ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/4741/17

адміністративне провадження № К/9901/3766/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2018 (головуючий суддя: Григорович О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (головуючий суддя: Ісаєнко Ю.А., судді: Мельничук В.П., Земляна Г.В.) у справі №826/4741/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал СТБ» до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання протиправним та скасування рішення і розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал СТБ» (далі - ТОВ «Телеканал СТБ» або позивач) звернулося до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада або відповідач), в якому просило:

визнати протиправним і скасувати рішення Національної ради від 09.03.2017 № 324;

визнати протиправним і скасувати розпорядження Національної ради від 20.03.2017 № 17/497.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч принципу обґрунтованості, за відсутності правової визначеності та розширених дискреційних повноважень, а також за відсутності законодавчо визначених критеріїв віднесення тієї чи іншої інформації до такої, що може нашкодити фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей, підлітків, чим порушено права та законні інтереси позивача. Додатково, позивач зазначив, що покладені в основу рішення від 09.03.2017 №324 висновки Асоціації психологів України, Незалежної медійної ради, Жіночого консорціуму України, Громадської ради при Національній раді не мають статусу експертних, а тому можуть розглядатися лише як окремі суб`єктивні думки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновками експертів (висновок експертного дослідження від 20.01.2017 №3п, виконаний Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, та висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.12.2017 №14306/17-61, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ)) спростовані доводи відповідача про допущення ліцензіатом інкримінованих йому порушень вимог Закону від 21.12.1993 №3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» (далі - Закон №3759-XII). Суди відзначили, що відповідачем не надано будь-яких інших доказів, які б спростовували обставини та висновки, встановлені у наведених вище висновках експертів. Водночас, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відхилили висновки Асоціації психологів України, Незалежної медійної ради, Громадської ради при Нацраді, Жіночого консорціуму України та Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, виконані на замовлення Нацради щодо питань можливого негативного впливу контенту окремих передбач каналу «СТБ» («Хата на тата», «Битва екстрасенсів», «Один за всіх»), з огляду на те, що вказані організації не наділені повноваженнями проводити судові експертизи, а отже такі не створюють правових наслідків. Також суди відзначили, що висновки зазначених організацій різні за своїм змістом та правовою кваліфікацією поставлених на розгляд питань.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Скаржник відзначив, що Національна рада є колегіальним органом, який у межах визначених законом повноважень здійснює контроль за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства у сфері телебачення та радіомовлення і у випадку встановлення порушень визначає їм міру відповідальності. Також скаржник звернув увагу на неповноту висновків експертів, на основі яких власне суди і дійшли висновку про задоволення позову. Не залишив скаржник поза увагою і той факт, що висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 28.12.2017 №14306/17-61, виконаний судовим експертом КНДІСЕ Литвиненком Е.С. не може в розумінні положень КАС України вважатися достовірним та належним доказом у справі, позаяк виконаний працівником, безпосереднім керівником якого виступає начальник відділу психологічних досліджень КНДІСЕ Міністерства юстиції України Ірхін Ю.Б., який у свою чергу неодноразово виступав у статусі постійного експерта з юридичної психології у телепередачах, що транслюються позивачем. Скаржник стверджує, що ці обставини слугували підставою для заявлення у суді першої інстанції клопотання про повторне призначення у справі судово-психологічної експертизи, яке необґрунтовано було відхилене судом.

Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019 визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06.10.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

На адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд касаційної інстанції залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу відповідача без задоволення.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеної позапланової перевірки відповідач прийняв рішення від 09.03.2017 №324 «Про результати позапланової перевірки ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ», м. Київ (НР № 00270-м від 04.12.2007, ефірне мовлення, логотип: «С-Можливо все!», дата перевірки 25.01.2017)», яким визнав факт невиконання позивачем рішення Нацради від 28.07.2016 № 1733 та порушення ним вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28, частини другої статті 62 Закону №3759-XII, у зв`язку з чим вирішив застосувати до ліцензіата санкцію у вигляді стягнення штрафу у розмірі, розрахованому від розміру ліцензійного збору, нарахованого ліцензіату за видачу ліцензії, не враховуючи умов (зменшення/збільшення), згідно з додатком до рішення (розраховано управлінням фінансової та бухгалтерської служби), а саме: 10 % (1 654 688,00 грн (один мільйон шістсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот вісімдесят вісім гривень)) - за вчинення порушень, передбачених частиною дев`ятою статті 72 Закону №3759-XII, а саме: невиконання рішення Нацради від 28.07.2016 № 1733 та неусунення порушень вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28, частини другої статті 62 цього Закону після оголошення попередження.

Також, відповідачем було прийнято розпорядження «Про усунення порушень законодавства та сплату штрафу» від 20.03.2017 № 17/497, яким від позивача вимагалося протягом місяця привести свою діяльність у відповідність до вимог чинного законодавства та у тридцятиденний термін з дня отримання рішення про стягнення штрафу сплатити до Державного бюджету України штраф у розмірі 1 654 688,00 грн.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Повноваження Національної ради у спірних правовідносинах визначені Законом України від 23.09.1997 №538/97-ВР «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (далі - Закон №538/97-ВР), та Законом №3759-XII.

Так, Закон №538/97-ВР визначає правові засади діяльності Національної ради як конституційного, постійно діючого, колегіального, наглядового та регулюючого державного органу в галузі телерадіомовлення.

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами.

Статтею 13 Закону №538/97-ВР визначено наглядові повноваження Національної ради, серед яких, зокрема, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення; нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій; нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Закон №3759-XII відповідно до Конституції України та Закону України «Про інформацію» регулює відносини, що виникають у сфері телевізійного та радіомовлення на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону №3759-XII єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення і радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Відповідно до частин першої-другої статті 17 Закону №538/97-ВР Національна рада в межах своїх повноважень приймає регуляторні акти, у тому числі нормативно-правові, а також інші акти індивідуальної дії.

Кожен акт індивідуальної дії Національної ради повинен містити мотивувальну частину, в якій зазначаються щонайменше такі дані: посилання на норму чинного закону України, яка наділяє Національну раду повноваженнями приймати зазначений акт індивідуальної дії; обставини, з настанням яких закони України пов`язують виникнення у Національної ради повноважень приймати відповідний акт, а також посилання на докази, якими підтверджується настання таких обставин.

Згідно частини першої статті 70 Закону №3759-XII Національна рада здійснює контроль за дотриманням та забезпечує виконання вимог законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.

Національна рада відповідно до статей 11, 13 та 17 Закону №538/97-ВР, статей 1, 37, 71, 73 та 74 Закону №3759-XII своїм рішенням від 08.02.2012 №115 затвердила Інструкцію про порядок здійснення перевірок телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги, оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення та про порушення законодавства про рекламу (далі - Інструкція №115).

Пунктами 2.1, 2.3. цієї Інструкції передбачено, що Національна рада здійснює наглядові повноваження шляхом проведення планових і позапланових перевірок діяльності ліцензіатів.

Підставами для здійснення позапланових перевірок є перевірка виконання ліцензіатом рішень та/або приписів Національної ради щодо усунення порушень вимог законодавства та/або умов ліцензії, виданих за результатами проведених перевірок.

Відповідно до положень статті 72 цього Закону санкції за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення застосовуються за рішенням суду або, у встановлених цим Законом випадках, за рішенням Національної ради.

Національна рада застосовує санкції до телерадіоорганізацій у разі порушення ними вимог цього Закону та/або умов ліцензії.

Національна рада приймає рішення про застосування санкцій на підставі наданих документальних свідчень, актів перевірки чи подання визначених цим Законом органів державної влади.

Національна рада може застосовувати до телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги такі санкції: оголошення попередження, стягнення штрафу.

Рішення про стягнення штрафу 10 відсотків розміру ліцензійного збору приймається Національною радою, якщо після оголошення попередження ліцензіат не усунув порушення в установлені Національною радою строки, у разі вчинення телерадіоорганізаціями таких порушень: трансляцію програм та передач або їх відеосюжетів, що можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо програма, передача або відеосюжет демонструвалися з порушенням часу демонстрування або не мали візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вони розраховані, у порядку, передбаченому цим Законом.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно частин першої та другої статті 73 Закону №3759-XII питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії розглядаються на засіданні Національної ради в порядку, визначеному цим Законом та Законом №538/97-ВР. Національна рада починає розгляд питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії на підставі актів перевірки.

За приписами частини другої статті 24 Закону №538/97-ВР виключно на засіданнях Національної ради: приймаються рішення про застосування санкцій та про звернення до суду із заявою про анулювання ліцензії.

Частинами першою, четвертою статті 74 Закону 3759-XII передбачено, що за результатами розгляду питання про порушення ліцензіатом законодавства або умов ліцензії Національна рада приймає рішення про визнання порушення і застосування передбачених цим Законом санкцій.

Відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення встановлюється на підставі документальних свідчень, актів перевірки телерадіоорганізацій, звернень визначених цим Законом органів державної влади.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що Національна рада є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, метою діяльності якого є нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законів України у сфері телерадіомовлення. Відповідно, у межах визначених законодавцем повноважень, Національна рада вирішує питання про притягнення ліцензіатів до відповідальності за порушення ними вимог законів України у сфері телерадіомовлення.

Верховний Суд у своїй постанові від 21.08.2018 у справі №826/19128/16 вказав на те, що індикатором суспільної важливості питання (а, відповідно, й інформації, пов`язаної з ним) є те, що держава або суспільство намагаються його певним чином регулювати правовим шляхом.

В оскаржуваному рішенні від 09.03.2017 №324 відображено, що в рамках призначеної позапланової перевірки, Національна рада за результатами проведеного моніторингу з 05 по 09 жовтня та з 07 по 13 листопада 2016 року, встановила, що в ефірі ПрАТ «Міжнародний Медіа Центр-СТБ», м. Київ, транслювалися:

фрагмент передачі «МастерШеф» як невід`ємна частина окремого випуску цієї передачі, в якому зафіксовано демонстрацію одним із учасників передачі непристойного жесту: піднятого вгору середнього пальця та подальшою погрозою іншим учасникам передачі: «Я вам глотки поперегризаю» (05.10.2016 о 12:41);

анонс передачі «Один за всіх» (07.10.2016 об 11:25, 14:39, 16:36; 09.10.2016 о 09:30, 12:03, 13:31, 13:46, 16:31, 18:36, 19:39, 20:23), а також передача «Один за всіх» (09.10.2016 у проміжок часу: з 21:11 до 22:21), в якій обговорювалось питання насилля неповнолітньої дитини з боку дорослих. Трансляція передачі відбувалась до 23 години без спеціального попередження про зміст;

передача «Хата на тата» (07.11.2016 о 20:03 з повтором 12.11.2016 о 17:03), у якій зафіксовано такі сцени: малолітня дитина купує горілку у магазині на прохання батька; батько пропонує своєму малолітньому сину піти покурити. На вислів дитини: Я не вмію курити, - батько відповів, що навчить. Трансляція передачі відбувалась до 23 години без спеціального попередження про зміст;

передача «Битва екстрасенсів» (13.11.2016 о 20:00), у якій зафіксовано сцени з наслідками жорстокості та насильства. Екстрасенси «розслідують» вбивство дівчини, у якої виколоті очі та відрізані пальці. У передачі присутні сцени з наслідками насилля, з демонструванням крові, понівеченого людського тіла. Трансляція передачі відбувалась до 23 години. Спеціальне попередження про зміст оприлюднив ведучий на початку трансляції передачі.

Вказані фрагменти телепередач були кваліфіковані Національною радою як такі, що містять ознаки порушення позивачем, як ліцензіатом, вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28 та частини другої статті 62 Закону №3759-XII.

Так, відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 6 Закону №3759-XII не допускається використання телерадіоорганізацій для трансляції програм або їх відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися.

Частиною п`ятою статті 28 Закону №3759-XII визначено, що ліцензіат не має права розповсюджувати програми і передачі, трансляція яких не допускається згідно з вимогами частини другої статті 6 цього Закону, а також програми, здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, і програми, що містять сцени, які викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів.

Відповідно до частини другої статті 62 цього Закону телерадіоорганізаціям забороняється розповсюджувати, а також анонсувати програми та передачі, які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва, крім як протягом ефірного часу в добовому відрізку з 23.00 до 6.00 та на каналах з обмеженим доступом.

Такі програми або передачі повинні мати спеціальне попередження і відповідно позначатися в розкладі програм телерадіоорганізацій та спеціально позначатися безпосередньо перед їх трансляцією.

Таким чином відповідач дійшов висновку про те, що позивач не усунув порушення вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28, частини другої статті 62 Закону №3759-XII після оголошення попередження та не виконав пункт 3 рішення Нацради від 28.07.2016 №1733, яким йому було вказано на неприпустимість у подальшому порушень чинного законодавства, що є підставою для застосування санкції у вигляді стягнення штрафу згідно з частиною дев`ятою статті 72 цього Закону.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття оскаржуваних у даній справі рішень.

Приписи частини четвертої статті 71 та частини п`ятої статті 72 Закону №3759-XII дають підстави для висновку, що законодавцем установлено окремі документи (документальні свідчення, акти перевірок, звернення органів державної влади), на основі яких встановлюється відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення та приймається Національною радою рішення про застосування санкцій за такі порушення.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 826/2810/15 та від 30.07.2019 у справі №826/15057/17.

Отже, за наявності повноважень для проведення перевірки, вивчення обставин, які входять до предмету такої перевірки, а також наявності повноважень на прийняття рішень про застосування санкцій за результатами таких перевірок, свідчить про те, що Національна рада є уповноваженим органом, яким надається оцінка встановленим обставинам, висновок про відповідність яких Закону №3759-XII відображається у акті і слугує підставою для прийняття рішення.

Верховний Суд враховує, що здатність впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, а також визначення сцен, які викликають жах, сцен вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцен (передач), які можуть зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва є оціночною категорією, і чинне законодавство не містить методики здійснення відповідної оцінки.

Проте, відсутність відповідної методики сама по собі не може бути підставою для висновку про неможливість взагалі кваліфікації будь-якого програмного продукту як такого, що підпадає під вказані ознаки.

Відповідно, кваліфікація змісту програмного продукту як такого, що підпадає під вказані ознаки, є дискреційною за своїм характером, і Національна рада як суб`єкт владних повноважень зобов`язана обґрунтувати, на яких підставах відповідний висновок зроблено.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем було враховано висновки Асоціації психологів України, Незалежної медійної ради, Громадської ради при Нацраді, Жіночого консорціуму України та Інститут соціальної та політичної психології НАПН України, виконані на замовлення Національної ради щодо позиції про подібні передачі та їх вплив на глядача (особливо дітей та підлітків).

Верховний Суд зазначає, що врахування вказаних доказів, використаних Національною радою для прийняття оскаржуваних рішень, за відсутності врегульованої процедури для прийняття рішення про відповідність або невідповідність програмного продукту вимогам абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28 та частини другої статті 62 Закону №3759-XII, не є визначальною для прийняття рішення про наявність у діях ліцензіата порушень та притягнення його до відповідальності, але не позбавляє Нацраду права звертатися до спеціалізованих установ з метою з`ясування їх думки щодо змісту програмного продукту, яка може враховуватися, але не є обов`язково.

Суди проаналізували їх зміст та правову природу і дійшли однозначного висновку про недоцільність прийняття цих висновків до уваги, з огляду на те, що такі виконані неналежними експертними установами в розумінні вимог законодавства, а також врахували наявність розбіжностей щодо кваліфікації порушень вимог законодавства у сфері телерадіомовлення.

Водночас, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, при вирішенні справи надали перевагу експертним висновкам, виконаним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром (від 20.01.2017 №3п) та Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (від 28.12.2017 №14306/17-61).

Так, згідно з висновком експертного дослідження Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 20.01.2017 № 3п, за результатом комплексного психологічного та мистецтвознавчого експертного дослідження змісту телевізійних програм та анонсів, а саме: «МастерШеф» 4 сезон, випуск № 17 (дата ефіру 05.10.2016); «Битва екстрасенсів», 16 сезон, випуск № 7 (дата ефіру 13.11.2016); «Один за всіх», сезон 2016 рік, випуск № 6 (дата ефіру 09.10.2016); «Один за всіх», сезон 2016 рік, випуск № 7 (дата ефіру 16.10.2016); «Хата на тата», 5 сезон, випуск № 11 (дата ефіру 07.11.2016); анонс передачі «Один за всіх» випуск №18; анонс передачі «Один за всіх» випуск № 19», - вони не містять інформацію, яка потенційно завдає шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків; не здатні потенційно впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва; не здатні потенційно завдати шкоди фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва; не містять сцени, які викликають жах, сцені вбивства, насилля (фізичного чи психічного), сцени, звернення до сексуальних інстинктів.

Згідно з висновком експерта КНДІСЕ від 28.12.2017 № 14306/17-61, виконаним на вимогу ухвали суду першої інстанції від 01.06.2017, у наданих на експертизу електронних аудіовізуальних носіях (диск 1, 2, 3, 4, 5, 6) не містяться фрагменти, зміст яких може потенційно завдати шкоду фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків; передачі «МастерШеф», «Битва екстрасенсів», «Один за всіх» та «Хата на тата», на наданих на експертизу електронних аудіовізуальних носіях (диск 1, 2, 3, 4, 5, 6) потенційно не здатні впливати на нормальний фізичний, розумовий або моральний розвиток дітей та юнацтва, не містять сцени, які потенційно викликають жах, сцени вбивства, насилля (фізичного чи психологічного), сцени, звернені до сексуальних інстинктів; указані твори (окремий твір в наданих на експертизу аудіовізуальних носіях (диск 1, 2, 3, 4, 5, 6)) не можуть потенційно зашкодити фізичному, інтелектуальному і духовному розвитку неповнолітніх та юнацтва.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

При цьому встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані, зокрема, встановлюються на підставі висновків експертів.

Відповідно до положень статей 73, 75 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Верховний Суд вивчивши зміст висновків експертів, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність у діях позивача порушень вимог законодавства у сфері телерадіомовлення констатує, що в них зроблено акцент не на конкретних кадрах (фрагментах) програмного продукту та їх характеристиках, на які вказував відповідач при вирішенні питання щодо наявності ознак порушень вимог абзацу восьмого частини другої статті 6, частини п`ятої статті 28 та частини другої статті 62 Закону №3759-XII, а на контексті програм в цілому, в яких було використано відповідні кадри (фрагменти).

Одночасно Суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечує відповідність програмного продукту в цілому вимогам Закону №3759-XII, а вказує на певні фрагменти, які містять ознаки порушення вимог законодавства у сфері телерадіомовлення.

Проте, фрагментам, про які йдеться у оскаржуваних рішеннях відповідача, ні експертними установами, висновки яких лягли в основу рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, ні судами, правова оцінка в розрізі фактичних обставин справи не надавалась, що відповідно призвело до неповного з`ясування обставин справи та передчасного висновку про відповідність програмного продукту вимогам Закону №3759-XII.

Оскільки важливим доказам не надана оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, фактичні обставини справи в обсязі, достатньому для ухвалення законного судового рішення, не встановлено, а суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати факти, які не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог статті 353 КАС України судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.03.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі №826/4741/17 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа