Справа № 639/1342/20
Провадження № 2/639/889/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2020 року м. Харків
Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Гаврилюк С. М.,
при секретарі судового засідання Пивоваровій Т. В.,
розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадження цивільнусправу № 639/1342/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД 21» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «КАСКАД 21», в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 16878,00 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, компенсацію за 37 днів невикористаної відпустки у розмірі 5234,00 грн, моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона у період з 21.11.2017 по 05.07.2019 знаходилася у трудових відносинах з ТОВ «КАСКАД 21». Починаючи з лютого 2019 р. по 05.07.2019 під час знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем, ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата у розмірі 16878,00 грн.
З приводу заборгованості по заробітній платі позивач в період з травня по червень місяць неодноразово заверталася до директора ТОВ «КАСКАД 21» - ОСОБА_2 , остання повідомила, що немає можливості виплатити заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Після чого директор ОСОБА_2 у червні 2019 р. анулювала перепустку позивача на підприємство і не допускала останню до роботи. Так, 05.07.2019 позивач була звільнена за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що дізналась у серпні 2019 року від ОСОБА_2 в усній формі, чим, на думку ОСОБА_1 , порушила норми ч. 2 ст. 47 КЗпП України, а саме у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. 12.12.2019 позивач звернулася до ГУ Держпраці у Харківській області зі скаргою на дії керівництва ТОВ «КАСКАД 21». 21.01.2020 позивач отримала відповідь, якою повідомлено про вжиті заходи в межах наданих Управлінню повноважень та роз`яснено порядок звернення до суду. Окрім того, 13.02.2020 позивач повторно звернулась до керівництва ТОВ «КАСКАД 21» з проханням виплатити їй заборгованість по заробітній платі. Проте відповідь так і не надійшла. Внаслідок порушених відповідачем законних прав ОСОБА_1 , які полягають у невиплаті заробітної плати, остання понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що, як зазначає позивач, зумовило зміну способу її життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та сім`ї, принизило її. Також моральні страждання виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права. Позивач зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.
Оскільки заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена, розрахунок не проведено, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.
06.03.2020 ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова позову заяву залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків (а.с. 33-35).
17.03.2020 ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання (а.с. 41-42).
14.04.2020 ухвалою суду відкладено судове засідання до 11-00 год. 12.05.2020 (а.с. 49-50).
12.05.2020 ухвалою суду відкладено судове засідання до 12-30 год. 29.05.2020 (а.с. 56-57).
29.05.2020 ухвалою суду витребувано з ТОВ «КАСКАД 21» довідку про стан заборгованості з заробітної плати та довідку про кількість днів невикористаної відпустки та загальну суму компенсації на момент звільнення ОСОБА_1 , відкладено судове засідання до 11-00 год. 24.06.2020 (а.с. 64-65).
24.06.2020 ухвалою суду відкладено судове засідання до 09-30 год. 21.08.2020 (а.с. 77).
Позивачем 04.09.2020 подано до суду заяву з доданими до неї документами, у якій вона зазначає, що відповідач повинен їй нарахувати та виплатити : компенсцію за невикористану відпустку у сумі 3948,30 грн , за порушення термінів виплати по оплаті праці - 686,13 грн та індексацію заробітної плати - 1696,22 грн. (а.с. 166-175).
Відповідно до п.2 частини 2, частин 3, 5 статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до заяви від 04.09.2020 не додано доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачеві.
З огляду на вищевикладене 13.10.2020 ухвалою суду заяву позивача ОСОБА_1 від 04.09.2020 повернуто позивачеві.
Позивач подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, а також зазначила, що у разі неявки відповідача не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.
Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив. Представником відповідача співзасновником ТОВ «КАСКАД 21» Васько К. А. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому остання позовні вимоги визнала частково, а саме в частині вимог про відшкодування компенсації за невикористану відпустку у розмірі 3948,00 грн. У відзиві представник відповідача зазначає, що не погоджується з іншими вимогами та обставинами, які вказує позивач, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 заробітна плата останній була виплачена в повному обсязі. На момент звільнення позивача кількість невикористаної відпустки складає 37 днів, а сума компенсації за невикористану відпустку складає 3948,30 грн (а.с. 176). Окрім того, на виконання ухвали суду від 29.05.2020 про витребування доказів ОСОБА_2 надано до суду довідку про заробітну плату ОСОБА_1 , довідку про розмір компенсації, виписку за особовим рахунком з АТ «Укрсиббанк», відомість про нарахування коштів та квитанцію про сплату заробітної плати (а.с. 88-156).
У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що позивач з відповідачем перебувала у трудових відносинах з 21.11.2017 по 05.07.2019, що підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо застрахованої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-16).
З вказаного витягу вбачається, що ТОВ «КАСКАД 21» 05.07.2019 розірвало трудовий договір з позивачем на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з прогулом працівника (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як вбачається з наданих представником відповідача співзасновником ТОВ «КАСКАД 21» Васько К. А., довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , довідки про розмір компенсації, виписки за особовим рахунком з АТ «Укрсиббанк», відомості про нарахування коштів та квитанції про сплату заробітної плати, на момент звільнення позивача заробітна плата останній виплачена у повному обсязі (а.с. 87-156).
Окрім того, з наданих представником відповідача документів встановлено, що кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 складає 37 днів, а сума компенсації за невикористану відпустку становить 3948,30 грн, що наведено у відповідному розрахунку (а.с. 88).
Отже, відповідачем частково визнані вказані у позові обставини, а саме в частині суми компенсації за невикористану відпустку, тому дані обставини доказуванню у судовому засіданні не підлягають.
Таким чином, суд вважає встановленим, що ТОВ «КАСКАД 21» має заборгованість з компенсації невикористаної частини відпустки при звільненні перед ОСОБА_1 .
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.
Частиною 5 ст. 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Частиною 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Таким чином, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Статтею 625 ЦК Українивстановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Однак, судом встановлено, що відповідачем на момент звільнення ОСОБА_1 проведено з останньою розрахунок по заробітній платі, який їй виплачено у повному обсязі, що підтверджується належними доказами. Позивачем на спростування даного факту жодних допустимих і належних доказів не надано та вимоги в цій частині не доведено.
Отже, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «КАСКАД 21» заборгованості по заробітній платі у розмірі 16878,00 грн, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Це загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.
Водночас, необхідно звернутись до ст. 8-1 КЗпП України, згідно з якою, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Так, Законом України від 29.05.2001 № 2481-111 ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці № 132 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно статті 12 Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов`язковим для виконання на території України.
Виходячи саме з цих загальних положень про неможливість заміни відпустки компенсацією, в абзаці 4 п. 23 Пленуму Верховного Суду України в Постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної и? додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної и? додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
У цьому випадку йдеться саме про відпустку в однині, тобто відпустку за останній рік роботи. Водночас в абз. 4 цього пункту зазначається про відпустки за попередні роки: якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Аналогічне положення закріплене в Листі Міністерства соціальної політики України № 207/13/116-12 від 21.06.2012 «Про грошову компенсацію за невикористану відпустку». Таким чином, у випадку, якщо працівник не використав відпустки за роки, що передували звільненню, то тут питання виплати йому компенсації ставиться в залежність від причини невикористання ним цих відпусток: чи з його вини чи без його вини. Зокрема, винною поведінкою працівника можна вважати ненаписання ним заяви з проханням надати основну щорічну відпустку.
В даному випадку роботодавцем визнано тривалість невикористаної позивачем відпустки та необхідність виплати відповідної компенсації, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та на користь позивача підлягає стягненню сумазаборгованості з компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3948,30 грн, що й визнано відповідачем.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн, оскільки внаслідок порушених відповідачем законних прав ОСОБА_1 , які полягають у невиплаті заробітної плати, остання понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що, як зазначає позивач, зумовило зміну способу її життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та сім`ї, принизило її. Також моральні страждання виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права. Позивач зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.
З приводу чого суд зазначає наступне.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно яких при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), якихзазнавпозивач,характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи зазначені вище положення закону та встановлені судом обставини, через порушення підприємством обов`язку щодо своєчасної виплати компенсації за невикористані дні відпустки, що ставило позивача у скрутне матеріальне становище, позбавило можливості утримання своєї сім`ї, зважаючи на надані позивачем докази письмових звернень до відповідача та ГУ Держпраці у Харківській області, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, яка полягала у необхідності вжиття позивачем зусиль щодо налагодження свого життя після звільнення, проте з урахуванням перенесених моральних страждань, обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає необхідним та достатнім стягнути з відповідача на користь позивача 1000 грн на відшкодування моральної шкоди. Отже, в цій частині позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позивача на підставіЗакону України «Про судовий збір»звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати, з відповідача на корить держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 132,20 грн.
Крім того, згідно квитанції 0.0.1645993701.1 від 13.03.2020 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн за позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку. Оскільки в цій частині у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 265, 280, 430 ЦПК України, ст.ст. 47, 97, 115, 116, 233 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД 21» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«КАСКАД 21»на користь ОСОБА_1 компенсаціюза 37днів невикористаноївідпустки урозмірі 3948,30 грн (три тисячі дев`ятсот сорок вісім гривень 30 копійок).
Стягнути зТовариства зобмеженою відповідальністю«КАСКАД 21»на користь ОСОБА_1 моральнушкоду урозмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД 21» на користь держави (Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001,Код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у сумі132,20 грн (сто тридцять дві гривні 20 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КАСКАД 21», ЄДРПОУ 40996983, адреса місцезнаходження: 61020, м. Харків, вул. Китаєнка, 1.
Повне рішення складено 13.10.2020.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Суддя С. М. Гаврилюк
