ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2185/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,

за участю представників:

від позивача: Коновалов Д.О. - довіреність,

від відповідача: Радолов В.С. - довіреність,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2185/20

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (пр-т Перемоги, № 14, м. Київ, 01135) в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (вул. Набережна Лукі Капікраяна, № 4, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600)

до відповідача: Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (вул. Портова, № 7, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600)

про стягнення 3 137,85 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

27.07.2020 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» про стягнення 3 137,85 грн.

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р. щодо відповідних портових зборів.

Так, позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про морські порти України» (далі - Закон) та Порядку справляння та розміри ставок портових зборів в морських портах України, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 (далі - Порядок), позивача визначено суб`єктом, уповноваженим на справляння портових зборів з суден в морських портах України.

Для додаткового врегулювання відповідних правовідносин між сторонами 22.12.2018 року, шляхом заповнення декларації про приєднання до Договору №367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України (надалі - Договір), розміщеної на офіційному веб-сайті державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за адресою http://uspa.gov.ua/morski-agenti/dogovir-priednannуа, державне підприємство «Ізмаїльський морський торговельний порт» приєдналось до умов зазначеного Договору (декларація №229).

Крім того, позивач вказує, що 21.11.2005р. несамохідна нафтоналивна баржа ІР-Т-210, що належить ДП «ІЗМ МТП», прибула до порту Ізмаїл за т/х «Нистру» з порту Галац та обліковувалась на балансі відповідача, проте в подальшому, відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України № 533 від 09.07.2019р., підлягала списанню шляхом розбирання на металобрухт.

За твердженням позивача, 02.04.2020р. баржа як судно припинила своє існування та покинула акваторію порту у вигляді брухту металу за результатами її розбирання відповідачем власними силами та перевантаження через причал № 25 на територію порту, що підтверджується листом ДП «ІЗМ МТП» №35/01-07/203-20 від 17.03.2020р., актом переміщення ТМЦ (вантажу) в межах порту з використанням об`єктів ДП «АМПУ» від 02.04.2020 року та оплатою 30.04.2020р. рахунку №1274/01 від 15.04.2020р., виставленого позивачем за надання послуги із забезпечення відповідачу доступу як портовому оператору до причалу № 25 ВПК-3.

Тому, на думку позивача, враховуючи факт прибуття судна в порт у 2005 р. та його вибуття у зазначений спосіб, а отже фактичне переміщення в цей період акваторією порту з використанням відповідних гідротехнічних споруд, у позивача виникли підстави для нарахування відповідних портових зборів, в силу приписів Закону та Порядку.

Отже, позивачем було нараховано обов`язкові портові збори по вищезазначеній баржі (корабельний збір на вхід та адміністративний збір) та виставлено рахунок №1204/08 від 03.04.2020р., який надано з листом №680/14-02-02/Вих/14 від 10.04.2020р.

Позивач вказує, що відповідно до листа №35/01-07/303-20 від 22.04.2020 рахунок було повернуто без оплати та зазначено, що баржа не виходила з акваторії порту Ізмаїл та не здійснювала оформлення відходу за межі акваторії. Вказаний рахунок позивачем було направлено повторно із додатковими роз`ясненнями позиції позивача.

Додатково позивач звернув увагу, що рахунок № 1204/08 від 03.04.2020р. було виставлено щодо корабельного збору на вхід та адміністративного збору. Наразі, вимога позивача на оплату заборгованості відповідачем не сплачена, тому адміністрація здійснила розрахунок пені, відсотки річних за неправомірне користування коштами та інфляційні нарахування.

10.08.2020 року до суду від ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №21164/20), де відповідач зазначає, що нарахування вказаних портових зборів в квітні 2020 року є протиправним, тому вказана заборгованість не може існувати за визначенням.

Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач вказує, що позивач вимагає стягнення корабельного та адміністративного зборів на умовах та порядку передбаченими Договором № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р. про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, до якого ДП «ІЗМ МТП» приєдналось декларацією від 13.02.2019 № 229 про приєднання до договору та нормативно-правовими актами України, зокрема Законом України «Про морські порти України», а також Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 «Про портові збори», яким затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів.

Проте, відповідно до розділу 8 Договору № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р. він набуває чинності з моменту реєстрації Адміністрацією оригіналу декларації про приєднання, але в будь-якому разі не раніше 01.01.2019р. та діє до 30.06.2019р., і далі продовжує дію на кожний рік, якщо у передбачений термін жодна із сторін не повідомила іншу про припинення його дії.

Отже, позивач вимагає сплати зборів за приход баржі в порт Ізмаїл 21 листопада 2005 року, але обґрунтовує свої вимоги умовами Договору 2018 року та нормативним регулюванням, яке набрало чинності в 2013 році, що, на думку відповідача, є неприпустимим, оскільки ані договір ані нормативно-правові акти не мають зворотної сили і не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

Водночас, відповідач зазначає, що згідно із ЗУ «Про морські порти України», розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту», наказу Мінінфраструктури від 19.03.2013 № 163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України» було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, в тому числі Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них згідно розподільчих балансів та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство «Адміністрація морських портів України»

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру державне підприємство «Адміністрація морських портів України» зареєстроване 27.05.2013 року. Також, відповідно до даних реєстру ДП «АМПУ», в обсязі відповідних повноважень, є правонаступником в тому числі ДП «ІЗМ МТП».

Отже, як стверджує відповідач, на момент останнього заходу судна в порт у листопаді 2005 року ІФ ДП «АМПУ» ще не існувало як суб`єкта права, а правовідносини щодо справляння портових зборів в порту Ізмаїл, на підставі діючого у той час законодавства, належали ДП «ІЗМ МТП».

Вищевказане, на думку відповідача, свідчить про відсутність будь-якої можливості у ІФ ДП «АМПУ» законно вимагати від ДП «ІЗМ МТП» виплат за правовідносинами, які існували до його створення та позивач не надав жодного належного підтвердження отримання від ДП «ІЗМ МТП» права вимоги оплати портових зборів, в тому числі з самого ДП «ІЗМ МТП» за правовідносинами 2005 року.

02.09.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 22999/20), в якій позивач не погоджується в викладеними відповідачем обставинами в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та неправомірними.

Позивач вказує, що заперечення відповідача обґрунтовані неможливістю застосування до правовідносин, щодо яких виник спір, положень Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури України від 27.05.2013р. № 316, укладеного між сторонами договору № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р. та неправоздатність позивача стосовно цих правовідносин.

При цьому, позивач зазначає, що спірні правовідносини врегульовувались Положенням про портові збори, що було затверджено постановою КМУ від 12.10.2000р. № 1544 та втратило чинність згідно постанови КМУ № 407 від 06.06.2013р. у зв`язку з набранням чинності ЗУ «Про морські порти України».

Проте, на думку позивача, за змістом правовідносин що регулюються порядком справляння, розмірами ставок портових зборів, в т.ч. щодо конкретних обставин спірних правовідносин, Положення, що скасовувалось, та Порядок, що вступив в силу, є ідентичними. Тобто, фактично відбулась технічна заміна нормативно-правового акту, що регулює відповідні правовідносини у зв`язку з реформуванням галузі державної економіки та перерозподілом функцій (повноважень) органів державної влади.

На переконання позивача, залишається не вирішеним питання про дію нормативно-правового акту у часі у тому випадку, якщо правовідносини розпочалися до набрання чинності актом, а закінчилися під час дії (набрання чинності) новоприйнятим нормативно-правовим актом, який по-іншому регулює такі правовідносини, а також, якщо правовідносини виникли під час дії нормативно-правового акту, але закінчилися після того, як відповідний акт втратив чинність.

Таким чином, позивач вважає, враховуючи фактичні обставини справи, певну колізію, тривалість відносин у часі та суспільний інтерес в питанні справляння портових зборів, за можливе застосувати норми Порядку до спірних правовідносин.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020р. позовна заява вх.№2257/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

30.07.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву /вх.№2257/20/ до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2185/20. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "18" серпня 2020 р. о 12:00 год.

Запропоновано відповідачу надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, в строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України.

17.08.2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи у зв`язку із потребою в ознайомленні з відзивом на позов відповідача та належною підготовкою відповіді на відзив.

18.08.2020 року в судовому засіданні оголошено протокольно перерву до 08.09.2020р., про дату, час та місце проведення судового засідання Ізмаїльську філію державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) повідомлено ухвалою суду від 18.08.2020р. в порядку ст. 120 ГПК України.

08.09.2020 року в судовому засіданні судом задоволено усне клопотання представника відповідача та оголошено протокольно перерву до 24.09.2020р.

В судовому засіданні 24.09.2020 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

24.09.2020 року судом було постановлено вступну та резолютивну частини рішення в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

03.12.2018 року між ДП АМПУ (надалі Адміністрація) та Морським агентом, який діє від імені судновласника та за його рахунок, приєднався до цього договору шляхом надання Адміністрації Декларації про приєднання до договору (надалі Морський агент) був укладений договір № 367-П-АМПУ-18, відповідно до п.1.1. якого він є договором приєднання в розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), який встановлює рівні умови для всіх суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у морських портах України, та може бути укладений лише шляхом приєднання Морського агента до всіх його умов в цілому шляхом надання Адміністрації Декларації про приєднання до Договору (Додаток № 1 до цього Договору), розміщеної на офіційному веб-сайті Адміністрації за адресою http://uspa.gov.ua/morski-agenti/dogovir-priednannya, в порядку передбаченому цим Договором.

Відповідно до п.1.3. цього договору при його виконанні Сторони керуються та зобов`язані виконувати вимоги чинного законодавства України, Правил, режимних та розпорядчих документів Адміністрації, в тому числі, Положення, які діють у відповідному морському порту.

У відповідності до п.2.1. він врегульовує взаємовідносини Адміністрації та Морського агента під час агентування суден у морських портах, зокрема, щодо порядку нарахування та оплати за заявками Морського агента портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (робіт), що надаються у морських портах України, перелік яких розміщений на веб-сайті Адміністрації за адресою http://uspa.gov.ua/morski-agenti/perelik-poslug-shcho-nadayutsya-u-morskikh-portakh-ukrajini (надалі - Послуги).

Згідно п.3.1. договору до обов`язків адміністрації віднесено, зокрема: надавати Морському агенту рахунки (в тому числі, попередні рахунки по портовим зборам) після отримання від Морського агента заявки на надання послуг, до якої додаються інформація про основні розміри судна та інші необхідні документи щодо надання послуг. Попередні рахунки на оплату портових зборів виставляються та надаються Адміністрацією Морському агенту не пізніше наступного робочого дня після отримання заявки від Морського агента, а остаточні рахунки по суднозаходу та наданих послугах виставляються та надаються Морському агенту не пізніше п`яти робочих днів з моменту відходу судна із морського порту або дня надання послуг (п.п.3.1.5.); адміністрація складає рахунки та акти наданих послуг, зокрема, щодо надання інформаційних послуг Морському агенту згідно з вільними цінами (тарифами) (п.п. 3.1.9.); адміністрація складає рахунки та акти наданих послуг з надання спеціалізованої послуги відповідно до чинного законодавства України (п.п.3.1.10.); адміністрація не має права перешкоджати або втручатися в діяльність Морського агента, крім випадків, передбачених чинним законодавством, а також встановлювати для них умови діяльності, що погіршують їх становище порівняно з іншими суб`єктами господарювання або порушують їхні права та законні інтереси (п.п.3.1.12.), тощо.

Нормами п.3.2. договору до прав Адміністрації, зокрема, віднесено: у разі несплати Морським агентом зборів та інших належних адміністрації платежів, остання залишає за собою право, згідно ст. 91 КТМ України, вжити усіх заходів щодо відмови капітаном порту у видачі дозволу на вихід судна з морського порту після закінчення обробки судна до моменту сплати всіх належних платежів (п.п.3.2.4.).

Пунктом 3.3. договору до обов`язків Морського агента віднесено, зокрема: Морський агент зобов`язується своєчасно здійснювати усі розрахунки з Адміністрацією за надані судну і Морському агенту послуги в порядку, визначеному цим договором, зокрема, здійснювати від імені судновласника розрахунки з Адміністрацією з портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (п.п.3.3.2.); Морський агент зобов`язаний завчасно, до складання попередніх та остаточних рахунків, проінформувати Адміністрацію про наявні підстави, що надають судну право на знижки до портових зборів та в строк не пізніше 2 робочих днів з дати виходу судна з морського порту надати документи, що підтверджують право судна на отримання знижки (п.п.3.3.28.), тощо.

За умовами п.3.4. договору Морський агент має право зокрема: своєчасно та в повному обсязі отримувати Послуги згідно з заявками та умовами цього Договору (п.п.3.4.1.); своєчасно отримувати від Адміністрації інформацію, необхідну для виконання своїх функцій (п.п.3.4.2.); отримувати від Адміністрації акти наданих послуг (виконаних робіт), рахунки з підтверджуючими документами за надані послуги (виконані роботи) (п.3.4.3.).

Умовами частини четвертої договору визначено, що ставки портових зборів визначаються відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, яким затверджено "Порядок справляння та розміри ставок портових зборів". Оплата портових зборів, що надійшли від судновласника, здійснюється Морським агентом до виходу судна з морського порту на рахунок Адміністрації у доларах США по суднам під іноземним прапором і у національної валюті по суднам під Державним Прапором України на підставі рахунків, своєчасно виставлених Адміністрацією (п.4.1.).

Відповідно до п. 4.3. договору у разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори, тарифи, сторони, під час розрахунків, застосовують зазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності таких змін та (або) доповнень.

Незнання Морським агентом нормативно-правових актів центральних органів державного управління, що регулюють тарифи на надані Адміністрацією Послуги, не звільняє Морського агента від їхнього виконання (п. 4.5.).

Пунктом 4.7. договору визначено, що оплата за Послуги, що надаються суднам під Державним Прапором України за вільними цінами (тарифами) здійснюється у національній валюті України,

Відповідно до п. 4.10. договору сторони погодили, що остаточні рахунки по суднозаходу, а також по інших Послугах, наданих Адміністрацією, оплачуються Морським агентом відповідно до затверджених вільних цін (тарифів) Адміністрації протягом 20-ти банківських днів з дати своєчасного виставлення рахунку, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Адміністрації, згідно з Актом наданих послуг, або інших документів, які підтверджують надання Послуг. Нарахування ПДВ здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.

Згідно з п. 4.12. договору рахунки на оплату послуг Адміністрації передаються Морському агенту наступним чином: направляються за адресою електронної пошти/факсом, а у випадку відсутності такої адреси в умовах Договору на дату його підписання - на адресу електронної пошти/факс, повідомлену Морським агентом за запитом Адміністрації; та/або передаються безпосередньо уповноваженому представнику Морського агента під підпис у реєстрі пред`явлених рахунків; та/або направляються Морському агенту іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур`єрською поштою тощо). Адміністрація може застосувати будь-який з описаних у цьому пункті Договору способів передачі рахунку або кілька способів. Застосування одного з описаних способів передачі рахунку визнається сторонами достатнім з боку Адміністрації для забезпечення оплати Морським агентом такого рахунку. У випадку виникнення спорів щодо одержання Морським агентом рахунку на оплату послуг, наданих адміністрацією, рахунок вважається переданим та одержаним Морським агентом у разі своєчасного виставлення його адміністрацією Морському агенту, а тягар доказування того, що рахунок не був одержаний, несе Морський агент.

Відповідно до п.4.15. договору Морський агент зобов`язаний протягом 5-ти банківських днів після отримання Акту наданих послуг, за відсутності вмотивованих заперечень, оформити та повернути Адміністрації підписаний та скріплений власною печаткою, якщо така використовується у відповідності до чинного законодавства України, належний Адміністрації примірник Акту та здійснити розрахунок згідно з умовами Договору.

У договорі сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п.5.1.) та у випадку несвоєчасної сплати послуг, Адміністрація має право вимагати від Морського агента сплати на користь Адміністрації пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення. У випадку затримання сплати рахунків в іноземній валюті більш ніж на строк, передбачений чинним законодавством України з моменту надання послуги, Адміністрація має право вимагати від Морського агента компенсації штрафних санкцій, сплачених Адміністрацією. Санкції, передбачені даним пунктом, можуть застосовуватись незалежно від інших заходів відповідальності і заходів забезпечення виконання зобов`язань, які підлягають застосуванню на підставі цього Договору або чинного законодавства (5.2.).

Відповідно до п.5.8. договору сплата стороною визначених цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої Сторони збитки, завдані порушенням Договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє| її від обов`язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі.

Сплата Стороною штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням договору, не звільняє її від обов`язку виконати цей договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено чинним законодавством України (п.5.9.).

Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що він набуває чинності з моменту реєстрації Адміністрацією оригіналу Декларації про приєднання (Додаток № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною), але в будь- якому разі не раніше 01.01.2019 та діє до 30.06.2019, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

Згідно з п.8.2. цього дія вважається продовженою на кожний рік, якщо не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до о останнього дня терміну дії договору жодна з сторін письмово не повідомила іншу сторону про припинення дії договору.

Відповідно до п.8.3. договору припинення його дії не звільняє сторони від виконання всіх існуючих на день його припинення зобов`язань та сплати штрафних санкцій, які виникли під час дії договору.

Умовами п.9.1. договору сторони погодили, що Адміністрація може змінити умови цього Договору в односторонньому порядку, повідомивши про це Морського агента не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів, шляхом публікації таких змін на офіційному веб-сайті Адміністрації. При цьому така публікація на офіційному веб-сайті Адміністрації вважається належним чином повідомленням Морського агента.

У тих випадках, коли права та обов`язки Сторін не охоплені положеннями даного Договору, застосовуються і становлять частину даного Договору норми чинного законодавства України, що регулюють діяльність сторін, і Правила (п.10.2.).

Усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України (п.10.4.).

У відповідності до ст.ст. 634, 641 Цивільного кодексу України, оприлюднення на офіційному веб-сайті Адміністрації договору з додатками 1-3, які є його невід`ємною частиною, є публічною офертою, умови якої однакові для усіх Морських агентів (п. 12.1.).

Відповідно д п.12.2. договору підтвердженням повного та безумовного акцентування публічної оферти є оформлення (підписання) Морським агентом Декларації про приєднання до Договору (Додаток № 1 до цього Договору), що свідчить про прийняття ним публічної оферти.

У відповідності до п.12.6. цей договір не потребує подальшого двостороннього підписання на вчинення інших дій та вважається укладеним з моменту отримання та реєстрації Адміністрацією двох оригінальних примірників Декларації про приєднання від Морського агенту, що свідчать про згоду дотримуватися умов Договору, без підписання письмового примірника Адміністрацією.

Морський агент дає згоду безумовно дотримуватися умов Договору та згоду отримати Послуги на встановлених Адміністрацією умовах з моменту оформлення (підписання) Морським агентом Декларації про приєднання (п.12.7.).

Акцептуючи Договір, Морський агент автоматично погоджується з повним та безумовним прийняттям ним положень Договору та всіх додатків, що є його невід`ємною складовою частиною Договору (п.12.8.).

13.02.2019 року відповідачем була надана позивачу Декларація про приєднання № 229 до Договору № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р.

03.04.2020 року позивачем виставлено дисбурсменський рахунок № 1204/08 з нарахуванням обов`язкових портових зборів по баржі ІР-Т-210, зокрема корабельний збір на вхід та адміністративний збір).

10.04.2020 року з супровідним листом за № 680/14-02-02/вих/14 Адміністрація Ізмаїльського морського порту надіслала відповідачу рахунки на сплату за надані послуги із забезпечення доступу портовому оператору до причалу за період 19.03.2020 та рахунки на сплату обов`язкових портових зборів, зокрема дисбурсменський рахунок від 03.04.2020р.

22.04.2020 року листом № 35/01-07/303-20 відповідач повернув рахунок № 1204/08 від 03.04.2020р. на сплату обов`язкових портових зборів без оплати, просив ІФ ДП «АМПУ» обґрунтувати нарахування портових зборів у зазначеному рахунку та звернув увагу, що несамохідна нафтоналивна баржа «ІР-Т-210», згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 09.07.2019 № 533 «Про списання основних засобів з балансу ДП «ІЗМ МТП», розробляється на металобрухт. Крім того, в листі вказано, що зазначена баржа не виходила з акваторії порту Ізмаїл та не здійснювала оформлення відходу за межі акваторії порту.

30.04.2020 року листом № 819/14-02-02/вих/14 ІФ ДП «АМПУ», посилаючись на Порядок справляння та розмірів ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, зазначив, що були нараховані обов`язкові портові збори по вищевказаній баржі та сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході в канал. Позивач повторно надіслав для сплати рахунок № 1204/08 від 03.04.2020р.

Як вбачається з листа Капітана Ізмаїльського морського порту № 21 від 25.03.2020р. несамохідна нафтоналивна баржа «ІР-Т-210» прибула до порту Ізмаїл за т/х «Нистру» з порту Галац 21.11.2005р. о 17:00 год. та, згідно наказу Міністерства інфраструктури України від 09.07.2019 № 533 підлягає утилізації шляхом розробки на металобрухт. Утилізація зазначеної баржі виконується на території порту Ізмаїл без її виходу з акваторії порту.

18.06.2020 року Адміністрація Ізмаїльського морського порту в порядку досудового врегулювання спору направила ДП «ІЗМ МТП» вимогу про оплату суми заборгованості в розмірі 3000,59 грн., в якій із посиланням на норми чинного законодавства України та на норми договору № 367-П-АМПУ-18 до якого приєднався відповідач, заявила вимогу про сплату боргу в 20-денний термін з дня отримання вимоги на користь Адміністрації суму заборгованості в розмірі 3000,59 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адміністрації та попередила ДП «ІЗМ МТП», що в разі залишення цієї вимоги без розгляду, Адміністрація буде змушена звернутися до суду з позовом про стягнення відповідної суми грошових коштів, із подальшим покладенням судових витрат на ДП «ІЗМ МТП».

Несплата відповідачем заборгованості у відповідності до виставленого рахунку, на думку позивача порушує його права та охоронювані законом інтереси, що й стало підставою для його звернення з відповідною позовною заявою до Господарського суду Одеської області для захисту своїх прав та інтересів.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до статті 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно стаття 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Статтею 13 Конвенції регламентовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Господарський кодекс України.

Частина 2 та 3 ст. 20 Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 173. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Стаття 174. Господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Стаття 175. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб`єктами майново-господарських зобов`язань можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб`єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов`язання майнового характеру, що виникають між суб`єктами господарювання та негосподарюючими суб`єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. Суб`єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов`язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов`язання не є підставою для вимог щодо їх обов`язкового виконання.

Стаття 176. Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Організаційно-господарські зобов`язання можуть виникати: між суб`єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб`єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб`єкта; між суб`єктами господарювання, які разом організовують об`єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об`єднань чи товариств; між суб`єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством; в інших випадках, передбачених цим Кодексом, іншими законодавчими актами або установчими документами суб`єкта господарювання. Організаційно-господарські зобов`язання суб`єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору. Суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов`язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Частина 1, 4, 6, 7 стаття 179. Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 181. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Стаття 184. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

3. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Стаття 186. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов`язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

Стаття 193. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Зобов`язана сторона має право виконати зобов`язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов`язання, на вимогу зобов`язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов`язання повністю або його частини.

Стаття 230. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Цивільний кодекс України.

Стаття 3. Загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Стаття 4. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. 2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. 3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. 4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. 5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. 6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Стаття 5. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 2. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. 3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Стаття 6. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. 2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. 3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 11 Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.15 Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 ст.16 Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 91. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частина 4 ст. 91. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 251. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 253. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Стаття 256. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257.1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 260. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частина 1, 5 cт. 261. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Стаття 509. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Стаття 530. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 549. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 610. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 612. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Стаття 626. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Частина 1 ст. 627. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Стаття 629. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 632. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Стаття 634. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Стаття 901. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Стаття 903. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України "Про порти".

Стаття 1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема: 1) адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту);2) акваторія морського порту (портова акваторія) - визначена межами частина водного об`єкта (об`єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден; 4) гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден; 6) морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності; 8) об`єкти портової інфраструктури - рухомі та нерухомі об`єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи, лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту; 9) об`єкти портової інфраструктури загального користування - акваторія, залізничні та автомобільні під`їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв`язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об`єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб`єктів господарювання у морському порту; 11) портовий оператор (стивідорна компанія) - суб`єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов`язані з цим види господарської діяльності; 13) рейд - частина акваторії морського порту, що використовується для стоянки суден на якорі, у тому числі для ремонту суден, посадки (висадки) пасажирів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, в її незахищеній частині (зовнішній рейд) або в частині, захищеній повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження (внутрішній рейд); 18) якірна стоянка - гідротехнічна споруда, розташована в межах акваторії морського порту, призначена для стоянки суден на якорі.

Частина 1, 2 стаття 2. Цей Закон регулює відносини у сфері портової діяльності, зокрема встановлює основи державного регулювання діяльності в морських портах, порядок будівництва, відкриття, розширення та закриття морських портів в Україні, порядок провадження на їх території господарської діяльності, у тому числі надання послуг, визначає правовий режим об`єктів портової інфраструктури. Цей Закон регулює діяльність органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання, управління, державний нагляд та контроль за безпекою мореплавства, нагляд та контроль у сфері діяльності морських портів, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, адміністрації морських портів України, власників морських терміналів, стивідорних компаній, інших суб`єктів господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту, та споживачів їхніх послуг (товарів, робіт).

Стаття 8. 1. Межами морського порту є межі його території та акваторії. 2. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України. 3. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.4. Збільшення території морського порту може відбуватися за рахунок штучно створених земельних ділянок та земельних ділянок, які відведені в установленому законодавством порядку для розміщення, обслуговування та будівництва об`єктів портової інфраструктури, підприємств, основні продукція та/або сировина яких є об`єктами експортно-імпортних операцій і обслуговуються як вантажі у морському порту. Власники (користувачі) земельних ділянок, включених до території морського порту, зобов`язані дотримуватися зводу звичаїв морського порту та обов`язкових постанов по порту. 5. Будівельні роботи на території та в акваторії морського порту проводяться в порядку, встановленому законом. 6. Територія та акваторія морського порту можуть включати відокремлені від основної території та акваторії земельні ділянки та водні об`єкти (їх частини), які мають однаковий з основною територією та акваторією правовий режим використання. 7. Інформація про межі морського порту публікується в Повідомленнях мореплавцям України.

Стаття 15. Адміністрація морських портів України утворюється з метою, зокрема: 1) утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту; 2) надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; 3) організації та забезпечення безпечної експлуатації об`єктів портової інфраструктури державної власності, у тому числі гідротехнічних споруд, систем забезпечення безпеки мореплавства, розташованих у межах території та акваторії морського порту; 6) організації розроблення та виконання плану розвитку морського порту, підготовки пропозицій щодо його вдосконалення; 13) справляння та цільового використання портових зборів; 14) координації своєї діяльності та діяльності капітана морського порту, лоцманської служби, власників морських терміналів, портових операторів, інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у морському порту, у разі виникнення стихійного лиха, аварій, катастроф, інших надзвичайних ситуацій, що потребують взаємодії; 15) забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг у морському порту; 16) контролю і підтримання оголошених глибин.

2. У процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори щодо модернізації, реконструкції та будівництва об`єктів портової інфраструктури, інші договори, що відповідають цілям її утворення, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності.

Стаття 16. Фінансування діяльності адміністрації морських портів України здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються нею відповідно до цього Закону, плати за надання послуг та орендної плати, інших незаборонених законодавством джерел. Фінансування певних напрямів діяльності, зокрема модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об`єктів портової інфраструктури, може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частини 1-3 стаття 22. У морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об`ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Кошти від адміністративного збору використовуються відповідно до закону. Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Податковий кодекс України.

Стаття 185. 185.1. Об`єктом оподаткування є операції платників податку з: е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Стаття 197. 197.9. Звільняються від оподаткування операції з постачання послуг, що надаються іноземним та вітчизняним суднам, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів, їхнього багажу і вантажів та оплачуються ними відповідно до законодавства України портовими зборами.

Кодекс торгового мореплавства.

Стаття 78. До функцій капітана морського порту належать, зокрема: 1) державний нагляд за дотриманням законодавства і правил мореплавства, а також міжнародних договорів України щодо мореплавства, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 5) перевірка суднових документів, дипломів і кваліфікаційних свідоцтв; 7) нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у морський порт і виходу з морського порту; 9) оформлення приходу суден у морський порт і виходу з морського порту; 14) керівництво службою капітана морського порту.

Стаття 131. Перевезення між портами України здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 132. Перевезення між портами України та іноземними портами можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором.

"Порядок справляння та розміри ставок портових зборів", затверджений Наказом Міністерства інфраструктури України "Про портові збори" № 316 від 27.05.2013 із змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства інфраструктури України станом до 11.04.2019.

Пункт 1.1. Цей Порядок визначає процедуру справляння портових зборів та встановлює розміри ставок портових зборів.

Пункт 1.3. Портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Пункт 1.4. Сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.

Пункт 2.1. Із суден груп А, Б і Г корабельний збір справляється за одиницю умовного об`єму судна (за 1 куб. м об`єму судна) за кожний вхід в акваторію морського порту, операційну акваторію причалу (причалів), а також вихід з акваторії морського порту, операційної акваторії причалу (причалів) за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку.

Пункт 7.1. Із суден груп А, Б, В і Г адміністративний збір справляється під час кожного заходження судна у порт за такими ставками: 0,022 долара США за 1 куб. м умовного об`єму судна - із суден у закордонному плаванні; 0,0022 долара США за 1 куб. м умовного об`єму судна - із суден у каботажному плаванні.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Суд наголошує, що в силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд має з`ясувати наявність порушеного права Позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного Позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як встановлено судом з аналізу правових норм, що регулюють спірні правовідносини та змісту договору, до якого приєднався відповідач шляхом подання позивачу 13.02.2019 року Декларації про приєднання № 229, Договір №367-П-АМПУ-18 фактично регулює порядок взаємовідносин між позивачем та відповідачем під час агентування відповідачем суден у морському порту Ізмаїл, порядок надання позивачем у порту Ізмаїл спеціалізованої послуги та інших послуг, а також нарахування портових зборів за заявками відповідача, відповідно до норм чинного законодавства.

Окрім цього, даний договір визначає порядок оплати відповідачем портових зборів, розрахованих позивачем відповідно до "Порядку справляння та розміри ставок портових зборів в морських портах України", затвердженого Наказом МІУ № 316 від 27.05.2013 із наступними змінами та доповненнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Як встановлено судом, відповідач у відзиві на позов в якості правового обґрунтування своїх заперечень, серед іншого, посилався на невірне застосування позивачем норм Конституції України та ЦК України щодо дії акту у часі, тобто виникнення спірних правовідносин до набрання чинності договору та нормативно-правових актів, на які посилається позивач.

Стосовно заперечень відповідача щодо невірного застосування позивачем приписів Конституції України та норм ЦК України в частині дії нормативного акту у часі суд погоджується із зазначеним запереченням відповідача.

Оскільки ствердження позивача щодо того що на відповідача, як на юридичну особу, не розповсюджується норми, зазначені у ст.58 конституції України, оскільки вони стосуються лише фізичних осіб що, на думку позивача підтверджується висновками, зробленими Конституційним Судом України, при аналізі зазначеної норми Конституції (офіційне тлумачення частини першої статті 58 див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99, рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997р. № 1-зп), є підставою вважати, що норми ст. 58 Конституції України стосуються людини і громадянина, а не юридичних осіб, та Положення про портові збори, що було затверджене постановою КМУ від 12.10.2000р. №1544, є ідентичним Порядку справляння та розміри ставок портових зборів в морських портах України, затверджений Наказом Мінінфраструктури України від 27.05.2013 № 316 та може мати зворотну дію в часі, на переконання суду є хибним, пов`язаним із довільним трактуванням висновків Конституційного Суду України, без врахування приписів ч. 1, 4 ст. 91 ЦК України.

Крім того, суд не приймає в якості належного та допустимого справляння портових зборів за приход баржі в порт Ізмаїл у 2005 році, які нараховано позивачем у дисбурсменському рахунку, що обґрунтовані умовами Договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р. та Порядком, затвердженим Наказом Міністерства Інфраструктури України № 316 від 27.05.2013 (із змінами та доповненнями чинними на час звернення із позовною заявою), оскільки ані договір, ані нормативно-правові акти, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності.

Також судом приймаються доводи відповідача, що позивачем не надано жодного належного доказу заходу нафтоналивної баржі ІР-Т-210 в порт Ізмаїл після 21.11.2005р. та виходу судна з порту Ізмаїл протягом всього часу, в тому числі після укладання Договору №367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018р., що є правовою підставою, за твердженням позивача, для виставлення рахунку на сплату портових зборів, тому відсутні підстави для нарахування вказаних зборів.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням наявних в матеріалах справи письмових доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 232, 233, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» про стягнення 3137,85 грн. відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 29 вересня 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський