ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6891/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

представник позивача - Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" - Ясіновський В. В., на засадах самопредставництва, Собецька Г. В., адвокат

представник відповідача - Хмельницької обласної державної адміністрації - не з`явився

представник третьої особи-1 - Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" - Бабій В. В., адвокат

представник третьої особа-2 - Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації - не з`явився

представник третьої особи-3 - Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" - Пасічник Я. С., адвокат

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 (головуючий суддя Поляк О. І., судді Пономаренко Є. Ю., Дідиченко М. А.) у справі Господарського суду міста Києва за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" до Хмельницької обласної державної адміністрації за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" про визнання протиправним та скасування розпорядження.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1.24.05.2019 Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" (далі - Позивач, Організація) звернулася до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Відповідач, адміністрація) з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Адміністрації № 264/2019-р від 12.04.2019 "Про реєстрацію статуту релігійної організації Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" у новій редакції" (далі - Розпорядження).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято з перевищенням наданих повноважень та з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки протокол № 1 від 16.02.2019 не був оформлений належним чином, а рішення прийняте не з дотриманням порядку, встановленого чинним статутом; не було подано усіх документів, а статут у новій редакції був затверджений неуповноваженою особою, тому Відповідач мав виконати вимоги частини сімнадцятої статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. 03.02.2020 Господарський суд міста Києва (суддя Приходько І. В.) позовні вимоги задовольнив повністю; визнав протиправним та скасував Розпорядження.

2.2. Судове рішення мотивоване тим, що перевірка законності Розпорядження безпосередньо пов`язана із встановленням обставин правомірності вчинення дій Відповідачем щодо реєстрації статуту Організації у новій редакції, зокрема в частині дотримання положень чинної на той час редакції положень статуту. Суд встановив, що всупереч положенням пунктів 25, 31 статуту, протокол парафіяльних зборів № 1 від 16.02.2019 не містить необхідних реквізитів, зокрема підписів настоятеля та голови Парафіяльної ради, проте вказані обставини не були враховані Відповідачем під час перевірки наданої документації для реєстрації статуту в новій редакції; матеріали справи не містять доказів того, що парафіяльні збори, на яких приймалися відповідні рішення, оформлені протоколом № 1 від 16.02.2019, скликалися та проводилися відповідно до пунктів 18, 21 статуту, так само як і відсутні відомості щодо підтвердження чинності таких зборів у розумінні пунктів 19, 22 статуту. Відтак, відповідно до статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Відповідач у випадку виявлення суперечностей та недоліків під час перевірки наданої документації для реєстрації нової редакції статуту мав право не тільки уточнювати інформацію та вимагати усунення заявником виявлених недоліків у поданих документах, а також ініціювати отримання висновків спеціалістів з окремих питань.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. 23.06.2020 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 скасував; прийняв нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

3.2. Постанова суду мотивована тим, що Розпорядження прийнято з дотриманням процедури та законодавства, яке регулює порядок прийняття та реєстрацію статуту релігійної громади, за наявності всіх необхідних документів. Враховуючи належним чином оформлене рішення членів релігійної організації про зміну конфесійної належності та подання усіх необхідних документів для реєстрації нової редакції статуту, у Відповідача були відсутні підстави для відмови у реєстрації статуту чи змін до нього і відмова у такому випадку могла бути розцінена саме як протиправне втручання держави у справи релігійної організації. Суд дійшов висновку про те, що в рамках заявленої позовної вимоги належить перевірити, чи відповідали дії Відповідача з винесення Розпорядження вимогам чинного законодавства, тоді як дослідження питання дотримання порядку скликання, правомочності зборів може бути предметом розгляду вимоги про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом № 1 від 16.02.2019.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 залишити в силі.

4.2. 13.10.2020 від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

5. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

5.1. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2018 у справі № 807/3565/14, та у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.07.2014 у справі № 1170/2а-4228/12 9, а саме, що термін "парафіяльні збори", який використовується в статуті релігійної громади, та термін "загальні збори віруючих громадян", який міститься у частині першій статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", є тотожними.

5.2. Апеляційний господарський суд неправильно застосував частину четверту статті 4, частину третю статті 5, статтю 8, частини першу, другу, п`яту статті 12, статтю 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статтю 3, пункти 1, 8 частини першої статті 25, статтю 37 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", частину другу статті 9, пункт 1 частини другої статті 11, пункт 6 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

5.3. Суд апеляційної інстанції проігнорував доводи Позивача та подані ним докази щодо того, що рішення від 16.02.2019 було оформлене з порушенням чинного законодавства та статуту, оскільки участь у зборах не брав настоятель та члени релігійної громади, рішення прийняті неуповноваженими особами (пункти 15, 16 статуту); порушено порядок скликання зборів, передбачений пунктом 18 статуту; збори не є правомочними і не є чинними, оскільки в них не брали участі всі члени (пункт 21 статуту); до статуту незаконно внесено зміни і доповнення (порушення пункту 58 статуту), оскільки єпархіяльний архієрей, який затвердив статут, не мав права вчиняти такі дії з урахуванням іншої канонічної підпорядкованості; протокол № 1 від 16.02.2019 підписаний неуповноваженими особами, а також не підписаний особами, які голосували на зборах.

5.4. Всупереч положенням пунктів 25, 31 статуту протокол парафіяльних зборів від 16.02.2019 не містить необхідних реквізитів, зокрема підписів настоятеля та голови парафіяльної ради, при цьому докази того, що зміни та доповнення до статуту набрали чинності у порядку пункту 58 статуту, в матеріалах справи відсутні.

5.5. Суд не звернув уваги на наданий Позивачем доказ - протокол від 19.01.2019, який відображає дійсну волю членів релігійної громади, рішення оформлене яким повністю відповідає чинному статуту релігійної громади.

5.6. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки тій обставині, що рішення від 16.02.2019 було прийнято не 2/3 від загальної кількості голосів як це передбачено частиною четвертою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.7. Висновок апеляційного господарського суду про те, що на реєстраційний орган покладено суто формальний обов`язок з перевірки повного та належного оформлення документів суперечить пункту 6 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та свідчить про неправильне застосування частини четвертої статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

5.8. Матеріали справи не містять таких документів як додатки до протоколу № 1 від 16.02.2019, список членів релігійної громади, присутніх на зборах, та список членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну конфесійної приналежності, а також належним чином засвідченої копії чинної редакції статуту релігійної громади, отже суд встановив як доведені обставини щодо оформлення рішення від 16.01.2019 належним чином та подання всіх необхідних документів без підтвердження відповідними доказами.

5.9. Висновок суду про те, що в рамках заявленої позовної вимоги у цій справі належить перевірити, чи відповідали дії Відповідача з винесення Розпорядження вимогам чинного законодавства, тоді як дослідження питання дотримання порядку скликання, правомочності зборів може бути предметом розгляду вимоги про визнання недійсним рішень, оформлених протоколом № 1 від 16.02.2019, є неправомірним.

5.10. Висновок суду першої інстанції про те, що збори були скликані та проведені з порушенням процедури, визначеної чинною редакцією статуту релігійної громади, а протокол зазначених зборів оформлений не у відповідності до статуту, повністю узгоджується із нормами частини четвертої статті 8 та пункту 1 частини четвертої статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. 14.09.2020 Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (далі - РО "Управління Хмельницької єпархії УПЦ (ПЦУ), Третя особа-1) подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 скасувати, провадження у справі закрити.

6.2. Третя особа-1 вважає, що правовідносини у справах № 807/3565/14 та № 1170/2а-4228/12 є відмінними від правовідносин у цій справі, тому відповідні висновки, викладені у вказаних справах, не можуть бути застосовані у даній.

6.3. Зазначає, що на час прийняття Верховним Судом постанови від 16.10.2018 у справі № 807/3565/14 та Вищим адміністративним судом України постанови від 03.07.2014 у справі № 1170/2а-4228/12 діяла інша редакція статей 8, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

6.4. Вважає, що спір про затвердження статутів релігійної організації у формі релігійної громади обласною державною адміністрацією підлягають розгляду в порядку Цивільного процесуального кодексу України, оскільки не визначений у статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) як такий, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

7. Розгляд справи Судом

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.10.2020.

7.2. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень ГПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8. Встановлені судами обставини

8.1. Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької Єпархії Української Православної церкви» (Позивач) створена у 1991 році відповідно до статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з ініціативи десяти громадян - жителів села Ставниця. Розпорядженням голови Адміністрації №193 від 20.11.1991 зареєстровано її статут.

8.2. Як зазначає Позивач, з часу створення Організація належала до Української православної церкви і її статут був затверджений керуючим Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви (далі - УПЦ) Митрополитом Антонієм.

8.3. Пунктами 1, 3 статуту Організації, зареєстрованого розпорядженням Адміністрації від 28.08.2017 №673/2017-р (редакція якого діяла на час прийняття Розпорядження), визначено, що Позивач є неприбутковою організацією, первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії УПЦ. Організація об`єднує громадян православного віросповідання для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання.

8.4. В матеріалах справи наявна копія протоколу парафіяльних зборів Організації (далі також - Парафія) від 19.01.2019 за головуванням настоятеля парафії Ясіновського В. В. про визначення юрисдикції/підпорядкованості релігійної громади.

8.5. Відповідно до питання 2 вказаного протоколу парафіяльних зборів вирішено: «підтвердити, що Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" входить до складу та підзвітна Хмельницькій Єпархії Української православної церкви, та релігійна громада підтверджує свою духовну і канонічну єдність з Українською православною церквою».

8.6. Зазначений протокол підписано головою парафіяльних зборів (настоятелем) Ясіновським В. В, секретарем парафіяльних зборів Дєєвою Т. І., затверджено керуючим Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви Митрополитом Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм, а також скріплено печаткою Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви. В протоколі зазначено, що у зборах взяли участь 345 осіб.

8.7. Встановлено, що Позивач звертався до Відповідача та Управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Управління, Третя особа-2) із заявою (вх. дата 28.03.2019), в якій зазначив про факт проведення парафіяльних зборів 19.01.2019, довів до відома зміст прийнятих на зазначених зборах рішень та повідомив про те, що оригінали установчих та інших документів, а також печатка Організації знаходяться у настоятеля ОСОБА_1 .

8.8. Листом від 01.04.2019 № 04-778 Управління повідомило Позивача про те, що інформація, яка викладена у заяві від 28.03.2019, прийнята до уваги.

8.9. У подальшому, 16.02.2019 згідно з протоколом № 1 загальних (парафіяльних) зборів членів Організації вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та перейти під канонічне підпорядкування Управління Хмельницької єпархії Православної церкви України; внести зміни до статуту Організації; уповноважити Лічман О. В. на підписання статуту у новій редакції, уповноважити Лічман О. В. подати статут і заяву до Адміністрації, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинити дії щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів, тощо з правом підпису про їх отримання. В протоколі зазначено, що у зборах взяли участь 213 осіб.

8.10. 12.04.2019 Розпорядженням голови Адміністрації зареєстровано статут Організації у новій редакції. Підставою для винесення Розпорядження стала заява від 11.03.2019, подана від імені релігійної громади, та рішення загальних (парафіяльних) зборів членів Організації від 16.02.2019, оформлене протоколом № 1.

8.11. На час прийняття Розпорядження діяла редакція статуту Організації, зареєстрована розпорядженням Адміністрації від 28.08.2017 № 673/2017-р.

8.12. Згідно з пунктами 15, 16 статуту вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель. До складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

8.13. Парафію очолює настоятель, якого призначає та звільняє єпархіальний архієрей (пункт 12 статуту).

8.14. Пунктом 18 статуту передбачено, що парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея благочинним або іншим представником єпархіального архієрея, у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.

8.15. Парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів (пункт 19 статуту).

8.16. Згідно з пунктом 21 статуту Парафіяльні збори на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів.

8.17. Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів (пункт 22 статуту).

8.18. Відповідно до пункту 25 статуту протокол Парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим) і секретарем.

8.19. У пункті 31 статуту зазначено, що усі документи парафії підписуються настоятелем та головою Парафіяльної ради.

8.20. Зміни і доповнення до статуту вносяться на розгляд Парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії і набирають чинності лише після їх затвердження керуючим Хмельницькою єпархією УПЦ і реєструються в тому ж порядку що і статут (пункт 58 статуту).

8.21. Встановлено, що Відповідачу з метою реєстрації нової редакції статуту релігійної громади разом із заявою від 11.03.2019 подані: протокол № 1 від 16.02.2019 з додатками; статут в 3 примірниках, затверджений керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським; копія чинної редакції статуту релігійної громади; копія розпорядження голови Адміністрації від 28.08.2017 № 673/2017-р; список членів релігійної громади присутніх на зборах; список членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну конфесійної приналежності.

9. Позиція Верховного Суду

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

9.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

9.2. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

9.3. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

9.4. При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

9.5. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

9.6. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

9.7. На обґрунтування підстави касаційного оскарження. передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник у касаційній скарзі послався (пункт 5.1) на те, що суд апеляційної інстанції під час прийняття постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2018 у справі № 807/3565/14, та у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.07.2014 у справі № 1170/2а-4228/12 9 щодо того, що терміни "парафіяльні збори" та "загальні збори віруючих громадян" є тотожними.

9.8. Посилання Скаржника на вказану постанову Вищого адміністративного суду України є неналежним, оскільки підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є саме неврахування судом висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

9.9. Щодо доводів про неврахування апеляційним господарським судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №807/3565/14 за позовом настоятеля релігійної громади Української Православної Церкви Святих рівноапостольних Володимира і княгині Ольги в інтересах релігійної громади ОСОБА_5 до Закарпатської обласної державної адміністрації, треті особи - Відділ національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, Релігійна громада Української Православної Церкви Київського патріархату Святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у м. Ужгород, про визнання нечинним та скасування розпорядження, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії варто зазначити таке.

9.10. Відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у відповідній редакції релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

9.11. За положеннями частини другої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

9.12. Керуючись наведеним положенням закону та положеннями статуту релігійної громади Української Православної Церкви Святих рівноапостольних Володимира і княгині Ольги, Суд вказав на обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції у вказаній справі щодо того, що термін "парафіяльні збори"", який використовується в статуті релігійної громади, та термін "загальні збори віруючих громадян", який міститься у частині першій статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", є тотожними.

9.13. Водночас, предметом розгляду у цій справі були вимоги про визнання нечинним та скасування розпорядження державної адміністрації від 22.08.2014 № 253 про реєстрацію статуту релігійної громади Української Православної Церкви Київського патріархату Святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у м. Ужгород, скасування державної реєстрації статуту у новій редакції та відновлення державної реєстрації статуту релігійної громади, зареєстрованого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 30.04.2014 № 155.

9.14. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

9.15. При цьому, Суд послався на положення частин третьої, шостої статті 14 вказаного Закону, якими було передбачено, що орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

9.16. Застосувавши наведені норми у відповідній редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, враховуючи встановлені у вказаній справі обставини, Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що при затвердженні статуту в новій редакції не було дотримано порядку та процедури його прийняття, затвердження та внесення на розгляд державної влади для реєстрації.

9.17. Натомість у справі, що розглядається предметом позову є вимоги про визнання протиправним та скасування Розпорядження Адміністрації № 264/2019-р від 12.04.2019 про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції. Зазначені позовні вимоги заявлені самою релігійною організацією та не поєднані з вимогами про скасування державної реєстрації статуту у новій редакції та відновлення державної реєстрації статуту у попередній редакції, що має місце у справі № 807/3565/14.

9.18. З урахуванням тієї обставини, що спірне у даній справі Розпорядження прийнято 12.04.2019, до врегулювання спірних правовідносин у цій справі мають застосовуватися відповідні положення законодавства, чинні на час виникнення цих спірних правовідносин.

9.19. На час прийняття Адміністрацією спірного у цій справі Розпорядження у статті 8, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" внесено зміни Законом України від 17.01.2019 N 2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", який набрав чинності з 31.01.2019.

9.20. Відповідно до статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

9.21. У статті 14 цього Закону визначено вимоги щодо документів, які мають надаватися до статуту (положення) релігійної організації, а також процедуру реєстрації статуту (положення) релігійної організації у новій редакції.

9.22. Частиною четвертою вказаної статті, на яку посилається Скаржник, передбачено, що до статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

9.23. З огляду на наведене посилання Скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема статті 8, частини четвертої статті 14, у контексті неврахування судом під час прийняття оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду про тотожність понять "парафіяльні збори" та "загальні збори віруючих громадян", викладеного у постанові 16.10.2018 у справі № 807/3565/14 як на релевантну практику є помилковим, з огляду на неоднакове правове регулювання спірних правовідносин.

9.24. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Наведений висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

9.25. Враховуючи викладене, з огляду на те, що у справі, яка розглядається, та справі, на яку посилається Скаржник, підлягали застосуванню положення Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у відповідних редакціях, які не можна вважати аналогічними, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі, на яку посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

9.26. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.27. З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини четвертої статті 296 ГПК України.

9.28. За наведених мотивів доводи Скаржника (пункти 5.2, 5.6, 5.7, 5.9, 5.10), викладені в касаційній скарзі, оцінці не підлягають.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

9.29. У касаційній скарзі Скаржник (пункти 5.3 - 5.5, 5.8 ) послався також на недослідження судом апеляційної інстанції наданих ним доказів, ненадання оцінки протоколу парафіяльних зборів, відсутність у матеріалах справи додатку до протоколу № 1 від 16.02.2019, списку членів релігійної громади та ін, що, на його думку, свідчить про встановлення судом обставин за відсутності в матеріалах справи підтвердження відповідними доказами.

9.30. Разом з цим, відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

9.31. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.32. Водночас, пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

9.33. Таким чином, недослідження судом зібраних у справі доказів саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, а лише у сукупності з висновком про обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

9.34. При цьому, з огляду на відсутність висновку про обґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку послався Скаржник в касаційній скарзі, доводи щодо недослідження зібраних у справі доказів відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України не можуть бути підставою для зміни чи скасування прийнятого у справі судового рішення.

9.35. За таких обставин касаційне провадження, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а в частині підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, у зв`язку з чим касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1.Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Дмитрівського храму с. Ставниця Летичівського району Хмельницької єпархії Української православної церкви" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 910/6891/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак