особливості її реалізації.

105. Суд вважає виключною правовою проблемою, яка має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, вирішення протиріччя між Законом про приватизацію 2018 та частиною четвертою статті 80 Закону про освіту 2017 в частині можливості приватизації юридичними особами приватного права, основним видом діяльності яких є надання освітніх послуг, нерухомого майна недіючих комунальних закладів дошкільної освіти як об`єктів освіти зі збереженням профілю їх діяльності для здійснення такими юридичними особами освітньої діяльності у цих приватизованих об`єктах освіти, спрямованої на здобуття дітьми дошкільної освіти.

106. Суду невідомі належним чином встановлені обставини того, що спірна будівля Недіючого дошкільного закладу № 54 є єдиним нерухомим майном комунального недіючого дошкільного закладу освіти в Україні. Також зі змісту положень частини першої статті 11, абзаців третього, сьомого та одинадцятого частини другої статті 66 Закону про освіту 2017, абзацу другого частини другої статті 19 Закону про дошкільну освіту слідує, що реалізація їх на практиці міськими радами не є обмеженою у часі. Завдання та повноваження міських рад, закріплені в цих положення, передбачають їх виконання міськими радами і в подальшому, оскільки їх загальна реалізація відповідає обов`язкам держави, закріпленим у частині першій та третій статті 53 Конституції України, зокрема в частині забезпечення розвитку дошкільної освіти та загального права на освіту. Отже, відсутні підстави для висновку про те, що цей спір є поодиноким випадком звернення до суду в рамках зазначеної виключної правової проблеми, що вона не має місця в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає відповідна проблема невизначеності (з інформації, розміщеної у мережі інтернет, також вбачається, що реалізація органами приватизації будівель недіючих дитячих садків не є поодинокою).

107. Вирішення зазначеної виключної правової проблеми матиме наслідком усунення правової невизначеності у цьому питанні і, як результат, створить зрозумілі умови для органів місцевого самоврядування та закладів освіти приватної форми власності щодо можливостей приватизувати майно недіючих комунальних закладів дошкільної освіти з метою їх використання для здійснення дошкільного освітнього процесу, що в свою чергу має сприяти узгодженій реалізації мети Закону про освіту 2017 та Закону про приватизацію 2018, нормативно узгодженій реалізації завдань статті 53 Конституції України, забезпечити розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики.

108. Вирішення усіх інших вимог позивача у цій справі залежить від вирішення зазначеної вище виключної правової проблеми.

109. На підставі викладеного та з огляду на положення частини п`ятої статті 302 ГПК України, а також відповідні мотиви і обґрунтування, викладені у цій ухвалі (пункти 64-108), колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 906/677/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 906/677/19 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил