В обґрунтування поданого клопотання позивачем було зазначено суду, що відповідачем після слухання справи 27.02.2020р. здійснено часткову оплату основного боргу у розмірі 244521,00 грн.. відповідно до платіжного доручення від 27 липня 2020р. та наразі основна заборгованість відповідача складає суму у розмірі 17787,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.08.2020р. закрито підготовче провадження у справі №916/1168/20. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "16" вересня 2020 р. о 11:15. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 16.09.2020р. о 11:15.

Ухвалою господарського суду Одеської області 21.09.2020р. призначено розгляд справи №916/1168/20 по суті на "30" вересня 2020 р. о 10:00.

У судовому засіданні 30.09.2020 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 06.10.2020р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача за час розгляду справи, суд встановив.

24 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Альфатех" (продавець) та Публічним акціонерним товариством „Північтранс" (покупець) було укладено Договір поставки №45-04 (надалі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити шини на транспортні засоби, які надалі іменуються товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору, поставка товару покупцеві здійснюється на умовах DDP: склад покупця: Одеська обл., м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Бикова, 10, м. Дніпро, вул. Бикова, 10, м. Дніпро, вул. Каштанова, 15 ж, Одеська обл.., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 18, згідно з вимогами „Інкотермс" (редакція 2010р.) впродовж 5-х робочих днів, з дня надходження зявки на поставку товару, при наявності товару на складі продавця, а при відсутності необхідного товару на складі продавця - в іншій узгоджений сторонами строк.

Згідно до п. 2.2. Договору, приймання товару відбувається шляхом підписання сторонами видаткової накладної. Товар поставляється партіями. На кожну партію продавець зобов`язується надати покупцю рахунок та видаткову накладну. (п. .2.3. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна сума Договору складає суму всіх видаткових накладних, підписаних на підставі даного Договору.

Згідно до п. 3.2. Договору, ціна на товар є договірною і відображається у видатковій накладній. Оплата товару здійснюється частинами або повністю в національній валюті України - гривні. Ціна зазначена у видатковій накладній на товар є фіксованою і зміні не підлягає. (п.3.4. Договору).

Положеннями п. 5.2. Договору сторонами було узгоджено, що платіж за товар здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної в сумі, зазначеній у видатковій накладній. Платіж здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в п. 11 цього Договору. Сторони мають право продовжити відстрочення платежу шляхом підписання письмової угоди до даного Договору.

Як встановлено судом, позивачем на користь відповідача на виконання умов укладеного Договору було здійснено поставку товару, а саме відповідно до видаткової накладної №Ш-279 від 20.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 489096,00 грн., відповідно до видаткової накладної №Ш-181 від 15.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 9000,00 грн. та відповідно до видаткової накладної №Ш-182 від 15.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 8760,00 грн.

В обґрунтування позову, позивачем було зазначено суду, що на момент подання позовної заяви до суду, відповідачем було здійснено часткову сплату вартості поставленого товару у розмірі 244578,00 грн., у зв`язку з чим за ним рахувалась заборгованість у розмірі 262308,00 грн.

За час розгляду справи з боку відповідача було додатково здійснено проплату вартості отриманого товару на суму 244521,00 грн., у зв`язку з чим станом на момент розгляду справи за Публічним акціонерним товариством „Північтранс" рахується борг у розмірі 17787,00 грн., який наразі є неоплаченим з боку покупця.

Відповідно до п. 6.1. Договору, у разі порушення зобов`язань за цим Договором, винна сторона несе відповідальність, згідно з чинним законодавством.

Положеннями п. 6.2. Договору визначено, зокрема, що у разі прострочення здійснення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Якщо прострочення оплати товару становить більше 15 робочих днів, покупець додатково зобов`язаний сплатити проценти за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних від загальної заборгованості за цим Договором за весь період прострочення.

Відповідно до п. 10.2. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019р. Сторони домовились, що у випадку, якщо жодна із сторін протягом одного календарного місяця до моменту закінчення строку дії Договору не повідомили іншу сторону про намір розірвати Договір, сторони вважають даний Договір поновленим на кожний наступний рік на тих самих умовах, з дня наступного за днем закінчення строку дії Договору.

Приймаючи до уваги неналежне виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору поставки №45-04 від 24 квітня 2019 року, позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 5493,51 грн., пені у розмірі 18257,26 грн. та 20% річних у розмірі 18376,34 грн.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Альфатех" обґрунтовано неналежним виконанням з боку Публічного акціонерного товариства „Північтранс" прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору поставки №45-04 від 24.04.2019р. та направлено на стягнення боргу у розмірі 17787,00 грн., інфляційних втрат - 5493,51 грн., пені - 18257,26 грн. та процентів річних - 18376,34 грн.

Надаючи відзив на позовну заяву, Публічним акціонерним товариством „Північтранс" було зазначено суду наступне.

Відповідачем було зазначено суду, що у видаткових накладних №Ш-181 від 15.01.2020р., №111-182 від 15.01.2020р. вказано, що товар отримав ОСОБА_1 , але, як вказує відповідач, підпис не належить в.о. директора підприємства, при цьому не вказано прізвище представника Публічного акціонерного товариства „Північтранс", номеру та дати довіреності на підставі якої був отриманий товар відповідачем, також було зазначено до матеріалів позовної заяви наданих до суду позивачем не була додана завірена належним чином копія довіреності виданої Публічним акціонерним товариством „Північтранс" на отримання товару з боку відповідача.

Посилаючись на п 2.5 „Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерством фінансів України №88 від 24.05.1995р., відповідачем було зазначено суду, що спірний товар міг передаватися виключно за довіреностями на одержання товарно-матеріальних цінностей, одержання від покупця такої довіреності дає постачальнику змогу пересвідчитися, що товар вручається належному адресату, а не іншій особі.

Як зазначає відповідач, підставою позовних вимог в даній справі є договір №45-04 на поставку від 24 квітня 2019 року, а отже повне та всебічне дослідження умов Договору, в тому числі дослідження умов щодо виконання обов`язку з поставки та оплати, має істотне значення для вирішення даного спору.

За твердженнями відповідача, у нього відсутні будь-які документи які позивач повинен був надати відповідачу згідно з пунктом 2.3. Договору у разі поставки товару. За посиланням відповідача, сторони Договору обумовили момент настання обов`язку відповідача з оплати товару настанням наступних подій: передання супровідних документів на товар, вказаних у Договорі, отримання товару. З врахуванням наведеного вище вбачається, що строк для оплати міг розпочатися лише за умови повного виконання позивачем п. 2.3 Договору. При цьому відповідач звертає увагу суду на те, що відповідач взагалі не отримував від позивача рахунки-фактури та документи, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), інші товаросупровідні документи, більше того в матеріалах справи відсутні будь-які докази які б підтверджували передачу таких документів відповідачу.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення штрафних санкцій, інфляційного збільшення, відповідачем було зазначено, що наданні до позовної заяви розрахунки не відповідають дійсним обставинам справи. Так, відповідно до п.5.2. Договору, оплата за товар здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів з моменту підписання накладної в сумі, визначеної у видаткової накладній. Але у зв`язку з тим, що доказів поставки товару по видатковім накладним №111-181 від 15.01.2020р., №Ш- 182 від 15.01.2020р. на суму 17 760,00 грн. позивачем до суду надано не було, відповідач вважає наданий розрахунок пені, інфляційних витрат та річних не вірним.

Також відповідач вважає, що при нарахуванні суми штрафних санкцій за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних від загальної заборгованості позивачем був невірно зазначений період прострочення грошового зобов`язання.

Посилаючись на п. 6.2. Договору, відповідачем було зазначено, що початок періоду санкцій за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних за поставку товару по накладній №279 від 20.01.2020 року становить з 13.03.2020 року, а не з 12.03.2020 року, що є порушенням діючого законодавства України.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що при розрахунку штрафних санкцій за порушення зобов`язань по договору позивачем був не вірно зазначений час початку прострочення оплати по договору (см.п.6.2. договору), а саме позивач при обгрунтуванні розрахунку суми штрафних санкцій рахує початок оплати по договору з дня постачання, а ні з наступного дня після постачання товару відповідно до вимог ст.253 ЦК України, тому на нашу думку дата порушення термінів оплати товару зазначена не вірно, тому наведені розрахунки про стягнення штрафних санкцій, інфляційного збільшення, пені такими, що здійснені з порушеннями норм чинного законодавства України.

З урахуванням викладеного, на момент подання відзиву відповідач просив суд частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 244548 гривень 00 коп., в іншій частині в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Відповідно до поданого відзиву, з урахуванням заяви позивача, Публічним акціонерним товариством „Північтранс" було зазначено наступне.

Відповідачем повторно було зазначено суду, що відсутні докази передання товару саме відповідачу.

Також було зазначено суду, що 27.07.2020р. Публічним акціонерним товариством „Північтранс" було здійснено оплату у розмірі 244524,00 грн.

Додатково відповідачем було зазначено суду, що стягнення позивачем процентів за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних від загальної заборгованості за Договором за весь період прострочення є неправомірним, оскільки, як вказує відповідач, відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому, на думку відповідача, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за Договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Також відповідачем було зазначено про право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України, а саме: господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання та вказано, що на сьогодні відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, збитки за результатами господарської діяльності Публічного акціонерного товариства „Північтранс" за 2020 рік складають 698540,40 грн.

Відповідач зазначав, що також Публічне акціонерне товариство „Північтранс" є одним з найбільших пасажирських перевізників, яке забезпечує населення послугами з перевезення пасажирів в Одеській, Дніпропетровській областях та обслуговує 93 міських, 78 приміських та 40 міжміських маршрутів, які є соціально значущими. Також з 12 березня до 31 липня 2020 р. на усій території України установлено карантин (постанова Кабінету Міністрів України „Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 р. № 211, та постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20.05.2020 року №392), а з 1 серпня по 31 серпня 2020 року на усій території України рішенням від 22.07.2020 Кабінетом Міністрів України продовжено адаптивний карантин.

Також відповідачем було зазначено суду, що у зв`язку з тим, що на теперішній час більшість працівників підприємства працює дистанційно, або знаходиться у відпустках та лікарняних, а працівникам, які знаходяться у групі ризику (літні люди, хворі, люди з підвищеною температурою та хронічними захворюваннями) вхід на підприємство до закінчення карантину заборонений, підприємство фактично не отримує прибуток та не в змозі в повному обсязі сплачувати належним чином податки відповідно до вимог чинного законодавства до державного бюджету, а стягнення штрафних санкцій з підприємства приведе до додаткового навантаження на матеріальне становище підприємства та може привести до повної зупинки підприємства, що своєю чергою приведе до розірвання договорів з перевезення пасажирів в Одеській. Дніпропетровській областях з перевізником відповідача, що своєю чергою спричинить погіршення умов пасажирського сполучення та в підсумку приведе до активного зростання незадоволеності мешканців міст щодо транспортної інфраструктури в даній місцевості, та виникнення транспортного колапсу.

З огляду на наведене вище, а також на те, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, відповідачем було пояснено суду, що прострочка відповідача по розрахунках з позивачем виникла з об`єктивних причин, відповідач самостійно сплатив суму боргу, а також враховуючи те, що неня і інфляційне збільшення - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання у подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, Публічне акціонерне товариство „Північтранс" вважає, що штрафні санкції в розмірі 22 010,00 грн.. є надмірно великі у порівнянні із збитками позивача та просить суд зменшити розмір стягуваних санкцій.

Відповідно до поданого клопотання про зменшення штрафних санкцій, Публічне акціонерне товариство „Північтранс" просило суд зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій, які визнає відповідач по Договору №45-04 на поставку від 24.04.2019р., на розсуд суду.

Надаючи відповідь на відзив, Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Альфатех" було зазначено суду наступне.

Позивач посилався на положення ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та зазначав, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення

Відповідно до пункту 2.5 Положення про документарне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинний документ мас бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, як зазначає позивач, що наведеними нормативними вимогами до оформлення первинних документів визначено їх обов`язкові реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили, зокрема, обов`язковою є наявність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Заперечуючи факт поставки товару за видатковими накладними, відповідач посилається на те, уповноважена особа підприємства не підписувала зазначені накладні, проте, як вказує позивач, з метою підтвердження або спростування своїх доводів, відповідач не звертався до суду про призначення почеркознавчої експертизи. Від так твердження відповідача ґрунтуються виключно на його суб`єктивній думці. Крім того, відповідач не заперечує, що відтиск печатки, яка міститься на видаткових не є відтиском печатки відповідача.

Відтак, за твердженнями позивача, всі спірні накладні містять відтиск печатки відповідача та мають всі необхідні реквізити первинного документа в розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, як було зауважено позивачем, доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, так само як доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, її підробкою чи іншим незаконним використанням третіми особами всупереч волі відповідача, відповідач у відзиві не надав. Отже підписання та засвідчення відтиском печатки покупця видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фіксує факт здійснення господарської операції, і є підставою виникнення у покупця обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При укладенні договору сторонами не було погоджено якогось особливого порядку

передачі/вручення будь-яких документів постачальником покупцю (під підпис тощо). Також позивач просив суд взяти до уваги, що протягом всього часу з моменту отримання товару і до звернення позивача з позовом до суду відповідач жодного разу не висловлював претензій до позивача щодо не виконання умов договору та не заперечував факту існування заборгованості за отриману продукцію.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Альфатех" та Публічним акціонерним товариством „Північтранс" виникли на підставі укладеного між ними 24 квітня 2019 року Договору поставки №45-04.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору було здійснено поставку товару, а саме відповідно до видаткової накладної №Ш-279 від 20.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 489096,00 грн., відповідно до видаткової накладної №Ш-181 від 15.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 9000,00 грн. та відповідно до видаткової накладної №Ш-182 від 15.01.2019р. було здійснено поставку товару на суму 8760,00 грн. На момент подання позовної заяви до суду, відповідачем було здійснено часткову сплату вартості поставленого товару у розмірі 244578,00 грн., у зв`язку з чим за ним рахувалась заборгованість у розмірі 262308,00 грн. За час розгляду справи з боку відповідача було додатково здійснено проплату вартості отриманого товару на суму 244521,00 грн., у зв`язку з чим станом на момент розгляду справи за Публічним акціонерним товариством „Північтранс" рахується борг у розмірі 17787,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств, як з боку продавця та із боку Публічного акціонерного товариства „Північтранс", у зв`язку з чим доводи відповідача у даній частині не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, інформації чи відомостей щодо втрати печатки Публічного акціонерного товариства „Північтранс" чи заволодіння такою печаткою третіми особами.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Публічним акціонерним товариством „Північтранс" прийнятих на себе зобов`язань за умовами Договору поставки №45-04 від 24 квітня 2019р. щодо повної оплати вартості отриманого з боку позивача товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 17787,00 грн. основного боргу за отриманий товар - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 6.2. Договору визначено, зокрема, що у разі прострочення здійснення оплати за товар покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Строк, що обумовлений сторонами у п. 5.2. Договору, по сплаті за видатковою накладною №Ш-181 від 15.01.2019р. та за видатковою накладною №Ш-182 від 15.01.2019р., сплив 14.02.2020р., отже 15.02.2020р. починається прострочення виконання зобов`язання за вищевказаними видатковими накладними.

Та строк, що обумовлений сторонами у п. 5.2. Договору, по сплаті за видатковою накладною №Ш-279 від 20.01.2019р. сплив 19.02.2020р., отже 20.02.2020р. починається прострочення виконання зобов`язання за вищевказаною видатковою накладною.

Позивачем було здійснено нарахування пені, за видатковою накладною №Ш-182 від 15.01.2019р. на суму боргу 8760,00 грн. за період з 15.02.2020р. по 17.07.2020р., пеня - 634,26 грн., за видатковою накладною №Ш-181 від 15.01.2019р. на суму 9000,00 грн., з 15.02.2020р. по 17.07.2020р., пеня - 651,64 грн. та за видатковою накладною №Ш-279 від 20.01.2019р. на суму боргу 244548,00 грн. за період з 20.02.2020р. по 17.07.2020р., пеня - 16971,36 грн.

Загальна сума пені, яка заявлені до стягнення з відповідача становить - 18257,26 грн.

Суд, переривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені у розмірі 18257,26 грн., вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про її стягнення правомірними.

Щодо заперечень відповідача та його вимог про зменшення розміру пені, суд зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов`язання неустойкою, що передбачений умовами договору, та вже заздалегідь визначили розмір пені за неналежне виконання зобов`язання при укладенні правочину.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 617 Цивільного Кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що наразі у суду відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення розміру пені.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.