Справа № 314/5495/19
Провадження № 2/314/451/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2020 року м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі
головуючого судді Кіяшко В.О.,
секретар судового засідання Павлівська І.В. ,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Акціонерного товариства
«Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» :Ворошило А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №314/5495/20 за позовною заявою ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» (ЄДРПОУ: 39587271, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ»( ЄДРПОУ: 03345716, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 у грудні 2019 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» та Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову з урахуванням уточнених позовних вимог зазначив, що між першим відповідачем ТОВ «Запоріжгаз збут» укладено договір постачання природного газу, за умов якого позивачем отримувалися відповідні послуги з постачання природного газу для побутових потреб. За такі послуги вчасно сплачувалися рахунки. 02.05.2019 року працівники другого відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» здійснили зняття лічильника газу для проведення повірки про що складено відповідний акт про демонтаж-монтаж засобу вимірювальної техніки , а 24.05.2019 року такий лічильник було повернуто, визнано його непридатним, повідомлено про необхідність встановлення лічильника протягом двох місяців, про що також складено акт. Лише 18.11.2019 року було встановлено новий лічильник за кошти АТ ««ЗАПОРІЖГАЗ» з відповідним складенням акту, укладено договір відповідального зберігання комерційного вузла обліку та його складових.
Враховуючи положення Кодексу газорозподільних систем та типового договору постачання природного газу побутовим споживачам позивач вважав дії щодо встановлення нового лічильника такими, що встановлені з пропущенням відповідного двомісячного строку в який АТ ««ЗАПОРІЖГАЗ» зобов`язано було встановити відповідний новий лічильник.
Крім того, отримавши рахунок за жовтень 2019 року виявилося, що об`єм спожитого газу за жовтень 2019 року 118.95 куб.м. перевищував об`єм спожитого газу за жовтень 2018 року (44,9 куб.м. ), тоді як відповідно до Кодексу газорозподільних систем у разі якщо на період зняття лічильника газу на періодичну повірку неможливо встановити інший, розрахунки зі споживачем здійснюються залежно від середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), якщо він становить менше шести місяців.
Позивач просив суд зобов`язати здійснити відповідачів перерахунок за спожитий природний газ за жовтень 2019 року із зарахуванням зайво сплачених коштів у рахунок майбутніх платежів.
Також,позивач зазначив, що отримав моральні страждання з приводу конфліктної ситуації з відповідачами, звернувши увагу, зокрема, на постійний стресовий стан ,який продовжується вже півроку та 75-річний вік . Зазначені обставини не могли не причинити негативні наслідки для стану здоров`я позивача.
За таких обставин позивач просив суд стягнути на його користь солідарно з відповідачів моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» Заєзжая Андрія Юрійовича надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просили відмовити у вищезазначених позовних вимогах, оскільки ТОВ «Запоріжгаз збут» не забезпечує облік природного газу з наданням довідки «фінансовий стан». Щодо цього відзиву позивач зазначав, що відповідачі порушили п. 5 ч. 8 розділу IX Кодексу газорозподільних систем,довідка «фінансовий стан містить розбіжності та відповідач не надав пояснень щодо відповідного порушення з урахуванням відсутності у позивача приладу обліку у спірний розрахунковий період й незмінності показань лічильника, що містяться в цій довідці в період відсутності газового лічильника.
Від представника відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» Ворошило Алли Володимирівни також надійшов відповідний відзив, в якому було зазначено про безпідставність позову, зокрема, у зв`язку з тим, що позивач звернувся до відповідача 27.09.2019 року , а 18.11.2019 вже було встановлено новий лічильник, отже позивач відмовився від встановлення газового лічильника наполягаючи на встановленні виключно нового газового лічильника, звернувшись з відповідною заявою. Крім того, тарифи які встановлені сума компенсацій за встановлення лічильника , порядок її сплати не встановлені Кабінетом Міністрів, а тому у разі сумнівів щодо роботи приладу абонент може звернутися до Оператора ГРМ та ініціювати позачергову повірку з відшкодуванням її вартості , у зв`язку з чим у позові цей відповідач просив відмовити.
Позивач на зазначений відзив надав відповідь в якому зазначив, що відповідач АТ «Запоріжгаз» повинно було не тільки повідомити а й вчасно встановити відповідний лічильник, що зроблено не було, а посилання цього ж відповідача про те, що позивач відмовлявся від встановлення лічильника не підтвердженні доказами, жодних перешкод позивач встановленню такого лічильнику не створював й нарахована плата за жовтень 2019 не відповідає Кодексу газорозподільних систем.
04 грудня 2019 року відкрито провадження по даній цивільній справі. Розгляд справи ухвалено провести в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
21 вересня 2020 року закрите підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 05 жовтня 2020 року.
У судове засідання сторони з`явилися,крім ТОВ «Запоріжгаз збут», яке належно повідомлено про час та місце судового засідання.
Сторона позивача на позові наполягала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та відповідях на відзив.
Представник другого відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На його ім`я за відповідною адресою періодично надходять рахунки від ТОВ «Запоріжгаз збут», які ОСОБА_1 сплачуються, що підтверджує, що останній є споживачем послуг з постачання природного газу.
Так, ОСОБА_1 , за вищезазначеною адресою, оформлено особовий рахунок НОМЕР_2 з наступними персоніфікованими даними : 1 плита, 1 котел, опалювальна площа 58, кількість зареєстрованих осіб 3 про що свідчить заява про приєднання до умов договору розподілу природного газу від 03.08.2018 року.
02.05.2019 року представниками Оператора ГРМ у присутності споживача демонтовано для періодичної повірки засіб вимірювальної техніки G-4 GALLUS про що складено акт № 17036 від 02.05.2019 року.
Згодом цей засіб було визнано непридатним про що ДП «Запорізьким науково-виробничим центром стандартизації,метрології та сертифікації» видано довідку № 2-1293-19 від 17.05.2019 року.
Актом №2322 від 24.05.2019 року зазначений газовий лічильник було повернуто споживачу та повідомлено про те що останній непридатний для експлуатації та ремонту.
ОСОБА_3 . Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» було придбано та встановлено 18.11.2019 року новий газовий лічильник про що свідчить акт № 16233 від тієї ж дати.
При цьому при вирішенні питання на кому лежить обов`язок по встановленню засобу обліку та в якому порядку необхідно здійснювати таке встановлення в даному випадку, коли порушень з боку споживача відсутні й має місце встановлення лише непридатності подальшої експлуатації відповідного засобу обліку, необхідно звернути увагу на наступне.
Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції станом на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово- комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово- комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово- комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово- комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово- комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. АТ «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» є Оператором ГРМ. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції на час звернення позивачів до суду з цим позовом, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
Саме на АТ «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347 цс 18) та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116 св 19), від 24 жовтня 2019 року у справі № 214/5776/17 (провадження № 61-13554 св 19), від 01 квітня 2020 року у справі № 202/2/18 (провадження № 61-22901 св 19).
Крім того, аналіз положень пунктів 7, 8 Глави 9 Розділу Х Кодексу ГРМ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави дійти висновку, що у разі якщо за результатами експертизи, проведеної у зв`язку із виявленням факту несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ, останній визнаний таким, що не придатний до подальшої експлуатації, обов`язок щодо встановлення нового лічильника обліку газу покладається на споживача.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеного у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 478/873/17.
Так, в дійсній справі встановлено, що будь-яких порушень з боку споживача, втручання в засіб обліку , відмова від встановлення засобу обліку природного газу тощо не було, іншого належними доказами відповідачами не доведено.
Посилання відповідача АТ Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» на відмову ОСОБА_1 від встановлення лічильнику суперечить як встановленим обставинам справи так й діючому порядку оформлення такої відмови. Так , абзацом 7 пункту 3 глави 4 розділу IX цього Кодексу встановлено, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу ХІ цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.
За таких обставин, суд встановивши відсутність належного оформлення відповідного порушення споживача вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не довів буд-яких порушень позивача щодо відмови від встановлення лічильника газу, а встановлювати відповідний лічильник у даному випадку враховуючи п. 4 глави 8 розділу Х Кодексу газорозподільних систем необхідно саме з дня письмового повідомлення Оператором ГРМ споживача про визнання лічильника газу непридатним до експлуатації та ремонту, оскільки протягом саме цього граничного періоду дозволяється здійснювати розрахунок об`єму газу поза системою обліку вимірювальним засобом, тоді як у разі відмови позивача від відповідного встановлення лічильника необхідно було б належним чином оформити, а сама по собі бездіяльність відповідача щодо не звернення до відповідача не є такою відмовою.
Водночас суд враховує, що на час розгляду справи позивачу було встановлено відповідний засіб обліку,а з вимогами визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідачів позивач не звертався.
Спірні правовідносини щодо порядку розрахунку об`єму природного газу у разі відсутності лічильника врегульовані Кодексом газорозподільних систем.
Посилання на відсутність врегулювання урядом порядку компенсацій за встановлення лічильників та на те, що тарифи не компенсують втрат газорозподільних організацій не мають відношення до цієї конкретної справи про захист прав споживача й самі по собі ці обставини не можуть бути підставою для відмови у вирішенні спору по суті. Так взаємовідносини щодо встановлення тарифів вирішуються з Регулятором , яким є НКРЕКП, законність тих чи інших дій відповідачів щодо дотримання положень законодавства щодо захисту економічної конкуренції також не є предметом й не можуть бути предметом розгляду в дійсній цивільній справі.
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Таким чином, суд враховуючи вищезазначену практику Верховного Суду, вважає, що навіть при наступних обставинах, коли на час звернення позивача з позовом до суду до нього не було висунуто будь-яких обов`язкових вимог щодо сплати за послуги газопостачання саме за показами, зазначеними у відповідному рахунку позивача за жовтень 2019 року й будинок позивача не було відключено від газопостачання, не було надіслано позивачу попереджень про можливе відключення від газопостачання через заборгованість про порушення прав позивача з боку відповідачів, тощо - це не свідчить про відсутність порушення прав споживача, оскільки норми Кодексу газорозподільних систем регламентують, що дані про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (газовий місяць) зазначаються Оператором ГРМ в особистому кабінеті споживача на сайті Оператора ГРМ (за наявності) та/або в рахунку про сплату послуги за договором розподілу природного газу. Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
З урахуванням вищенаведених даних між позивачем та відповідачами виникли розбіжності у частині визначення об`єму спожитого газу та нарахованої його вартості за жовтень 2019 року, які у разі недосягнення згоди, наявність якої вбачається з матеріалів справи, повинні бути вирішені судом. Якщо суд зазначеного не вирішить, то величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ, у зв`язку з чим суд повинен вирішити спір між сторонами, що узгоджується із завданням та основними засадами цивільного судочинства.
Так, відповідно до пункту 4 глави 8 розділу Х Кодексу газорозподільних систем у разі якщо лічильник газу, що перебуває у власності споживача, визнано в установленому законодавством порядку непридатним до подальшої експлуатації та ремонту, розрахунок спожитого об`єму природного газу здійснюється протягом двох місяців з дня письмового повідомлення Оператором ГРМ споживача про визнання лічильника газу непридатним до експлуатації та ремонту відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), якщо він становить менш як шість місяців, а в подальшому відповідно до встановлених норм споживання та вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
З огляду на наведене правило, розрахунок спожитого газу у разі визнання лічильника непридатним до експлуатації відповідно до середньомісячного (середньодобового) обсягу споживання природного газу за аналогічний період (опалювальний або міжопалювальний) попереднього року або фактичний період споживання (опалювальний або міжопалювальний), проводиться, якщо він становить менш як шість місяців. У подальшому, тобто з сьомого місяця і далі розрахунок проводиться відповідно до встановлених норм споживання та вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права міститься в постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 279/247/17
Так, згідно рахунку №0600075300 за жовтень 2018 року об`єм природного газу з якого здійснювався розрахунок ціни складав 44,9 м3.Згідно рахунку №№ НОМЕР_2 за жовтень 2019 року від 06.11.2019 року такий об`єм склав 118,95.
Суд звертає увагу, що відповідачем АТ «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» не надано жодного розрахунку, а також відсутні пояснення на підставі яких норм споживання та взагалі в якому порядку здійснювався відповідний розрахунок ціни природного газу для споживача за жовтень 2019 року. Так, в матеріалах справи міститься лише довідка ТОВ «Запоріжгаз збут» «фінансовий стан» з якої вбачається, що показання лічильника за травень-жовтень 2019 року є незмінними «54095», а відповідний об`єм 116,52.
Зважаючи на зазначене, обсяг газу та розмір оплати, які відповідач пред`явив для оплати позивачу за жовтень 2019 року є безпідставними та необґрунтованими.
З урахуванням зазначеного та оскільки фактичний період споживання становить менш як шість місяців, доводи позивача в частині застосування відповідного порядку розрахунку ціни за жовтень 2019 року знайшли своє підтвердження.
Щодо належного способу захисту прав у вигляді перерахунку об`єму газу із зарахуванням зайво сплачених коштів у рахунок майбутніх платежів слід зазначити, що згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. У зв`язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку».
Крім того у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 632/1423/18 Верховний суд дійшов аналогічного висновку про можливість задоволення у тому числі позовних вимог про перерахунок плати за газ за певний період.
Враховуючи вищезазначене обраний позивачем спосіб захисту (здійснення перерахунку за минулий час з віднесенням зайво сплачених коштів у рахунок майбутніх платежів) є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушень та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Таким чином, з аналізу матеріалів справи та норм права вбачається, що в даному випадку порушуються права позивача, що призводить до невідповідності порядку розрахунку об`єму спожитого природного газу.
Разом з тим, пред`явлення такої ж вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» щодо здійснення перерахунку за спожитий природний газ за жовтень 2019 року не ґрунтуються на законодавстві , оскільки в Кодексі газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 року зазначено, що оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» є Оператором ГРМ.
Згідно Кодексу ГРС та Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 року оператор ГРМ зобов`язаний забезпечити належний рівень комерційного обліку природного газу по споживачу, у тому числі формування загального об`єму та обсягу розподілу (споживання) природного газу споживачу за відповідний період; здійснювати перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу по об`єкту споживача відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Пунктом 13 розділу 3 Правил визначено, що розрахунки за послуги з газопостачання
здійснюються на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) газу, визначений за підсумками місяця за договором розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та Оператором ГРМ.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року у справі №212/1796/18.
На підставі викладеного суд вважає, що перерахунок об`єму спожитого природного газу не входить до повноважень Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» , так як зазначене товариство не здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, а має лише дозвіл з постачання природного газу на відповідній території .
Зважаючи на зазначене, суд, враховуючи, що побутовим споживачем природного газу ОСОБА_1 не було здійснено жодного порушення, зокрема, пошкодження пломб, втручання у роботу лічильника та інших умисних дій, які мали наслідком несанкціоноване втручання в роботу ЗВТ чи перешкоджання встановленню ЗВТ, приходить до висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог позивача про захист прав споживача саме до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» шляхом зобов`язання його здійснити перерахунок відповідного об`єму спожитого позивачем природного газу.
При вирішенні питання про стягнення моральної шкоди слід звернути увагу на те, що
Відповідно до приписів ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Пунктами 5 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами і доповненнчями) передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити рішенні відповідні мотиви.
Як вбачається з пояснень позивача останній отримав моральні страждання з приводу конфліктної ситуації з відповідачами, звернувши увагу, зокрема, на постійний стресовий стан ,який продовжується вже півроку та похилий 75-річний вік. Зазначені обставини на думку позивача не могли не причинити негативні наслідки для стану його, проте на надав доказів на підтвердження таких негативних змін в укладі свого життя й того, що останні спричинені саме діями відповідачів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що такі вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав докази, які б свідчили, що така шкода, на яку посилається позивач дійсно завдана. Крім того, позивач навів обставини , які суд не вважає грубим втручанням в приватне життя особи. Так, позивач не був позбавлений належних умов до існування, його не було відключено від газопостачання, позивач звернувся до відповідача оператора газорозподільних систем 27.09.2019 року, а 18.11.2019 вже було встановлено новий лічильник й сама по собі конфліктна ситуація з постачальником комунальних послуг однозначно не призводить до змін у побуті, укладі життя особи, у стані його здоров`я тощо.
Оскільки позивач як споживач звільнений від сплати судового збору, останній слід стягнути на користь з держави з відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.12,13,81,258,259,263,265,268, ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 (податковий номер: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжгаз збут» (ЄДРПОУ: 39587271, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) , Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ»( ЄДРПОУ: 03345716, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Зобов`язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ»( ЄДРПОУ: 03345716, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) здійснити перерахунок спожитого ОСОБА_1 об`єму природного газу за період жовтень 2019 року відповідно досередньомісячного (середньодобового)обсягу споживанняприродного газуза аналогічнийперіод,а самежовтень 2018рокуіз зарахуванням зайво сплачених ОСОБА_1 коштів у рахунок майбутніх платежів.
У задоволені іншої частини позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ»( ЄДРПОУ: 03345716, м. Запоріжжя, вул. Заводська,7) на користь держависудовийзбір врозмірі 840,80 грн.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 09.10.2020.
Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко
09.10.2020
