ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року Справа № 640/21307/18

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2020 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до фінансового управління Генерального штабу

Збройних Сил України

про визнання дій протиправними

та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі відповідач) про:

- визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01.01.2016 по 01.11.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2020 року адміністративний позов було задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством на відповідача покладено обов`язок здійснювати індексацію грошового забезпечення позивача, який ним виконано не було, а також з того, що держава в особі відповідних суб`єктів владних повноважень не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ, що військовослужбовцям було збільшено розмір їх грошового забезпечення за рахунок підвищення премії.

Крім того, апелянт зазначає про відсутність бюджетних асигнувань та фінансових ресурсів для нарахування та виплати позивачу індексації його грошового забезпечення, а також вказує, що він є бюджетною установою і її кошторисами не було передбачено виплати індексації.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, наполягає на необґрунтованості доводів апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу та наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу ЗСУ № 152 від 17.10.2017 був звільнений у запас у зв`язку з закінченням строку контракту.

Також, наказом начальника Центру обробки інформації оборонного планування по стройовій частині № 207 від 01.11.2017 позивач виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Солом`янського районного у м. Києві військового комісаріату.

21.09.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.11.2017 та надати довідку з помісячним розрахунком індексації за вказаний період.

Листом від 23.10.2018 № 305/1820 відповідач повідомив позивача, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, враховуючи відсутність коштів на здійснення індексації, її нарахування та виплата за цей період не можуть бути здійснені та довідка не надається.

Позивач, вважаючи протиправними бездіяльність та дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України (далі БК України), Законами України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 р. № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. № 1282-ХІІ (далі - Закону № 1282-ХІІ), Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078), Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі Порядок № 228).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Закону № 2017-III визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом № 1282-ХІІ визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтями 2, 4 Закону № 1282-ХІІ, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У частині другій статті 5 Закону № 1282-ХІІ закріплено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

У п. 5 Порядку № 1078 визначено, що в разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відповідно до пп. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У ст. 23 БК України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п.п. 1, 5 Порядку № 228 кошторис бюджетної установи - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності законодавством покладено обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів та нормативів і держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в період з 01.01.2016 по 01.11.2017 відповідачем не здійснювалася індексація грошового забезпечення позивача та відповідні кошти (нарахування) йому не виплачувалися, що є порушенням вищенаведених норм законодавства.

Доводи апелянта щодо відсутності бюджетних асигнувань та фінансових ресурсів для нарахування та виплати позивачу індексації його грошового забезпечення, а також його посилання на те, що він є бюджетною установою і його кошторисами не передбачено виплати індексації, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки такі обставини не є правовою підставою для порушення права позивача на належну оплату праці та відповідних соціальних гарантій, якими у даному випадку є індексація його грошового забезпечення, що має компенсаційний характер індексу споживчих цін.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги правові висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 08.11.2005 по справі «Кечко проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги та враховує вищенаведені норми бюджетного законодавства, а також положення, на які посилається апелянт у своїй скарзі, але з цього приводу зазначає, що дійсно витрати, зокрема на покриття оплати праці бюджетної установи повинні відповідати кошторису. Однак, особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення оплати праці працівників з дотримання законодавчих норм та вимог, а тому обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати індексації не є об`єктивними та непереборними підставами, які унеможливлюють належне забезпечення прав працівників на оплату праці, тим більше протягом майже двох років поспіль.

При цьому, колегія суддів також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких, держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

Крім того, у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Доводи апелянта про те, що індексація не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців ЗСУ і що військовослужбовцям було збільшено розмір їх грошового забезпечення за рахунок підвищення премії, апеляційний суд відхиляє з огляду на вищевикладене та зазначає, що премія та індексація є різними виплатами, які призначаються з різних правових підстав і не є взаємовиключними видами виплат.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги та перевіривши рішення суду першої інстанції в їх межах, відповідно до статті 308 КАС України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2020 року без змін.

При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 29 вересня 2020 року.

Головуючий суддя

Судді: