ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/1043/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 (судді: Гудак А. А. - головуючий, Маціщук А. В., Олексюк Г. Є.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2020 (суддя Кудряшова Ю. В.)

за позовом Житомирського міського центру зайнятості

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області

про стягнення 49 321,92 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Житомирський міський центр зайнятості (далі - Центр зайнятості, Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (далі - Управління, Відповідач) 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1 .

1.2. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Житомирському міському центрі зайнятості як безробітна з 05.01.2018 по 09.11.2018. Проте рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 09.08.2018 у справі № 296/866/18 змінено дату звільнення зазначеної особи з 29.12.2017 на 21.02.2018. Отже, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 належала до категорії зайнятого населення, права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю не мала. Внаслідок порушення порядку звільнення з боку Відповідача ОСОБА_1 05.01.2018 незаконно набула статус безробітного у зв`язку з чим їй було призначено допомогу по безробіттю у розмірі 49 321,92 грн.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.01.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020, позов задоволено; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплаченої ОСОБА_1 .

2.2. Зазначені судові рішення мотивовані тим, що Корольовський районний суд міста Житомира під час розгляду справи № 296/866/18 встановив недодержання Відповідачем строку попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення та частково задовольнив позову, змінивши дату звільнення зазначеної особи з 29.12.2017 на 21.02.2018. За вказаних обставин господарські суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли до висновку, що запис про звільнення ОСОБА_1 з 29.12.2017 є недійсним, а тому на момент подання заяви про надання статусу безробітного від 05.01.2018 ця особа перебувала в трудових відносинах з Відповідачем до 21.02.2018. Отже, на думку судів, зміна дати звільнення працівника в судовому порядку підтверджує наявність вини та протиправних дій Управління, які полягали в недодержанні строку звільнення працівника після повідомлення про скорочення чисельності штату, а відтак 05.01.2018 ОСОБА_1 безпідставно надано статус безробітного та виплачено допомогу у сумі 49 321,92 грн, чим завдано шкоду Позивачу.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Управління просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Центра зайнятості у повному обсязі.

3.2. В якості підстав для відкриття касаційного провадження, заявник зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статей 1166, 1212 - 1214 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені в постанові від 02.04.2018 у справі № 910/5464/17.

3.3. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2020 у справі № 906/1043/19 у письмовому провадженні.

4.2. Колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, N 641 від 22.07.2020 та N 760 від 26.08.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 по 31.10.2020 (в редакції останніх змін) на всій території України встановлено карантин.

4.3. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

4.4. При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020, внесені зміни до пункту 4, зокрема щодо можливості продовження встановленого судом процесуальний строк за заявою особи, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Прикінцевими та Перехідними положеннями вказаного Закону встановлено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом."

4.5. Однак, у строк, встановлений вищезазначеним Законом, Управління не скористалося своїм правом відповідно до статті 295 Господарського процесуального кодексу України та не подало до суду касаційної інстанції письмового відзиву на касаційну скаргу.

4.6. Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність опрацювання значної кількості правових позицій для прийняття законного та обґрунтованого рішення, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, з урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства щодо процесуальних строків.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2017 ОСОБА_1 була звільнена із посади головного спеціаліста сектору бюджетного планування відділу фінансово-економічної діяльності Управління виконавчої дирекції Фонду у Житомирській області у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (наказ №454-к від 21.12.2017).

5.2. 04.01.2018 зазначена особа звернулася до Житомирського міського центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного.

5.3. З 12.01.2018 ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю на підставі статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

5.4. У подальшому рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 09.08.2018 у справі № 296/866/18 позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково: змінено дату звільнення вказаної особи з посади спеціаліста сектору бюджетного планування відділу фінансово-економічної діяльності Відповідача з 29.12.2017 на 21.02.2018.

5.5. Відповідно до довідки № 950 від 12.11.2018 року ОСОБА_1 виплачено допомогу по безробіттю за період з 05.01.2018 по 10.09.2018 на загальну суму 49 321,92 грн.

5.6. Відповідно до наказу від 12.11.2018 № 228 "Про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю" Позивачем з огляду на статті 34 - 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", статтю 4 Закону України "Про зайнятість населення", Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України 13.02.2009 № 60/62, а також на підставі акта № 472 від 09.11.2018 вирішено вжито заходи щодо повернення коштів в сумі 49 321,92 грн, виплачених у вигляді допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , з Управління у зв`язку з перенесенням дати звільнення зазначеної особи за рішенням суду.

5.7. З метою досудового врегулювання спору Позивач направив Відповідачу лист-претензію № 3048/08 від 13.11.2018 про повернення вказаних коштів.

5.8. Листом від 21.11.2018 Відповідач визнав претензію такою, що не підлягає задоволенню, оскільки факти порушення законодавства про страхування на випадок безробіття з боку Управління відсутні, тому немає правових підстав для їх усунення. Додатково Відповідач звернув увагу на те, що Корольовський районний суд визнав звільнення ОСОБА_1 законним, тобто остання не підлягала та не підлягає поновленню на роботі, а отже підстав для стягнення суми, зазначеної у претензії, не існує (про що Управління повідомляло Позивача листом від 31.10.2018 за № 07-2128).

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 08.05.2020 у цій справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2020 у малозначній справі на підставі підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначена касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, колегія суддів враховує наявність різних по суті судових рішень апеляційних інстанцій, прийнятих у справах з аналогічними предметом, підставами позову та сторонами, зокрема у справі № 906/1056/19.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.3. Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення з Відповідача 49 321,92 грн допомоги по безробіттю, виплачених ОСОБА_1 , яка у зв`язку з порушенням Управлінням порядку її звільнення не мала права на набуття статусу безробітного та призначення вказаної допомоги.

6.4. Відповідно до статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається особам за їх особистою заявою.

6.5. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198 (у редакції від 30.11.2016) (далі - Порядок).

6.6. За змістом пункту 6 Порядку рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.

6.7. При цьому згідно зі статтею 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

6.8. Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що страховим випадком є, зокрема, подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

6.9. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видом забезпечення є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

6.10. Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

6.11. Таким чином, наведеними положеннями чинного законодавства передбачено що особи, які втратили роботу з незалежних від них обставин (безробітні) та зареєструвалися у встановленому порядку, набувають право на матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по безробіттю.

6.12. Як встановлено господарськими судами, 29.12.2017 ОСОБА_1 була звільнена із посади головного спеціаліста сектору бюджетного планування відділу фінансово-економічної діяльності Управління у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників.

04.01.2018 ОСОБА_1 звернулася до Житомирського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного. З 12.01.2018 зазначеній особі розпочато виплату допомоги по безробіттю на підставі статей 22, 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

При цьому рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 09.08.2018 у справі № 296/866/18 позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково: змінено дату звільнення вказаної особи з посади спеціаліста сектору бюджетного планування відділу фінансово-економічної діяльності Відповідача з 29.12.2017 на 21.02.2018.

6.13. У зв`язку із зазначеним господарські суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що заявлена до стягнення сума, яка була сплачена звільненому працівнику у вигляді допомоги по безробіттю, підлягає відшкодуванню Відповідачем у повному обсязі на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки, на думку судів, зміна дати звільнення працівника у судовому порядку підтверджує наявність вини та протиправних дій Управління, а відтак і завдання шкоди Позивачу.

6.14. Однак, вказані висновки щодо застосування норм чинного законодавства колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

6.15. Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

За змістом абзацу 2 частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

6.16. Водночас згідно з частиною першою статтею 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

6.17. З викладеного вбачається, що нормами статей 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення в разі такого поновлення.

6.18. Таким чином, враховуючи положення статті 14 Цивільного кодексу України, за відсутності такого юридичного факту, як поновлення працівника на роботі за рішенням суду, у роботодавця не виникає обов`язку відшкодовувати страховику у повному обсязі понесені ним витрати з виплати допомоги по безробіттю працівнику, якого було звільнено на законних підставах.

6.19. Як уже зазначалося, рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 09.08.2018 позов ОСОБА_1 було задоволено частково, а саме змінено дату звільнення зазначеної особи з 29.12.2017 на 21.02.2018 у зв`язку з недодержання Управлінням двомісячного строку персонального попередження про її наступне звільнення та відмовлено в решті позовних вимог, у тому числі щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору бюджетного планування відділу фінансово-економічної діяльності Відповідача з 30.12.2017.

6.20. Отже, за висновком суду у справі № 296/866/18 допущене роботодавцем порушення процедури звільнення працівника в частині недотримання двомісячного строку персонального попередження про наступне його звільнення не потягло за собою поновлення працівника на роботі відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, яка підлягає застосуванню у разі, якщо звільнення відбулося без законної на те підстави.

6.21. З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій необґрунтовано застосували до спірних правовідносин норми статті 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Колегія суддів звертає увагу, що страховик має право на компенсацію з роботодавця виплачених страхових коштів у повному обсязі лише у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за судовим рішенням, яке набрало законної сили, оскільки право особи отримати допомогу по безробіттю за рахунок страхових коштів гарантується Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та його реалізація не залежить від дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства в частині визначення дати його звільнення чи причини звільнення, і саме на страховика покладено забезпечення виплати страхових коштів безробітному.

6.22. Крім того, задовольняючи позовні вимоги, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до висновку про наявність підстав для відшкодування шкоди відповідно до положень статті 1166 Цивільного кодексу України у зв`язку з доведеністю складу цивільного правопорушення.

6.23. За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.

6.24. Натомість згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

6.25. Отже, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Однак, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

При цьому обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

6.26. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до безпідставних висновків про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом деліктними, а відтак і про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди.

6.27. Колегія суддів звертає увагу, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

До аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

6.28. З огляду на викладене у Позивача виникло право на повернення допомоги по безробіттю, яка була безпідставно отримана ОСОБА_1 у період до 21.02.2018, оскільки саме в цей період зазначена особа перебувала в трудових відносин з роботодавцем внаслідок зміни судовим рішенням дати її звільнення, а відтак не мала права на набуття статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 910/5464/17.

6.29. Однак, місцевий та апеляційний господарські суди викладеного не врахували та дійшли до передчасних висновків про наявність підстав для стягнення з Відповідача заявленої суми у повному обсязі.

6.30. Отже, для правильного вирішення спору господарським судам попередніх інстанцій необхідно було належним чином визначити, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з фактичних обставин справи, та встановити розмір допомоги по безробіттю, що була безпідставно набута ОСОБА_1 у період перебування в трудових відносинах з роботодавцем, враховуючи зміну судовим рішенням дати її звільнення у зв`язку з допущеним Відповідачем порушенням трудового законодавства.

6.31. Враховуючи зазначене, доводи скаржника про те, що місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 14, 1166, 1212 - 1214 Цивільного кодексу України у аналогічних правовідносинах знайшли своє підтвердження.

6.32. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.33. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Висновки Верховного Суду.

7.1. Приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2020 у справі №906/1043/19 скасувати.

3. Справу № 906/1043/19 направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова