ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/4693/15

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І. В., Дроботової Т. Б., Катеринчук Л. Й., Львова Б. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець»

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Щавинська Ю. М.

від 09.02.2016

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Колоколов С. І., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.

від 06.11.2018

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»

до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Сі Ріелті Груп», 2) Публічне акціонерне товариство «Ринок Малиновський», 3) Публічне акціонерне товариство «Туристично-виробнича фірма "Чорне море», 4) Публічне акціонерне товариство «Чорноморська транспортна компанія»,

про стягнення 1 047 688 897, 41 грн

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець»

до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»

про внесення змін до договору

за участю представників:

позивача: Сімчук В. І., Гей В. Г., Крячковська І. М.

відповідача: Фельдман О. А.

третьої особи-1: не з`явилися

третьої особи-2: не з`явилися

третьої особи-3: не з`явилися

третьої особи-4: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» про стягнення заборгованості у розмірі 43 371 675,85 доларів США та 46 608 814,15 грн, з яких:

- 36 773 937,32 доларів США - заборгованість за кредитною лінією;

- 6 597 738,53 доларів США - проценти за користування кредитною лінією, нараховані за період з 15.07.2014 по 02.11.2015;

- 16 637 067,93 грн - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015;

- 29 971 746,22 грн - пеня за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією, нарахована за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як позичальник не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за укладеним з позивачем договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, а саме: не повертав кредит та не сплачував відсотки у строки та у розмірі, встановлені договором, у зв`язку з чим позивач відповідно до умов зазначеного договору скористався своїм правом та пред`явив позичальнику дострокову вимогу про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, яку позичальник не виконав, з огляду на що у позичальника виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається з основного боргу, нарахованих на суму боргу відсотків та пені, яку позивач, звернувшись з цим позовом просить стягнути з позичальника в судовому у порядку.

2. Короткий зміст зустрічних позовних вимог.

У грудні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 14-В /11/44/ЮО від 15.07.2011 в запропонованій ним редакції.

В обґрунтування зустрічного позову Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» посилається на те, що укладений між сторонами у справі договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 має бути змінений відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України, зокрема в частині визначення ліміту кредитної лінії, відстрочення терміну дії кредитної лінії, встановлення графіку зменшення ліміту кредитної лінії та сплати відсотків, встановлення відсоткової ставки, незастосування штрафних санкцій за невиконання умов договору, у зв`язку з істотною зміною обставин у політичній та економічній ситуації в Україні, та якими сторони керувалися при укладенні договору та які спричинили існування в країні економічної кризи, що є загальновідомим фактом. На думку позивача за зустрічним позовом наявні усі чотири умови, за яких згідно з частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України можлива зміна або розірвання договору у зв`язку із істотною зміною обставин. Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає про те, що ним на адресу головного офісу Банку та Регіонального управління АТ «Сбербанк Росії» в Одеській області був направлений лист з повідомленням про істотну зміну обставин подальшого виконання кредитного договору та пропозицією внести зміни до кредитного договору в порядку статті 641 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, який був також підписаний майновими поручителями Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець», а також до якого був доданий проект про внесення змін до договору. Проте позивач відповіді на лист не надав, з огляду на що Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» подало цей зустрічний позов до суду.

3. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» (Банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сбербанк», та Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» (Позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО (далі по тексту - кредитний договір), який згідно з договором про внесення змін до нього № 6 від 26.04.2013 був викладений у новій редакції.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору (в редакції від 26.04.2013) Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується «кредитна лінія», та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) у порядку і на умовах, визначених цим договором, а Позичальник зобов`язується використати Кредит на цілі, зазначені у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору, та виконати інші умови цього договору.

У пункті 1.2. кредитного договору сторони визначили ліміт кредитної лінії (графік погашення кредиту), який в подальшому неодноразово змінювали шляхом укладення договорів про внесення змін до кредитного договору.

За змістом пункту 1.4. кредитного договору останнім днем дії кредитної лінії є 30.06.2018.

Згідно з пунктом 1.5. кредитного договору кредит надається для фінансування витрат, пов`язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону «Чорноморець» за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20, та поповнення обігових коштів.

У розділі 2 кредитного договору сторони передбачили забезпечення виконання зобов`язань позичальника та умови забезпечення.

Згідно з пунктами 6.1. - 6.4. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати Банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором/відповідною додатковою угодою. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті, та фактичної кількості днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно).

Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів.

Проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. - 6.2. цього договору, Позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.

При цьому під "періодом" сторони в цій статті 6 договору розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються).

Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору Позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.

За умовами пункту 8.1. (в редакції договору про внесення змін № 11 від 31.03.2014 до кредитного договору) Позичальник зобов`язується здійснювати часткове повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в пункті 1.2. цього договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

У пункті 1.8. договору про внесення змін № 12 від 30.04.2014 до кредитного договору сторони погодили у пункті 8.1. кредитного договору виключити слова «у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього договору» та після слів «зазначеного в п. 1.4. цього договору» доповнити словами та цифрами «відповідно до графіку, зазначеному у п. 1.2 цього договору».

У пункті 8.3. кредитного договору передбачено право Банку в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором, а також по іншим договорам (в т.ч., але не виключно по кредитним договорам, договорам про відкриття кредитних ліній) і/або договорам поруки і/або договорам про надання банківських гарантій/ контр гарантій /акредитивів тощо, які укладені або будуть укладені протягом дії цього договору між Позичальником і Банком, а також по платіжним зобов`язанням перед Банком та/або третіми особами по оплаті векселів, погашенню облігацій, виплаті купонного доходу, інших фінансових зобов`язань, тощо, у сумі, що перевищу 5% (п`ять процентів) від балансової вартості активів Позичальника у відповідності з бухгалтерською звітністю на останню звітну дату), які виникли (можуть виникнути) протягом строку дії цього Договору).

У пункті 8.4. кредитного договору сторони узгодили, що у разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, то він зобов`язаний в письмовій формі повідомити про це Позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а Позичальник зобов`язаний здійснити усі платежі за цим договором на користь Банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку Банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором і по дату повернення повної суми заборгованості за цим договором) в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).

Відповідно до пункту 11.7. кредитного договору цей договір може бути змінений (крім випадків, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою Банку і Позичальнику за умови, що такі зміни викладені у письмовій формі.

На виконання умов кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії на загальну суму 45 968 758,67 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалами справи заявками на видачу кредитних коштів, додатковими угодами № № 1-31 до кредитного договору на видачу траншів по кредитному договору, меморіальними ордерами, банківськими виписками про рух коштів по рахунку Позичальника та останнім не заперечується.

Однак Позичальник повернув кредит лише частково на суму 9 194 821,35 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, банківськими виписками по рахункам Позичальника. Останнє погашення тіла кредиту Позичальник здійснив 29.01.2015 та, починаючи з лютого 2015 року припинив виконувати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим станом на 03.11.2015 у Позичальника перед Банком виник борг по поверненню грошових коштів за кредитним договором в сумі 36 773 937,32 доларів США.

Крім того Позичальник не сплачував нараховані йому Банком відсотки за користуванням кредитними коштами.

У зв`язку із невиконанням Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором Банк, керуючись передбаченим пунктом 8.3. кредитного договору правом вимоги дострокового повернення заборгованості по договору, звернувся 23.06.2015 до Позичальника з повідомленням-вимогою про дострокове повернення повної суми заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 (лист № 5828/5/28-2), в якому вимагав погасити усю заборгованість за кредитним договору у строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення, зокрема просив погасити 36 773 937,32 доларів США заборгованості по кредиту, 4 342 270,37 доларів США відсотків за користування кредитом, нараховані за період з 15.07.2014 по 17.06.2015, 26 981 871,92 грн пені за прострочення сплати заборгованості за кредитом та 14 806 037,76 грн пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом.

Зазначені повідомлення-вимога та розрахунок заборгованості, доданий до повідомлення, були отримані Позичальником 07.07.2015, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак Позичальник вимоги Банку не задовольнив, заборгованість за кредитним договором не сплатив, що і стало підставою для звернення у листопаді 2015 року Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до Господарського суду Одеської області з цим позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» кредитної заборгованості в сумі 36 773 937,32 доларів США, простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 6 597 738,53 доларів США за період з 15.07.2014 по 02.11.2015, а також 29 971 746,22 грн пені за прострочення сплати кредиту та 16 637 067,93 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Разом з цим у липні 2015 року Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» звернулося до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» з листом № 196 від 27.07.2015, в якому повідомив Банк про істотну зміну обставин подальшого виконання кредитного договору та запропонував внести зміни до кредитного договору в порядку статті 641 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України, зокрема в частині визначення ліміту кредитної лінії, відстрочення терміну дії кредитної лінії, встановлення графіку зменшення ліміту кредитної лінії та сплати відсотків, встановлення відсоткової ставки, незастосування штрафних санкцій за невиконання умов договору. Як на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець», послалося на зміну обставин у політичній та економічній ситуації в Україні, які спричинили існування в країні економічної кризи, що є загальновідомим фактом, та які спричинили неможливість своєчасного виконання ним як позичальником своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків. Лист був також підписаний майновими поручителями Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець», а також до листа був доданий проект про внесення змін до договору.

Проте позивач відповіді на лист не надав, з огляду на що Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» звернулося до Господарського суду Одеської області із зустрічним позов до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про внесення змін до кредитного договору на зазначених ним у зустрічному позову умовах.

4. Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Одеської області рішенням від 09.02.2016, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, задовольнив первісний позов частково та стягнув з Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк»:

- 36 773 937,32 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становило 951 613 775 грн;

- 5 578 283,28 доларів США процентів за користування кредитом з 15.07.2014 по 02.11.2015, що у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становило 144 350 908,88 грн;

- 20 000 000 грн пені за прострочення сплати процентів та кредиту.

У решті первісного позову відмовив, а також відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Суди попередніх інстанцій визнали доведеними обставини неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, з огляду на що визнали позовні вимоги за первісним позовом обґрунтованими. Зокрема суди задовольнили позов про стягнення основного боргу (суми заборгованості по кредиту) повністю, встановивши те, що обставини часткового повернення відповідачем кредиту лише на суму 9 194 821,35 доларів США підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а докази повного погашення заборгованості відсутні.

Позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом суди задовольнили частково, стягнувши з відповідача 5 578 283,28 доларів США відсотків, нарахованих за період з 15.07.2014 по 02.11.2015. При цьому суди визнали безпідставним застосування Банком при розрахунку заборгованості за відсотками підвищеної відсоткової ставки 14% з 11.02.2015 та 16% з 14.03.2015, у зв`язку з чим відмовили у стягненні 1 019 455,25 доларів США відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- відповідно до вимог чинного законодавства пеня може нараховуватися на суму простроченого зобов`язання, вираженого в іноземній валюті, але обчислювати, заявляти до стягнення та стягуватися за судовим рішенням пеню слід лише у національній валюті - гривні;

- проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені є неправильним, позивач неправильно визначив періоди нарахування пені, не врахував дату втрати чинності договору № 14 від 30.12.2014 про внесення змін до кредитного договору.

При цьому суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо загального розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що сума боргу в іноземній валюті, перерахована у національну валюту на певний момент, на яку здійснюється нарахування пені, не може бути змінена протягом періоду прострочки. Провівши власний розрахунок пені, місцевий господарський суд, встановив, що розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, підлягає нарахуванню за період з 03.03.2015 по 30.06.2015 та за розрахунком суду складає 28 678 559,02 грн, а за прострочення виконання зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом - підлягає нарахуванню за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 та за розрахунком суду складає 11 674 194,90 грн.

Суд апеляційної інстанції не погодився з визначеним місцевим господарським судом розміром пені, яка підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, врахував висновки проведеної у цій справі судово-економічної експертизи та визнав обґрунтованим нарахування пені за прострочення виконання відповідачем цих двох зобов`язань за однаковий період з 03.02.2015 по 30.06.2015 та у розмірі, що складає 24 779 767,93 грн за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту та 15 115 779,72 грн прострочення виконання зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом.

Разом з цим суди попередніх інстанцій, урахувавши конкретні обставин цієї справи, виходячи зі збалансованості інтересів обох сторін, користуючись наданим суду законом правом на зменшення розміру штрафних санкцій, дійшли єдиного висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом, з огляду на що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зменшив розмір пені та стягнув її у сумі 20 000 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності наявності чотирьох умов, встановлених статтею 652 Цивільного кодексу України, необхідних для внесення змін до спірного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, та не доведеності наявності виняткових випадків, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, за яких можлива зміна умов договору за рішенням суду.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування та порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статті 611, 615, частину 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, у зв?язку з чим безпідставно стягнули проценти за користування кредитною лінією за період, який охоплює проміжок часу з 09.07.2015 по 02.11.2015 (з моменту припинення кредитного договору до моменту звернення із позовом до поручителя про стягнення) на суму 1 421 925, 58 доларів США, не врахували правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27.01.2016 у справі № 6-771цс15, Верховного Суду у постанові від 14.02.2018 у справі № 564/2199/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, щодо застосування цих норм права, а також статті 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими у разі реалізації банком (кредитодавцем) права вимоги на дострокове повернення заборгованості за кредитним договором згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договору неустойку припиняється, у такому разі за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягають нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України;

- порушили частину 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не здійснили аналізу та не надали оцінки умовам кредитного договору щодо застосування та розрахунку певної процентної ставки, не врахували, що позивач у доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості за період з 15.07.2014 по 24.09.2014 застосовує відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 11%, залишили поза увагою порядок розрахунку та застосування процентної ставки, погоджений сторонами у підпунктах 1.3.1., 1.3.7. пункту 1.3. кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 7 від 28.08.2013, згідно з яким процента ставка складає 11,5%, а мінімальна процентна ставка у розмірі 12% застосовується лише у разі, якщо розрахована за визначеною у зазначеному підпункті 1.3.1. формулою відсоткова ставка буде менше 12%. У зв`язку з цим суди не врахували, що позивач у наданому розрахунку заборгованості не обґрунтовує, з яких підстав застосовує мінімальну ставку в розмірі 12% річних, не доводить правомірність використання мінімальної процентної ставки;

- неправильно застосували статтю 343 Господарського кодексу України та статті 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» щодо нарахування пені за прострочення грошового зобов`язання та неправильно здійснили оцінку вимог позивача про стягнення пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом та «тіла» кредиту, не врахували, що відповідно до наведених норм закону до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України неможливе та суперечить чинному законодавству України, оскільки облікова ставка Національного банку України пов`язана із економікою України та формується на підставі чинників, які виражені виключно у національні валюті України;

- не врахували неможливість застосування індексу інфляції до розрахунків вимог, що ґрунтуються на зобов`язанні, яке виражене у іноземній валюті, не врахували судову практику щодо стягнення інфляційних витрат з вимог, виражених в іноземній валюті;

- залишили поза увагою те, що у пункті 10.1. кредитного договору не встановлений інший механізм розрахунку пені, крім нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, у зв`язку з чим нарахування пені по вказаному договору, на думку позивача, є безпідставним;

- неправильно застосували частину 2 статті 652 Цивільного кодексу України, не застосували Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА) та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для внесення змін до кредитного договору, не дослідили лист Одеської регіональної торгово-промислової палати № 2003-14/260 від 08.05.2015 про істотну зміну обставин виконання Приватним акціонерним товариством «Футбольний клуб «Чорноморець» кредитного договору, не взяли до уваги, що можливість змін (коригування) умов кредитного договору також передбачена нормативними документами Національного банку України.

Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції:

- провів неправильний розрахунок пені, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки виходив з суми боргу за тілом кредиту та процентами за користування кредитом у доларах США у перерахунку на гривню по курсу долара США щодо гривні, визначеної щоденно, а не на певну дату згідно з графіком погашення кредиту на загальну суму заборгованості за Кредитною лінією та в залежності від періоду нарахування процентів, що має наслідком постійну зміну боргу позичальника протягом періоду прострочки;

- статті 86, 210 та 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не прийняв до уваги надані відповідачем при розгляді справи у суді апеляційної інстанції докази в підтвердження погашення боргу перед позивачем за рахунок майна, що виступало забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, не взяв до уваги наведені відповідачем обставини неможливості надання цих доказів у суді першої інстанції через те, що станом на момент прийняття Господарським судом Одеської області рішення погашення заборгованості ще не відбулося, не дослідив ці обставини та докази, не врахував, що ці докази мають обов`язкове значення для правильного вирішення спору у цій справі, оскільки впливають на розмір заборгованості боржника.

8. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу (з урахуванням доповнень до відзиву на касаційну скаргу) позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника. Позивач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційної скарги та вказує про те, що:

- суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статей 611, 615 та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами кредитного договору (зокрема пунктів 6.1., 6.2., 11.3.) відсотки за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, в тому числі у разі надіслання вимоги Банку про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів;

- висновки судів щодо застосування статей 611, 615 та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України узгоджуються з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, від 14.02.2018 у справі № 575/2921/15-ц, від 06.02.2018 у справі № 644/610/15-ц, від 01.02.2018 у справі № 161/12888/15-ц, про те, що припинення нарахування процентів відбувається в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 14.02.2018 у справі № 564/2199/15-ц, на які посилається скаржник, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі через відмінність умов кредитування та не тотожність умов кредитних договорів;

- суди попередніх інстанцій з дотриманням частини 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України дослідили, проаналізували та дали належну правову оцінку усім умовам кредитного договору, в тому числі умовам щодо застосування та розрахунку процентної ставки, правильно встановили розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, який, крім іншого підтверджується висновком проведеної у цій справі судово-економічної експертизи;

- суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 343 Господарського кодексу України та дійшли обґрунтованого висновку про можливість нарахування пені у гривнях за прострочення грошового зобов`язання в іноземній валюті, оскільки цей висновок судів підтверджується численною судовою практикою та відповідно до статті 99 Конституції України, частини 1 статті 192, частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України незалежно від валюти боргу засобом виконання грошового зобов`язання є національна валюта України - гривня, а складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України, підлягають стягненню у національній валюті;

- скаржник безпідставно посилається на неврахування судом апеляційної інстанції обставини погашення боргу перед позивачем за рахунок майна, що виступало забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, та доказів в підтвердження цих обставин, оскільки станом на дату ухвалення місцевим господарським судом рішення у цій справі цих обставин не існувало, Банк не здійснював звернення стягнення на предмет іпотеки та жодного погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок предмету іпотеки не відбувалося, посилання скаржника на вартість предметів іпотеки не підтверджена належними висновками щодо оцінки майна та доказами щодо погашення заборгованості;

- висновки судів про відсутність підстав для внесення змін до кредитного договору зроблені з правильним застосуванням та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

9. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені відповідачем за первісним позовом у касаційній скарзі, та доводи позивача за первісним позовом, наведені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

9.1. Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у цій справі договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 є кредитним договором, відносини за яким регулюються, зокрема положеннями параграфів 1 та 2 Глави 71 Розділу ІІІ Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов`язання та договір, визначеними у Розділах І та ІІ Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже зобов`язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Умовами кредитного договору, зокрема пунктами 1.1., 6.1., 8.1., передбачений обов`язок відповідача як позичальника повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у повному обсязі у терміни, встановлені кредитним договором та/або додатковими угодами до нього.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 та частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже для належного виконання договірних зобов`язань необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами, а прострочення виконання зобов`язань є їх порушенням.

За умовами пункту 8.1. кредитного договору Позичальник зобов`язується повертати Банку кожен із траншів кредиту у термін, визначений у відповідній додатковій угоді до цього договору, а також повернути Банку кредит, наданий в межах встановленого ліміту кредитної лінії в повному обсязі не пізніше останнього дня дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.4. цього договору.

Згідно з пунктом 1.4. кредитного договору останній день дії кредитної лінії - 30.06.2018.

Як встановили суди попередніх інстанцій на виконання умов кредитного договору Банк надавав Позичальнику кредит. Кредит надавався в межах ліміту кредитної лінії окремими траншами на підставі окремих додаткових угод до кредитного договору, а саме: № 1 від 19.07.2011 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 2 від 20.07.2011 на суму 500 000,00 доларів США, № 3 від 21.07.2011 на суму 1 350 000,00 доларів США, № 4 від 22.07.2011 на суму 2 030 000,00 доларів США, № 5 від 25.07.2011 на суму 300 000,00 доларів США, № 6 від 27.07.2011 на суму 840 000,00 доларів США, № 7 від 28.07.2011 на суму 75 000,00 доларів США, № 8 від 29.07.2011 на суму 2 660 000,00 доларів США, № 9 від 01.08.2011 на суму 335 000,00 доларів США, № 10 від 02.08.2011 на суму 225 000,00 доларів США, № 11 від 08.08.2011 на суму 560 000,00 доларів США, № 12 від 11.08.2011 на суму 3 890 000,00 доларів США, № 13 від 15.08.2011 на суму 550 000,00 доларів США, № 14 від 18.08.2011 на суму 630 000,00 доларів США, № 15 від 25.08.2011 на суму 710 000,00 доларів США, № 16 від 26.08.2011 на суму 540 000,00 доларів США, № 17 від 30.08.2011 на суму 3 125 000,00 доларів США, № 18 від 31.08.2011 на суму 525 000,00 доларів США, № 19 від 07.09.2011 на суму 850 000,00 доларів США, № 20 від 13.09.2011 на суму 765 000,00 доларів США, № 21 від 19.09.2011 на суму 500 000,00 доларів США, № 22 від 23.11.2011 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 23 від 27.12.2011 на суму 1 250 000,00 доларів США, № 24 від 17.01.2012 на суму 1 250 000,00 доларів США, № 25 від 19.01.2012 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 26 від 20.01.2012 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 27 від 23.01.2012 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 28 від 16.09.2013 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 29 від 17.09.2013 на суму 2 500 000,00 доларів США, № 30 від 18.09.2013 на суму 1 695 960,00 доларів США та № 31 від 25.09.2013 на суму 3 312 798,67 доларів США.

Усього Банк видав кредитних коштів на загальну суму 45 968 758,67 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалами справи заявками на видачу кредитних коштів, зазначеними додатковими угодами № № 1-31 до кредитного договору на видачу траншів по кредитному договору, меморіальними ордерами, банківськими виписками про рух коштів по рахунку Позичальника та останнім не заперечується.

Позичальник повернув кредит лише частково на суму 9 194 821,35 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями. Останнє погашення кредиту Позичальник здійснив 29.01.2015 та, починаючи з лютого 2015 року припинив виконувати свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суди встановили, що у Позичальника перед Банком виник борг по поверненню грошових коштів за кредитним договором в сумі 36 773 937,32 доларів США.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У пункті 8.3. кредитного договору сторони передбачили право Банку в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у зв`язку з невиконанням Позичальником (відповідачем за первісним позовом) своїх зобов`язань за кредитним договором з додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними Банк (позивач за первісним позовом) скористався наданим йому законом та пунктом 8.3. кредитного договору правом вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором та 23.06.2015 направив Позичальнику письмове повідомлення-вимогу № 5828/5/28-2, в якому повідомив про порушення Позичальником станом на 18.06.2015 своїх зобов`язань, визначених умовами кредитного договору, про наявність у Позичальника заборгованості по поверненню кредиту, сплаті процентів за користування кредитом та інших платежів, передбачених кредитним договором згідно з доданим до цього повідомлення розрахунком та вимагав усунути порушення в повному обсязі протягом 10-ти календарних днів з дня відправлення цього повідомлення. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зазначене повідомлення-вимога було отримане відповідачем 07.07.2015. Проте Позичальник цю вимогу Банку залишив без відповіді та задоволення.

Встановивши ці обставини, суди попередніх інстанцій визнали доведеним факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором по кредиту у розмірі, заявленому позивачем до стягнення. Зазначений розмір заборгованості підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень та виписками по особовим рахункам Позичальника, які згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є належними доказами, що підтверджують наявність/відсутність та розмір відповідної заборгованості. Крім того зазначена сума боргу Позичальника перед Банком за кредитною лінією підтверджена і висновком судово-економічної експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 (з урахуванням додатку від 19.10.2019 до висновку експерта), призначеної судом апеляційної інстанції у цій справі та проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз. Доказів сплати відповідачем позивачу вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача за первісним позовом на обставини часткового погашення заборгованості по кредиту на суму 19 691 373 доларів США за рахунок майна, що виступало забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, та на докази, які ці обставини підтверджують, оскільки, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, ці обставини не існували станом на дату ухвалення місцевим господарським судом рішення по суті спору у цій справі, ці обставини мали місце 19.01.2018 (тобто майже через два роки після ухвалення оскаржуваного рішення), з огляду на що ці обставини та докази, які ці обставини підтверджують, не були предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції та, відповідно до норм процесуального права, зокрема статті 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, не могли бути та не були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.

Разом з цим суд касаційної інстанції зазначає, що ці посилання скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Верховний Суд звертає увагу, що факт часткового погашення суми боргу, на який посилається скаржник, за наявності відповідних належних та допустимих доказів підлягає врахуванню при виконанні судового рішення у цій справі.

Відповідно до положень частини 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже у разі, якщо обов`язок боржника буде відсутній у зв`язку з його добровільним виконанням, суд за зверненням боржника може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню і у такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості.

Разом з тим, відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином. Отже Банк у спірних правовідносинах вправі отримати належну йому суму коштів, а наявність судового рішення сама по собі не призводить до відновлення права, а лише спрямована на його захист, який має бути реалізований шляхом виконання такого рішення суду.

Крім того суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на те, що усі його зобов`язання перед Банком за кредитним договором є забезпеченими заставою майна третіх осіб, у зв`язку з чим він не має заборгованості по кредиту перед Банком, оскільки як правильно зазначив суд апеляційної інстанції сама лише наявність забезпечувальних правочинів, на що посилається скаржник, так само як і наявність судового рішення, яке не було виконане, не підтверджує обставини виконання зобов`язання з повернення кредиту та не є підставою вважати зобов`язання виконаним, а питання вибору способу задоволення вимог належить безпосередньо кредитору. Ці посилання скаржника також зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 36 773 937,32 доларів США є правомірними та обґрунтованими, у зв`язку з чим місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки, як встановили суди, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором зі своєчасного повернення суми кредиту є доведеним, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір заборгованості по кредиту є правильним, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем.

Разом з цим як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, залишеного без змін судом апеляційної інстанції, місцевий господарський суд, задовольнивши позов про стягнення заборгованості по кредиту, стягнув з відповідача борг по кредиту в іноземній валюті з одночасними визначенням його в еквіваленті у гривні станом на дату ухвалення рішення.

Однак суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку у своїх рішеннях про стягнення з відповідача на користь позивача боргу одночасно з визначенням в іноземній валюті та в еквіваленті у гривні, з огляду на таке.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Як вбачається заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.

Отже як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.

9.2. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі.

Суди попередніх інстанцій, встановивши те, що відповідач неналежним чином виконував також і свої зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом, правильно визнали обґрунтованими заявлені позивачем за первісним позовом вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відсотків за користування кредитом. Проте об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, зазначає про те, що ці висновки суди зробили з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального прав та без урахування висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, а проведений судами розрахунок відсотків за користування кредитними коштами є неправильним.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з подібними правовідносинами, щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За змістом пунктів 1.4., 8.1. кредитного договору останнім днем дії кредитної лінії та останнім днем повернення кредиту є 30.06.2018.

За умовами укладеного між сторонами у справі кредитного договору проценти за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше трьох робочих днів, наступних за днем закінчення періоду, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір та закінчується в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (пункти 6.3., 6.4. кредитного договору). Проценти, нараховані за період, в якому відповідно до пункту 1.4. цього договору Позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит Банку, повинні бути сплачені не пізніше дня, передбаченого для повернення кредиту.

Отже за умовами кредитного договору сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами упродовж строку кредитування (до 30.06.2018).

Разом з цим у пункті 8.3. кредитного договору сторони передбачили право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема, у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

Як зазначалося вище у зв`язку з невиконанням Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором з додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними позивач скористався наданим йому частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та пунктом 8.3. кредитного договору правом вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором та 23.06.2015 надіслав на адресу відповідача повідомлення-вимогу № 5828/5/28-2 від 23.06.2015. У зазначеному повідомленні-вимозі позивач вимагав погасити заборгованість у повному обсязі не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення цієї вимоги-повідомлення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Однак висновки судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом не відповідають цим висновкам Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору та ухваленні оскаржуваної постанови у цій справі не врахував зазначені вище висновки Верховного Суду. З огляду на викладене висновки судів про те, що заборгованість Позичальника (відповідача за первісним позовом) по відсоткам за користування кредитом підлягає розрахунку за період з 15.07.2014 по 02.11.2015 та складає 5 578 283,28 доларів США є передчасними, а проведений судами розрахунок заборгованості по відсоткам за вказаний період не можна визнати правильним та обґрунтованим.

Суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку повідомленню-вимозі Банку № 5828/5/28-2 від 23.06.2015, надісланому Позичальнику, у відповідності до зазначених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не встановили як змінилися умови виконання основного зобов`язання Позичальника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за зазначеним повідомленням-вимогою Банку, зокрема як змінилися строк дії кредитної лінії, термін повернення кредиту, строк дії договору, у який строк та до якого терміну Позичальник мав виконати свої зобов`язання з повернення повної суми заборгованості за кредитним договором за цим повідомленням-вимогою та чи закінчився та якщо закінчився, то коли, строк кредитування, тобто строк протягом якого Позичальник законно користувався позиченими коштами та мав сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, а з якого моменту розпочав свій перебіг строк протиправного користування Позичальником кредитними грошовими коштами, яке підпадає під дію положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій не з`ясували у відповідності до зазначених вище висновків Верховного Суду та наявних в матеріалах справи доказів та, зокрема з урахуванням повідомлення-вимоги, з якого моменту підлягають нарахуванню передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми та чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення зазначеної норми, які регламентують наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на заявлені позивачем за первісним позовом позовні вимоги, тобто з огляду на предмет та підстави позову.

З огляду на вимоги статті 86, частини 5 статті 236, стаття 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Однак суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином наданий позивачем суду розрахунок відсотків за користування кредитом, не перевірили правильність періоду нарахованого та заявленого позивачем до стягнення розміру процентів за користування кредитними коштами відповідно до зазначених вище висновків Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 1050 та статі 625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв`язку, не з`ясували чи відповідає проведений позивачем розрахунок відсотків за користування кредитом зазначеним нормам матеріального права.

У порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови, господарськими судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушені норми процесуального права, у зв`язку з чим суди дійшли передчасних висновків щодо розміру заборгованості по відсоткам за користування кредитом та періоду їх нарахування, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, нарахованих на заборгованість по кредиту за кредитним договором № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011.

У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує про те, що зазначені вище висновки Верховного Суду про застосування статей абзацу 2 частини 1 статті 1048, статей 1050 та 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі з огляду на неподібність правовідносин з правовідносинами у цій справі, зокрема через відмінність умов кредитування та не тотожність умов кредитних договорів. Також позивач вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, про можливість нарахування відсотків за частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржника (після реалізації кредитором права на дострокове повне погашення заборгованості) у разі, якщо сторони у кредитному договорі передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду не бере до уваги ці твердження позивача, оскільки з огляду на предмет та підстави позовних вимог у цій справі та у справі № 913/11/18 спірні правовідносини у цих справах є подібними (предметом позову у справі № 913/11/18 також було стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі заборгованості по відсоткам за користування кредитом), про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.34. постанови від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Проте за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 913/11/18 дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 сформувала свої висновки щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 1048 та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, який також був викладений і в інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема в постановах від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 14.05.2019 у справі № 910/22858/17, які були наведені в обґрунтування підстав для передачі цієї справи № 916/4693/15 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у цих постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Крім того об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов`язання (у даному випадку - на суму заборгованості по кредиту), визначеного в іноземній валюті, виключається.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, у яких прострочене грошове зобов`язання виражене в іноземній валюті, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/11249/17, від 11.10.2018 у справі № 905/192/18, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже з огляду на викладене, з метою дотримання закріпленого у статті 13 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін, оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитною лінією, нарахованих за період з 15.07.2014 по 02.11.2015, підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого сторони у справі мають можливість провести та надати суду розрахунки/контррозрахунки позовних вимог, зокрема заборгованості по відсоткам за користування кредитом, нарахованим за період у межах строку кредитування, з урахуванням зазначених вище правових висновків Верховного Суду, надати заперечення/пояснення на такі розрахунки.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що при розрахунку заборгованості по відсоткам за користування кредитом слід застосовувати:

- фіксовану процентну ставку у розмірі 11% річних при розрахунку відсотків за період з 25.09.2013 по 24.09.2014, яка також була застосована позивачем при розрахунку відсотків за цей період;

- змінювану процентну ставку у погодженому сторонами в кредитному договорі мінімальному розмірі на рівні 12% річних при розрахунку відсотків за період з 25.09.2013 по 02.11.2015.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Банк безпідставно провів розрахунок відсотків за підвищеними ставками: з 11.02.2015 за ставкою 14% та з 14.03.2015 за ставкою 16%, оскільки встановили відсутність у Банку визначених кредитним договором підстав для такого підвищення. Зазначені висновки судів відповідачем в касаційній скарзі не оспорюються, іншими учасниками справи не заперечуються.

9.3. Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та сплати процентів за користування кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частини 1 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Отже враховуючи те, що порушення боржником зобов`язання є умовою нарахування неустойки, яка є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою обов`язок позичальника сплатити кредитору пеню.

Встановивши обставини того, що Позичальник порушив взяті на себе за кредитним договором зобов`язання зі своєчасного повернення кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, визнавши доведеними ці обставини, суди попередніх інстанцій правильно визнали обґрунтованими заявлені позивачем за первісним позовом вимоги про стягнення пені за прострочення сплати кредиту та відсотків за користування кредитом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду не бере до уваги твердження позивача в касаційній скарзі про те, що до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України неможливе та суперечить чинному законодавству України з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 10.1. кредитного договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення:

а) за прострочення строку /ів сплати повернення кредиту/частини кредиту;

б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені статтею 6 цього договору;

Для розрахунку пені приймається 360 днів у році - для кредиту, наданого Позичальнику в іноземній валюті та, фактично, кількості днів у році - для кредиту, наданого Позичальникові в національній валюті.

Пеня, зазначена у пункті 10.1. цього договору, повинна сплачуватись банку в строк не пізніше наступного робочого дня з дня її накладення/нарахування (пункт 10.2. кредитного договору).

Аналіз наведених норми чинного законодавства та умов кредитного договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у кредитному договору, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від якого Верховний Суд не вбачає підстав відступати.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, від яких Верховний Суд не вбачає підстав відступати.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні). З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, визначеної у гривні, неможливе та суперечить чинному законодавству України.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій позивач заявив до стягнення пеню за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту та зі сплати відсотків за користування кредитом, розраховану за період прострочення виконання цих зобов`язань з 31.12.2014 по 30.06.2015.

Проте як встановили суди попередніх інстанцій проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені є неправильним, оскільки позивач неправильно визначив періоди нарахування пені, а саме: не врахував дату втрати чинності договору № 14 від 30.12.2014 про внесення змін до кредитного договору, з огляду на що суди здійснили перерахунок розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача за період з 03.02.2015 по 30.06.2015.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій позивачем у касаційній скарзі не оскаржуються та іншими учасниками справи не заперечуються.

За умовами кредитного договору, визначеними у пункті 10.1. договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідно до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня від простроченої суми за кожен день прострочення.

Отже умови укладеного між сторонами кредитного договору передбачали, що Позичальник сплачує Банку пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, що розраховується від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Як вбачається суд апеляційної інстанції при визначенні суми пені, що підлягає стягненню з відповідача, врахував висновки проведеної у цій справі судово-економічної експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 та визнав обґрунтованим нарахування пені за прострочення виконання відповідачем цих двох зобов`язань за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 у розмірі, що складає 24 779 767,93 грн за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту та 15 115 779,72 грн за прострочення виконання зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом. Пеня у зазначених розмірах була визначена експертом відповідно до умов договору щоденно за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України, що узгоджується із зазначеними вище правовими висновками Верховного Суду.

Однак враховуючи те, що визначений судами попередніх інстанцій період нарахування відсотків за користування кредитом та їх розмір не можна визнати правильним та обґрунтованим, суди попередніх інстанцій не перевірили правильність періоду нарахування заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом та їх розмір, про що було зазначено вище, об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає передчасними висновки судів в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати процентів за користування кредитної лінією, оскільки суди не дослідили належним чином період, за який, та зокрема до якого терміну, підлягає нарахуванню пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією з урахуванням правових висновків Верховного Суду про можливість нарахування відсотків за користування кредитом лише до закінчення терміну кредитування.

Разом з цим оскільки заявлений до стягнення розмір пені за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту та зі сплати відсотків за користування кредитом був зменшений судами попередніх інстанцій сукупно за обома зобов`язаннями, без поділу їх на окремі вимоги, суд касаційної інстанції вважає за доцільне скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої як за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, так і за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

З огляду на викладене, з метою дотримання закріпленого у статті 13 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін, оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати заборгованості по кредиту та процентів за користування кредитом підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого сторони у справі мають можливість, зокрема провести та надати суду розрахунки/контррозрахунки пені, з урахуванням зазначених вище правових висновків Верховного Суду, надати заперечення/пояснення на такі розрахунки, заявити про зменшення розміру неустойки.

9.4. Щодо зустрічних позовних вимог про внесення змін до кредитного договору.

Предметом зустрічного позову у цій справі є вимоги Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» про внесення зміни до договору про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством «Сбербанк», шляхом затвердження договору про внесення змін до нього у редакції, запропонованій у зустрічній позовній заяві.

Правовою підставою зустрічних позовних вимог Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» визначило статтю 652 Цивільного кодексу України та послалося на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору.

Можливість та порядок зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин передбачена статтею 652 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Разом з цим необхідними умовами для зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду є наявність виняткових випадків, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, Приватне акціонерне товариство «Футбольний клуб «Чорноморець» послалося на зміну обставин у політичній та економічній ситуації в Україні, які спричинили існування в країні економічної кризи, що є загальновідомим фактом, та які спричинили неможливість своєчасного виконання ним як позичальником своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків.

За твердженням позивача за зустрічним позовом на момент укладення кредитного договору у липні 2011 року сторони не могли передбачити безпрецедентного виникнення та поєднання політичної, фінансово-економічної та банківської криз в України у 2014 році, викликаних анексією Автономної Республіки Крим та військовими діями на сході країни. Сторони кредитного договору ніяким чином не можуть вплинути у межах своєї господарської діяльності, своїми діями на усунення тих істотних обставин, які призвели до неможливості виконання позичальником умов кредитного договору, оскільки жодна із сторін не може вплинути на заборону органів державної влади та правоохоронних органів в проведенні спортивних заходів, зменшення ВВП, дефіцит бюджету України, падіння гривні по відношенню до інших валют, дефіцит зведеного платіжного балансу, розмір золотовалютних резервів та інші чинники, які впливають на стабільність банківської системи України та як наслідок стабільності економіки України.

Проаналізувавши наведені позивачем за зустрічним позовом доводи в обґрунтування наявності істотної зміни обставин, суд апеляційної інстанції встановив, що доводи позивача за зустрічним позовом зводяться до обставин відсутності у нього грошових коштів через зміну економічної ситуації в Україні, викликаною анексією Російською Федерацією півострова Крим та воєнними діями на сході країни, у тому числі через не проведення домашніх матчів за участю футбольної команди «Чорноморець» у місті Одесі (відсутність доходу від продажу квитків, абонементів, оренда рекламних зон, рекламних послуг та спонсорства), понесення значного об`єму затрат, пов`язаних із організацією футбольних матчів у м. Києві на стадіоні «Дінамо» (транспортні витрати, витрати на проживання команди, тренерського штабу та адміністрації команди, на оплату оренди стадіону), а також через неможливість продовжити участь у Чемпіонаті Ліги Європи після програшної гри з Футбольною командою «Олімпік», м. Леон, Франція.

Проте об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Враховуючи положення зазначених вище норм закону, об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що при укладенні кредитного договору позивач за зустрічним позовом як позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у визначені в договорі строки. При цьому погодив умови кредитного договору, за якими Банк в односторонньому порядку має право вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором, а також, зокрема, у разі банкрутства Позичальника, погодив умови договору щодо відповідальності за невиконання передбачених договором зобов`язань. Отже, погодивши ці умови договору, підписавши кредитний договір на цих умовах, позивач за зустрічним позовом прийняв на себе в тому числі комерційний ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків.

Укладаючи кредитний договір на цих умовах, позивач за зустрічним позовом шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання умов кредитного договору.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовного національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору не є істотною зміною обставин у розумінні частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставами для зміни кредитного договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування статті 652 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 04.04.2018 у справі № 910/4590/17.

Крім того, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, обставини, на які посилався позивач за зустрічним позовом, мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін кредитного договору та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише Позичальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені позивачем за зустрічним позовом обставини не є підставами для внесення змін до кредитного договору №14-В/11/44/ЮО, позивач за зустрічним позовом не довів наявності одночасно усіх чотирьох умови для зміни спірного кредитного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а також не довів наявності виняткових випадків, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, за яких можлива зміна умов договору за рішенням суду.

З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду у цій справі в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог слід залишити без змін як такі, що ухвалені з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити судове рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 311 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги у цій справі) підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на те, що висновки судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості по кредиту в іноземній валюті з одночасним визначенням боргу в еквіваленті у гривні зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та не відповідають висновками Верховного Суду, про що було зазначено у підпункті 9.1. пункту 9 цієї постанови, мотивувальна та резолютивна частини оскаржуваних рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту підлягають зміні, а саме: мотивувальна частина оскаржуваних судових рішень у цій частині підлягає викладенню в редакції цієї постанови, а резолютивна частина оскаржуваних рішень в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по кредиту в іноземній валюті з одночасним визначенням боргу в еквіваленті у гривні підлягає зміні з викладенням в іншій редакції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги у цій справі) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 підлягають скасуванню в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на дату подання касаційної скарги у цій справі) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що оскаржувані рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011 ухвалені з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права об`єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень у цій справі у зазначеній частині.

11. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій при розподілі судових витрат стягнули з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позову однією загальною сумою щодо усіх позовних вимог без її поділу на окремі суми щодо кожної позовної вимоги (пропорційно розміру заявлених позовних вимог).

Враховуючи те, що мотивувальна та резолютивна частини рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у цій справі в частині позовних вимог про стягнення 36 773 937,32 доларів США заборгованості за кредитною лінією підлягають зміні, зазначені судові рішення в частині стягнення судового збору, сплаченого за подання цієї позовної вимоги також підлягають зміні шляхом визначення суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача за подання цієї позовної вимоги (пропорційно розміру заявлених позовних вимог, виходячи із суми судового збору, сплаченої при поданні позовної заяви).

Разом з цим Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для здійснення розподілу судового збору щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за кредитною лінією, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, оскільки фактично оскаржувані судові рішення в частині задоволеної суми заборгованості за кредитною лінією залишаються без змін.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати заборгованості за кредитною лінією та пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією підлягають скасуванню, то оскаржувані судові рішення в частині стягнення 34 683,90 грн судового збору, сплаченого за подання позову (пропорційно розміру зазначених позовних вимог) підлягають скасуванню, а справа у цій частині позовних вимог передається на новий розгляд до місцевого господарського суду. Розподіл судових витрат у справі щодо цих позовних вимог, у тому числі і судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає без змін оскаржувані судові рішення в частині зустрічних позовних вимог, а касаційну скаргу в цій частині - без задоволення, судовий збір у розмірі 2 436,00 грн, сплачений за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальні частини рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення 36 773 937,32 доларів США заборгованості за кредитною лінією шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.

3. Змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016, залишену без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018, у справі № 916/4693/15 в частині задоволення позову про стягнення 36 773 937,32 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення становило 951 613,775 грн, та викласти її у наступній редакції:

«Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Футбольний клуб «Чорноморець» (55039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12 А, ідентифікаційний код 22449841) на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 36 773 937,32 доларів США (Тридцять шість мільйонів сімсот сімдесят три тисячі дев`ятсот тридцять сім доларів США 32 центи) заборгованості за кредитом, 148 016,10 грн (Сто сорок вісім тисяч шістнадцять гривен 10 копійок) судового збору.».

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Одеської області.

5. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 скасувати в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією та стягнення 34 683,90 грн судового збору.

6. Справу № 916/4693/15 в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитною лінією, пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

7. У решті рішення Господарського суду Одеської області від 09.02.2016 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 у справі № 916/4693/15 залишити без змін.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді І. Булгакова

Т. Дроботової

Л. Катеринчук

Б. Львов

К. Пільков

І. Ткач