КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2020 року місто Київ

Справа № 754/12933/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Суханової Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Панченко О.М., від 25 листопада 2019 року в справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: публічне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» про стягнення суми страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі також -ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») звернулось до з позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 38 195, 30 грн.

Свої вимоги обґрунтовує, тим, що між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та приватним підприємством «Охорона-004» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ №110567 від 31 травня 2017 року, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

13 червня 2017 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 (відповідача по справі).

Згідно постанови Подільського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 було визнано винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді, притягнуто останню до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до рахунку - фактури № 17062370 від 23 червня 2017 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого автомобіль становить 38 195, 30 грн.

Згідно умов договору страхування позивачем було сплачено страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 38 195,30 грн. Виплата позивачем була здійснена у відповідності до ст. 25 Закону України«Про страхування» на підставі заяви страхувальника про настання страхового випадку від 15 червня 2017 року, а також страхового акту від 10 серпня 2017 року.

Разом з тим, позивач вказує, що цивільно - правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена вприватному акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі також - ПрАТ «АСК «Омега») за договором обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/1573887. Проте, ПрАТ «АСК «Омега» відмовила у здійсненні страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

17 травня 2019 року відповідачу було направлено вимогу про відшкодування завданої майнової шкоди в досудовому порядку, яка була отримана відповідачем 22 травня 2019 року та яка залишилася поза увагою, відповідачем виконана не була. У зв`язку з викладеними обставинами позивач звертається до суду захистом свого порушеного права.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року позов ПрАТ СК «ПЗУ Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «ПЗУ Україна» виплачене страхове відшкодування в розмірі 38 195,30 грн, а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 921 грн.

ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та подала апеляційну скаргу. Просила рішення Деснянського районного суду міста Києва скасувати та постановити нове судове рішення яким у задоволені позову відмовити. Вважала, що судом порушено норми матеріального та процесуального права та неповному з`ясуванні судом обставин справи.

Свій відзив на апеляційну скаргу подало ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». Просило рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

12 березня 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Керечанина Є.В. надійшло клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача.

Разом з тим, у задоволені клопотання слід відмовити з такого.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (ч.1 ст. 368 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційну скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (ч. 3 ст. 369 ЦПК України).

Таким чином, питання повідомлення (виклику) учасників справи у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб вирішується апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин справи.

У даній справі ціна позову становить 38195,30грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає що скарга підлягає до задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За приписами п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджене таке.

13 червня 2017 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 (відповідача по справі).

Згідно постанови Подільського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року ОСОБА_1 було визнано винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді, притягнуто останню до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ремонтної калькуляції № НОМЕР_1 від 23 червня 2017 року про оцінку автомобіля «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартість ремонту з ПДВ складає 38 195,30 грн.

Крім того, згідно страхового акту № UA2017061300036/L01/01 від 10 серпня 2017 року загальний розмір страхового відшкодування по даній події на підставі розрахунку становить 38 195, 30 грн.

14 серпня 2017 року ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на користь приватного підприємства «Охорона-004» (на рахунок станції технічного обслуговування) було сплачено суму страхового відшкодування в розмірі 38 195, 30 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 24741.

Цивільно-правову відповідальність водія «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована за полісом №АК/1573887.

ПрАТ СК «ПЗУ Україна» звернулося з вимогою про відшкодування шкоди заподіяної автомобілем «Рено» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яку ПрАТ «АСК «Омега» отримала 04 квітня 2019 року.

ПрАТ «АСК «Омега» відмовила у здійсненні страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» через неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Задовольняючи позов у даній справі, суд першої інстанції, дійшов висновку щодо обґрунтованості позову через виплату позивачем грошових коштів на відшкодування завданих дорожньо-транспортною пригодою збитків та набуття ним права регресної вимоги до відповідача на відшкодування понесених збитків.

Між тим, колегія суддів вважає, що, хоча районним судом правильно встановлені обставини справи, його наведений висновок зроблено за неправильного застосування норм матеріального права, оскільки під час вибору і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд, хоча і навів у рішенні, однак фактично не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Предметом позову в даній справі є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 38195,30 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань :

1. Договірне зобов`язання між позивачем і потерпілою особою - за договором добровільного майнового страхування;

2. Деліктне зобов`язання між потерпілою особою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП;

3. Договірне зобов`язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Встановлено, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 38195,30 грн.

Суд першої інстанції вважав, що позивач мав право самостійно обрати спосіб захисту порушеного права, зокрема, звернутися з регресною вимогою про відшкодування понесених збитків до відповідача, вина якого у настанні ДТП встановлена.

Мотивуючи зазначені висновки, суд першої інстанцій застосовував як статтю 1191 ЦК України, так і статтю 27 Закону України «Про страхування», а також ст. 993 ЦК України.

Між тим, відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.

Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.

Щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду.

Суд першої інстанції встановив, що суб`єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є саме завдавач шкоди - відповідач.

Спростовуючи доводи відповідача щодо заперечень проти позову, суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ч. 2 ст. 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, а відтак, шкода відшкодовується відповідачем як її завдавачем.

Між тим, відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 100 тис. грн на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Встановлено, що відповідно до страхового полісу серії АК № 001573887 страховиком відповідача з страховим лімітом 100 тис. грн. та франшизою в 1 тис. грн на момент вчинення ДТП була третя особа.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов`язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Так, підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року - підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов`язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону).

З огляду на це, оскільки відповідач виконала обов`язок щодо надання письмового повідомлення про ДТП встановленого зразка третій особі, висновок суду першої інстанції про те, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем є необґрунтованим.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зробила правовий висновок, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що позивачем по даній справі та районним судом залишено поза увагою.

Всупереч твердженням позивача, факт пропуску ним пресічного річного строку на звернення до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, та відмова останнього у здійсненні страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» характер правовідносин між сторонами не змінює.

Крім того, на думку колегії суддів, доводи позивача в обґрунтування позову, а також заперечень на апеляційну скаргу, наведених висновків не спростовують, а свідчать про помилкове тлумачення стороною позивача норм права та правових висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15 та від 05 червня 2018 року по справі № 910/7449/17.

Тому, апеляційну скаргу відповідача, на думку колегії суддів, слід задовольнити, рішення районного суду, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про відмову в задоволені позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 13 ст. 7 , ст. 367, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволені позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: публічне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» про стягнення суми страхового відшкодування відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках встановлених ст. 389 ЦПК України.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко,

Є.М. Суханова