Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/859/20

Провадження № 2/321/366/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2020 смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кравченко Н.О.,

за участю: секретаря судового засідання Цаплі Г.В.,

позивача ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4 ,

третьої особи приватного нотаріуса Ворожбянової Л.М.,

розглянувши в судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Плодородненська сільська рада Михайлівського району Запорізької області, приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Ворожбянова Людмила Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Плодородненська сільська рада Михайлівського району Запорізької області, приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Ворожбянова Людмила Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай), обґрунтовуючи свої вимоги наступним. Позивач зазначає, що на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) вона була власницею земельної частки (пай), яка перебувала у колективній власності КСП «Плодородіє», розміром 5,81 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №783. 21.04.2000 року між нею та ТОВ «Адекс», головою якого є ОСОБА_3 , був укладений договір оренди за № 9. На початку грудня 2000 року до неї звернувся ОСОБА_3 та запропонував виготовити на її ім`я Державний акт на право приватної власності на землю із виділенням земельної ділянки в натурі (на місцевості) за свої власні кошти. 26 грудня 2000 року ОСОБА_3 повідомив, що для укладення такої угоди, а саме для виділення права на земельну частку (пай) в натурі та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку, необхідно проїхати до нотаріуса та підписати з ним певні документи, щоб у подальшому він зміг оформити документи. Після чого вона передала ОСОБА_3 оригінал сертифікату на право на земельну частку ( пай).

Після зазначеного позивач виїхала за межі Запорізької області. В 2016 році у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем позивач звернулася до ОСОБА_3 з вимогою про виплату орендної плати за період с 2000 року по 2016 рік, але відповідач надав лише 500 гривень та запевнив, що в найближчий час розрахується.

Після повторного звернення в 2017 році щодо сплати орендної плати та повернення державного акту або сертифікату на земельну ділянку(пай), позивачу було відмовлено, так як вона не власник даної земельної ділянки.

Позивач зазначає, що на початку 2018 року вона дізналася, що на її земельну ділянку існує договір дарування, укладений 26.12.2000 року з ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Ворожбяновою Л.М.

Вважає, що вказаний договір дарування на земельну ділянку був укладений без її згоди шляхом обману та зловживання її довірою, так як вона не мала жодних намірів відчувати право на земельну частку (пай). Вказаний договір дарування був укладений внаслідок уведення в оману, позивач була впевнена, що укладення такої угоди необхідно для виділення права на земельну частку (пай) в натурі та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку. Крім того, зазначає, що дана угода була укладена всупереч чинним на той час вимогам закону, зокрема положенням ч. 10, 3 ст. 5 ЗК України (в редакції 1990 року), які визначали, що розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників, а право на земельну частку (пай) може бути передане винятково на умовах спадкування. Тому, вказана земельна частка (пай) не виділялася в натурі і залишалася перебувати у колективній власності КСП «Плодородіє», відповідно до припису ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Позивач, укладаючи договір дарування діяла свідомо та добровільно, не могла не розуміти сутності дій, які нею вчиняються. Договір дарування укладався в присутності приватного нотаріуса, який роз`яснив позивачу як стороні угоди всі правові наслідки його вчинення. Той факт, що зі спливом 19 років після укладення договору позивач змінила свою позицію щодо укладеного договору, не є підставою для визнання його недійсним. Зазначає, що укладення договору дарування права на земельну частку (пай) на той час не суперечило вимогам законодавства. У зв`язку з викладеним, вимоги ОСОБА_1 , є повністю необґрунтованими та безпідставними. Також, відповідачем зазначено про необхідність застосування строків позовної давності.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Клопотань про розгляд справи в порядку загального порядку до суду не надходило.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених в позовній заяві, та просили його задовольнити. Позивач пояснювала, що не знала, який документ підписувала у приватного нотаріуса, підпис у договорі дарування визнала, клопотання про призначення експертизи щодо належності підпису в судовому засіданні не подано. Також, з приводу наданого приватним нотаріусом документу-заяви на укладення договору дарування від 26.12.2000 року, долученого до матеріалів цивільної справи, пояснила, що дійсно його писала, але під диктування і зміст цієї заяви не розуміла. Гроші у сумі 54500 гривень від ОСОБА_3 не отримувала, її будинок придбаний за кошти чоловіка. Також позивач пояснила, що орендну плату з 2000 року вона не отримувала. До 2016 року орендної плати позивач від відповідача не вимагала, причину пояснити не змогла.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві, просили залишити позов без задоволення. В судовому засіданні відповідач пояснив, що суму в розмірі 54500 гривень ОСОБА_1 не виплачував, а у відповіді, наданої Голові Михайлівської районної державної адміністрації від 07.02.2018 року працівники ТОВ «Алекс» зробили помилку. Представник відповідача також пояснив, що раніше , у квітні 2000 року між даними сторонами було укладено договір оренди спірного земельної ділянки у простій письмовій формі за що відповідачка отримувала орендну плату, в подальшому 26.12.2000 року після укладення договору дарування, договір оренди землі втратив чинність у зв`язку зі зміною власника.

Третя особа приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Ворожбянова Людмила Миколаївна в судовому засіданні пояснила, що під час укладання спірного договору дарування позивачу було роз`яснено наслідки угоди. На підтвердження вказаної обставини суду надано заяву ОСОБА_5 від 26.12.2000 року, згідно якої позивач підтверджує, що договір дарування права на земельну частку (пай) не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Заява складена власноруч позивачем. Також пояснила, що на той час нотаріального посвідчення договорів оренди чинним законодавством не вимагалося.

Представник третьої особи, Плодородненська сільська рада Михайлівського району Запорізької області, в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без участі представника сільської ради, на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, третьої особи, вивчивши доводи позовної заяви та відзиви відповідача, дослідивши письмові докази, що маються у справі, суд дійшов такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_5 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ЗП № 0094367, виданого Михайлівською районною державною адміністрацією Запорізької області 05 лютого 1997 року та зареєстрованого за № 783, володіла правом на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності КСП «Плодородіє» Михайлівського району Запорізької області, розміром 5,81 в умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с. 11, 55).

Згідно договору оренди земельної частки (пай) від 10 квітня 2000 року ОСОБА_6 та підприємство «Алекс» в особі директора Кашлякової Лариси Володимирівни уклали договір оренди права на земельну частку (пай) згідно сертифікату серії ЗП № 0094367 площею в умовних кадастрових гектарах 5,81 га, договір укладено на 10 років (а.с. 12, 51-53).

Відповідно до договору дарування від 26.12.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбяновою Л.М., зареєстровано в реєстрі за № 5338 (а.с.8). Сторони підписали дану угоду.

До сертифікату серії ЗП № 0094367 внесено зміни про передачу права власності на земельну частку (пай) ОСОБА_3 згідно договору дарування права на земельну частку (пай) АВЕ № 5338 від 26.12.2000 року, про що 24.10.2001 року внесено запис до книги реєстрації сертифікатів. На підтвердження вказаної обставини представником відповідача надано копію сертифікату та книги реєстрації (а.с. 11, 56-63).

Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, цей Кодекс набирає чинності з 01 січня 2004 року.Цивільний кодексУкраїни застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, до них застосовуються положення Цивільного кодексуУкраїнської РСР в редакції 1963 року.

Частиною першою статті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст.ст.227,243,244ЦК Української РСРза договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.

Згідно вимог ст.57ЦК Української РСРугода, укладена внаслідок обману, насильства ,погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Нормистатті 230 ЦК Українине застосовуються щодо односторонніх правочинів.

В силу вимог ч. 3 ст.12та ч. 1,6 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом у 2020 році, через дев`ятнадцять років після його укладення, позивачка вказувала підставою недійсності оспорюваного правочину, що він був укладений через уведення її в оману обдаровуваним, який, буцімто, запевняв її, що укладення такої угоди необхідно для виділення права на земельну частку (пай) в натурі та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку. Тобто, на її думку відповідач умисно ввів її в оману стосовно дійсної природи даної угоди, а саме приховав, що насправді за цим договором належне їй право на земельну частку невідворотно вибуде з її власності.

Проте, вказані позовні вимоги в порушення статтей12,81 ЦПК Українипозивачкою не доведені належними та допустимими доказами, як не надано й доказів того, що між сторонами оспорюваного правочину виникли правовідносини іншого характеру. Натомість суду надано письмовий доказ обізнаності позивача щодо правочину, що укладався 26.12.2000 року у вигляді письмової заяви ОСОБА_1 , виготовленої власноруч позивачем, з проханням укласти саме договір дарування на ім`я нотаріуса, що повністю спростовує зазначені у позові підстави щодо необізнаності при підписанні оспорюваного договору дарування від 26.12.2000 року. Та, як вбачається з обставин справи, дії позивача не отримання протягом 16 років орендної плати (до звернення у зв`язку із скрутним матеріальним становищем ) відповідають діям, які настають після укладення саме договору дарування, а не договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 1ст. 48 ЦК Української РСРнедійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Позивачка, окрім вказаних вище обставин, в обґрунтування недійсності спірної угоди, вказала, що така, під час її укладення, суперечила вимогам чинного на той час закону. Зокрема положеннямст. 5 ЗК України(в редакції 1990 року), які визначали, що розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників, а право на земельну частку (пай) може бути передане винятково на умовах спадкування.

Однак, такі доводи позивача ґрунтуються на невірному та не повному розумінні положень чинного на час виникнення спірних відносин земельного законодавства.

Так, згідно з Законом України "Про внесення доповнення до Конституції України від 21.05.1993 року були доповненні повноваження Президента України, визначені Конституцією України, згідно яких Президент України виносить укази з питань економічної реформи, не врегульованих законами України, які діють до прийняття відповідних законів".

Тому, на виконання вищевказаної норми згаданого Закону та Конституції України Президентом був виданий Указ №666/94 від 10.11.1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», де в п. 3 було установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування застави. (Даний указ втратив чинність лише 20.07.2007 року).

Відповідно до ст.6ЗК України (в редакції що діяла на момент виникнення правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки у разі: купівлі-продажу, дарування та обміну.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Державного комітету України по земельних ресурсах №14/5/48 від 06.06.1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1996 року за №324/1349 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №84/5/232 від 08.08.2005 року) - громадяни мають право продавати або іншими способами відчужувати (заповідати, дарувати, обмінювати) без зміни цільового призначення земельні ділянки, а також право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом (п.2.2); договір відчуження земельної ділянки посвідчується в нотаріальному порядку (п.2.3.).

Крім того, як вбачається зі змісту самого сертифікату про право ОСОБА_7 на земельну частку (пай), серії ЗП № 0094367 від 05 лютого 1997 року, право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

За таких обставин, коли ОСОБА_3 прийняв у дар дану земельну частку (пай), а ОСОБА_5 передала її у дар безоплатно, то на підставі ст.ст.243,244ЦК УРСР (в ред.1963 р.), які діяли на час домовленостей і існуючих правовідносин між сторонами, відбулося повне виконання договору дарування право на земельну частку (пай) на підставі відповідного сертифікату.

З огляду на наведене правових підстав для задоволення позову не має, тому у його задоволенні належить відмовити.

Питання що наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності, на чому наполягали відповідач та його представник, судом не вирішувалося, оскільки розгляд заяв про застосування наслідків спливу строку позовної давності має місце лише тоді коли позовні вимоги обґрунтовані.

В силуст. 141 ЦПК Українисудові витрати, понесені позивачкою у зв`язку з розглядом справи, суд відносить на її рахунок.

Керуючись ст. ст.258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , треті особи: Плодородненська сільська рада Михайлівського району Запорізької області, код ЄДРПОУ 04252486, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, с. Плодородне, вул. Миру, 11, приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області Ворожбянова Людмила Миколаївна, місцезнаходження: Запорізька область, Михайлівський район, смт Михайлівка, вул. Шкільна, 114А, 12, про визнання недійсним договору дарування права на земельну частку (пай) відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 01 жовтня 2020 року .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Михайлівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області Н.О. Кравченко