Справа № 214/3805/19

2/214/753/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 вересня 2020 року, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді - Ткаченка А.В.,

за участю:

секретаря - Фастовець Ю.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Маламуж С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу № 214/3805/19 за позовною заявою ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, -

ВСТАНОВИВ:

24 травня 2019 року позивач ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - відповідач), про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою здоров`я на виробництві, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_2 , працював в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища на підприємстві відповідача 20 років, а саме: з 01.08.1988 р. - 30.11.1988 р., 09.02.1998 - 08.11.2002 р. - помічником машиніста екскаватора, ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З 18.02.1991 р. - 31.05.1991 р. - слюсарем з ремонту обладнання, ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З 08.11.2002 р. - 06.04.2018 р. - машиністом екскаватора, ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

У жовтні 2017 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту протокол № 1129 промислової медицини йому було встановлене професійне захворювання: Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим дисциркуляторною енцефалопатією першої-другої стадії з розсіяною неврологічною симптоматикою та гіпертонічною хворобою другої стадії, у поєднанні з вираженим полірадикулярним синдромом (L5,S1,С5,С6), двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів.

Професійне захворювання було встановлене на підставі даних Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці №2/2/-11-3/1454 від 30.03.2015 р. виданої Головним державним санітарним лікарем м. Кривого Рогу де вказано, що позивач працював в умовах підвищених параметрів важкості праці, пилу, несприятливого мікроклімату, шуму, загальної та локальної вібрації. Умови праці за параметрами загальної вібрації відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за параметрами локальної вібрації - до 3 класу 1 ступеню шкідливості, за показниками важкості праці відносяться - до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за вмістом в повітрі робочої зони речовин фіброгенної дії відносяться до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за рівнем шуму - до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за мікрокліматом - до 3 класу 2 ступеню шкідливості.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування хронічного професійного захворювання від 24.10.2017 року, де вказано, що працюючи на підприємстві відповідача позивач виконував роботи в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища.

Еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-7 дБ (103-108 дБ при ГДР 101 дБ), на 4 дБ (96 дБ при ГДР 92 дБ), рівень локальної вібрації перевищує нормативний на 2 дБ (114 дБ при ГДР 112 дБ).

Тобто відповідачі протягом тривалого часу грубо порушували ст.13 ЗУ «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпПУ, що саме і призвело до виникнення у нього професійного захворювання, цей факт визнали члени комісії з розслідування ПЗ, та зазначили в п. 16 акту розслідування ПЗ.

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 Закону України «Про охорону праці», підприємство зобов`язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст. 13 несе безпосередню відповідальність.

Оскільки позивач втратив своє здоров`я, та працездатність з вини підприємства, вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду, так як винним у заподіянні позивачу фізичної і моральної шкоди є підприємство - ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», що у порушенні діючого на той час законодавства не створило не шкідливі і безпечні умови праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми і права охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях. Факт провини підприємства підтверджується актом розслідування профзахворювання від 27.10.2017 року, висновком Українського НДІ проммедицини № 1129 від 03.10.2017 р, копіями виписок з амбулаторної картки позивача. Вказані документи свідчать про зв`язок противоправної поведінки і шкоди, яка завдана позивачу як суб`єкту трудових правовідносин.

Оскільки професійне захворювання виникло в позивача внаслідок порушення адміністрацією підприємства, де він працював, що воно саме і визнало в акті розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обов`язків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

За висновком МСЕК від 08.02.2018 року серії 12ААА № 046436 позивачу була встановлена первинно втрата професійної працездатності в розмірі 40 % та 3 група інвалідності. Згідно висновку МСЕК серії 12 ААА №054311 від 29.01.2019 р. позивачу повторно встановили 40% втрати працездатності та 3 групу інвалідності з переоглядом в 2021 році.

Згідно рекомендацій МСЕК позивач потребує «ВМП, забезпечення лікарськими засобами, санаторно-курортне лікування». Таким чином внаслідок отримання професійного захворювання позивач не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується, це завдає йому моральних страждань. Позивача турбують постійні тупі болі у поперековому відділі хребта з віддачею в ноги, тягнучий біль іррадіює переважно в праву ногу, по задньо-боковій поверхні до п`яти, зліва - прострілюючий біль в сідницю, в ногу, біль посилюється після фізичного перевантаження та при метеоперепадах, при перебуванні тривалий час у положенні сидячи, тягнучий біль переважно в шийно-потиличній ділянці серця, правому надпліччі, терпкість рук 4-5 пальців на руках, більше справа, терпкість 1-2-3 пальців на лівій нозі та 1-2 пальця на правій, біль та обмеження рухів у плечових, ліктьових та колінних суглобах, мерзлякуватість та підвищення чутливості рук до холоду, мерзнуть ноги, набряк правої стопи, біль в спині, підвищення артеріального тиску до 180/110 мм рт.ст., постійний головний біль здавлюючого характеру, запаморочення.

20 років позивач сумлінно пропрацював на підприємстві відповідача, був головним годувальником своєї сім`ї, тепер же за станом здоров`я він не може повноцінно забезпечувати свою родину, усі державні компенсації ідуть на медичну реабілітацію та придбання ліків, крім того, сім`я позивача тепер несе додаткові витрати на нього. Раніше він виконував домашню чоловічу роботу, в теперішній час це пов`язано для нього з великим напруженням. Від цього він почуває себе неповноцінною людиною.

При захворюванні позивача повне одужання неможливе, і перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватись спричиняє йому моральні страждання. Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань позивача, що призводять до значних і постійних моральних страждань.

Отже, наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю. Саме такої позиції позивач дотримувався при визначені розміру моральної компенсації. Для того, щоб покращити свій емоційний стан, йому потрібно активно підтримувати своє здоров`я, для уникнення подальшого прогресування хвороби та погіршення стану здоров`я, а також попередження розвитку більш тяжких захворювань, які дуже часто виникають при загостренні професійних захворювань. Хоча вже ніколи не вдасться наблизити стан його здоров`я до норми, але полегшити страждання можливо. Свої моральні і душевні страждання позивач оцінює в 208 650 гривень.

Внаслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємства, позивач переносе як фізичні, так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням його здоров`я через дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів при виконанні трудових обов`язків. Також просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3900 гривень.

04 червня 2019 року ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.43-44).

18 вересня 2019 року від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (а.с.52-55)

Відповідач скористався правом надання суду відзиву на позовну заяву та 18 вересня 2019 року надав його до суду. Згідно поданого відзиву, відповідач не погоджується в повній мірі з пред`явленими позовними вимогами та просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , вважаючи, позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що працюючи на ПАТ «ПІВДГЗК», внаслідок неналежних умов праці отримав професійне захворювання за діагнозом: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим дисциркуляторною енцефалопатією першої-другої стадії з розсіяною неврологічною симптоматикою та гіпертонічною хворобою другої стадії, у поєднанні з вираженим полірадикулярним синдромом (L5,S1,С5,С6), двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів Т75.2.

Згідно виписки МСЕК від 08.02.2018 року серії 12ААА № 046436 позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності та 3-ю групу інвалідності.

Відповідно до виписки МСЕК від 29.01.2019 року серії 12ААА № 054311 ОСОБА_2 під час повторного огляду підтверджено 40% втрати професійної працездатності (вібраційна хвороба) та 3-ю групу інвалідності. Дата наступного огляду 01.02.2021.

Позивач наголошує, що внаслідок профзахворювання ним переносяться моральні страждання, оскільки він повинен витрачати час на лікування, приймати ліки, не має змоги вести звичний спосіб життя, відчуває фізичні страждання - постійний біль та обмеження рухів у попереково-крижовому відділі хребта, який посилюється при перебуванні тривалий час у положенні сидячи, тягнучий біль у шийно-потиличній ділянці, правому надпліччі, підвищення артеріального тиску, постійний головний біль та ін.

Розрахунок моральної шкоди, яка має бути відшкодована відповідачем, позивачем здійснено виходячи із розміру мінімальної заробітної плати та оцінено у 208 650,00 грн.

Відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, частина 1 ст.1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди виключно за наявності вини особи, яка її заподіяла.

Тобто для відшкодування шкоди у зв`язку із каліцтвом працівника, або іншим ушкодженням його здоров`я, поряд із іншим, має встановлюватись вина особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди (немайнової шкоди) підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. До юридичних фактів, які має довести позивач у зазначеній категорії справ, зокрема, належить доведення факту завдання моральної шкоди та розмір такої шкоди. Отже, при відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановити винні дії відповідача.

Відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.63 Порядку «Про деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою КМУ №1232 від 30.11.2011 (далі - Порядок) до хронічного професійного захворювання належить захворювання, що виникло після багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що професійне захворювання виникло з вини відповідача, в зв`язку з тим, що посадові особи останнього не створили безпечні умови праці. В той же час, п. 19 Акту ф. П-4 від 24.10.2017 визначено, що враховуючи роботу ОСОБА_2 продовж більше 20 років в умовах впливу вібрації та неодноразову зміну керівництва структурного підрозділу підприємства, конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо.

Звертають увагу суду на те, що відповідно до довідки наданої Відповідачем №89 від 06.09.2019 року, ОСОБА_2 працював в ПАТ «ПІВДГЗК» в період з 01.08.1988 - 30.11.1988, з 18.02.1991 по 31.05.1991, з 09.02.1998 - 08.11.2002 р., з 08.11.2002 р. - 06.04.2018 р. слюсарем з ремонту устаткування, помічником машиніста екскаватора, машиністом екскаватора рудоуправління, звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України.

Тобто, загальний стаж роботи позивача на ПАТ «ПІВДГЗК» складає 20 років 9 місяців 9 днів, з яких стаж у шкідливих умовах - 19 років 11 місяців 18 днів.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує, зокрема, положеннями ст. 237-1 Кодексу законів про працю України.

З викладеного вбачається, що для стягнення моральної шкоди позивач повинен довести факт порушення ПАТ «ПІВДГЗК» його законних прав, яке призвело до моральних страждань.

Згідно п. 1.10 Наказу Міністерства охорони здоров`я України №614 від 13.12.2004 у разі, коли працівник працював на декількох підприємствах, санітарно-гігієнічна характеристика складається закладом державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснював державний санітарно-епідеміологічний нагляд за останнім підприємством, де працював працівник, з доданням при потребі інформаційних довідок від інших закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, які здійснювали державний санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємствами, де він працював раніше.

Як убачається з санітарно-гігієнічної характеристики умов праці №2/2-11-3/1454 від 30.03.2015, ОСОБА_2 працював в умовах впливу шкідливих факторів на різних підприємствах. Зокрема, за період роботи в ВАТ «Криворізький центральний рудо ремонтний завод» формувальником машинного формування у сталеварному цеху, на шахті №1 ім. Артема РУ ім. Кірова підземним гірничим, на ЗАТ «Криворіжбудшлях» різноробочим впродовж 2 років з 1992 по 1998 роки, позивач підпадав під дії таких шкідливих факторів, які і викликають таке професійне захворювання як у позивача, у зв`язку з чим неможливо встановити наявність причинного зв`язку між отриманням ушкодження здоров`я ОСОБА_2 та його працею саме на ПАТ «ПІВДГЗК».

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 13.3. Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці №2/2-11-3/1454 від 30.03.2015 забезпечення та застосування засобів колективного та індивідуального захисту відбувалось згідно галузевих норм.

Із викладеного вбачається, що ПАТ «ПІВДГЗК» проводило належне забезпечення ОСОБА_2 необхідними засобами захисту при виконанні трудових обов`язків.

Як вже зазначалось, п. 19 Акту ф. П-4 від 24.10.2017 року не визначені особи, які порушили законодавство про охорону праці.

Таким чином, звертають увагу суду на те, що позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів на різних підприємствах, у зв`язку із чим неможливо встановити наявність причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та його працею саме на ПАТ «ПІВДГЗК».

З викладеного вбачається, що позивач не надав належних доказів на підтвердження втрати працездатності та заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, а також доказів наявності вини ПАТ «ПІВДГЗК» у заподіянні такої шкоди, що виключає відповідальність підприємства за заподіяння шкоди позивачу.

Статтею 14 ЗУ «Про охорону праці» саме на працівника покладений обов`язок дбати про особисту безпеку та здоров`я, користуватися засобами індивідуального та колективного захисту.

Так, позивач усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, що безпосередньо пов`язані із використанням обладнання, машин та механізмів, все одно реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці та тривалий час (більше 20 років) працював на ПАТ «ПІВДГЗК».

Крім того, позивач не лише знав про шкідливі умови без яких неможлива конкретна робота на гірничому підприємстві, але й свідомо продовжував працювати на таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги, а саме: право на пенсійне забезпечення за списком №1, доплату у розмірі 16%, додаткові відпустки.

ОСОБА_2 пропрацював у важких та шкідливих умовах праці 20 років, незважаючи на те, що для отримання права на пенсію на пільгових умовах, відповідно до п.а) ч.1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» йому було достатньо пропрацювати в таких умовах лише десять років.

Слід зазначити, що професійне захворювання у позивача було встановлено лише через 10 років, після отримання права на пенсію на пільгових умовах.

Таким чином, позивач значно перевищив необхідний для отримання права на пільгову пенсію час роботи у шкідливих та важких умовах; при цьому останній знав про їх негативний вплив на його здоров`я та умисно не вчиняв заходів для усунення шкоди, наприклад - вихід на пенсію або переведення на іншу, менш шкідливу роботу в межах професії.

В той же час, відповідач сумлінно виконував і продовжує виконувати всі вимоги, які встановлені ст.13 ЗУ «Про охорону праці» до роботодавця, зокрема: забезпечує безоплатну видачу працівникам спеціального одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту; вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів; здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.

Відповідно до ч. 5 ст. 153 Кодексу законів про працю України працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилась виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я.

Водночас, позивач не дбав належним чином про особисту безпеку і здоров`я, значно перевищив необхідний для отримання права на пільгову пенсію час роботи у шкідливих та важких умовах; при цьому останній знав про їх негативний вплив на його здоров`я та умисно не вчиняв заходів для усунення шкоди, наприклад - переведення на іншу, менш шкідливу роботу в межах професії. Тобто саме безвідповідальне ставлення ОСОБА_2 до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, та втрати 40% працездатності.

З викладеного вбачається, що твердження позивача про порушення відповідачем законодавства про охорону праці - не відповідає дійсності, ґрунтується на припущеннях та не повинно прийматися судом до уваги.

Позивач зазначає, що оцінює розмір моральної шкоди, заподіяної працівнику внаслідок отримання ним професійного захворювання при виконанні трудових обов`язків, у розмірі 50 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня 2019 року.

В даному ж випадку (враховуючи характер спірних правовідносин), чинне законодавство України не містить конкретного механізму розрахунку розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість позовних вимог Позивача, а вказана сума позовних вимог абсолютно не відповідає вимогам розумності та справедливості.

На думку відповідача, такий розрахунок розміру моральної шкоди є некоректним та необґрунтованим, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено зазначеної у позовній заяві формули.

За таких обставин, ПАТ «ПІВДГЗК» вважає вимоги позивача щодо сплати йому моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, а отже і такими, що не підлягають задоволенню, а сума моральної шкоди, яка заявлена позивачем не відповідає засадам розумності і справедливості.

Відповідно до позовної заяви, позивач наполягає на відшкодуванні йому витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3900 гривень.

Зважаючи на те, що правомірність нарахування, сплати та стягнення з ПАТ «ПІВДГЗК» витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 3900 гривен, не підтверджена належними та допустимими доказами, витрати на правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та не виправдані в даному процесі. (а.с.58-63).

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначена справа до судового розгляду по суті (а.с.80-81).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.05.2020 року справа передана на розгляд судді Ткаченкові А.В.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Маламуж С.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити із підстав зазначених у відзиві.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у період з 01.08.1988 р. - 30.11.1988 р., з 09.02.1998 - 08.11.2002 р. працював помічником машиніста екскаватора ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З 18.02.1991 р. - 31.05.1991 р. - слюсарем з ремонту обладнання ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З 08.11.2002 р. - 06.04.2018 р. - машиністом екскаватора ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». 06.04.2018 року звільнений у зв"язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров"я , який перешкоджає провадженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с.28-29, 64)

03.10.2017 року ДУ «Український НДІ промислової медицини» м. Кривого Рогу встановлений зв`язок захворювання ОСОБА_2 з умовами його праці та зроблений висновок про професійний характер захворювання - вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим дисциркуляторною енцефалопатією першої-другої стадії з розсіяною неврологічною симптоматикою та гіпертонічною хворобою другої стадії, у поєднанні з вираженим полірадикулярним синдромом, двобічним плечолопатковим пері артрозом, остеоартрозом у поєднанні з пері артрозами ліктьових і колінних суглобів. Захворювання професійне (а.с.9-10)

24 жовтня 2017 року на підприємстві відповідача проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 , про що складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджений начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області В.В. Снісар. В п. 16 вказаного акту зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи машиністом екскаватора РУ (08.11.2002 - теп.час) в ВАТ «ПівдГЗК» (з 20.01.2014 ПАТ «ПІВДГЗК») ОСОБА_2 здійснював керування екскаватором в умовах кар`єру, технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок недосконалості робочого місця ОСОБА_2 підпадав під вплив вібрації, рівень якої, перевищував нормативні показники. Працюючи помічником машиніста екскаватора РУ в ВАТ «ПівдГЗК (01.08.1988 -30.11.1988; 09.02.1998 - 08.11.2002) та слюсарем по ремонту обладнання ДЩК РУ (18.02.1991 - 31.05.1991) ОСОБА_2 також виконував роботи пов`язані з впливом вібрації, рівень якої, перевищував нормативні показники. Причиною виникнення професійних захворювань у п. 17 цього акту визнано перевищення рівня загальної вібрації та рівня локальної вібрації (а.с. 4-5).

Відповідно до довідки МСЕК Серії 12 ААА №046436 від 08.02.2018 позивачу ОСОБА_2 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності - вібраційна хвороба з 22 січня 2018 року до 01 лютого 2019 року, як професійне захворювання машиніста екскаватора та ІІІ групу інвалідності (а.с. 6).

Відповідно до довідки МСЕК Серії 12 ААА №054311 від 29.01.2019 року позивачу ОСОБА_2 повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності - вібраційна хвороба з 01 лютого 2019 року до 01 лютого 2021 року, та ІІІ групу інвалідності, з переоглядом 01.01.2021 року (а.с. 7-8).

Згідно виписних епікризів з медичних установ позивач ОСОБА_2 неодноразово перебував на амбулаторному та стаціонарному лікуванні з діагнозом вібраційна хвороба та радикулопатія попереково-крижова та шийна (а.с.11-27).

Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці №2/2/-11-3/1454 від 30.03.2015 р. виданої Головним державним санітарним лікарем м. Кривого Рогу вказано, що позивач працював в умовах підвищених параметрів важкості праці, пилу, несприятливого мікроклімату, шуму, загальної та локальної вібрації. Умови праці за параметрами загальної вібрації відносяться до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за параметрами локальної вібрації - до 3 класу 1 ступеню шкідливості, за показниками важкості праці відносяться - до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за вмістом в повітрі робочої зони речовин фіброгенної дії відносяться до 3 класу 3 ступеню шкідливості, за рівнем шуму - до 3 класу 2 ступеню шкідливості, за мікрокліматом - до 3 класу 2 ступеню шкідливості (а.с.32-36).

Суд, встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, пов`язаного з виробництвом, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача моральної шкоди з відповідача.

У відповідності зі ст.ст. 23,1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності в розмірі 40%, який встановлений з переоглядом, встановлення третьої групи інвалідності, потребування в проходженні курсів лікування у медичних закладах, а також період праці на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, та період праці на інших підприємствах, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 60000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України - розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано суду розрахунок судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, на загальну суму 3900 гривень, прибутковий касовий ордер та акт приймання-передачі правової допомоги (а.с.37-41).

При визначенні розміру компенсації за правничу допомогу суд враховує, складність справи, співмірність витрат із ціною позову, пропорційність розміру задоволених вимог, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1131,00 грн. в рахунок компенсації за правничу допомогу у цій справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір, від сплати якого був звільнений позивач при подачі до суду даного позову.

Керуючись ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 23,1167 ЦК України, Законом України «Про охорону праці», ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,141, 258-259, 263-265, 279, 354 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди, в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди в зв`язку з втратою здоров`я на виробництві (без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів) в розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 1131 (одну тисячу сто тридцять одну) грн. 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відомості про сторін:

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, АТ «ПІВДГЗК».

Повний текст судового рішення складено 19.09.2020 року.

Суддя А.В. Ткаченко