ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/3257/18 Номер провадження 22-ц/814/1860/20Головуючий у 1-й інстанції Троцька А. І. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Бутенко С.Б., Хіль Л.М.

секретар Мисечко А.І.

імена (найменування) сторін:

позивач (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1

відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2

розглянув увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави, ухвалене 11 червня 2020 року у складі судді Троцької А.І.

по справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Орган опіки та піклування Полтавської районної державної адміністрації про відібрання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись із позовними вимогами, просила відібрати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері - ОСОБА_2 без позбавлення матері батьківських прав та передати дитину на її виховання; стягнути із ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до виповнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину у розмірі 5332 грн.

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом та просила відібрати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та негайно передати їй, як матері дитини.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Відібрано малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_1 та передано матері - ОСОБА_2

Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.

Справа розглянута апеляційним судом за відсутності ОСОБА_2 , яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, але в судове засідання не з`явилася. Заяву про відкладення розгляду справи нею подано не було.

Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_2 брала участь в розгляді справи апеляційним судом в судових засіданнях від 13 серпня 2020 року та 29 вересня 2020 року. Окрім того, її інтереси в судовому засіданні від 15 жовтня 2020 року представляв адвокат Литовченко Р.В.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.

Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 9).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2008 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та визначено місце проживання дітей: сина ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_8 з матір`ю (т. 1 а.с. 144).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище ОСОБА_9 , що вбачається із копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 виданого повторно 13 травня 2009 року (т. 1 а.с.143).

ОСОБА_2 працює у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою № 1663 від 19 грудня 2018 року (т. 2 а.с. 19).

ОСОБА_3 навчається уЩербанівському ліцеїЩербанівської сільськоїради Полтавськогорайону Полтавськоїобласті (т. 2 а.с. 248).

Сторонами визнано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 та, відповідно, бабусею та дідусем неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаний факт підтверджується й копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 140).

Згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 жовтня 2008 року ОСОБА_3 проживала разом із матір`ю ОСОБА_2 , проте з березня 2018 року з власної волі та за згодою матері, діда та баби почала проживати разом з дідом та бабою за адресою АДРЕСА_1 .

Колегія суддів не може погодитись із висновками місцевого суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність визначити місце проживання дитини із матір`ю.

Такий висновок місцевого суду не узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , судом першої інстанції залишено поза увагою волевиявлення дитини, якій на момент розгляду справи щодо місця її проживання виповнилось понад 10 років.

Статтею 162СК України визначено, що якщо один із батьків або інша особа самочинно без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відповідно до ч. 3 ст.163СК України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і передачі її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, малолітня ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 переїхала жити до діда з бабою добровільно, за власним бажанням та зі згоди матері.

Відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Дитина має право на здорове зростання і розвиток (принцип 4 Декларації прав дитини).

Ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Дитині, для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння також в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини).

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

У ході розгляду справи було встановлено, що дитина, якій виповнилось 12 років, категорично заперечує проти проживання з матір`ю, а проживати до баби з дідом вона пішла за власним бажанням та зі згоди матері.

Відповідні пояснення були надані дитиною особисто в судовому засіданні від 15 жовтня 2020 року під час перегляду рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Зокрема, ОСОБА_3 повідомила суд, що у баби, ОСОБА_1 , вона проживає з березня 2018 року, оскільки з дому її вигнала мама. Остання погано до неї ставилася, не доглядала за нею, а тому вона вирішила жити у баби й діда.

Вказала, що у баби та діда їй добре, вони про неї піклуються, люблять її та забезпечують усім необхідним.

ОСОБА_3 висловила бажання і надалі проживати з бабою та дідом та категорично відмовляється повертатися до матері.

Відповідні пояснення були надані малолітньою ОСОБА_3 представникам органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради під час підготовки висновку про доцільність її відібрання у матері ОСОБА_2 . Зокрема, ОСОБА_3 надала письмові пояснення, де вказала, що мати кричала на неї, била, а також говорила, що здасть її в психіатричну лікарню. Зазначала, що проживає з бабусею і надалі бажає з нею проживати, оскільки остання любить її, піклується про неї та завжди допомагає (т. 2 а.с. 16, 176).

Представниками органу опіки та піклування виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради під час підготовки висновків про недоцільність відібрання малолітньої ОСОБА_3 у баби ОСОБА_1 та доцільність її передання на виховання останньої, 31 серпня 2020 року повторно було заслухано пояснення дитини, яка висловила бажання проживати з бабусею.

Аналогічне побажання ОСОБА_3 висловила при виконанні судового рішення про її відібрання від ОСОБА_1 , де у відповідності до акта державного виконавця від 03 серпня 2020 року повідомила, що відмовляється йти до матері і хоче проживати з бабусею.

Така стабільність у висловленні думки щодо свого місця проживання свідчить про усвідомленість волі ОСОБА_3 та дійсному бажанні проживати з бабусею ОСОБА_1 , а не матір`ю ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи місцевим судом було знехтувано правом дитини на висловлення думки щодо місця свого проживання, що призвело до ухвалення рішення, яке очевидно суперечить дійсним інтересам дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 СК України якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Відповідно до ст. 171 ч. 2 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 не може створити належних умов для виховання та гармонійного розвитку малолітньої ОСОБА_3 , оскільки остання висловлює стійке небажання проживати з матір`ю.

Судом не встановлено жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про необхідність визначення місця проживання дитини всупереч її інтересам та дійсній волі.

Згідно акту оцінки потреб сім`ї/особи, складеного Полтавським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (т. 3 а.с. 3-8), ОСОБА_3 , проживаючи у діда та баби, є активною, радісною, не має шкідливих звичок, відвідує школу та гуртки. Потреби дитини задовольняються у повному обсязі дідусем та бабусею.

Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , за підписом Директора, класного керівника 6 класу та психолога Щербаніського ліцею Щербанівської сільради Полтавського району Полтавської області (т. 3 а.с. 33), вихованням дитини займаються дідусь та бабуся. Взаємостосунки між дідусем та бабусею дружні, доброзичливі, підтримується позитивний психологічний клімат. Дідусь та бабуся приділяють онуці достатньо уваги та часу.

Оцінюючи пропорційність втручання, ЄСПЛ у Справі "М.С. проти України" (Заява N 2091/13) повторив свої загальні принципи щодо того, що при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Апеляційний суд вважає неможливим нехтування другою умовою визначення інтересів дитини, висловленою в прецедентному рішенні ЄСПЛ. Докази по справі свідчать про те, що ОСОБА_2 , на противагу ОСОБА_1 , не спроможна забезпечити дитині безпечне, спокійне та стійке середовище.

Так, постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 07 серпня 2020 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП «Вчинення насильства в сім`ї». Винні дії ОСОБА_2 виразились в умисних діях психологічного характеру відносно ОСОБА_3 та обмеженні її вільного пересування.

Отже, своїми діями із вчинення сімейного насильства ОСОБА_2 порушила право дитини на спокійне та стійке середовище для розвитку.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про охорону дитинства» держава здійснює захист дитини від усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Отже, суд, іменем держави України, зобов`язаний вчинити ефективні дії по захисту малолітньої ОСОБА_3 від домашнього насильства, визначивши її місце проживання таким чином, щоб унеможливити у майбутньому прояви такого насилля по відношенню до дитини.

З листа заступника директора з навчально-виховної роботи Щербанівського ліцею Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (т. 2 а.с 248) вбачається, що адміністрація навчального закладу повідомляє орган місцевого самоврядування про неприпустиме втручання в навчальний процес з боку ОСОБА_2 , що обмежує право на здобуття освіти як ОСОБА_3 , так і інших учнів, задіяних в освітньому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 ЗУ «Про освіту» батьки здобувачів освіти зобов`язані: сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства.

Таким чином, втручання в освітній процес ОСОБА_2 ухилилася від вищевказаних обов`язків, чим істотно порушила право дитини на здобуття середньої освіти.

Висновок суду про відповідність інтересам дитини визначення місця проживання ОСОБА_3 з бабою ОСОБА_10 підтверджується висновками про доцільність передачі малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виховання баби ОСОБА_1 та недоцільність відібрання дитини в останньої, затвердженими рішенням виконкомом Шевченківської районної у м. Полтаві раді № 212 від 22 вересня 2020 року (т. 3 а.с. 219-221).

Аналогічні висновки були висловлені органом опіки та піклування Шевченківської районної у м. Полтаві ради (за місцем проживання дитини) у висновку про доцільність відібрання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_2 , затвердженої рішенням виконкому Шевченківської районної у м. Полтаві ради № 195 від 27 серпня 2019 року (т. 2 а.с. 175-176).

При цьому, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування Полтавської РДА про недоцільність відібрання дитини у матері (т. 2 а.с. 171-173), оскільки під час його підготовки органом опіки та піклування всупереч вимогам ст.ст. 160, 171 СК України не було заслухано думку дитини, яка досягла десятирічного віку щодо її місця проживання.

Батько дитини ОСОБА_5 не виявив бажання на те, щоб його донька ОСОБА_3 проживала з ним, проте зазначив, що перебуває на стороні дитини (т. 3 а.с. 201).

Доводи матері щодо порушення її прав на виховання дитини колегія суддів вважає неспроможними, оскільки остання не позбавляється батьківських прав та має змогу добровільно утримувати та виховувати дитину у спосіб, що відповідає її інтересам.

За таких обставин, з огляду на добровільне проживання ОСОБА_3 з бабою та дідом, а також її стійке бажання на продовження проживання з ними, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , як таких, що суперечать інтересам дитини.

Відповідно обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 в частині передачі малолітньої ОСОБА_3 на її виховання та визначення місця проживання дитини із нею.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Враховуючи, що місце проживання дитини визначається разом із бабою ОСОБА_1 , позовні вимоги останньої про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини суд вважає обґрунтованими.

Визначаючи розмір аліментів, апеляційний суд враховує обставини, визначені ст. 182 СК України, зокрема те, що ОСОБА_2 є працездатною та працевлаштованою та з пояснень самої ОСОБА_2 , наданих в ході розгляду справи, про те, що вона спроможна утримувати дитини. При цьому, заявлений до стягнення розмір аліментів (1/4 частина доходу) відповідачем не заперечувався.

За таких обставин, справедливим та розумним розміром аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 є ј частина усіх видів її заробітку (доходу).

Заявляючи вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину, ОСОБА_1 не надала доказів понесення таких витрат та обґрунтованої необхідності їх понесення, що виключає задоволення її позову у відповідній частині.

Не підлягають задоволенню й позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відібрання дитини у матері, оскільки дитина фактично проживає разом із бабусею та дідусем, що виключає можливість відібрання ОСОБА_3 від матері, з якою вона фактично не проживає понад 2 роки.

Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1700 грн.

Керуючись ст. 367, ст. 374ч.1п.2, ст. 376 ч. 1 п.п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від11червня 2020року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити частково.

Передати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вихованні бабі, ОСОБА_1 .

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із бабою, ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_1 аліменти наутримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 травня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини та стягнення додаткових витрат на дитину відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1700 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді С.Б. Бутенко

Л.М. Хіль