Номер справи 237/6217/19

Номер провадження 2/237/436/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.20 м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

за участю секретаря Махно Ю.В.,

за участю представника позивача Пономарьова Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання права власності та стягнення недоотриманої державної соціальної допомоги в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Мар`їнського районного суду Донецької області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання права власності та стягнення недоотриманої державної соціальної допомоги в порядку спадкування.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач зазначає наступне. Рішенням Петровської районної ради народних депутатів від 27 січня 1988 року позивача було призначено опікуном над його недієздатним братом ОСОБА_2 , якому було встановлено безстрокову групу інваліда з дитинства. Протягом всього життя ОСОБА_2 його опікуни отримували виплати державної соціальної допомоги, останні виплати здійснювались в Петровському районі м. Донецька. Виплати державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства припинились з початком активних бойових дій на Донбасі, а саме з вересня 2014 року. З 05.09.2014 року позивач був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою в м. Мар`їнка. Свого брата, померлого недієздатного ОСОБА_2 , позивач як тимчасово переміщену особу не реєстрував. Позивач зазначає, що з 2014 року вони переважно мешкали у м. Мар`їнці та інколи виїжджали до м. Донецька. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На неодноразові усні звернення до УСЗН Мар`їнської РДА про здійснення позивачу виплати призначеної державної соціальної допомоги як опікуну ОСОБА_2 йому було усно відмовлено та лише 15.10.2019 року було отримано письмову відповідь.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначає про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки 19.12.2014 року під час взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, останній не повідомив Управління про те, що позивач є отримувачем державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю на свого брата в іншому районі.

Відповідач зазначає, що у відповідності до вимог п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» позивач, як опікун ОСОБА_2 , повинен був надати до Управління довідку про взяття на облік ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи та заяву на поновлення виплат допомоги особам з інвалідністю з дитинства. Проте в період з грудня 2014 року по 16 червня 2019 року в той час, коли брат був живий, позивач не вважав за потрібне звернутись до Управління з заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю, а звернувся лише після смерті свого брата.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені в позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зверненню позивача до Мар`їнського районного суду Донецької області в порядку цивільного судочинства передувало його звернення до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконним та протиправними дій, зобов`язання нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства з 01.10.2014 року по 16.06.2019 року.

Донецьким окружним адміністративним судом ухвалою від 28 жовтня 2019 року було відмовлено у відкритті провадження по справі з підстав відсутності спору публічно-правового характеру та віднесення виниклих між сторонами правовідносин до галузі цивільного права.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на захист його прав та свобод судом.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 19 листопада 2019 року по справі було відкрито загальне позовне провадження.

В ході підготовчого судового засідання за клопотаннями сторони позивача було витребувано докази по справі.

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 23 липня 2020 року було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду та визначено перелік свідків, необхідних для виклику у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Копією довідки від 19.12.2014 року № 1443005612 підтверджується, що ОСОБА_1 взятий на облік у якості особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. З довідки вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживав у м. Донецьк та перемістися до м. Мар`їнка.

Як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Донецьк.

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 15 січня 1953 року підтверджується, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками є: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .

Копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 02 червня 1948 року підтверджується, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та його батьками є: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .

Згідно копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 284061 від 17.11.2011 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено групу інвалідності - перша А, причина інвалідності - інвалід з дитинства, інвалідність встановлена безстроково.

Рішенням Петровського районного нарсуду м. Донецька від 21 грудня 1987 року, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 визнано недієздатним внаслідок психічного захворювання.

З копії рішення виконавчого комітету Петровсьої районної ради народних депутатів м. Донецьк від 27.01.1988 року № ІІ/І вбачається, що ОСОБА_1 було призначено опікуном недієздатного брата ОСОБА_2 .

27 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації із заявою про здійснення йому як опікуну покійного ОСОБА_2 , призначені але не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, виплати державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства, за минулий час, а саме з жовтня 2014 року по теперішній час.

Листом від 11.10.2019 року за № 14-21 Управління соціального захисту населення повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати допомоги особам з інвалідністю з дитинства над підопічним ОСОБА_2 . В обґрунтування відмови у здійсненні виплати орган державної влади посилається на те, що опікуном заява на поновлення допомоги з інвалідності не надавалась, згідно бази даних отримувачів державних допомог і компенсаційних виплат станом на 10.10.2019 року на обліку позивач на перебуває та ніяких видів допомог не отримує.

Як вбачається з листа Сьомої донецької державної нотаріальної контори від 18.05.2020 року № 211/02-14, отриманого в порядку витребування доказів по справі судом за клопотанням сторони позивача, сьома донецька державна нотаріальна контора повідомила, що видати свідоцтва про право на спадщину не уявляється можливим, так як на підставі листа Управління соціального захисту Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області від 18.11.2019 року за № 7171/02-09 відсутні недоотримані суми виплат на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З копії листа Управління соціального захисту населення від 18.11.2019 року № 7171/02-09 (додаток до відповіді нотаріальної контори) вбачається, що ОСОБА_2 на обліку в управлінні соціального захисту не перебував та не отримував жодних видів соціальних допомог.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року № 2109-III особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю державою гарантовано право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини першої та другої статті 10 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки

Статтею 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» визначено, що суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Частинами першою та третьою статті 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» визначено, що виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Суд зазначає, що орган соціального страхування не виплачує позивачу заборгованість із державної соціальної допомоги за спірний період, посилаючись на п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 365, та фактично відмова у виплаті соціальної допомоги зводиться до того, що позивач як опікун не надав до Управління соціального захисту населення довідку про взяття на облік у якості внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 та заяву на поновлення виплат допомоги особам з інвалідністю з дитинства.

Як вбачається з положень п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 365 від 08 червня 2016 року для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у ОСОБА_2 статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальної допомоги, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Оскільки за своєї суттю виплата по інвалідності є одними із різновидів соціальних виплат, так само як і пенсія, суд вважає за можливе в цій частині звернутись Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 в якому суд зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, та інших видів соціальних виплат та допомоги, право громадянина на призначення йому соціальної допомоги не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна допомога як інваліду дитинства.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Так, ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому допомоги незалежно від того, де проживає особа, якій призначена державна соціальна допомога.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином суд зазначає, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо невиплати ОСОБА_2 державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства з 01 жовтня 2014 року по 16 червня 2019 року та вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу державну соціальну допомогу за цей період.

Стосовно позовних вимог про визнання за позивачем права власності на призначені, але не одержані своєчасно з вини органу державної влади виплати з державної соціальної допомоги особі з інвалідністю в порядку спадкування за законом сул зазначає про відсутність правових підстав для задоволення вказаних вимог з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1222 ЦК України встановлено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Приписами ст. 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За положеннями ст. ст. 1261 у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі є рідним братом померлого ОСОБА_2 та на час його життя був опікуном померлого.

Враховуючи зміст спірних правовідносин суд зазначає, що обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін у справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо, однак суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів, як не наділений правом самостійно збирати докази .

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому суд зазначає, що оскільки справа розглядається в порядку позовного провадження суд позбавлений права в порядку ч. 2 ст. 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд за власною ініціативою витребувати необхідні докази, оскільки такі регламентовані вказаною статтею дії можуть бути вчинені судом виключно у випадку розгляду справи в порядку окремого провадження.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини.

Відомості про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_2 позивачем до суду надані не були, своїм правом на витребування доказів по справі позивач скористався, заявивши клопотання про витребування з нотаріальної контори лише довідки про видачу або невидачу свідоцтва про право на спадщину на конкретне майно - недоотримано державну соціальну допомогоу та таке клопотання було задоволено судом в порядку сприяння стороні позивача (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України) з метою встановлення фактичних обставин справи за відсутності у позивача законодавчо визначеної можливості самостійно отримати вказані відомості. Водночас, клопотання про витребування доказів, зокрема спадкової справи після смерті спадкодавця ОСОБА_2 позивачем не заявлялось, що, відповідно, унеможливлює встановити коло спадкоємців які прийняли спадщину та, відповідно, констатувати наявність правових підстав для переходу в процедурі спадкування саме до другої черги спадкоємців.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України імперативно встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином суд констатує недоведеність стороною позивача обставин справи, встановлення яких є необхідних в порядку розгляду вказаної справи в частині спадкування, зокрема позивачем не надано відомості про те чи відкривалась спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , заява про витребування матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_2 (у разі її заведення) в порядку ст. 84 ЦПК України про витребування доказів позивачем не подавалась, що свідчить про не доведення стороною позивача вагомих для розгляду вказаної справи обставин, а саме, чи подавались заяви про прийняття спадщини іншими спадкоємцями, чи видавались свідоцтва про право на спадщину, чи складався ОСОБА_2 заповіт на випадок своєї смерті, у випадку чого спадкування буде здійснюватись саме в порядку заповіту, а не в порядку спадкування за законом як просить позивач, вказане також унеможливлює встановити суду коло спадкоємців померлого ОСОБА_2 , встановити хто з них прийняв спадщину у встановленому законом порядку, а хто відмовився від її прийняття.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, враховуючи що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, суд приходить до висновку, що судовий збір підлягає розподілу у відповідності до принципу пропорційності розміру задоволених вимог, а відтак з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області про визнання права власності та стягнення недоотриманої державної соціальної допомоги в порядку спадкування - задовольнити частково.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 26019853) нарахувати державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.10.2014 року по 16.06.2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.Ю. Кучко