номер провадження справи 27/34/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2020 Справа № 908/514/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749)
до відповідача: Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317)
про стягнення 349 852 грн. 17 коп.
за зустрічним позовом: Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317)
до відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749)
про визнання недійсним пункт 4.3 Договору купівлі-продажу від 03.04.2017
за участю
представника позивача за первісним позови (відповідач за зустрічним): Попов В.Г., ордер ЗП № 088667 від 24.03.2020
представник відповідача за первісним позови (позивач за зустрічним): Димитрашко Д.В., ордер АР № 1009046 від 16.03.2020
СУТЬ СПОРУ:
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор про стягнення з Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України 145964 грн. 00 коп. простроченої заборгованості, 47 161 грн. 26 коп. пені, 126 948 грн. 69 коп. відсотків річних, 29 778 грн. 22 коп. інфляційних нарахувань.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/514/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 02.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/514/20, присвоєно справі номер провадження 27/34/20 розгляд справи по суті призначено на 17.03.2020.
Ухвалою суду від 17.03.2020 в порядку ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.04.2020.
18.03.2020 на поштову адресу суду надійшов відзив (вх. № 5739/08-08/20 від 18.03.2020) на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач вказав, що посилання позивача на невиконання відповідачем п. 4.3 Договору є помилковим, вимоги про стягнення пені є необґрунтованими, в зв`язку з невірним періодом, сума втрат від інфляції є меншою ніж заявлено позивачем. Крім того, просить зменшити суму витрат на правову допомогу, яку просить стягнути позивач до 3 000 грн. 00 коп. та прийняти заяву відповідача в порядку ст. 129 ГПК України про надання доказів понесених судових витрат.
18.03.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (про визнання недійсним пункт 4.3 Договору купівлі-продажу від 03.04.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселівський елеватор" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України".
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.03.2020, зустрічну позовну заяву передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 18.03.2020 зустрічну позовну заяву Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків в термін до 03.04.2020 включно.
01.04.2020 на адресу суду від Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України надійшли докази усунення недоліків зустрічної позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 18.03.2020.
Ухвалою суду від 02.04.2020 зустрічну позовну заяву Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України прийнято до розгляду.
Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/514/20. Розглядати справу № 908/514/20 постановлено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.04.2020.
09.04.2020 на адресу Господарського суду Запорізької області надійшла заява б/н від 07.04.2020 (вх. № 7249/08-08/20 від 09.04.2020) про застосування строків позовної давності до вимог позивача (за первісним позовом) щодо стягнення неустойки (пені, штрафу), згідно ст. 232 ГК України та ч. 2 ст. 258, 267 ЦК України.
13.04.2020 на поштову адресу Господарського суду надійшла відповідь (вх. № 7479/08-08/20 від 13.04.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор на відзив на первісний позов, з якого вбачається, що позивач (за первісним позовом) не погоджується з правовою позицією відповідача (за первісним позовом) викладеною у відзиві, вважає що Державне підприємство Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України у відзиві на позов не спростував жодних вимог позивача викладених у позовній заяві.
Також 13.04.2020 надіслав відзив (вх. № 7481/08-08/20 від 13.04.2020) на зустрічний позов, проти зустрічних вимог Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України заперечує, вважає його необґрунтованим та недоведеним, просить відмовити у задоволені зустрічних позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою від 14.04.2020, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, строк розгляду справи було продовжено, відповідно до Постанови Верховної ради України № 54-ІХ від 30.03.2020 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короно вірусної хвороби (COVID-19), якою внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі п.п 3 п. 11 постановлено у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436 розділ X Прикінцеві положення, а також Конвенції про захист прав людини і основних свобод, підготовче засідання у справі № 908/514/20 відкладено.
Ухвалою суду від 12.06.2020 у справі № 908/514/20 призначено підготовче засідання на 07.07.2020.
Ухвалою суду від 07.07.2020 строк підготовчого провадження у справі № 908/514/20 відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, продовжено, на підставі ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 17.08.2020.
Ухвалою суду від 17.08.2020, на підставі ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/514/20 закрито. Справу призначено до розгляду по суті на 07.09.2020.
Ухвалою суду від 02.09.2020, у зв`язку з виробничою необхідністю, а саме перебуванням судді Дроздової С.С. згідно наказу Господарського суду Запорізької області № 111в від 25.08.2020 з 07.09.2020 р. по 11.09.2020 р. у відрядженні, судове засідання з розгляду справи № 908/514/20 перенесено та призначено 21.09.2020.
Ухвалою суду від 21.09.2020 на підставі ст. 216 ГПК України оголошено перерву в судовому засіданні до 29.09.2020.
У судовому засіданні 29.09.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам сторін, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача (за первісним позовом) в судовому засіданні 29.09.2020 підтримав первісні позовні вимоги, просив суд первісний позов задовольнити повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечив, просив суд відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 29.09.2020 заперечив проти задоволення первісного позову, просив суд задовольнити зустрічний позов.
В засіданні суду 29.09.2020 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 29.09.2020, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 218 ГПК України.
Судові дебати частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
УСТАНОВИВ:
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
03.04.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (Продавець) та Державним підприємством Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Продавець зобов`язався передати Покупцю у власність товар - сівалку Great Plains PD8070, в кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 295964 грн. в тому числі ПДВ, а Покупець зобов`язався прийняти й оплатити названий товар.
Згідно пункту 2.3 Договору, Покупець зобов`язався оплатити товар шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця ціни товару в строк до 01.09.2017.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до накладної № 3 від 03.04.2017 товар за Договором був поставлений відповідачу в сумі 295964 грн.
06.04.2017 Покупець здійснив часткову оплату товару в сумі 150000 грн., що підтверджується копією квитанції № 206, яка міститься в матеріалах справи.
Позивач (за первісним позовом) вказав на те, що сума несплаченої заборгованості відповідача (за первісним позовом) за поставлений йому товар складає 145964 грн., натомість відповідачем (за первісним позовом) не виконано своїх зобов`язань з оплати товару, в зв`язку з чим, позивач (за первісним позовом) звернувся з даним позовом до суду.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання Договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач (за первісним позовом) виконав своє зобов`язання, а саме, поставив відповідачу (за первісним позовом) товар.
Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем (за первісним позовом) товару, згідно умов Договору.
За таких обставин, з наведеного вище вбачається, що товар по Договору не був оплачено відповідачем (за первісним позовом) позивачу(за первісним позовом) в повному обсязі, в зв`язку з чим відповідачем (за первісним позовом) порушено умови Договору, а сума неоплаченого товару складає 145964 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Таким чином, вимога позивача (за первісним позовом) про стягнення з відповідача (за первісним позовом) суми в розмірі 145964 грн. 00 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У зв`язку із невиконанням відповідачем (за первісним позовом) умов Договору, позивачем (за первісним позовом) нараховано до стягнення з відповідача (за первісним позовом) за загальний період з 25.02.2020 по 25.02.2020 суму 126948 грн. 69 коп. 35 % річних, 29778 грн. 22 коп. втрат від інфляції, 47161 грн. 26 коп. пені.
Також п. 4.3 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання своїх зобов`язань Покупець сплачує санкції в наступних розмірах: передача коштів подвійна облікова ставка НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення за весь період прострочення; сплачує відсотки за користування товарним кредитом на рівні 35 % річних за весь період користування коштами та втрати від інфляції в порядку ст. 625 ЦК України.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Надані розрахунки 35 % річних, втрат від інфляції та пені перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство та встановлено, що нарахування позивачем (за первісним позовом) даних сум, у зв`язку з порушенням умов Договору не суперечать нормам діючого законодавства України. Судом здійснено перерахунок даних сум та встановлено, що сума 35 % річних складає 126927 грн. 27 коп., сума втрат від інфляції складає 29778 грн. 22 коп., сума пені складає 47161 грн. 26 коп.
Однак, суд бере до уваги, що відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, той факт, що сума пені та 35 % річних є завищеними, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, враховуючи запроваджений по всій країні карантин, розглянувши подані документи, враховуючи неспіврозмірність заявлених сум пені та 35 % річних до суми заборгованості, ступінь вини відповідача (за первісним позовом) та приймаючи до уваги період невиконання свого зобов`язання, суд за своєю ініціативою зменшує суму пені до 30000 грн., а суму 35 % річних до 100000 грн.
За таких обставин, з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача (за первісним позовом) підлягає стягненню сума 35 % річних в розмірі 100000 грн., пені в розмірі 30000 грн., втрат від інфляції в розмірі 29250 грн. 99 коп.
Щодо клопотання відповідача (за первісним позовом) про пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з п 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-1138цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 справа №727/9352/17.
З урахуванням викладеного, враховуючи, що позивач (за первісним позовом) звернувся до суду з цим позовом 25.02.2020, що підтверджується відбитком штемпеля УДППЗ Укрпошта на конверті, в якому надійшла позовна заява, суд приходить до висновку, що позивач (за первісним позовом) звернуся до суду в межах строку спеціальної позовної давності.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор підлягають частковому задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України та п. 4.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013, судовий збір розподіляється сторонами пропорційно з урахуванням того, що при зменшенні неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Таким чином, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача (за первісним позовом) складає 5239 грн. 55 коп.
Також позивач (за первісним позовом) просив суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) суму витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Згідно з вимогами ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За приписами ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно ч. 1-4 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем (за первісним позовом) було додано копію Договору про надання правової допомоги від 24.01.2020, відповідно до п.п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем (за первісним позовом) надано акт приймання-передачі правової допомоги від 10.02.2020, акт приймання-передачі правової допомоги від 25.02.2020 та платіжне доручення, що свідчить про оплату правової допомогу по вказаному акту.
Як вбачається з платіжного доручення № 673 від 12.02.2020, позивач сплатив Адвокатському об`єднанню 10000 грн. за правничу допомогу по даній справі.
Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та Інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні критерії застосовані Європейським судом з прав людини у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі Тімайдуліна І інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд вважає, що заявлені позивачем (за первісним позовом) до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000 грн. є завищеними, враховуючи обсяг наданих послуг та предмет позову, аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, беручі до уваги співмірність витрат на правничу допомогу з заявленими позовними вимогами, суд дійшов висновку про наявність підстав стягнути з відповідача (за первісним позовом) суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн. 00 коп.
Суд розглянувши зустрічний позов Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання недійсним п. 4.3 Договору, відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.
Позивач (за зустрічним позовом) посилався на те, що п. 4.3 Договору сторони зазначили, що за прострочення передачі коштів покупець сплачує санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення за весь період прострочення; за прострочення виконання своїх зобов`язань покупець сплачує санкції в наступних розмірах: відсотки за користування товарним кредитом на рівні 35% річних за весь період користування коштами та втрати інфляції в порядку ст. 625 ЦК України. Позивач (за зустрічним позовом) вважав, що умова договору про стягнення неустойки за прострочення передачі коштів та за користування товарним кредитом є незаконними та недійсними, підлягають скасуванню судом. В той же час у ст. 694, 695, 697 ЦК України визначено особливості договору купівлі-продажу товару в кредит: Згідно ст. 694 ЦК України за договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Статтею 695 ЦК України визначено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. Частиною 5 ст. 694 ЦК України зазначається: якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Статтею 536 ЦК України зазначається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Відповідно до ст. 697 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Таким чином, на думку позивача (за зустрічним позовом) договір товарного кредиту, укладається в порядку ст. 694-695 ЦК України та вважається укладеним в тому випадку, якщо сторони домовилися щодо істотних умов вказаного договору: є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.
Згідно ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України відсотки за договором товарного кредиту нараховуються виключно за договором, що укладений між фізичними особами.
Позивач (за зустрічним позовом) вказав, що вищезазначеним вимогам законодавства договір не відповідає, та підлягає визнанню недійсним.
Крім того позивач (за зустрічним позовом) зазначив, що згідно п. 1.1, 2.3 Договору сторони погодили що оплата за товар буде здійснюватися не шляхом передачі коштів, а шляхом здійснення платежу шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця ціни товару в строк до 01.09.2017.
Поняття "передача коштів" може використовуватися в разі здійснення готівкових платежів наприклад, між фізичними особами, або в порядку ст. 93 Бюджетного кодексу України, між місцевими бюджетами на підставі рішень відповідних місцевих рад. Передача коштів між юридичними особами чинним законодавством забороняється.
Отже, на його думку, посилання позивача (за первісним позовом) на невиконання відповідачем (за первісним позовом) п. 4.3 Договору є помилковим, оскільки відповідальність за передачу коштів не є тотожною здійсненню оплати за Договором. Окремої відповідальності за прострочення оплати за Договором умови договору не містять, в зв`язку з чим розрахунок за пенею не є обґрунтованим, і вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Розглянувши позицію позивача (за первісним позовом) суд встановив, що за приписами статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
З огляду на наведене господарський суд має право визнати недійсною лише частину Договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини.
Судом встановлено, що відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Підставою для застосування такої штрафної санкції є порушення учасником господарської діяльності правил її здійснення або невиконання чи неналежного виконання господарських зобов`язань.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть цього зробити, якщо в таких актах це прямо заборонено, а також у випадку, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства виходить з їх змісту або з суті відносин між сторонами.
Слід зазначити, що посилання позивача (за зустрічним позовом) на умови укладання Договору, як Договору про продаж товару в кредит є безпідставними, оскільки спірний Договір є Договором купівлі-продажу товару, умови його не змінювались сторонами та його зміст свідчить саме про умови купівлі-продажу товару з зобов`язаннями для сторін Договору.
Крім того, слід зазначити, що вимога зустрічного позову обґрунтована також посиланням на положення ст. 230 ЦК України - правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.
Відповідно до змісту зазначеної норми матеріального права, вбачається, що ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України унормовано, що в разі якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Таким чином, вимоги про визнання правочинів недійсними, заявлені на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Для визнання судом недійсним правочину, як такого, що вчинений під впливом помилки, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність обману; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність умислу в діях відповідача.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину, зокрема, умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин. шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
При укладенні спірного Договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства, будь-яких доказів наявності в діях відповідача (за зустрічним позовом), умисного введення в оману позивача (за зустрічним позовом), при укладенні спірного Договору, позивачем (за зустрічним позовом) на час звернення до суду не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом вбачається, що Договір купівлі-продажу підписаний представниками обох сторін посвідчений печатками підприємств, без заперечень та зауважень, тобто сторонами узгоджено умовами наведеного Договору (у тому числі вид і розмір штрафних санкцій).
Отже, Державне підприємство Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України своїми діями погодилось з умовами укладеного Договору, на підставі якого у сторін виникли певні господарські правовідносини, які засновані на юридичній рівності учасників.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, допустимими є встановлення в договорі, в тому числі й господарському, штрафних санкцій за порушення зобов`язань, які включають різні умови порушення, а тому наявність у Договорі штрафних санкцій, різних по своїй правовій природі, викладених умовами п. 4.3 Договору, не порушують норми чинного законодавства України.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.
Судовий збір за подання зустрічної позовної заяви залишається за позивачем (за зустрічним позовом) відповідачем (за первісним позовом).
Керуючись ст.ст. 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор до Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (72250 Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00853317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (72201 Запорізька область Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чарівна, буд. 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00957749) 145964 (сто сорок п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. основного боргу, 30000 (тридцять тисяч) грн. пені, 100000 (сто тисяч) грн. 35 % річних, 29250 (двадцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн. 99 коп. втрат від інфляції, 5239 (п`ять тисяч двісті тридцять дев`ять) грн. 55 коп. судового збору, 6000 (шість тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор відмовити.
Рішення оформлено та підписано 09.10.2020.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.С. Дроздова
