ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2020 р. Справа№ 910/19106/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Король Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вопак-Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020

(повний текст рішення складено 24.07.2020)

у справі № 910/19106/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вопак-Трейд"

до Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна;

2. Приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Дмитро Вікторович

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

за участю представників:

від позивача: Музичук Ю.А.,

від відповідача: Галас П.В.,

від третіх осіб: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Вопак-Трейд" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до АТ "Альфа-Банк" про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Шевченко Інною Леонтіївною від 26.10.2019, за № 1931, яким звернено стягнення на нерухоме майно ТОВ "Вопак-Трейд", на користь АТ "Альфа-Банк", таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що при вчиненні спірного виконавчого напису було порушено передбачені ст. 88 Закону України "Про нотаріат" строки і, при цьому, станом на дату вчинення виконавчого напису між сторонами існував спір щодо стягнення заборгованості, тобто заборгованість не можна вважати безспірною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що оспорюваний виконавчий напис вчинений в межах строку позовної давності на ту ж суму, яка була визначена судовим рішенням у справі № 903/233/19 за позовом банку до боржника.

Не погодившись з рішенням, ТОВ "Вопак-Трейд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ст. 1, 11, 236, 237 ГПК України) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 88 Закону України "Про нотаріат"), просить рішення скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Скаржник наполягає, що місцевим господарським судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 320/545/19 (провадження № 61-18729св19), від 13.06.2019 у справі № 761/24390/15-ц (провадження № 61-31342св18), від 29.04.2020 у справі № 761/38577/16-ц, у яких Верховний Суд дійшов висновку щодо спірності сум заборгованості у разі зміни строків виконання зобов`язання кредиторами, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти (пені та проценти) за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

За твердженням скаржника місцевим господарським судом також не враховано висновки, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) щодо протиправності нарахування відсотків після зміни строку кредитування та в постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, за якою стягнення коштів з позичальника не є преюдиціальним для заставодавця.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 за апеляційною скаргою ТОВ "Вопак-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/19106/19 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 06.10.2020.

18.09.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому АТ "Альфа-Банк", посилаючись на встановлені судовим рішенням обставини та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/19, просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Вопак-Трейд" без задоволення з огляду на її безпідставність.

30.09.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення ТОВ "Вопак-Трейд" на відзив на апеляційну скаргу з посиланням на висновки Конституційного Суду України в рішенні від 01.07.2020 у справі № 3-239/2019(5444/19).

В судове засідання представники третіх осіб не з`явилися, хоч учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Беручи до уваги, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб за наявними у справі доказами.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.01.2013 між ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк") та ТОВ "Пакко Холдинг" (позичальник) був укладений кредитний договір № 06.1-20/002, на умовах якого банк надає позичальнику кредит з загальною сумою кредиту 100 000 000,00 грн з можливістю отримувати в гривні та з терміном кредиту до 31.12.2020.

06.03.2013 між ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк") (іпотекодержатель) та ТОВ "Вопак-Трейд" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець передає іпотекодержателю у наступну іпотеку стосовно Вищої Іпотеки предмет іпотеки згідно з умовами цього іпотечного договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору іпотеки порушення забезпеченого зобов`язання є підставою для звернення стягнення за цим іпотечним договором. Забезпечене зобов`язання за даним договором іпотеки - це усі існуючі та майбутні грошові зобов`язання позичальника за кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регрес них та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з кредитним договором, та усі існуючі та майбутні грошові зобов`язання щодо відшкодування усіх витрат, як вони визначені в п. 7.1 цього договору, та усі існуючі усі існуючі та майбутні грошові зобов`язання щодо сплати штрафів та неустойки за цим договором.

Згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки від 06.03.2013 у разі настання будь-якого випаду невиконання банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки чи його частину у будь-який спосіб, дозволений законодавством України, чинним на дату прийняття рішення про звернення стягнення, зокрема, але не обмежуючись: шляхом позасудового врегулювання на підставі положень пункту 5.1. цього договору, та/або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом, та/або звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, в тому числі шляхом звернення у власність банку.

Листом від 14.02.2017 № 02-29/67-2607 ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк") звернулося до ТОВ "Вопак-Трейд" та ТОВ "Пакко Холдинг" з вимогою про усунення порушень основного зобов`язання, а саме погашення заборгованості у розмірі 63 924 209,74 грн, яка складається з: 63 450 000,00 грн заборгованості по сплаті кредиту, 446 793,74 грн заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 12 900,00 грн заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне повернення кредиту та 14 516,00 грн заборгованості по сплаті пені за несвоєчасне повернення відсотків.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.10.2018 у справі № 903/614/17, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та постановою Верховного суду від 26.03.2019, позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Пакко Холдинг" (позичальника) та ТОВ "Торговий центр "Темпо" (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11.01.2013 № 06.1-20/002 задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 88 451 226,90 грн, з них 63 450 000,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 16 562 543,69 грн заборгованості з відсотків за користування кредитом, 5 070 562,11 грн пені по тілу кредиту, 3 368 121,10 грн пені по відсотках, 590 470,15 грн витрат зі сплати судового збору, в решті позову відмовлено.

11.09.2019 ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до ТОВ "Вопак-Трейд" з листом-вимогою про усунення порушень основного зобов`язання, що виникло за кредитним договором № 06.1-20/002 від 11.01.2013 у порядку вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку" на 88 451 226,90 грн (станом на 20.08.2018 встановлено рішенням у справі № 903/614/17). Отримано ТОВ "Вопак-Трейд" 13.09.2019.

26.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1931, яким звернено стягнення на нерухоме майно ТОВ "Вопак-Трейд", а саме: нежитлову будівлю, продовольчий двоповерховий склад з підвалом В-2 загальною площею 1 565,7 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; склад-магазин, /літера Н-2/ загальною площею 2 570,5 кв.м, що знаходиться за адресою Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; адміністративний будинок /літера К-2/ загальною площею 960,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А; продовольчий склад двоповерховий з підвалом Д-2 загальною площею 2 355,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А, на користь АТ "Альфа-Банк". Стягнення здійснюється за період з 19.07.2017 по 20.07.2018 за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, частково задовольнити вимоги стягувача у розмірі 88 451 226,90 грн.

11.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Таранком Дмитром Вікторовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60857580 про примусове виконання виконавчого напису № 1931, виданого 26.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Інною Леонтіївною про звернення стягнення на майно.

11.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Таранком Дмитром Вікторовичем винесено постанову про арешт майна боржника.

Тобто, як встановлено місцевим господарським судом, виконавчий напис вчинено щодо заборгованості, розмір якої встановлено рішенням Господарського суду Волинської області від 10.10.2018 у справі № 903/614/17, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019.

Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегією суддів береться до уваги, що преюдиціальні обставини хоч і не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути спростовані в загальному порядку.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц.

При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на справу № 903/233/19 за позовом АТ "Укрсоцбанк" до ПАТ "Волиньбакалія", ТОВ "Вопак-Трейд", ТОВ "Км-Холдинг", ТОВ "Пакко Логістик", ТОВ "Стм-Сучасні торгівельні мережі" про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка на даний час розглядається Господарським судом Волинської області, оскільки як зазначено судом вище, у справі № 903/614/17 стягнуто суму заборгованості за кредитом, заборгованість з відсотків за користування кредитом, пеню по тілу кредиту та пеню по відсотках, а оскільки позичальник та майновий поручитель є солідарними боржниками, сума заборгованості позивача (майнового поручителя) не відрізняється від суми заборгованості позичальника.

Місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив також твердження позивача стосовно неправильного нарахування пені, з огляду на те, що пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що в разі несплати позичальником в належний строк або термін будь-якої суми за цим договором, позичальник сплачує банку неустойку, що належить до сплати в останній робочий день кожного календарного тижня (якщо інше не погоджено з банком) на рахунок, визначений банком, з простроченої суми за період з дати прострочення оплати до дати фактичної оплати включно за ставкою, яка складається з: подвійної облікової ставки Національного банку України та 15 відсотків річних. Строк позовної давності до вимог, що пов`язані з неустойкою, зазначеною в цьому пункті, а також строк нарахування такої неустойки становить 3 (три) роки. Відтак, суд зазначає, що кредитним договором сторонами збільшено розмір неустойки, що не суперечить ч. 2 ст. 551 ЦК України та строк її нарахування.

Стосовно тверджень позивача щодо зменшення суми заборгованості у зв`язку із примусовою реалізацією майна, то місцевий господарський суд мотивовано вказав, що таке зменшення відбулось вже після вчинення виконавчого напису, а отже не тягне за собою визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки законність виконавчого напису встановлюється на дату його вчинення.

Отже, всі дії, які були здійсненні після вчинення виконавчого напису, у зв`язку з якими заборгованість зменшилася, не є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення та не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України "Про нотаріат").

Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17, від 06.05.2020 у справі № 320/7932/16-ц/провадження № 61-38989св18

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

У постанові від 29.04.2020 у справі № 910/6097/17 Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц.

У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено дотримання банком вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" щодо надсилання позивачу письмової вимоги про усунення порушень кредитного договору.

Разом з тим, у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 88 Закону України "Про нотаріат", викладеного у постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі № 640/5240/13-ц (провадження № 6-27цс15), на яку посилається позивач в обґрунтування доводів касаційної скарги щодо безспірності вимог кредитора.

Так, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України "Про нотаріат" і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про законність вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", в редакції на момент вчинення спірного виконавчого напису, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Положення частини першої статті 88 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р(I)/2020 від 01.07.2020, в якому Конституційний Суд України завважив, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності.

Колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Стаття 7 Закону України "Про Конституційний Суд України" до повноважень Конституційного Суду відновить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, офіційне тлумачення Конституції України.

Не заперечуючи конституційності положень ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", колегія суддів бере до уваги обов`язкові до застосування висновки Великої Палати Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах.

У постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17/провадження № 12-278гс18 Велика Палата Верховного Суду завважила, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Скаржником не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог та тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вопак-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/19106/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/19106/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/19106/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова