ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2020 року Справа № 906/456/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області, від 07 липня 2020 року в справі №906/456/20 (суддя - Машевська О.П.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перший фабричний-5"
про стягнення 2880 грн 02 коп.
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перший фабричний-5» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача: пені в розмірі 1679 грн 55 коп, інфляційних втрат в розмірі 815 грн 84 коп. та трьох відсотків річних в розмірі 384 грн 63 коп..
В обгрунтування позовної заяви Позивач посилався на те, що 12 вересня 2017 року з Відповідачем було укладено договір № 5082/1718-ТЕ-10 постачання природного газу в межах дії якого Відповідачу поставлено природний газ на загальну суму 69 723 грн 70 коп., вартість якого останнім оплачено, однак з простроченням. Оскільки Відповідачем несвоєчасно виконано грошове зобов`язання за договором, тому на підставі статтей 218, 231 Господарського кодексу України, статтей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.2 договору №5082/1718-ТЕ-10 постачання природного газу Позивач вимагає стягнення в судовому порядку належних йому сум пені, річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 7 липня 2020 року позов було задоволено частково (а.с. 108-110). Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 153 грн 85 коп. 3% річних, 815 грн 84 коп. інфляційних втрат та 671 грн 82 коп. пені. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1007 грн 73 коп. пені та 230 грн 78 коп. 3 % річних відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн 00 коп..
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що Відповідач свої зобов`язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно. Водночас, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з Відповідача, суд об`єктивно оцінив, що прострочення грошового зобов`язання за Договором відбулося внаслідок складного фінансового стану мешканців будинку для оплати послуг з опалення та постачання гарячої води, суд врахував, що грошове зобов`язання виконано Відповідачем ще наприкінці 2018 року, а позов подано у поточному 2020 році, суд встановив, що згідно з розрахунком пені періоди прострочення у виконанні зобов`язання не були значними. Згідно з публічно доступною інформацією, розміщеною в мережі Інтернет за посиланням http://www.naftogaz.com, та яка не потребує доказування у 2019 році чистий прибуток Групи Нафтогаз склав 63,3 млрд грн.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 60 %.
Окрім того, місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив, що вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити загальний розмір 3% річних заявлених до стягнення в сумі 384 грн 63 коп. на 60% до суми 153 грн 85 коп., пославшись при цьому на пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Що ж стосується інфляційних втрат, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, про те, що заявлені Позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 815 грн 84 коп. підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просить суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в стягненні пені в сумі 1007 грн 73 коп. та 3% річних в сумі 230 грн 78 коп. і прийняти нове рішення в цій частині, яким стягнути пеню та річні в яких було відмовлено (а.с. 114-121).
Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції без будь-якого розрахунку було зменшено розмір пені та 3% річних. Рішення суду не містить покликання на будь-які докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище Відповідача. В даному випадку на переконання Позивача не доведено реального фінансового стану Відповідача, а відтак висновок суду про скрутне фінансове становище є передчасним. Окрім того, апелянт зазначив, що місцевий господарський суд зменшивши розмір 3 % річних допустив порушення статті 625, 627 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2020 року справу №906/456/20 було прийнято до провадження суду та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Суд констатує, що дана справа № 906/456/20 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2102 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 210200 грн (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 27 грудня 2019 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи № 906/456/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 13 листопада 2020 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги Позивача, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення 3 % річних на 60 % від суми 384 грн 63 коп. до суми 153 грн 85 коп. та змінити в частині розподілу судового збору.
При цьому колегія виходила з наступного.
12 вересня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 5082/1718-ТЕ-10 постачання природного газу (надалі - Договір; а.с. 15-24).
В преамбулі Договору сторони погодили, що останній укладено на підставі Закону України "Про ринок природного газу" , Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 22 березня 2017 року №187, інших нормативних-правових актів.
У відповідності до пункту 1.1 Договору, предметом Договору є поставка природного газу у період з 1 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню в обсязі до 15,5 тис. куб. метрів.
Як визначено пунктом 3.1 Договору, право власності на природний газ переходить від Позивача до Відповідача після підписання актів приймання-передачі; споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання Позивачем своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим Договором у відповідному місяці.
Згідно пункту 5.1 Договору, ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів , що включаються до вартості природного газу відповідно до Податкового кодексу України та порядок зміни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється Положенням.
У відповідності до пункту 5.2 Договору, ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання Договору становить з ПДВ 5930 грн 40 коп..
Як визначено пунктом 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється Відповідачем виключно коштами шляхом 100 - відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Сторони погодили, що з врахуванням пункту 11.3 цього Договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від 11 січня 2005 року №20 не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором.
У пункті 6.3 Договору визначено умови оплати за природний газ, зокрема заначено, що в будь-якому випадку, Відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього Договору, - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Позивача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.
В той же час, пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З матеріалів справи слідує, що сторонами Договору було укладено ряд Додаткових угод до Договору, а саме: 12 січня 2018 року сторони спору до Договору уклали додаткову угоду №1 , якою виклали пункти 3.4, 6.1, 8.2 та 8.3 в новій редакції, в тому числі, змінили посилання на постанову КМУ від 4 квітня 2020 року №256; 11 квітня 2018 року сторони уклали додаткову угоду №2 до Договору про зміну періоду поставки природного газу з 1 квітня 2018 року до 31 травня 2018 року; 12 червня 2018 року сторони уклали додаткову угоду №3 до Договору про зміну періоду поставки природного газу з 1 червня 2018 року до 31 липня 2018 року (а.с. 25-28).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, в межах дії Договору Позивачем поставлено Відповідачу у власність природний газ на загальну суму 69723 грн 70 коп. що підтверджується наступними актами приймання-передачі: за 31 жовтня 2017 року; за 30 листопада 2017 року; за 31 грудня 2017 року; за 31 січня 2018 року; за 28 лютого 2018 року; за 31 березня 2018 року; за 30 квітня 2018 року (а.с. 29-35).
Як встановлено колегією суддів в межах дії Договору від Відповідача на рахунок Позивача надійшли кошти в загальній сумі 71603 грн 63 коп..
Позивач подав заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1879 грн 93 коп. (переплата за Договором) для погашення заборгованості Відповідача, що виникла за попереднім Договором постачання природного газу від 7 вересня 2016 року № 4580/1617-ТЕ-10. Останній платіж Відповідача на виконання Договору, як свідчать подані Позивачем докази, сплачено 20 грудня 2018 року (а.с. 36-35).
Враховуючи невиконання Відповідачем умов Договору щодо своєчасного виконання грошових зобов`язань, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню на суму 1679 грн 55 коп., 3% річних на суму 384 грн 63 коп. та інфляційні втрати на суму 815 грн 84 коп..
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за порушення строків оплати за переданий природний газ, регулювання яких здійснюється Законом України Про засади функціонування ринку природного газу, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України.
В силу дії частини 1 статті 12 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами пункту 2 частини 2 статті 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» Відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У силу вимог частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Що стосується позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 1679 грн 55 коп. пені, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Згідно із частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Розділом 8 Договору сторона погоджено відповідальність сторін.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 цього Договору він зобов`язався сплатити Позивачу пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У зв`язку з простроченням грошового зобов`язання Позивач, керуючись пунктом 8.2 Договору, Позивач нарахував Відповідачу пеню в сумі 1679 грн 55 коп. (а.с. 11).
Наданий Позивачем розрахунок пені перевірено судом та визнається арифметично вірним (а.с. 11).
Водночас, колегія суддів зауважує, що представник Відповідача в суді першої інстанції зауважила, що остаточний розрахунок за поставлений природний газ в межах дії Договору проведено Відповідачем у повному обсязі, однак з незначним простроченням. Порушення зобов`язання з оплати спожитого природного газу сталося в результаті низької фінансової спроможності мешканців будинку.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, природний газ, який закуповував Відповідач у Позивача, використовувався виключно на постачання теплової енергії для потреб мешканців будинку.
За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, колегія суду об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступень виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегія суддів враховує наступні обставини: отриманий природний газ Відповідачем оплачено в повному обсязі та строк прострочення оплати останнього є незначним; ступінь виконання зобов`язання Відповідачем та поведінка винної сторони; Відповідач не ухилявся від виконання взятих на себе зобов`язань за Договором, оскільки прострочення зумовлене несвоєчасним надходженням на рахунок коштів від споживачів; предметом розгляду спору є стягнення пені, що, в свою чергу, не є основним доходом Позивача і не може впливати на його господарську діяльність; розмір заявленої до стягнення пені є явно неадекватним спірним правовідносинам, враховуючи погашення станом на момент розгляду спору заборгованості Відповідачем за Договором в повному обсязі ще в січні 2019 року; Позивач застосував до Відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів; відсутність понесення Позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем зобов`язання за Договором; підприємство Відповідача не є прибутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Крім того, судом враховано саме правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання. При цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.
Таким чином, однією із функцій неустойки є компенсаторна функція ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц).
Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18).
Згідно з публічно доступною інформацією, розміщеною в мережі Інтернет за посиланням http://www.naftogaz.com, та яка не потребує доказування у 2019 році чистий прибуток Групи Нафтогаз склав 63,3 млрд грн.
Водночас, з огляду на заперечення апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі щодо не дослідження судом першої інстанції майнового стану Відповідача, суд (встановивши вище прибутковість Позивача) ще раз звертає увагу Позивача на те, що на відміну від Позивача, Відповідач не є прибутковою організацією, та відповідно, апріорі, не може вважатися прибутковим чи збитковим (на відміну від апелянта), що вказує про неможливість дослідження на яке вказував апелянт при винесенні рішення про зменшення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені). Відповідно, колегія суду критично оцінює такі заперечення Позивача.
Разом з тим, суд констатує законність нарахування Позивачем пені за вказаний у позові період в розмірі 1679 грн 55 коп..
Водночас, відповідно за таких обставин (описаних вище в даній постанові), колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 671 грн 82 коп. від заявленої суми 1679 грн 55 коп. та стягнути її в сумі 671 грн 82 коп..
З огляду на викладене вище, в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 1007 грн 73 коп. слід відмовити.
Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін в цій частині.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 384 грн 63 коп., то колегія суддів зазначає наступне.
За статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
Відповідно місцевий господарський суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити загальний розмір 3% річних заявлених до стягнення в сумі 384 грн 63 коп. на 60% до суми 153 грн 85 коп.
При цьому місцевий господарський суд зменшуючи розмір 3 % річних, як на правову підставу таких дій, покликався на пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
В той же час, колегія суддів дослідивши постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, на позицію котрої в оскаржуваному рішенні покликається місцевий господарський суд, зазначає, що у постанові від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.
Зменшуючи розмір річних Велика Палата Верховного Суду в даній постанові не робила розмір річних меншим від розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України.
В той же час в даній справі Позивачем застосовується 3% річних, саме такий розмір як передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно колегія суддів констатує що місцевим господарським судом було вирвано із контексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 її пункт 8.38, не досліджуючи при цьому всього змісту даної правової позиції наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду.
Крім того колегія суддів зазначає, що аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання (окрім випадку, описаного у постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року №902/417/18).
Відповідно, колегія суддів констатує, що право на зменшення процентів річних кореспондується із принципів розумності, справедливості та пропорційності та явності відповідних умов, тобто коли розмір річних значно перевищує розмір інщих штрафних санкції та суму боргу, водночас в даному випадку мова не йде саме про стягнення 3% річних, розмір який і визначений диспозицією статті 625 Цивільного кодексу України.
Водночас суд апеляційної інстанції констатує правильність розрахунку Позивачем, заявлених до стягнення сум 3% річних.
Саме тому враховуючи те, що Позивачем здійснено нарахування річних виходячи із розміру 3 % річних, тобто найнижчої межі визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, в розрізі існування прострочення сплати Відповідачем за отриманий природний газ, колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" встановила, що стягнення 3 % річних є підставним та арифметично вірними в розмірі 384 грн 63 коп., а тому суд задоволює позов в цій частині та стягує з Відповідача 384 грн 63 коп. 3 % річних.
Відповідно приймаючи таке рішення, апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині зменшення 3 % річних на 60 % від суми 384 грн 63 коп. до суми 153 грн. 85 коп., приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягненні 3% річних в сумі 384 грн 63 коп..
Що ж стосується стягнення інфляційних втрат в сумі 815 грн 84 коп., то колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 статті 25 ГПК України, передбачено, що апеляційні господарські суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих господарських судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного господарського суду).
Колегія суддів констатує, що статтею 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 ГПК України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені.
В той же час, колегія суддів зазначає, що Позивач в своїй апеляційній скарзі не оспорює рішення в частині стягнення інфляційних втрат, що відповідно до норм процесуального права, а саме діючи в правовому полі статті 269 ГПК України, зважаючи на відсутність порушення норм процесуального права не є підставою для перегляду законності рішення в цій частині.
Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як вказано вище в даній постанові колегія суду оцінивши доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення про зменшення розміру пені відхилила їх прийшовши до висновку про підставність і законність вказаного зменшення.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про порушення норм процесуального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України в частині зменшення розподілу річних, що є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України в цій частині.
Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та пропорційно задоволенню апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області, від 07 липня 2020 року в справі №906/456/20 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області, від 07 липня 2020 року в справі №906/456/20 - скасувати в частині зменшення 3% річних та змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши пункти 2,3,4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"2. Зменшити пеню на 60% від суми 1679 грн 55 коп. до суми 671 грн 82 коп..
3. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перший фабричний-5" (10020, Житомирська область, м. Житомир, провулок 1-й Фабричний, буд. 5,кв.22, код ЄДРПОУ 37520571) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) 671 грн 82 коп. пені, 384 грн 63 коп. три проценти річних, 815 грн 84 коп. інфляційних втрат, 1366 грн 50 коп. судового збору за подання позовної заяви.
4. У стягненні пені в сумі 1007 грн 73 коп. відмовити."
3. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перший фабричний-5" (10020, Житомирська область, м. Житомир, провулок 1-й Фабричний, буд. 5,кв.22, код ЄДРПОУ 37520571) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720) 587 грн 76 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
7. Справу №906/456/20 повернути Господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
