Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА
08 вересня 2020 року м. Київ № 826/7231/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів - Каракашьяна С.К., Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 28)
третя особа Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6)
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому просив:
- визнати протиправною відмову голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у виплаті вихідної допомоги у зв`язку з відставкою;
- зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з відставкою в розмірі 3 місячних винагород в сумі 109 440 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що згідно ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою, тому гарантії судді у відставці, передбачені зазначеним законодавчим актом, поширюються й на суддів вищий судів. Тому відмову виплатити вихідну допомогу судді у зв`язку із відставкою, аргументовану нормами п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», вважає протиправною.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд виходив з того, що незважаючи на те, що статтею 143 Закону №1402-VIII встановлено виплату суддям у відставці вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, проте станом на день звільнення ОСОБА_1 його статус, як судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ регулювався не нормами Закону №1402-VIII, а положеннями Закону №2453-VI, які виплату такої винагороди не передбачали, відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 від 16 лютого 2017 року про виплату йому вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород у зв`язку з виходом у відставку.
Позивач звернувся до суду із заявою про перегляд вказаного судового рішення за виключними обставинами, у якій просить:
- ухвалити нове рішення, яким рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у справі №826/7231/17 про відмову позову ОСОБА_1 скасувати;
- відмову Вищого спеціалізованого суду України у виплаті мені вихідної допомоги у зв`язку з відставкою визнати неправомірною;
- стягнути з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на його користь вихідну допомогу у зв`язку з відставкою в розмірі 3-місячних винагород в сумі 109 440,00 грн. з урахуванням індекса інфляції, зафіксованого у 2017-2020 роках.
Вказана заява обґрунтована тим, що висновки суду, викладені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року у справі №826/7231/17, не узгоджуються з висновками Конституційного Суду України у рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)2020. Позивач стверджує, що відповідно до абзацу 9 пункту 3.2 даного рішення вихідна допомога у зв`язку з відставкою за своєю юридичною природою є додатковою гарантією матеріального забезпечення судді у разі його виходу у відставку, а її розмір та порядок виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.
На переконання заявника, оскільки Конституційний Суд України у своєму рішенні дійшов однозначного висновку про те, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального забезпечення, до яких відніс вихідну допомогу у зв`язку з відставкою, поширюються на усіх суддів України без виключення, в той час як адміністративний суд дійшов помилкового висновку про те, що статус судді ВССУ відрізняється від статусу інших суддів України, а вихідна допомога у зв`язку з відставкою не є гарантією незалежності суддів України.
У письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що як статус і гарантії заявника, так і розмір суддівської винагороди для обчислення йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді ВССУ у відставці, визначаються за положеннями, встановленими Законом №2453.
Також представник відповідача стверджував, що в подальшому, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII вносилися зміни до низки законодавчих актів України та, відповідно, до пункту 9 цього Закону, Закон №2453 був викладений у новій редакції, в якій також відсутні норми щодо відповідної виплати.
Крім того, представник відповідача просив врахувати, що аналіз практики Конституційного Суду України засвідчує відсутність його рішень про неконституційність певних положень Закону №192, що не передбачають виплату вихідної допомоги у зв`язку з відставкою.
У призначене судове засідання представники сторін не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач просив здійснювати розгляд та вирішення його заяви у порядку письмового провадження.
При вирішенні вказаної заяви по суті суд виходив з наступного.
Підстави перегляду судових рішень у порядку, передбачені статтею 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:
1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;
2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення;
3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина 6 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з вимогами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, згідно з пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.
Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Отже, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
За наслідками розгляду заяви по суті суд зазначає, що спірні правовідносини у даній справі виникли 19 грудня 2016 року (дати прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення позивача з посади).
На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VII виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою було відновлено, а її розмір відповідно до статті 143 вказаного закону становить 3 місячних суддівських винагороди за останньою посадою.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2020 від 15.04.2020 року у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплати судді при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 15 квітня 2020 року.
Згідно з положеннями статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII залишаються чинними станом на дату звільнення позивача з посади судді як і станом на дату прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва від 14 вересня 2018 року в справі №826/7231/17.
Крім того, суд зазначає, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 не з підстав вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, а у зв`язку з тим, що відповідно до положень Закону №2453-VI, судді у відставці гарантується медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування для них та членів їхніх сімей, а також пенсія або щомісячне довічне грошове утримання. Разом з тим, норми Закону №2453-VI, діючі на момент звільнення ОСОБА_1 , не передбачали виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги.
За таких обставин, суд прийшов до висновку про те, що рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 200 року №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.01.2019 р. у справі № 820/2462/17, від 23.01.2019 р. у справі № 820/2462/17, від 25.07.2019р. у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 р. у справі № 814/1274/17, від 30.04.2020 р. у справі № 826/15692/16.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням зазначеного, судом вбачається необґрунтованість поданої заяви, з огляду на що в її задоволенні належить відмовити.
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 241-243, 248, 256, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2018 року в адміністративній справі №826/7231/17 та залишити вказане судове рішення в силі.
Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Федорчук А.Б.
Судді Каракашьян С.К.
Смолій І.В.
