ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7725/20 Справа № 212/1918/20 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року м.Кривий Ріг

справа № 212/1918/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Чубіна А.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року, яке постановлено суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що перебуваючи в трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Криворізький залізорудний комбінат» та працюючи на посаді прохідника з ним, під час виконання своїх трудових обов`язків 04 липня 2003 року, близько 11 години 10 хвилин, на дільниці № 10 в ніші ВДПУ 218 осі гор. 1190 м. шахти «Гвардійська», стався нещасний випадок внаслідок якого позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді: «тотальна відслойка сітчатки, ПВР в стадії СР-12, тип2, артифакія».

Факт отримання позивачем трудового каліцтва підтверджений Актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом» (надалі - акт Форми Н-1) та Актом Форми Н-5 «Розслідування нещасного випадку, що стався на виробництві 04 липня 2003 року об 11 годині 10 хв.».

Висновком МСЕК від 16.03.2005 року позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом та третя група інвалідності. При повторному переогляді 06.03.2006 року висновком МСЕК позивачу визначено ступінь втрати працездатності 45%, безстроково та третя група інвалідності по трудовому каліцтву.

Внаслідок трудового каліцтва та безстрокової втрати професійної працездатності позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у перенесенні сильних больових відчуттів в момент отримання травми, необхідності нераціонально витрачати час та залучати додаткові зусилля для організації свого життя у зв`язку з проходженням лікування, втратою позивачем можливості повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, відсутністю у позивача можливості повною мірою реалізовувати свої звички та бажання, наслідки трудового каліцтва є безстроковими, постійно завдавали та будуть завдавати позивачу незручностей в побуті, зменшуючи якість життя позивача та спричиняючи йому негативні переживання.

Позивач вважає, що обов`язок відшкодувати моральну шкоду, завдану йому внаслідок трудового каліцтва, покладається на відповідача, а тому просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на свою користь 212 535 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди суму без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 94 590 грн. без нарахування та утримання податку з доходу фізичних осіб та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 945,90 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, необ`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вказує, що пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28.12.2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішення справи застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди.

Вважає, що п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - Лутоніну Н.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював з 1976 року на різних посадах на підприємстві ВО «Кривбасруда», нині ПАТ «КЗРК».

04.07.2003 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, при наступних обставин: згідно виданого наряду на другу зміну (з 8 години до 15 години) на 04 липня 2003 року начальником дільниці № 10 ОСОБА_2 через гірничого майстра дільниці №10 ОСОБА_3 прохідник ОСОБА_1 повинен був очистити і відбурити нішу ВДПУ 218 осі гор. 1190м.

Після приведення вибою в безпечний стан, очистивши його від гірничої маси, ОСОБА_1 під час забурювання шпура в ніші ВДПУ 218 осі гор. 1190 м. відскочившим шматочком гірничної породи запорошило ліве око, внаслідок чого останній отримав вищезазначені тяжкі тілесні ушкодження.

Згідно медичних документів ОСОБА_1 встановлено діагноз: «Тотальна відслойка сітчатки, ПВР в стадії СР-12, тип2, артифакія».

Відповідно до Акту № 2 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом Форми Н-1 від 04 липня 2003 року та Акту проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 04 липня 2003 року уповноваженою комісією було встановлено обставини, за яких стався нещасний випадок, встановлено осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, причини настання нещасного випадку тощо.

Відповідно до Акту № 2 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом Форми Н-1 від 04 липня 2003 року та Акту проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 04 липня 2003 року, комісія вважає, що особою, чиї дії або бездіяльність призвели до нещасного випадку є сам потерпілий прохідник дільниці № 10 ОСОБА_1 , який під час забурування шпура не користувався захисними окулярами, чим порушив вимоги п.5.1 «Проекту організації робіт на прохідну наш ВДПУ».

Висновком МСЕК від 16.03.2005 року позивачу первинно встановлено 45% втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом та третя група інвалідності. При повторному переогляді 06.03.2006 року висновком МСЕК позивачу визначено ступінь втрати працездатності 45% безстроково та третя група інвалідності по трудовому каліцтву.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача, до спірних правовідносин застосував Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, а саме 16.03.2005 року, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, який передбачав обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, і до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 року, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» змінами та доповненнями надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення останній стійкої втрати професійної працездатності висновокм МСЕК, тобто з 16.03.2005 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 16.03.2005 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року, які передбачали, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілої на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року пов`язував з настанням страхового випадку, так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності у розмірі 45%, яка пов`язана з трудовим каліцтвом, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2005 році, тому саме Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що суд першої інстанції при вирішення спору застосував положення законодавства, яке діяло на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а не на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності 01 квітня 2001 року повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілої права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача ОСОБА_1 з дня встановлення останній стійкої втрати професійної працездатності висноком МСЕК, тобто 16 березня 2005 року та на дані спірні правовідносини розповсюджується Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, колегія суддів, з наведених вище норм закону, вважає правильним, оскільки, як зазначалось вище, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в Постанові від 23.01.2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами.

Так, при визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер отриманого позивачем трудового каліцтва, стаж роботи позивача на підприємстві ВАТ «КЗРК», відсоток втрати позивачем професійної працездатності, який встановлений на рівні 45%, безстроково та встановлення позивачу третьої групи інвалідності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року щодо відшкодування розміру моральної шкоди, визначив до стягнення на користь позивача 94 590 грн. у відшкодування моральної шкоди, і з таким розміром відшкодування моральної шкоди погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 30 вересня 2020 року.

Головуючий:

Судді: