ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 280/676/19

адміністративне провадження № К/9901/32141/19

№ К/9901/32468/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Апеляційного суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (суддя - Прасов О.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді: Білак С.В., Малиш Н.І.) у справі № 280/676/19 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

- визнати протиправними дії Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач 1) в частині визначення розміру надбавки за вислугу років у період роботи з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно (спірні періоди) у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи та бездіяльність, що полягала у непроведенні нарахування та виплати надбавки за вислугу років до заробітної плати за вказані періоди відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2862-XII) ;

- зобов`язати Апеляційний суд Запорізької області перерахувати та виплатити (з урахуванням різниці виплаченої суми) надбавку за вислугу років за спірні періоди у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 44 Закону № 2862-XII, відповідних відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням окладу, доплати за кваліфікаційні класи, премій усіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи, додаткового посадового окладу до щорічної відпуски, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, інших нарахувань, індексації доходу та компенсації втрати частини доходів;

- зобов`язати Апеляційний суд Запорізької області нарахувати та виплатити за спірні періоди роботи заробітну плату за час відпуски, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за вислугу років за спірні періоди з урахуванням компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України, відповідач 2) здійснити фінансування Апеляційного суду Запорізької області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів коштів, для проведення позивачу недоплачених виплат.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач 1 протиправно нараховував та виплачував позивачці надбавку за вислугу років до заробітної плати за спірний період, виходячи з розміру посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а не із загальної суми щомісячного заробітку, з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, як це передбачено приписами, чинної на час виникнення спірних правовідносин, частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XI.

У зв`язку з недоплатою надбавки за вислугу років відповідач невірно розрахував позивачу також заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за такий період, адже розмір вказаних виплат залежить від середньомісячного заробітку.

При цьому, позивачка наголошує, що нарахування та виплати сум недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період роботи за вказані періоди підлягають індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з виплатою компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідачі позов не визнали, зазначаючи, що заробітна плата позивачці за спірні періоди нараховувалась та виплачувалась у належному розмірі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки загальна сума щомісячного заробітку судді відповідно до статті 44 Закону № 2862-XII має визначатись зі складових його заробітної плати, до яких входять посадовий оклад, премії, доплати за кваліфікаційні класи, надбавки за вислугу років та інші надбавки, то відповідач протиправно у періоди роботи з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно не здійснював нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років до заробітної плати у вказаному в частині четвертій статті 44 Закону № 2862-XII розмірі. Водночас суд зазначив, що з урахуванням донарахованої надбавки позивачу має бути перераховано заробітну плату за час відпуски, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, оскільки вони входять до складових заробітної плати суддів. Суд вказав, що до таких виплат застосовуються положення Законів України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані.

Апеляційний суд погодився з таким висновком Запорізького окружного адміністративного суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи

На рішення судів першої та апеляційної інстанції надійшли касаційні скарги відповідачів у яких, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржники просять скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Обґрунтування скаржників, покладені в основу касаційних скарг, полягають у тому, що нарахування та виплата заробітної плати, зокрема, надбавки за вислугу років у спірний період, здійснювалось відповідно до норм діючого на той час законодавства та в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на відповідний рік. Так підставою, для неврахування позивачу, при розрахунку суми надбавки за вислугу років, загальної суми щомісячного заробітку (з урахуванням інших виплат та надбавок), слугувала та обставина, що чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство України, не містило визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку». Відповідач 1 звертає увагу, що у період з 01 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року позивачу нараховано та сплачено надбавку за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, надбавки за інтенсивність, надбавки за розширену зону обслуговування, надбавки за високі досягнення, надбавки за складність, без врахування премій та інших доплат які відносяться до разового характеру та були нараховані в межах кошторисних призначень з фонду економії оплати праці. Відтак відповідач 1 вважає, що висновок судів про здійснення за вказаний період позивачу виплати заробітної плати не у повному обсязі не відповідає дійсним обставинам справи. Скаржники вказують, що заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не були визначені у частині перші статті 44 Закону № 2862-XII як складові заробітної плати судді, а тому не підлягають перерахунку. На думку відповідачів, судом першої інстанції неправильно розтлумачено Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки всупереч статті 3 цього Закону позивачем заявлено вимоги про нарахування компенсації щодо оспореної заробітної плати, а не нарахованої.

Відповідач 1 також відзначив, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії справ незначної складності та розглянув її у порядку спрощеного позовного провадження, чим порушив норми процесуального справа, зокрема, частину третю, пункт 1 частини шостої статті 12 та статтю 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). На вказані порушення суд апеляційної інстанції увагу не звернув.

Крім того, Апеляційний суд Запорізької області наголошував на порушені позивачкою місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України з указаним позовом, пов`язаним з проходженням позивачем публічної служби.

Від позивача надійшов відзив (заперечення) на касаційну скаргу відповідача 1, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін ухвалені у цій справі рішення.

Рух касаційної скарги

Не погоджуючись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачі звернулися до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами.

Ухвалами Верховного Суду від 22 листопада та від 17 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Апеляційного суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України. У задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про зупинення виконання оскаржуваних рішень - відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 30 вересня 2020 року відповідно до статті 343 КАС України.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 в період з 02 листопада 1998 року по 20 вересня 2016 року працювала на посаді судді Запорізького обласного суду, Апеляційного суду Запорізької області.

Наказом Апеляційного суду Запорізької від 05 травня 2006 року № 57-к «Про підвищення надбавки за вислугу років судді ОСОБА_1 » відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», статті 113 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» судді апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_1 з 14 травня 2006 року встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас (стаж, що дає право на одержання надбавки, становить 20 років).

Наказом Апеляційного суду Запорізької від 11 травня 2011 року № 80-к «Про підвищення надбавки за вислугу років судді ОСОБА_1 » відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів», постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» судді апеляційного суду Запорізької області ОСОБА_1 з 15 травня 2011 року встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас (стаж роботи, що дає право на одержання надбавки, становить 25 років).

Складовими заробітної плати ОСОБА_1 в спірних періодах були: посадовий оклад, доплата за кваліфікаційний клас, відсоткова надбавка за вислугу років, премії, надбавка за виконання особливо важливої роботи.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірними у цій справі є питання: правильності визначення розміру надбавки за вислугу років за період роботи позивача з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно, а саме: у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а не у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку; наявності правових підстав для здійснення перерахунку інших виплат, розрахунковою величиною у яких застосовується, зокрема, така надбавка за вислугу років.

За приписами частин першої, четвертої статті 44 Закону № 2862-XII заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Статтею 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV установлено, що у 2006 році суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах, передбачених частиною четвертою статті 44 Закону України «Про статус суддів», від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Неконституційним Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» в частині виплати суддям щомісячної надбавки за вислугу років не визнавався, а тому у 2006 році щомісячна надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

З 01 січня 2007 року вище вказана надбавка мала нараховуватися знову відповідно до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII (від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи).

Положеннями підпункту «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VІ змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, проте не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2008 року № 19, якою затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865, зазначену постанову доповнено пунктом 2-2 такого змісту: «Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п`ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення підпункту «б» підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На підставі викладеного, суди дійшли правомірного висновку про те, що з 01 січня по 31 грудня 2006 року (під час дії статті 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік») та з 01 січня по 22 травня 2008 року (з дати набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до винесення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а у спірних періодах з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року включно надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Отже, зважаючи, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідачем для обчислення позивачу надбавки за вислугу років застосовувався посадовий оклад з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а не загальна сума щомісячного заробітку, то позивач має право на здійснення перерахунку надбавки за вислугу років в розмірі, визначеному частиною четвертою статті 44 Закону № 2862-XII, а саме з урахуванням загальної суми щомісячного заробітку - окладу, доплати за кваліфікаційний клас, премій всіх видів, надбавки за виконання особливо важливої роботи.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірні періоди заробітну плату за час відпустки, допомогу по тимчасовій непрацездатності та матеріальні допомоги на вирішення соціально-побутових питань слідує перерахувати із врахуванням донарахованої надбавки за вислугу років, оскільки, у разі встановлення судом наявності підстав для здійснення перерахунку сум, які входять до складових заробітної плати, перерахунку підлягають також суми, які були обраховані на основі таких складових.

Такі виплати як заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати судді.

Вказане, окрім спеціальних норм, слідує також із рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у якому зазначено, що під заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Вищезазначене спростовує доводи відповідача 1 про те, що заробітна плата за час відпустки, допомога по тимчасовій непрацездатності та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не підлягають перерахунку, оскільки вони не входять до складових заробітної плати суддів та не були визначені у частині першій статті 44 Закону України «Про статус суддів» як складові заробітної плати судді.

Безпідставними є доводи відповідача 1 про те, що у деякі періоди позивачці було нараховано та сплачено надбавку за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавок (за кваліфікаційний клас, за інтенсивність, за розширену зону, за високі досягнення, за складність), окрім премій та інших доплат, що виключає можливість здійснення належного перерахунку позивачці, виходячи з наступного.

Предметом позову є перерахунок складових заробітної плати, відтак перерахунку підлягають виплати нараховані та одержані позивачкою, а тому саме відповідач має перераховувати конкретні складові заробітної плати, які нараховувалися та одержувалися саме позивачкою.

У касаційній скарзі відповідач 1 посилається на те, що підставою для неврахування ОСОБА_1 при розрахунку суми надбавки за вислугу років загальної суми щомісячного заробітку (з урахуванням інших виплат та надбавок) слугувала та обставина, що чинне на момент виникнення спірних відносин законодавство України не містило визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку».

Разом з тим, посилання відповідача на відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «загальна сума щомісячного заробітку» не може бути підставою для не врахування при визначенні суми надбавки за вислугу років інших виплат та надбавок, зокрема, щомісячних премій, премій до свят та інших надбавок, оскільки стаття 44 Закону №2862-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити на суму недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період роботи з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно індексацію відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1 Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 4 Закон України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Водночас, статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер (пункт 2 Порядку № 1078).

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (пункт 1-1 Порядку № 1078).

Відповідно до пункт 5 Порядку № 1078 у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Приписами статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цього Закону.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України, і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (стаття 7 цього Закону).

Відповідно до статті 38 Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно із статтею 34 Закон України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Пунктами 2, 3 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 (далі - Положення) унормовано, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток.

Сума компенсації обчислюється у спосіб множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Пунктами 2, 7 цього Порядку означено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки. Нарахування виплат за час щорічної відпустки провадиться за допомогою ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців на відповідну кількість календарних днів року. Одержаний результат, перемножується на число календарних днів відпустки.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 Суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Також працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Колегія суддів звертає увагу, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати на суму недоплаченої надбавки за вислугу років та недоплачених сум заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за спірний період роботи відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Апеляційного суду Запорізької області (з єдиного рахунку Державного бюджету України передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів), коштів для проведення позивачу оспорюваних виплат, оскільки ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи.

Суд критично оцінює доводи відповідача 1 про необхідність скасування вказаного рішення у зв`язку із порушенням норм процесуального права при ухваленні цього рішення (розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження), оскільки відповідно до частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

До того ж, за правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас, розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження не вплинув на повноту встановлення фактичних обставин справи, всебічність її розгляду, а також зібрання та дослідження необхідних доказів.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Сукупність установлених у цій справі обставин та їх правове регулювання вказують на правильність висновків суду першої та апеляційної інстанції про протиправність дій відповідачів щодо розрахунку заробітної плати ОСОБА_1 як судді апеляційного суду Запорізької області у період роботи з 15 травня 2001 року по 31 грудня 2005 року включно, з 01 січня по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року включно.

Верховний Суд вважає необґрунтованою позицію відповідача 1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду передбаченого вимогами частини п`ятої статті 122 КАС України, оскільки позовні вимоги позивача стосуються стягнення належної йому заробітної плати та надбавки за вислугу років які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оцінюючи доводи касаційних скарг Апеляційного суду Запорізької області та ДСА України, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення судових рішень, та їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, у касаційній скарзі не наведено.

У контексті оцінки доводів касаційних скарг Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Апеляційного суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 280/676/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова