22-ц/804/3041/20

266/1275/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„06" жовтня 2020 року місто Маріуполь Донецької області

Єдиний унікальний номер 266/1275/20

Номер провадження 22-ц/804/3041/20

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Биліни Т.І., Попової С.А.

за участю секретаря: Грішко С. В.

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ТОВ "СРЗ"

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський судноремонтний завод» на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2020 року головуючого судді Д`яченко Д.О. зі складанням повного тексту судового рішення 01 червня 2020 року по цивільній справі про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за невикористану відпустку,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський судноремонтний завод» ( далі - ТОВ «СРЗ») про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Позов мотивовано тим, що у період з 18 квітня 2011 року по 12 вересня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 12 вересня 2019 року його було звільнено з ТОВ "СРЗ" за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. В день звільнення відповідач не провів з ним розрахунок всіх сум , які належали до виплати. Порушення його трудових прав на повний розрахунок при звільненні триває з моменту звільнення по час звернення до суду , у зв*язку з чим просив стягнути з підприємства на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 вересня 2019 року по 05 березня 2020 року у розмірі 23 225,95 грн , заборгованість по заробітній платі в розмірі 16 531,09 грн,а також компенсацію за невикористану відпустку за період з 18 квітня 2019 року по 12 вересня 2019 року у розмірі 3324,90 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «СРЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 вересня 2019 року по 15 квітня 2020 року включно, у розмірі 73 822, 90 грн, яка визначена без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ТОВ «СРЗ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 840,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «СРЗ» , посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в позовних вимогах. Також скасувати рішення суду в частині стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 суми судового збору .

В обґрунтування доводів скарги зазначено, що на підприємстві ТОВ "СРЗ" виникли труднощі із дотриманням строків виплати заробітної плати з початку 2019 року, що пов`язано із критичним фінансовим станом підприємства. І такі труднощі у підприємства існують з об`єктивних причин, в тому числі у зв`язку із невиконанням зобов`язань контрагентами по оплаті за укладеними договорами. Підприємство терміново потребує технічного переоснащення,оновлення основних фондів,підвищення енергоефективності та інноваційного розвитку та були неврегульовані нагальні питання,пов*язані із поверненням цілісного майнового комплексу. Судом першої інстанції не оцінені такі обставини, що вплинули на несвоєчасну виплату заробітної плат. Висновки суду першої інстанції ,щодо розрахунку середньоденної заробітної плати, є передчасними та такими, що не відповідають обставинам справи, оскільки побудовані без урахування вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року та оцінювання чинників, що спричинили невиконання зобов`язань в частині обсягу та строки виплати заробітної плати, яким суд надав перевагу.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивований законністю та обґрунтованістю рішення . Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції залишити без змін,оскільки причини зазначені відповідачем про критичну ситуацію на підприємстві не виключають його відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що суд неправильно обрахував середньоденній заробіток. Проте, вказане не підтверджується ніякими письмовими доказами .

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Ступак Д.Д. підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу,просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з*явився, належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 23 вересня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм №3.9-13 за № 655 та судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с.183, 185,187). Надав заяву про розгляд справи за його відсутністю,за участю його представника. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення,а судове рішення без змін (а.с.191).

У судове засідання апеляційного суду представник ТОВ «СРЗ» не з*явився ,належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання 23 вересня 2020 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм №3.9-13 за № 656 та судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення( а.с.184,185,186). 22 вересня 2020 року через систему «Електронний суд « представником ТОВ « СРЗ», що діє за довіреністю ОСОБА_2 , надіслана заява про розгляд справи за наявними письмовими матеріалами без участі представників підприємства (а.с.176-180).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі,стягнення компенсації за невикористану відпустку ніким із сторін не оскаржується, апеляційний суд законність та обґрунтованість рішення у вказаній частині не перевіряє.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з*ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 18 квітня 2011 року по 12 вересня 2019 року працював у ТОВ "СРЗ".

12 вересня 2019 року позивача звільнено з підприємства на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні підприємство не виплатило загальну суми заборгованості по заробітній платі 16 531,09 грн. Вказана сума складається з заробітної плати, індексації заробітної плати, соціальної доплати та компенсації відпустки (а.с.13).

ОСОБА_1 надано розрахунок поточного банківського рахунку, виконаного відділенням № 12 ПУМБ в м. Маріуполь, з якого вбачається надходження 28 грудня 2019 року на рахунок позивача грошової суми у розмірі 800 грн з позначкою "виплата ТОВ "СРЗ".

З платіжного доручення № 2116 від 15 квітня 2020 року вбачається, що ТОВ "СРЗ" перерахувало ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 717,09 грн, що загалом складає 16 517,09 грн, яка дорівнює заробітній платі, яку мав би сплатити відповідач позивачу в день його звільнення.

Вирішуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд вважав, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця - ТОВ "СРЗ" .

Як роз`яснено п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки вони базуються на нормах матеріального права, і відповідачем не спростовані, оскільки жодних доказів протилежного ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Судом розрахована сума середнього заробітку у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, при цьому дані, з яких виходив суд, та алгоритм розрахунку перевірені апеляційним судом, та з таким розрахунком погоджується .

Доводи апеляційної скарги проте,що суд неправильно обрахував середньоденний заробіток позивача спростовуються дослідженими матеріалами справи .

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Встановивши, що позивач звільнений 12 вересня 2019 року, а повний розрахунок з ним проведений, лише після звернення до суду з позовом 10 березня 2020 року , 15 квітня 2020 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ « СРЗ» порушило визначені статтею 116 КЗпП України строки розрахунку при звільненні, а тому підприємство несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, встановлену ст.117 КЗпП України , тобто повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В частині визначення критеріїв для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, судом враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц (п.п. 69-72, 91, 91.1-91.4), зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум ( 16 531,09 грн сплачені відповідачем після звернення позивача до суду з позовом 15 квітня 2020 року ); період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості (з моменту звільнення у вересні 2019 року і по момент фактичної виплати заборгованості у квітні 2020 року), і затримка не пов`язана з недобросовісними діями працівника; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника (середній заробіток майже за 7 місяців) ; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» , порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Ухвалюючи рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд правильно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.1995, № 185 від 24.02.1997, № 1398 від 30.07.1999, № 1266 від 26.09.2001, № 1132 від 30.11.2005, № 35 від 25.01.2012, № 542 від 29.07.2015.

Викладений в апеляційній скарзі розрахунок відповідача середньоденної заробітної плати не підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами,а тому відхиляється судом апеляційної інстанції .

Ознаки класифікації виплачуваного доходу, а також їх розшифровку (за останні відпрацьовані позивачем місяці, що передували звільненню - липень та серпень 2019 року ) відповідач суду апеляційної інстанції не надав. Таких доказів не було надано відповідачем і суду першої інстанції. Представник відповідача до суду апеляційної інстанції не прибув,будь-яких заяв,письмових доказів , що стосуються суті спору, не надав, не побажавши реалізувати своє процесуальне право на спростування доводів позивача.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи з вищезазначеного заслуговують на увагу .

Доводи відповідача про критичний стан підприємства нічим не підтверджені, були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тому,апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну оцінку.

Суд правильно застосував матеріальний закон і стягуючи на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку , дійшов обґрунтованого висновку про доведення факту невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки ,зазначені в ст.116 КЗпП України , що є підставою для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у вигляді стягнення на користь колишнього працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 вересня 2019 року по 15 квітня 2020 року в сумі 73 822 ,90 грн.

Слід зазначити,що визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку . Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст.ст.12,81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.

Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства та правильно застосовано норми матеріального права.

Нових доказів, які б давали підстави для відмови в позовних вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у досліджені яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено, або їх неподання було б зумовлено поважними причинами, відповідачем апеляційному суду не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Враховуючи наведене, вбачається, що рішення суду першої інстанції постановлено згідно з вимогами чинного законодавства, належно обґрунтовано та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

За таких обставин на підставі п.1 ч.1 ст.374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Новий розподіл судових витрат та розподіл витрат,понесених ТОВ « СРЗ « ,у зв*язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції , з урахуванням вимог частин першої і другої статті 141 ЦПК України , не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський судноремонтний завод» - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 06 жовтня 2020 року .

Судді: