ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"17" вересня 2020 р. Справа № 911/541/20
За позовом Фізичної особи-підприємця Горбульського Олександра Фішелевича, АДРЕСА_1
до Білоцерківської міської ради, 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15
про визнання незаконним та скасування рішення
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю представників сторін:
від позивача: Кукса О. В. (посв. №5926/10 від 09.02.2017. ордер КС №713419 від 04.06.2020);
від відповідача: не з`явився.
Суть спору: Фізична особа-підприємець Горбульський Олександр Фішелевич (далі ФОП Горбульський О.Ф.) звернувся до господарського суду з позовом до Білоцерківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Білоцерківської міської ради від 23.01.2020 №4899-89-VII «Про припинення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем» як такого, що прийняте з порушенням Конституції України, Земельного кодексу України та договору про встановлення строкового сервітуту від 02.11.2015 №96.
Відповідач проти позову заперечує, вважає рішення правомірним, підставою для його прийняття стало подання Білоцерківського відділу поліції, з якого вбачається, що позивачем неодноразового грубого порушення норм чинного законодавства (належний позивачу розмішений на цій земельній ділянці магазин-кафетерій «Граф» не є закладом ресторанного господарства, а тому не може здійснювати роздрібну торгівлю алкогольними напоями на розлив), що земельна ділянка не сформована, межі її не винесені в натуру.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 10.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Клопотання ФОП Горбульського О.Ф. та Білоцерківської міської ради про відкладення розгляду справи, подані 17.09.2020 (друге судове засідання для розгляду справи по суті), залишені судом без задоволення (явка сторін обов`язковою не визнавалась, у засіданні був присутній повноважний представник позивача).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В :
ФОП Горбульським О.Ф. 29.07.2015 була подана до Білоцерківської міської ради заява з проханням укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту на земельну ділянку загальною площею 0,0048га під розміщення існуючого павільйону по вул.Митрофанова в районі житлового будинку №73.
Білоцерківською міською радою 20.08.2015 прийнято рішення №1537-78-VI «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів», відповідно до підпункту 1.32 якого міська рада вирішила укласти договір про встановлення особистого строкового сервітуту з ФОП Горбульським О.Ф. під розміщення павільйону в місті Біла Церква по вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку №7 загальною площею 0,0048га строком на п`ять років, за рахунок земель населеного пункту Біла Церква.
На підставі цього рішення Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Горбульським О.Ф. (сервітуарій) 02.11.2015 укладений договір №96 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки (далі Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого предметом договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об`єкт благоустрою) в м.Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону площею 0,0048га (48кв.м), об`єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об`єкт благоустрою) в м.Біла Церква вулиці Митрофанова в районі будинку №7 загальною площею 0,0048га (48кв.м), розташування та межі якої зазначено в додатку до цього договору.
До Договору додана схема розміщення земельної ділянки ФОП Горбульського О.Ф., кадастровий план АДРЕСА_2 , витяг з технічної документації №1813 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.11.2015, розрахунок розміру плати за земельну ділянку особистого строкового сервітуту на 02.11.2015, в яких вказано, що ці документи видані щодо земельної ділянки в м.Біла Церква, вул.Митрофанова в районі житлового будинку №7.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації у відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради (пункт 2.1 договору).
Згідно пункту 2.2 Договору строк дії договору 5 (п`ять) років з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою.
Після закінчення строку дії Договору сервітуарій має право на укладення на новий строк нового договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки у разі у разі ухвалення Білоцерківською міською радою відповідного рішення щодо (продовження) укладення сервітуарієм договору про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки (пункт 2.3 Договору).
Пунктом 4.1.9 Договору передбачено, що власник має право в односторонньому порядку розірвати даний договір та прийняти рішення про скасування рішення власника щодо розміщення сервітуарієм малої архітектурної форми у випадках порушення сервітуарієм пунктів 3.9 та 4.4.5 Договору (у разі невнесення плати за користування особистим строковим сервітутом протягом двох календарних місяців підряд; у разі будівництва будь-яких будівель, споруд або інших об`єктів на території благоустрою,на яку встановлено особистий строковий сервітут).
Договір зареєстровано у відділі з питань землекористування Білоцерківської міської ради за №96 від 02.11.2015.
Рішенням Білоцерківської міської ради №2038-48-VIІ від 29.03.2018 за заявою ФОП Горбульського О.Ф. (вх.№408 від 18.01.2018) були внесені зміни в підпункт 1.32 пункту 1 рішення Білоцерківською міською радою 20.08.2015 прийнято рішення №1537-78-VI «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів», а саме слова та цифри: «по вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку №7» замінити на слова та цифри: «по вулиці Митрофанова, в районі житлового будинку №7 по вулиці Леваневського» у зв`язку з технічною опискою.
Докази внесення відповідних змін у Договір відсутні.
Рішенням Білоцерківської міської ради №4899-89-VIІ від 23.01.2020 ухвалено припинити договір про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем під розміщення павільйону за адресою: вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку №7, площею 0,0048га, який укладений 02 листопада 2015 року №96 на підставі підпункту 1.32 пункту 1 рішення міської ради від 20.08.2015 за №1537-78-VI «Про укладення договорів про встановлення особистих строкових сервітутів»; особі, зазначеній в цьому рішенні, повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона одержала її в користування.
Зазначене рішення прийняте на виконання рішення міської ради від 31.10.2019 №4484-81-VIІ «Про депутатський запит Джегура Г.В. щодо розірвання договору користування земельною ділянкою», протокол постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою від 19.11.2019 №197, відповідно до статті 12, статті 102 Земельного кодексу України.
Як вбачається з депутатського запиту Джегура Г.В. (вх..№ Білоцерківської міської ради 03/2-19 від 31.10.2019, протоколів Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» №270 від 27.06.2019, №333/19 від 11.09.2019 про адміністративне правопорушення, то вони стосуються торгівлі алкогольними напоями в належному ФОП Горбульському О.Ф. магазині «Граф» у м.Білій Церкві поблизу будинку №73 по вулиці Леваневського.
Згідно статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Статтею 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 403 цього Кодексу визначено зміст земельного сервітуту, відповідно до якої сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Згідно статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення Договору №96 від 02.11.2015) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Види земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення Договору №96 від 02.11.2015), згідно якої власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в)право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Згідно статті 100 Земельного кодексу України (в редакції станом на час укладення Договору №96 від 02.11.2015) сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Суть інституту земельного сервітуту полягає у тому, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення на свою користь права користування чужою земельною ділянкою.
Разом з тим, встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина п`ята статті 403 Цивільного кодексу України, частина третя статті 98 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником (статті 24, 25 Закону України «Про оренду землі»).
Відтак, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.
При цьому у відповідності до частини четвертої статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 Цивільного кодексу України).
При цьому правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею.
Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності і, відповідно, орендар може мати економічний зиск від такого господарювання на землі, а саме отримувати продукцію і доходи.
Таким чином укладений Білоцерківською міською радою (власник) та ФОП Горбульським О.Ф. (сервітуарій) 02.11.2015 договір №96 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки за своєю правовою природою є договором оренди, оскільки він укладений для провадження підприємницької діяльності під розміщення павільйону, що в свою чергу позбавляє власника прав володіння та користування цією земельною ділянкою.
До того ж, докази того, що ФОП Горбульський О.Ф. не міг задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, відсутні.
Оскільки Договір про встановлення земельного сервітуту за своєю природою є договором оренди земельної ділянки, відтак, до нього застосовуються положення законодавства, яке регулює саме правовідносини пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної власності, недотримання яких може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.
Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
За умовами частини другої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок,що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Належний ФОП Горбульському О.Ф. павільйон, під розміщення якого укладався Договір, не має статусу нерухомого майна (є тимчасовою спорудою) та, відповідно, не підлягає реєстрації як об`єкт права, а тому отримання позивачем права оренди на земельну ділянку під тимчасовою спорудою у відповідності до приписів частини першої статті 134 Земельного кодексу України мало здійснюватися на конкурентних засадах.
Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно із частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договору оренди, набуваються тільки після відповідної державної реєстрації, тобто, договір, укладення якого вже відбулося, набуває юридичної сили саме в момент державної реєстрації.
Таким чином, до проведення державної реєстрації права оренди за відповідним договором оренди земельної ділянки не існуватиме правової підстави для виникнення між сторонами орендних прав та обов`язків.
Докази проведення державної реєстрації права оренди за Договором №96 від 02.11.2015, а отже не існує правової підстави для виникнення між сторонами орендних прав та обов`язків.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 21 цього Кодексу визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до приписів статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 2 та частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, які регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, тощо.
Згідно з частиною другою статті 2 та частиною першою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, якими є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
При вирішенні даної справи суду належить з`ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.
Статтею 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно приписів частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Відповідно до статті 32 цього Кодексу на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Такої підстави розірвання договору оренди землі як порушення правил торгівлі алкогольними напоями, як то зазначено в наданих Білоцерківською міською радою матеріалах, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення, діюче законодавство не містить.
До того ж, як вбачається з цих матеріалів (депутатського запиту ОСОБА_1 (вх..№ Білоцерківської міської ради 03/2-19 від 31.10.2019, протоколів Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» №270 від 27.06.2019, №333/19 від 11.09.2019 про адміністративне правопорушення), то вони стосуються торгівлі алкогольними напоями в належному ФОП Горбульському О.Ф. магазині «Граф» у м.Білій Церкві поблизу будинку №73 по вулиці Леваневського, в той час як у Договорі і у рішенні Білоцерківської міської ради №4899-89-VIІ від 23.01.2020 про його припинення вказана адреса: м.Біла Церква, вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку №7.
Зважаючи на викладене рішенням Білоцерківської міської ради №4899-89-VIІ від 23.01.2020 про припинення договору про встановлення особистого строкового сервітуту з фізичною особою-підприємцем Горбульським Олександром Фішелевичем під розміщення павільйону за адресою: вулиця Митрофанова, в районі житлового будинку №7, не може вважатись правомірним.
Проте, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Однак, оскільки орендні правовідносини між позивачем та відповідачем по договору №96 про встановлення особистого строкового сервітуту земельної ділянки від 02.11.2015 не виникли, то обставини, які свідчили б про порушення у зв`язку з прийняттям цього рішення прав та охоронюваних законом інтересів ФОП Горбульського О.Ф., відсутні.
За таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.
Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд
В И Р І Ш И В :
У позові відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Повне рішення складено та підписано: 28.09.2020
