Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

07 жовтня 2020 року Справа № 520/9061/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого Шляхової О.М., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України в якому просить суд: визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ЗУ «Про очищення влади»; визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо направлення до Міністерства юстиції України інформації про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ЗУ «Про очищення влади»; визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Служби безпеки України від 24.10.2014 №10/24-ос у частині зарахування ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України за підпунктом «б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління Служби безпеки України від 8 січня 2014 року №1/ДСК) в розпорядження начальника Штабу - заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України по посаді офіцера з особливих доручень IV категорії; визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Служби безпеки України від 31.12.2015 №1489-о у частині зарахування ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України за підпунктом «ж» пункту 48 (у зв`язку із застосуванням до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади») в розпорядження начальника Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України по посаді офіцера з особливих доручень IV категорії; зобов`язати Службу безпеки України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про ОСОБА_1 ; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.

По справі відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін в порядку, передбаченому ст.257 КАС України.

Позивачем при поданні позову також було подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

В обґрунтування заяви зазначено, що він ознайомився зі спірними наказами та дізнався, що до нього було застосовано заборони, передбачені ЗУ «Про очищення влади», лише отримавши такі у відповідь на адвокатський запит його представника від 03.06.2020 року. Крім того, позивач зазначав, що, знаходячись фактично на території проведення АТО, був стурбований виключно захистом інтересів Держави та не опікувався питаннями очищення влади, тобто, не був обізнаний у той час з вимогами Закону України «Про очищення влади».

Від представника відповідача СБУ, надійшли заперечення на вказану заяву в контексті того, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Частиною 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ст. 123 КАС України.

Так, за змістом ч.3 та 4 зазначеної статті, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Суд зазначає, що вагомим аспектом при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності з боку позивача факту пропуску строку звернення до суду є специфіка даних спірних правовідносин - щодо проходження публічної служби, встановлення обставин, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

Крім того, суд зауважує, що право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено ст. 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

При вирішенні справи судом враховано, що початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Так, підставою для звернення до суду стало оскарження наказів Голови Служби безпеки України від 24.10.2014р. № 10/24-ос, від 31.12.2015р. № 1489-ос, щодо зарахування позивача в розпорядження начальника Штабу - заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України на підставі вимог Закону України «Про очищення влади».

Статтею 3 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлено, що діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

Статтею 19 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

Частиною 4 преамбули Дисциплінарного статуту Збройних сил України затвердженого Законом України «Про дисциплінарний статут Збройних сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Закон № 551-XIV) зазначено, що дія цього Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 4 Закону № 551-XIV встановлено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Статтею 5 Закону № 551-XIV встановлено, що інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Частиною 4 статті 5 Закону № 551-XIV встановлено, що діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.

Судом встановлено, що позивач з 2001 року проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Харківській області, з 2011 по 2014 рік - на посаді заступника начальника Управління - начальник Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ в Харківській області.

Звільнений з військової служби в запас за станом здоров`я у 2017 році наказом СБУ від 06.01.2017 р. № 12-ос

Тобто, позивач як військовослужбовець, відповідно до зазначених вище нормативних актів був не тільки зобов`язаний знати та неухильно дотримуватись вимог Конституції та законів України, але і вимагати їх додержання від підлеглих.

Відтак, не відповідають фактичній дійсності та спростовуються вимогами зазначених вище нормативних актів твердження позивача, як військовослужбовця ланки керівного складу регіонального органу СБУ, про необізнаність з вимогами Закону України «Про очищення влади», оскільки як зазначено вище позивач зобов`язаний був знати, виконувати та вимагати і контролювати виконання підлеглими вимог вказаного закону.

Крім цього, не відповідають фактичним обставинам справи твердження позивача про його необізнаність із змістом оскаржуваних наказів під час перебування у розпорядженні начальника Штабу-заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, що вбачається з наступного.

Відповідно копій рапортів позивача, що надані суду відповідачем СБУ, позивач вказує свою посаду, відповідно до наказу від 24.10.2014р. № 10/24-ос, що підготовлений на підставі пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про очищення влади», а саме як особа, що перебуває у розпорядженні начальника Штабу-заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України по посаді офіцера з особливих доручень 4 категорії.

Таким чином, твердження позивача про його необізнаність з кадровими питаннями, вимогами Закону України «Про очищення влади» та наказу по особовому складу від 24.10.2014р. № 10/24-ос, з урахуванням прямого обов`язку знати та вимагати дотримання підлеглими норм законодавства свідчать про недостовірність наведених позивачем доводів.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Тобто, реалізація права на звернення до суду кореспондується з обов`язком особи дотримуватись встановленого процесуальним законом процесуальних механізмів (процедур). В даному випадку обов`язку з дотримання встановленого терміну позовної давності або доведення причин та обставин пропуску процесуальних строків, що можуть свідчити про їх поважність та в подальшому слугувати підставою для поновлення строків, а саме зазначення конкретних обставин або перешкод, що завадили вчасно звернутись до суду.

За результатом вивчення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду встановлено, що посилання на реальні обставини або фактичні перешкоди, які можуть свідчити про неможливість звернення позивача до суду у встановлений адміністративним законодавством термін відсутні.

Загальний аналіз заяви вказує на відсутність підстав та доказів, що свідчили б про обґрунтовані, непереборні обставини пропуску терміну звернення до суду.

Судом було враховано обставини перебування позивача у певний час з 2014 року в зоні проведення АТО.

У свою чергу, у 2017 році позивач був звільнений з військової служби, а в заяві про поновлення строку звернення до суду ним не наводиться причин, які у свою чергу, заважали йому звернутись до суду у 2017-2019 роках.

У позові та заяві позивач не вказує, які обставини спонукали його звернутись за правовою допомогою тільки у 2020 році.

Як вже зазначалось, при визначенні початку строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

В даному ж випадку, має місце друга обставина.

Верховний Суд в постанові від 12 лютого 2020 року ( справа №320/5468/18) виклав висновок, згідно якого поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свої прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або

небажання дізнатись не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач не тільки був зобов`язаний бути обізнаним з вимогами закону і наказу, але і фактично був

обізнаним з ними, що підтверджується самостійним зазначенням правового статусу

позивача та вимогами Законів України «Службу безпеки України» та «Про

дисциплінарний статут Збройних сил України».

Крім цього, жодних реальних істотних перешкод для пропущення

встановленого терміну звернення до суду позивачем не зазначено.

Останній, звернувся за оскарженням спірних наказів через декілька років після їх складення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду за своєю суттю не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і шляхом встановлення строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані ( рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява N 28090/95, пункт 45).

Реалізуючі пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Аналізуючи вищевказане, суд зазначає, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.

Законодавче обмеження строку оскарження, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Підсумовуючи вищевказане, суд, беручи до уваги, що розглядом справи встановлено факт пропуску позивачем строків звернення до суду та вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави пропуску є неповажними, приходить до висновку про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 248, 256, 294,295, 297 КАС України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після підписання, проте, може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Суддя О.М. Шляхова