Постанова

іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 725/1199/19

провадження № 51-5720км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018261010000102, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ходорова, Жидачівського району Львівської області, жительки

АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правоопрушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі КК),

за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 24 червня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК,

та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу цього злочину. Знято арешт

з нерухомого майна ОСОБА_6 , накладений за ухвалою слідчого судді цього суду

від 25 вересня 2018 року.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Чернівецький апеляційний суд вироком від 22 жовтня 2019 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок суду першої інстанції. Визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, призначив їй покарання

у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані

із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків

в органах державної влади, на строк 3 роки з конфіскацією майна, крім квартири

АДРЕСА_2 .

На підставі ст. 54 КК ОСОБА_6 позбавлено п`ятого рангу державного службовця.

Взято ОСОБА_6 під варту в залі суду.

Знято арешт з нерухомого майна ОСОБА_6 , накладений ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 вересня 2018 року. Заставу в розмірі 79 290 грн повернуто заставодавцю ОСОБА_8 .

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у провадженні.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винуватою в тому, що вона, перебуваючи на посаді начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю

за наркотиками у Чернівецькій області (далі Держлікслужба у Чернівецькій області), будучи державним службовцем п`ятого рангу, а згідно з п. 2 примітки до ст. 368 КК службовою особою, яка займає відповідальне становище, з метою незаконного збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням свого службового становища, використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, 11 вересня 2018 року близько 13 години 00 хвилин у приміщенні магазину «Прибутковий дім» у м. Чернівцях зустрілася з керуючою аптеками приватного підприємства «Гармонія-2000» ОСОБА_9 , якій висловила вимогу про надання неправомірної вигоди з розрахунку 150 дол. США за кожну з 16 аптек та аптечних пунктів, що діють у складі ПП «Гармонія-2000», у загальному розмірі 2400 дол. США за не включення ПП «Гармонія-2000» до плану перевірок на наступний 2019 рік з питань додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності.

19 вересня 2018 року, приблизно об 11 годині 10 хвилин ОСОБА_6 в

АДРЕСА_3 у приміщенні Держлікслужби у Чернівецькій області зустрілася

з ОСОБА_9 , де отримала від неї неправомірну вигоду в розмірі 2400 дол. США,

що станом на 19 вересня 2018 року становило 67 488,49 грн, чим довела свій злочинний умисел до кінця.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1

ст. 438 КПК, просить скасувати оскаржене судове рішення і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 .

Захисник зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано визнав допустимими доказами протокол обшуку від 19 вересня 2018 року та протоколи про проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі НСРД) аудіо-, відеоконтроль особи від 20 вересня 2018 року, незважаючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення вказаних слідчих дій. Вказує, що суд апеляційної інстанції істотно порушив вимоги ст. 23 кримінального процесуального закону, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Стверджує, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення є неконкретним

та необґрунтованим, кваліфікація дій останньої за ч. 3 ст. 368 КК є неправильною, оскільки її посадовими обов`язками не передбачені повноваження щодо складання або надання пропозицій до проектів планів перевірок суб`єктів господарювання на наступний рік.

Засуджена ОСОБА_6 у касаційній скарзі також з підстав, визначених пунктами 1, 2

ч. 1 ст. 438 КПК, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Свої вимоги засуджена обґрунтовує доводами, аналогічними тим,

які викладені у касаційній скарзі захисника. Також вказує на недопустимість протоколів про проведення НСРД через те, що аудіо-, відеофіксація контролю особи, на її думку, має ознаки монтажу.

Також стверджує про здійснення щодо неї провокації злочину, а також про порушення її права на захист під час затримання та проведення слідчої (розшукової) дії освідування особи. Зазначає про відсутність вимагання як кваліфікуючої ознаки інкримінованого злочину тому, що судом не встановлено погроз або створення нею таких умов, за яких ОСОБА_9 або ОСОБА_12 були вимушені дати неправомірну вигоду з метою запобігання шкоди законним інтересам їх або ПП «Гармонія-2000».

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду засуджена підтримала доводи поданої нею касаційної скарги та касаційної скарги захисника, просила їх задовольнити.

Прокурор заперечив проти доводів, викладених у касаційних скаргах засудженої та захисника, просив залишити скарги без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про день та час судового розгляду, в судове засідання не з`явились. Засуджена подала заяви про розгляд провадження за відсутності захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженої та її захисника задоволенню

не підлягають.

Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК)

суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність

та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Відповідно до ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення

по суті вимог апеляційної скарги. Вирок апеляційного суду відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.

Докази винуватості ОСОБА_6 безпосередньо досліджено апеляційним судом та оцінено з точки зору їх допустимості, належності, достовірності й достатності для ухвалення вироку. Апеляційний суд навів достатні мотиви для обґрунтування своїх висновків. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, здійснив належну правову оцінку встановлених обставин та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Свій висновок апеляційний суд обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_9 ,

ОСОБА_12 ; письмовими доказами: протоколами прийняття заяви про вчинений злочин від 13 та 17 вересня 2018 року, протоколами проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю особи від 20 вересня 2018 року, протоколом огляду від 18 вересня 2018 року, протоколом обшуку від 19 вересня 2018 року та іншими письмовими доказами.

Суд правильно встановив зміст обов`язків службової особи, покладених на ОСОБА_6 ,

а також функції, віднесені до її службової компетенції Законом України від 05 квітня

2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положенням про Державну службу з лікарських засобів

та контролю за наркотиками у Чернівецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками № 193.

Твердження засудженої про порушення її права на захист під час затримання є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 1, а. п. 114118), вбачається, що ОСОБА_6 була затримана 19 вересня 2018 року об 11 годині 20 хвилин. ОСОБА_6 було ознайомлено з підставами затримання, а також правами й обов`язками підозрюваного в кримінальному провадженні. Про те, що роз`яснення прав не було формальним, свідчить зміст протоколу затримання, де детально викладено права підозрюваної, зокрема передбачені ст. 42 КПК. Копію зазначеного протоколу затримання ОСОБА_6 отримала особисто, протокол підписаний нею без доповнень і зауважень.

Відповідно до вимог статей 49, 53 КПК органом досудового розслідування через центр надання безоплатної правової допомоги було залучено адвоката ОСОБА_15

(т. 1, а. п. 119, 131133), якому доручення від регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернівецькій області видано 19 вересня 2018 року

о 12 годині 00 хвилин. Зазначений адвокат як захисник ОСОБА_6 брав участь

під час проведення обшуку 19 вересня 2018 року.

Надалі, користуючись правами підозрюваної, у зв`язку з укладенням 19 вересня 2018 року договорів про надання правової допомоги із захисниками ОСОБА_16 та ОСОБА_14 (т. 1, а. п. 120129) ОСОБА_6 від захисника ОСОБА_15 відмовилася. Скарг на дії або бездіяльність захисника ОСОБА_15 чи інших захисників, невиконання ними обов`язків захисника або неналежне їх виконання ОСОБА_6 не подавала. Підстав для висновку про пасивну поведінку або неналежне виконання захисниками обов`язків матеріали кримінального провадження не містять.

Засуджена та захисник ОСОБА_13 у касаційних скаргах порушують питання

про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 19 вересня 2018 року. Доводи сторони захисту про недопустимість цього доказу колегія суддів вважає необґрунтованими.

Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Так, відповідно до статей 234, 235 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Ухвала слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановлюється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, з клопотанням про проведення обшуку приміщення Держлікслужби у Чернівецькій області 19 вересня 2018 року до суду звернувся прокурор ОСОБА_17 , якого визначено прокурором у цьому кримінальному провадженні за постановою заступника керівника Чернівецької місцевої прокуратури

від 13 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 5).

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Чернівців ухвалою від 19 вересня

2018 року частково задовольнив клопотання прокурора та надав дозвіл прокурору ОСОБА_17 на проведення обшуку в приміщенні службового кабінету начальника Держлікслужби ОСОБА_6 (т. 1, а. п. 136).

Згідно з протоколом (т. 1, а. п. 137142) обшук 19 вересня 2018 року було проведено слідчим ОСОБА_18 , який здійснював досудове розслідування цього кримінального провадження та входив до групи слідчих за постановою про створення групи слідчих

від 19 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 7).

Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 236, 37, 39 КПК дає підстави до висновку, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана прокурором, призначеним здійснювати процесуальне керівництво в порядку ст. 37 КПК, або слідчим, визначеним керівником органу досудового розслідування в порядку ст. 39 цього Кодексу.

Приписи ст. 235 КПК не зобов`язують слідчого суддю в ухвалі зазначати прокурора чи слідчого, який буде проводити обшук, натомість ухвала слідчого судді має містити відомості про прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук. Тобто, процесуальний закон зобов`язує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого, якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей 37, 39, 216 КПК. Судовий контроль під час розгляду клопотання про проведення обшуку здійснюється з метою забезпечення права на недоторканість житла чи іншого володіння особи. При цьому, зміст норм цього Кодексу не дає підстав для твердження про те, що до повноважень слідчого судді належать, крім здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, ще й інші (п. 18 ст. 3 КПК), віднесені до повноважень прокурора та слідчого з організації досудового розслідування.

Системне тлумачення норм, передбачених статтями 36, 40, 235, 236 КПК, не дає підстав для твердження про те, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого або прокурора, що мають здійснювати таку слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть приймати участь у проведенні обшуку (понятих, працівників оперативного підрозділу, спеціалістів та ін.). Питання про дотримання вимог КПК прокурором або слідчим щодо належного використання повноважень здійснювати обшук, залучення понятих, спеціалістів, працівників оперативного підрозділу, підозрюваного, захисника, інших учасників провадження вирішуються на етапі судового провадження (п. 24 ст. 3 КПК), а не провадження у слідчого судді, і за умови надання протоколу обшуку суду як доказу винуватості у вчиненні злочину.

Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати обшук, знаходиться поза межами повноважень слідчого судді

з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежуються в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з клопотанням про проведення обшуку. Визначення конкретного прокурора або слідчого (їх групи) для проведення обшуку належить до законних повноважень прокурора (старшого прокурора, групи прокурорів,

які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні) або старшого слідчої групи (керівника органу досудового розслідування).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів

під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому у встановлений прокурором строк проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них,

а в необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії

в порядку, визначеному цим Кодексом, що є способом процесуальної взаємодії прокурора та слідчого. У п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК закріплені кореспондуючі повноваження слідчого проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених у цьому Кодексі.

Підставами взаємодії між процесуальним керівником, визначеним у кримінальному провадженні відповідно до ст. 37 КПК, та слідчим, призначеним відповідно до вимог статей 38, 39, 216 цього Кодексу, є належна реалізація ними своїх повноважень щодо розслідування конкретного кримінального правопорушення.

Основною формою процесуальної взаємодії прокурора зі слідчим, яка вживається на всіх етапах досудового розслідування, є надання письмових вказівок та доручень. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ч. 1 ст. 40 КПК), а відповідно до ч. 4 цієї статті слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Отже, як правило, доручення та вказівки щодо проведення конкретних слідчих (розшукових) дій мають надаватися у письмовому виді, де їх отримання слідчим у письмовій формі є процесуальною гарантією їх належного виконання, оскільки вони отримують статус офіційного документу. В той же час якщо закон прямо не вимагає письмової форми, прокурор має право надавати доручення та вказівки слідчому про виконання процесуальних дій усно, якщо це обумовлено, зокрема, невідкладними випадками або виконанням незначного обсягу процесуальних дій.

Ухвала слідчого судді, якою задоволено клопотання прокурора про проведення обшуку, фактично перебувала в розпорядженні повноважного прокурора ОСОБА_17 , а вимоги, встановлені ч. 3 ст. 236 КПК, згідно яких перед початком виконання ухвали слідчого судді особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності іншій присутній особі, необхідно пред`явити ухвалу та надати її копію, виконані повноважним слідчимОСОБА_18 , який провів зазначену слідчу (розшукову) дію.

Вимог про реалізацію прокурором, що виконує повноваження прокурора в кримінальному провадженні, своїх обов`язків із забезпечення досудового розслідування виключно шляхом надання слідчому (який входить до складу групи слідчих, призначених з дотриманням вимог закону) письмових доручень на проведення обшуку, про обов`язкову участь прокурора в його проведенні, кримінальний процесуальний закон не містить, зокрема, не вимагає виключно письмової форми до організаційного забезпечення проведення обшуку й ст. 41 КПК, що спростовує доводи касаційних скарг в цій частині.

Отже обшук проведений повноважною особою з дотриманням як порядку, встановленого статтями 40, 234, 235, 236 КПК, так і загальних засад кримінального провадження, закріплених в статтях 9, 13 цього Кодексу, процесуальний дозвіл на проведення слідчої дії отриманий уповноваженим прокурором у встановленому законом порядку. В цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які підстави стверджувати, що слідчий без відповідного доручення прокурора діяв поза межами своїх повноважень.

Зазначене вище дає колегії суддів підстави до висновку, що безґрунтовними є доводи касаційних скарг про недопустимість протоколу обшуку як доказу через відсутність

в матеріалах кримінального провадження письмового доручення прокурора ОСОБА_17 слідчому ОСОБА_18 провести обшук згідно процесуального дозволу, наданого слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Чернівців ухвалою від 19 вересня 2018 року.

Твердження захисника про відсутність у протоколі обшуку даних про роз`яснення ОСОБА_6 її прав, у тому числі права не свідчити проти себе, спростовуються змістом протоколу, в тексті якого зазначено про роз`яснення підозрюваній ОСОБА_6 прав

та обов`язків, передбачених частинами 3, 5 - 7 ст. 42 КПК (т. 1, а. п. 137), за участю захисника ОСОБА_15 . З протоколу обшуку вбачається, що ОСОБА_6 проти себе

не свідчила, а також реалізовувала своє право на захист шляхом звернення до слідчого

з клопотанням та долучила як додатки до протоколу документи на спростування підозри.

Протокол обшуку складений із дотриманням процесуальних норм, передбачених статтями 103 - 107 КПК. Слідчу дію проведено слідчим за участю підозрюваної ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_15 , понятих ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , старшого слідчого Шевченківського ВП ОСОБА_21 , оперативних співробітників УСБУ в Чернівецькій області, прізвища, ініціали яких містяться у протоколі (т. 1, а. п. 137142). Протокол підписаний усіма учасниками, зокрема і підозрюваною ОСОБА_6 та її захисником ОСОБА_15 , заперечень до протоколу від учасників слідчої дії не надходило.

Також непереконливими є доводи сторони захисту про недопустимість як доказів винуватості засудженої протоколів про проведення НСРД аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 252 КПК фіксація ходу і результатів НСРД повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом.

За результатами проведення НСРД складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Відомості, які вносяться до протоколу, визначені ч. 3 ст. 104 КПК.

Твердження про те, що у протоколах аудіо-, відео-контролю особи не відображено перебігу процесуальних дій, а лише відображено отримані під час НСРД результати,

є безпідставними. Вказані НСРД були проведені відповідно до вимог статей 104, 107, 252 КПК, про що складено відповідні протоколи (т. 1, а. п. 7781, 8589), де зафіксовано послідовність і перебіг проведення слідчих (розшукових) дій.

Доводи в касаційній скарзі засудженої, де вона ставить під сумнів обґрунтованість висновків апеляційного суду, який для доведення її винуватості в інкримінованому злочині спирався на результати проведених НСРД аудіо-, відеоконтролю особи, касаційний суд розглядає в межах своїх повноважень, визначених у ч. 1 ст. 433 КПК, що не дають підстав ставити під сумнів достовірність зазначених доказів.

Матеріали кримінального провадження не містять підстав для твердження, що ці докази отримані внаслідок порушення прав і свобод ОСОБА_6 чи істотного порушення вимог кримінального процесуального кодексу, а тому відсутні підстави для визнання зазначених доказів недопустимими з огляду на вимоги статей 86, 87 КПК.

Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу НСРД з тих підстав, що у протоколі НСРД про проведення аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року зазначені відомості про застосування у ході процесуальних дій спецтехніки правоохоронного органу без зазначення її назви та серійного номера, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколу НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК.

Відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристрів, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затв. наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440, є державною таємницею.

Володіння зазначеними відомостями без належних на то підставдає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НСРД.

Натомість у касаційній скарзі не наведено обґрунтування таких підстав у кримінальному провадженні, які б обумовили необхідність відкриття стороні захисту відомостей про ідентифікуючі ознаки спеціальних технічних засобів, призначених для негласного отримання інформації, розголошення яких без відповідних підстав загрожує національним інтересам та безпеці, в їх змісті та значенні, визначених в ст. 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України».

Доводи захисника про те, що протоколи НСРД є недопустимими доказами через те, що додатками до них є не оригінальні примірники технічних носіїв інформації, не спростовують висновків суду про допустимість цих доказів.

У частині 3 ст. 99 КПК законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа ще й його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.

Безпідставним є ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документу. Характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Згідно з ДСТУ 7157:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 березня 2010 року № 8 «Інформація

та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості», електронний документ це документ, інформація в якому подана у формі електронних даних

і для використовування якого потрібні засоби обчислювальної техніки.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).Відповідно до ст. 7 цього Закону, у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. Питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені або повноважною особою, яка його створила (обчисленням контрольної суми файлу або каталогу з файлами (CRC-суми, hash-суми) чи накладенням цифрового підпису), або, за наявності підстав, шляхом проведення спеціальних судових досліджень.

Крім того, кримінальний процесуальний закон містить гарантії захисту законних прав

та інтересів сторін в кримінальному провадженні, де в ст. 266 КПК встановлені вимоги про зберігання до набрання законної сили вироком суду технічних засобів, застосованих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також первинних носіїв отриманої інформації. За наявності обґрунтованих підстав носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Проте сторона захисту в цьому кримінальному провадженні не зверталась до суду

з клопотанням про витребування та дослідження в судовому засіданні первинних носіїв інформації, отриманої за результатами НСРД, задля порівняння змісту електронних документів з таких носіїв з тими, що зберігаються на дисках, наданих суду як додатки

до протоколу про проведення аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року. Матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об`єктивних даних про те,

що оптичні диски DVD-R № 2801 та № 2801/1,долучені до протоколу про проведення аудіо, відеоконтролю особи від 20 вересня 2018 року, містять електронні документи, створені

не під час здійснення цієї НСРД 18 вересня 2018 року, а в інший час чи за інших обставин

чи не уповноваженою особою.

Апеляційний суд за результатами оцінки доказів у порядку, передбаченому ст. 94 КПК, обґрунтувавши своє рішення та навівши відповідні мотиви, дійшов висновку, що технічною опискою є частковий збіг, зазначеного в протоколі огляду грошових коштів від 18 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 100107) часу його складання, з часом проведення 18 вересня 2018 року НСРД аудіо-, відео-контроль особи, вказаним у протоколі про проведення цієї слідчої дії від 20 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 85). Також технічною помилкою суд визнав відомості, зазначені в протоколі про проведення аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року (т. 1, а. п. 77, 85) про те, що матеріали НСРД зафіксовані на DVD-R № 2801 від 05 вересня 2018 року та DVD-R № 2801/1 від 05 вересня 2018 року. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані технічні помилки не впливають на законність, належність, допустимість та достовірність наведених доказів.

Колегія суддів касаційного суду відхиляючи доводи касаційної скарги погоджується з висновками апеляційного суду про допустимість протоколу НСРД як доказу в цьому кримінальному провадженні та виходить з того, що протокол про проведення аудіо- відеоконтролю особи від 20 вересня 2018 року як самостійний письмовий доказ, виготовлений в зв`язку з отриманням електронних документів під час здійснення НСРД,

є процесуальним засобом закріплення інформації, здобутої в ході НСРД, збереженої на матеріальних носіях інформації оптичних дисках DVD-R № 2801 та № 2801/1. Відомості, викладені в супровідному листі (т. 1, а. п. 76) підтверджують, що на вищезазначені оптичні диски DVD-R № 2801 та № 2801/1 електронні документи розміщені 20 вересня 2018 року.

Доводи сторони захисту не спростовують висновки суду апеляційної інстанції

про належність та допустимість зазначених доказів та не мають обґрунтування того, яким чином встановлені апеляційним судом технічні помилки перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Твердження сторони захисту про те, що здійснена 18 вересня 2018 року під час НСРД аудіо- відео-фіксація має ознаки монтажу, є необґрунтованими припущеннями, які не підтверджені матеріалами кримінального провадження. Протокол про проведення НСРД аудіо-, відео-контролю особи від 20 вересня 2018 року був належно оцінений апеляційним судом з точки зору допустимості, належності та достовірності. Вмотивованих доводів на спростування висновків апеляційного суду в цій частині касаційна скарга не містить,

як не містить і суджень про порушення апеляційним судом вимог статей 94, 370, 420 КПК

у частині оцінки цих доказів. Твердженнясторони захисту щодо можливого здійснення технічного втручання та редагуваннязапису, не спираються на будь-які об`єктивні дані щодо таких припущень. Аудіо-, відеограми не містять ознак фальшування (підробки)

які б сприймались органами слуху та зору. Ознаки монтажу не підтверджені будь-якими іншими доказами у справі, не обґрунтовуютьсявідповіднимитехнічнимивисновкамиспеціалістів. Об`єктивних даних про такі факти суду стороною захисту не надано. Записи НСРД були відтворені в судовому засіданні апеляційного суду та не викликали обґрунтованих сумнів у їх достовірності (справжності), а учасники провадження не заявляли в порядку ст. 242 КПК клопотання про проведення судово-технічної експертизи досліджених судом документів.

Також, з огляду на зміст ч. 6 ст. 246 КПК, безпідставними є твердження засудженої про те,

що ОСОБА_9 не могла бути залучена слідчим до участі в такій НСРД як аудіо-, відео-контроль особи.

Таким чином, застосований у цьому кримінальному провадженні порядок прийняття рішень щодо дослідження матеріалів НСРД як доказів, наданих стороною обвинувачення, та зміст висновків апеляційного суду за його наслідками, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а також засадам змагального судового процесу

та рівності сторін, що передбачає належні гарантії захисту інтересів обвинуваченого. Стороні захисту з дотриманням вимог ст. 290 КПК відкриті документи, що

є процесуальними підставами для проведення НСРД.

Доводи засудженої ОСОБА_6 про провокацію злочину є необґрунтованими

та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження. Відсутність провокації злочину, на підставі досліджених, проаналізованих та співставлених між собою доказів, належно обґрунтував у вироку суд апеляційної інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів. У цьому кримінальному провадженні немає підстав піддавати сумніву оцінку обставин, здійснену апеляційним судом.

Практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (справа «Банніков проти Російської Федерації» (заява № 18757/06, рішення від

04 листопада 2010 року, §§ 3765); справа «Матановіч проти Хорватії» (заява № 2742/12, рішення від 04 квітня 2017 року, §§ 123135); «Раманаускас проти Литви» (заява

№ 55146/14, рішення від 20 лютого 2018 року, §§ 5462). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками,

не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. При цьому під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.

Апеляційний суд встановив, що саме начальник Держлікслужби у Чернівецькій області ОСОБА_6 у зв`язку з виконанням покладених на неї службових обов`язків 03 травня

та 06 червня 2018 року ініціювала надання від ПП «Гармонія 2000» відомостей у зв`язку

з інформацією, опублікованою в газеті «Молодий буковинець», загрожуючи у разі ненадання таких відомостей застосувати до підприємства заходи державного нагляду (контролю). 11 вересня 2018 року засуджена за власною ініціативою зустрілася

із ОСОБА_9 у магазині «Прибутковий дім» в м. Чернівцях, де висунула вимогу

про передачу їй 150 доларів США неправомірної вигоди за кожну аптеку, яка входить

до структури ПП «Гармонія 2000», за не включення підприємства у план перевірки щодо дотримання ліцензійних умов на 2019 рік. У результаті дій засудженої, ОСОБА_9

та її чоловік ОСОБА_12 13 і 17 вересня 2018 року звернулися до правоохоронних органів із заявами про вимагання у них неправомірної вигоди, де вказали про конкретні

дії ОСОБА_6 19 вересня 2019 року засуджена ОСОБА_6 одержала 2400 дол. США неправомірної вигоди та була затримана працівниками правоохоронних органів на місці вчиненого злочину.

Таким чином, за матеріалами кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину, у діях правоохоронних органів або ОСОБА_9 чи ОСОБА_12 суд не виявив, повно дослідивши відповідні обставини провадження. Перевіряючи твердження сторони захисту про провокацію злочину, апеляційний суд належно обґрунтував своє рішення. Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, які відповідають критеріям оцінки, визначеним практикою ЄСПЛ.

Твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону внаслідок зміни порядку дослідження доказів за власною ініціативою та незаконної, на думку сторони захисту, відмови

у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 ,

є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції

не повністю або з порушеннями. Згідно з приписами ст. 23 КПКсуд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Положення цієї норми слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку.

В апеляційній скарзі прокурора було заявлено клопотання про допит свідків

ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та дослідження письмових доказів у кримінальному провадженні, зазначених у клопотанні прокурора (т. 6, а. п. 15),

яке апеляційний суд задовольнив ухвалою від 08 серпня 2019 року (т. 6, а. п. 23, 24).

З журналу та аудіозапису судового засідання від 07 жовтня 2019 року (том 6, а. п. 139155) убачається, що апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 349 КПК, з`ясував думку учасників судового провадження щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, порядку їх дослідження та ухваливдопитати свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_22 , дослідити матеріали кримінального провадження, зазначені у клопотанні прокурора письмові докази, допитати засуджену ОСОБА_6 . Заперечень щодо такого порядку дослідження доказів від учасників судового провадження не надходило.

Однак після допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_12 від захисника ОСОБА_7 надійшло клопотання про допит свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 . На запитання головуючого з приводу заявленого клопотання прокурор заявив, що не наполягає на допиті вказаних свідків, оскільки показання цих осіб не мають значення для вирішення справи, повноваження ОСОБА_6 визначаютьсянормативно-правовими актами, а непоказаннямисвідків, отже фактично відмовився від свого клопотання в цій частині.

Суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити у задоволенніклопотання захисника, належним чином обґрунтувавши своє рішення (т. 6, а. п. 153).

Можливість зміни судом обсягу доказів, які будуть досліджуватися, визначена

ч. 2 ст. 349 КПК, а тому відмова суду в задоволенні клопотання сторони захисту про допит свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, враховуючи закріплений ст. 26 цього Кодексу принцип диспозитивності, що полягає у вільному користуванні сторонами провадження своїми процесуальними правами на власний розсуд, але в межах, визначених КПК.

Суд надав оцінку доказам за правилами, визначеними ст. 94 КПК, у тому числі вирішив питання про їх достатність для доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК. Вирішення питання щодо достатності доказів залежить від внутрішнього переконання суду. Задоволення клопотань належить до дискреційних повноважень суду. Як убачається

зі змісту касаційної скарги, сторона захисту наполягала на допиті свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 з метою отримання відомостей про службову компетенцію засудженої, обов`язки, покладені на неї як начальника Держлікслужби у Чернівецькій області,

що підтверджує обґрунтованість рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні такого клопотання.

Твердження захисника про те, що апеляційний суд всупереч вимогам ст. 23 КПК не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 є безпідставними, оскільки їх показання визнані судом такими, що не мають значення для вирішення питання про зміст та обсяг службових повноважень засудженої.

Викладені у касаційних скаргах твердження про відсутність у ОСОБА_6 таких організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, які б уповноважували її на складання або надання пропозицій до проектів планів перевірок суб`єктів господарювання, на думку колегії суддів, є безпідставними, зважаючи на таке.

Відповідно до Положення про Державну службу з лікарських засобів та контролю

за наркотиками у Чернівецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 17 лютого 2017 року № 193, Держлікслужба у Чернівецькій області здійснює державний нагляд (контроль)

за дотриманням вимог законодавства щодо якості та безпеки лікарських засобів, порядку відпуску лікарських засобів, виконання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами (п. 4.3 Положення). Керівництво Службою здійснює начальник, який несе персональну відповідальність

за організацію та результати її діяльності (п. 10.1 Положення). Зазначені повноваження утворюють собою зміст функції представника влади, здійснення якої покладено

на ОСОБА_6 , з чого обґрунтовано виходив апеляційний суд, ухваливши обвинувальний вирок.

Крім того, начальник Держлікслужби у Чернівецькій області організовує та забезпечує виконання службою Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України

та Кабінету Міністрів України, доручень Прем`єрміністра України, розпоряджень Чернівецької обласної державної адміністрації, наказів Міністерства охорони здоров`я України організаційно-розпорядчого характеру, наказів та доручень Голови Держлікслужби, першого заступника та заступника Голови Держлікслужби; вносить Голові Держлікслужби пропозиції щодо пріоритетів роботи Служби і шляхів виконання покладених на неї завдань, подає на затвердження плани роботи Служби (річні, піврічні), погоджені з головою Чернівецької обласної державної адміністрації; попередньо письмово погоджує рішення про визначення пріоритетів та плани роботи Служби з головою Чернівецької обласної державної адміністрації, вживає вичерпних заходів для врегулювання розбіжностей (пункти 10.210.4 Положення); здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в Службі (п. 10.11 Положення). Тобто на начальника Держлікслужби у Чернівецькій області покладено здійснення організаційно-розпорядчих функцій щодо спрямування діяльності підпорядкованих осіб, організації їх роботи та контролю за виконанням покладених на них обов`язків.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 наділена владними повноваженнями як керівник органу державного контролю, а оскільки займає першість в ієрархічній структурі вищевказаного органу, виконує й покладені на неї організаційно-розпорядчі функції, використання яких всупереч інтересам служби безпосередньо пов`язано з інкримінованими засудженій діями, що кваліфіковані за ч. 3

ст. 368 КК.

Повноваження ОСОБА_6 щодо планових заходів державного нагляду (контролю)

у плановому періоді визначені чинним законодавством. Згідно зі ст. 5 Закону України

«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V органи державного нагляду (контролю) щороку визначають перелік суб`єктів господарювання, які підлягають плановим заходам державного нагляду (контролю) у плановому періоді, та не пізніше 15 жовтня року, що передує плановому, забезпечують внесення відомостей про таких суб`єктів господарювання до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю).

Проект плану здійснення комплексних заходів державного нагляду (контролю) формується інтегрованою автоматизованою системою державного нагляду (контролю). Порядком функціонування інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю), внесення відомостей до неї та строків розміщення цих відомостей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 387, визначено, що суб`єкти наповнення органів державного нагляду (контролю) не пізніше

15 жовтня року, що передує плановому, забезпечують внесення до системи відомостей

про заходи державного нагляду (контролю) щодо тих суб`єктів господарювання, діяльність яких підлягає плановим заходам державного нагляду (контролю) у плановому періоді,

із зазначенням відомостей, визначених п. 20 цього Порядку (п. 26 Порядку). Суб`єкти наповнення органів державного нагляду (контролю) вносять до 1 грудня року, що передує плановому, до системи акти органів державного нагляду (контролю), якими затверджені річні плани здійснення заходів державного нагляду (контролю) на відповідний плановий період (п. 32 Порядку).

Посилання сторони захисту на те, що надання пропозицій щодо планів перевірок належить до повноважень заступника начальника служби, є непереконливими, оскільки в п. 2.11 посадової інструкції заступника начальника служби завідувача сектору державного контролю у сфері обігу лікарських засобів, медичної продукції та обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів Держлікслужби в Чернівецькій області ОСОБА_10 , затвердженої 17 лютого 2017 року начальником цієї служби ОСОБА_6 , зазначено,

що заступник начальника служби надає пропозиції до планів перевірок суб`єктів господарювання. (т. 4, а. п. 49). Однак з положень його посадової інструкції не вбачається, що заступник начальника служби надає такі пропозиції від імені територіального органу Держлікслужби у Чернівецькій області до центрального органу виконавчої влади Держлікслужби, а не своєму безпосередньому керівнику начальнику Держлікслужби

у Чернівецькій області. Згідно з ієрархією побудови органу державної влади, а також за змістом обов`язків і характеру функції, покладених на ОСОБА_6 , вона здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в Держлікслужбі

у Чернівецькій області, в тому числі її заступником ОСОБА_10 . Заступник підпорядкований начальнику Держлікслужби у Чернівецькій області, який має право надавати заступнику вказівки, розпорядження, накази, обов`язкові до виконання. Вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення безпосередньо зумовлено використанням засудженою як владних повноважень щодо формування плану перевірки та реалізації завдань, покладених на Держлікслужбу у Чернівецькій області, так і організаційно-розпорядчих функцій щодо організації діяльності підпорядкованих осіб з цією метою.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку

про те, що ОСОБА_6 як службова особа наділена повноваженнями, до яких належить формування плану перевірок, включення суб`єктів господарської діяльності

до планів перевірок, а також внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) щодо планових заходів державного нагляду (контролю) у плановому періоді 2019 року, використання яких всупереч інтересам служби обумовило отримання нею неправомірної вигоди за встановлених судом обставин.

Отже, висновок апеляційного суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, є законним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення

є неконкретним та необґрунтованим, що порушує її право на захист, є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження. За змістом як повідомлення про підозру (том 1, а. п. 162-165), так і обвинувального акту (том 5, а. п. 1-5), що складені згідно з вимогами статей 276, 277, 291 КПК, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК. Пред`явлене засудженій обвинувачення є конкретним та обґрунтованим, в ньому зазначена належна правова кваліфікація дій ОСОБА_6 .

Процесуальна поведінка і позиція сторони захисту під час досудового розслідування, судового розгляду та апеляційного перегляду щодо надання та оцінки доказів, спростування доводів обвинувачення, не була пасивною та стосувалася відстоювання оцінок та аргументів щодо визнання окремих доказів недопустимими, зокрема протоколів обшуку і НСРД, а також обстоювання своїх правових позицій про відсутність в діянні засудженої окремих елементів та ознак інкримінованого злочину (об`єктивної та суб`єктивної сторони, суб`єкту злочину), що доводить належне усвідомлення засудженою суті обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК.

У зв`язку з виключенням апеляційним судом із обвинувачення ОСОБА_6 вимагання як кваліфікуючої ознаки одержання неправомірної вигоди, доводи касаційної скарги засудженої про безпідставне ставлення в провину вимагання неправомірної вигоди,

за відсутності касаційного приводу до погіршення становища засудженої, касаційним судом не розглядаються.

Доводи засудженої про порушення вимог процесуального закону під час проведення

19 вересня 2018 року освідування, касаційний суд вбачає безпідставними, оскільки

на протокол або результати проведеного освідування апеляційний суд як на належний

та допустимий доказ не посилався для встановлення обставин, передбачених ст. 91 КПК.

Решта доводів касаційних скарг не містять посилань на такі істотні порушення вимог КПК, які є безумовними підставами для скасування судових рішень, за своїм змістом зводяться до оспорювання фактичних обставин, встановлених судом, достовірності того чи іншого доказу, неповноти судового розгляду, що на підставі ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. Порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів на предмет їх допустимості та достатності, апеляційний суд не допустив. Переконливих доводів на спростування висновків апеляційного суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у касаційних скаргах засудженої та захисника не наведено.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув судове рішення за апеляційною скаргою прокурора, належним чином перевірив викладені доводи й визнавши їх обґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Отже, істотних порушень кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування вироку апеляційного суду, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також підстав для закриття кримінального провадження, колегія суддів не встановила, а тому касаційні скарги засудженої

та її захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_6

та її захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3