ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 вересня 2020 року Справа № 903/557/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Хитрик Д.А.-головний спеціаліст-юрисконсульт (довіреність від 19.05.2020р. №14-2/1053)

від відповідача: Усаченко О.В.- представник, адвокат (посвідчення адвоката №68 від 21.09.2010р; ордер серія ВЛ №000,076901 від 12.08.2020р.; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №461 від 14.10.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державної екологічної інспекції у Волинській області, м. Луцьк

до відповідача: Шацького національного природного парку, с. Світязь Шацького району Волинської області

про стягнення 709 630,00 грн.

Встановив: 03 серпня 2020 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №14-2/1718 від 31.07.2020р. Державної екологічної інспекції у Волинській області про стягнення з Шацького національного природного парку 709 630 грн. у відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок протиправної господарської та іншої діяльності відповідача.

В правове обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення ст. ст. 3, 15, 16, 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України, ст. ст. 63, 64, 69, 86, 89, 90, 100, 105, 107 Лісового кодексу України, ст. ст. 5, 20, 20-2, 40, 41, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Ухвалою суду від 10.08.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.09.2020р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні матеріали.

25.08.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 25.08.2020р. з обгрунтовуючими відзив документами та доказами надіслання останнього на адресу позивача у справі, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, викладені в даному відзиві.

При цьому, відповідач засвідчив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00грн.

В судовому засіданні 03.09.2020р. судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.09.2020р., явку представників сторін в судове засідання визначено на власний розсуд, встановлено позивачу строк до 17.09.2020р. для подання суду та відповідачу заперечень (за наявності) на відзив Шацького національного природного парку, встановлено відповідачу строк до 21.09.2020р. для подання суду та позивачу пояснень на заперечення (за наявності).

10.09.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь №13-2/2108 від 09.09.2020р. на відзив відповідача з доказами надіслання останньої на адресу відповідача, в котрій позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.

При цьому позивач зазначив, що пунктом 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, чинний від 01.09.2003р.) встановлено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Як вбачається з відзиву, останній та додані до нього документи засвідчені підписом представника відповідача - Шацького національного природного парку, адвокатом О. Усаченко. Однак, докази (договір про надання правової допомоги/доручення органу уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №10/13-20 від 12.08.2020р.) на підтвердження повноважень вказаної особи підписувати відзив та засвідчувати копії документів, долучених до останнього, не додані. Крім того додані до відзиву документи засвідчені не належним чином, а саме: без зазначення назви посади, особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

З урахуванням вищевикладеного, даний відзив, на переконання позивача, не може братися судом до уваги, так як поданий з порушенням вимог чинного законодавства.

У відзиві представник відповідача зазначає, що у 2017 році Шацький НПП на власній території, власними силами здійснював рубку формувань та оздоровлення лісів на підставі лісорубних квитків, виданих саме на таку систему рубок (види рубок - прохідні, вибіркові, проріджувальні).

Крім того, представник відповідача зазначає, що ч. 15 ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не може братися до уваги, оскільки була змінена згідно із Законом № 2362-VIII від 22.03.2018р. За таких обставин, останній прийшов до висновку про відсутність у 2017 році законодавчо встановленого обов`язку лісокористувача проводити рубки формування і оздоровлення лісів згідно з лімітом на спеціальне використання природних ресурсів на підставі дозволів.

Дані твердження представника відповідача, на переконання позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідно до ст. 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України "Про природно - заповідний фонд України", цього Кодексу та інших актів законодавства.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно- заповідного фонду.

При цьому, Порядок встановлення лімітів та видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992р. №459 "Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення".

Закон України "Про природно-заповідний фонд України", введений в дію Постановою Верховної Ради № 2457-ХІІ від 16.06.1992р., ВВР, 1992. Перевірку проведено з 07.06.2018р. по 15.06.2018р., що підтверджується актом від 15 червня 2018 року №219, складеного за результатами планової перевірки. Акт підписано директором Шацького НПП - Христецькою М.К. без зауважень та заперечень, в судовому порядку не оскаржувався, що підтверджує визнання факту незаконної порубки лісу та несвоєчасне його виявлення постійним лісокористувачем - Шацьким національним природним парком.

Таким чином, на момент проведення перевірки заходи з поліпшення санітарного стану лісів у 2017 році Шацьким НПП проведені при відсутності ліміту та дозволу на спеціальне використання природних ресурсів на території природно-заповідного фонду без врахування норм, діючого на той момент, законодавства.

Отже, факт незаконної порубки та несвоєчасне його виявлення відповідачем, свідчить про неналежну охорону лісу, тобто бездіяльність постійного лісокористувача, внаслідок чого скоєно незаконну порубку лісу.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної лісу та об`єктам природно-заповідного фонду внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

Здійснюючи посилання на положення ст. 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 1166 ЦК України, ст. ст. 19, 63, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України позивач засвідчив, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

За приписами ст. ст. 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідного до цього кодексу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Шацький національний природний парк є постійним лісокористувачем, тому, з урахуванням приписів ст. 19 Лісового кодексу України, зобов`язане забезпечувати охорону та захист лісів.

Державна екологічна інспекція у Волинській області вважає, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, діє презумпція вини правопорушника. Тому Інспекція не повинна доводити наявність вини відповідача у заподіянні такої шкоди, а навпаки, саме відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні матеріальної шкоди.

Здійснюючи правову оцінку спірних правовідносин, Державна екологічна інспекція у Волинській області вважає що предметом доведення у даній справі є, перш за все, встановлення наявності чи відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, які спричинили заявлені Інспекцією збитки.

Протиправною поведінкою є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: - протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; - шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено здійснення державного нагляду (контролю) за суб`єктами господарювання з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості, продукції, робіт та послуг допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно пункту 1.3. роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 року №02-5/744, розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов`язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв`язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Отже, вищевикладені положення законодавчих актів підтверджують, що саме Державна екологічна інспекція у Волинській області має право здійснювати державний контроль в сфері дотримання вимог природоохоронного законодавства, обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації не залежно від форми власності, а у випадку виявлення порушень вживати в установленому порядку заходи досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування втрат і збитків, які завдані порушенням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Враховуючи, що факту незаконної порубки лісу та несвоєчасне його виявлення постійним лісокористувачем - Шацьким національним природним парком, підтверджується доказами відповідно до закону, відповідач, як винна особа, повинен відшкодувати збитки, завдані державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 000 грн. позивач вказав, що враховуючи те, що у відзиві на позовну заяву відсутні документально підтверджені витрати, зокрема, договір про надання правової допомоги, квитанція до прибуткового касового ордера або платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, тому дані витрати, на переконання позивача, не підлягають до задоволення, як такі що не відповідають вимогам закону.

В судовому засіданні 21.09.2020р. судом, за участі представників сторін, судом було оголошено перерву до 21.09.2020р. до 12:00год. для надання відповідачу можливості ознайомитись із відповіддю позивача на відзив у даній справі та подати суду заперечення стосовно пояснень викладених у останній.

Присутній в судовому засіданні 21.09.2020р. представник відповідача, адвокат Усаченко О.В. засвідчив на відсутності у присутньої в судовому засіданні головного спеціаліста-юрисконсульта Державної екологічної інспекції у Волинській області Хитрик Д.А. повноважень на представництво інтересів Державної екологічної інспекції у Волинській області в суді.

В аспекті викладеного, суд засвідчує, що за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Частиною 1 статті 58 ГПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Державна екологічна інспекція у Волинській області є органом державної влади.

Отже, представництво Державної екологічної інспекції у Волинській області у цій справі може здійснювати адвокат або керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

Згідно з приписами статті 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

В судове засідання 21.09.2020р., як представник інтересів Державної екологічної інспекції у Волинській області, з`явилась головний спеціаліст-юрисконсульт Державної екологічної інспекції у Волинській області Хитрик Д.А., яка діє на підставі довіреності від 19.05.2020р. №14-2/1053.

Перевіривши у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості щодо осіб, які мають повноваження інтересів Державної екологічної інспекції у Волинській області, суд встановив наявність у Хитрик Д.А. повноважень виступати представником у судах в порядку самопредставництва.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність повноважень у Хитрик Д.А. на представництво інтересів Державної екологічної інспекції у Волинській області в даному судовому засіданні, про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу.

Присутня в судовому засіданні 21.09.2020р. представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив відповідача.

В судовому засіданні 21.09.2020р. представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Поруч з цим, представник відповідача долучив до матеріалів справи копію висновку науково-правової експертизи щодо правового регулювання з питань виконання заходів, пов`язаних з веденням лісового господарства в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду №126/74-е від 27.08.2013р.

В судовому засіданні 21.09.2020р. за участі представників сторін судом було оголошено перерву до 25.09.2020р. до 10:00год., про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу.

24.09.2020р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про встановлення останньому додаткового строку для подачі доказів до 25.09.2020р. до 11:00год., з огляду на ту обставину, що 21.09.2020р., в порядку ст. 182 ГПК України, у даній справі відбулось підготовче засідання та оголошено перерву на годину для надання відповідачу можливості ознайомитись із відповіддю позивача на відзив у даній справі та подати заперечення на цю відповідь.

У зв`язку із об`єктивною неможливістю отримання в с. Світязь Шацького району Волинської області та подання до суду в м. Луцьку впродовж години письмових доказів, які обґрунтовують правову позицію відповідача, викладену у запереченні, відповідачем разом із запереченнями не було подано ряд документів, які мають суттєве значення для законного та справедливого вирішення даної справи.

Згідно положень ч. 5 ст. 80 ГПК України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Присутній в судовому засіданні 25.09.2020р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи копій Акту ревізії Держаудитслужби України окремих питань фінансово-господарської діяльності Шацького НПП у 2015-2018 роках, листа-роз`яснення Держлісагенства від 12.08.2015р. №02-01/5936-15, листа-роз`яснення Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.11.2015р. №02-01/7953-15, щоденника приймання робіт по заготівлі-вивезенню лісопродукції, товарно-транспортних накладних на відпуск дров паливних, яке було судом задоволено, про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу, з огляду на те, що відповідності до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, суд засвідчив, що на вказані докази здійснено відповідачем посилання у відзиві на позовну заяву.

Присутня в судовому засіданні 25.09.2020р. представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив відповідача.

В судовому засіданні 21.09.2020р. представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Поруч з цим відповідач засвідчив, що Шацький НПП очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов безпідставний та не підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, за змістом п.1 якого державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основними завданнями Держекоінспекції є реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони захисту, використання і відтворення лісів (підпункт 2 пункту 4 Положення).

Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 2 пункту 4 Положення, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, щодо пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування.

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).

Наказом №133 від 28.04.2020р. Державної екологічної інспекції України було затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію у Волинській області.

Основним завданням Державної екологічної інспекції у Волинській області є реалізація повноважень Держекоінспекції України у межах Волинської області. Вказана інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами-нерезидентами вимог, зокрема, законодавства про використання та охорону земель, про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Наказу №160 від 29.05.2018р. начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області та направлення начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області від 29.05.2018р. №339 на проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Шацьким національним природним парком у період з 01 червня 2018 року по 29 червня 2018 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Волинської області була проведена планова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів щодо незаконної порубки дерев Шацьким національним природним парком.

Дана перевірка була плановою, а відтак, про її проведення посадові особи Шацького національного природного парку були повідомлені заздалегідь, що стверджується повідомленням начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області Шацького національного природного парку №241 від 17.05.2018р. про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Як вбачається із здійсненого судом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Шацький національний природний парк є державною організацією, а також здійснює наступні види діяльності: 91.04 Функціонування ботанічних садів, зоопарків і природних заповідників (основний); 03.12 Прісноводне рибальство; 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщення; 02.20 Лісозаготівлі; 02.10 Лісництво та інша діяльність у лісовому господарстві; 02.40 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук.

У процесі проведення перевірки контролюючим органом було встановлено, що Шацький національний природний парк, відповідно до Положення є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, згідно Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Згідно акту від 15 червня 2018 року №219, складеного за результатами перевірки з 07.06.2018р. по 15.06.2018р., Державною екологічною інспекцією у Волинській області було встановлено, що заходи з поліпшення санітарного стану лісів у 2017 році Шацьким природним національним парком проведені при відсутності ліміту та дозволу на спеціальне використання природних ресурсів на території природно-заповідного фонду, що є порушенням вимог ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та "Інструкції про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення", зокрема: по Мельниківському лісництву вибіркові санітарні рубання на лісових ділянках у кв. 21 вид. 41 пл. 0,5 га, кв. 22 вид. 32 пл. 0,9 га, кв. 32 вид. 1 пл. 1,4 га, кв. 51 вид. 5 пл. 1,7 га, кв. 54 вид. 17 пл. 0,6 га.

Акт перевірки підписано, зокрема, директором Шацького національного природного парку - Христецькою М.В.

Розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок виявлених порушень щодо проведення вибіркових рубок у 2017 році в межах території природно -заповідного фонду Шацького національного природного парку без ліміту на використання природних ресурсів та відповідного дозволу, здійснено Інспекцією у відповідності до додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд" від 24.07.2013р. №541 та польовими переліковими відомостями по Мельниківському лісництву №1 від 11.06.2018р., №2 від 11.06.2018р., №3 від 11.06.2018р., №4 від 12.06.2018р., №5 від 12.06.2018р.

Отже, по Мельниківському лісництву - внаслідок проведення вибіркового санітарного рубання на лісових ділянках завдано шкоду у кв.21 вид.41 пл.0,5 га на суму - 75 094,00 грн., у кв.22 вид.32 пл.0,9 га на суму - 254 167,00 грн., у кв. 32 вид.1 пл. 1,4 га на суму - 95 134,50 грн., у кв. 51 вид. 5 пл. 1,7 га на суму - 249 749,50 грн., у кв. 54 вид. 17 пл. 0,6га на суму - 35 485,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору Державною екологічною інспекцією у Волинській області було надіслано Шацькому національному природному парку претензію №6-2/844 від 22.04.2020р. з вимогою відшкодувати заподіяну шкоду в розмірі 2 972 124,50 грн., в тому числі по Мельниківському лісництву - 709 630,00 грн. До претензії долучено розрахунки розміру шкоди.

Таким чином, Державною екологічною інспекцією у Волинській області встановлено, до Шацький національний природний парк здійснював незаконну вирубку дерев, однак завдані державі збитки в добровільному порядку не відшкодовано, що й стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Суд засвідчує, що предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної лісовому фонду внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 66 Конституції України унормовано, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Цивільним кодексом України, Лісовим кодексом України, а також іншим спеціальним законодавством.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до п. а ч.1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 7 ст. 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків суб`єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб`єкта господарювання.

Згідно з частиною 6 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Як вже зазначалось, наявний в матеріалах справи Акт планової перевірки №219 від 15.06.2018р. підписано директором Шацького національного природного парку- Христецькою М.В. без зауважень та заперечень, останній в судовому порядку не оскаржувався.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди. Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.04.2018р. у справі № 904/4933/17.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1166 ЦК України встановлено загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. У деліктних зобов`язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов`язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, цілковитого відшкодування протиправно заподіяної шкоди.

Загальним підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом ст. 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювана шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

При цьому встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). 3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Статтею 1 Лісового кодексу України передбачено, що усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Відповідно до статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до статті 19 Лісового Кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані вести лісове господарство, здійснювати спеціальне використання лісових ресурсів та використовувати земельні ділянки лісового фонду способами, які забезпечували б збереження оздоровчих та захисних властивостей лісів, а також створювали сприятливі умови для їх охорони, захисту, використання і відтворення; забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Крім того, частиною 1 статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з статтею 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

В аспекті викладеного суд засвідчує, що у позовній заяві Держекоінспекція у Волинській області вказує, що Шацький НПП на території Мельниківського лісництва протягом 2017 року проводив заходи з поліпшення якісного стану та оздоровлення лісів за відсутності ліміту та дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, що є порушенням положень: ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", ст. 69 Лісового Кодексу України, Інструкції про порядок установлення лімітів на використання природних ресурсів на території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

З огляду на викладене, позивач розцінює таку діяльність відповідача як незаконну порубку лісу, та зазначає, що "несвоєчасне її виявлення позивачем свідчить про неналежну охорону лісу, тобто бездіяльність постійного лісокористувача, внаслідок чого скоєно незаконну порубку лісу".

Однак, зазначені твердження позивача, на переконання суду, є не обґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами, з огляду на наступне:

Статтею 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції, що діяла станом на період проведення рубок 2017 рік) визначено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено присутнім в судовому засіданні представником відповідача, у 2017 році Шацьким НПП на власній території власними силами здійснювались рубки формування та оздоровлення лісів на підставі лісорубних квитків, виданих саме на таку систему рубок (види рубок - прохідні, вибіркові, проріджувальні), що підтверджується в т.ч. і вищезгаданим Актом перевірки від 15 червня 2018 року № 219.

Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Поруч з цим статті 8, 10 Закону України "Про рослинний світ" визначають, що використання природних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки. За умови додержання вимог законодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби. Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання природних рослинних ресурсів. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в порядку, що встановлюється Лісовим кодексом України. Інші види спеціального використання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісового фонду здійснюються в порядку, що встановлюється цим Законом, Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Видача дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється у межах лімітів їх використання.

У статті 100 Лісового кодексу України порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", цього Кодексу та інших актів законодавства.

Території та об`єкти природно-заповідного фонду відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, рекреаційних та освітньо-виховних цілях, в т.ч. для заготівлі деревини, за умови, що така діяльність не суперечить встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Водночас, згідно ст. 67 Лісового кодексу України заготівля деревини здійснюється у порядку спеціального використання лісових ресурсів, а відповідно до статті 70 цього Кодексу деревина заготовлюється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв`язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

Поруч з цим у статті 71 ЛК України визначено, що ліміт на заготівлю деревини встановлюється лише в порядку рубок головного користування (розрахункова лісосіка).

Розрахункова лісосіка це щорічна науково обгрунтована норма заготівлі деревини в порядку рубок головного користування, яка затверджується для кожного власника, постійного користувача лісів окремо за групами порід, виходячи з принципів безперервності та невиснажливості використання лісових ресурсів.

Призначення рубок формування, оздоровлення лісів та проведення інших заходів, у тому числі в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення здійснюється під час проведення лісовпорядкування, яке є обов`язковим на всій території України і проводиться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою.

Згідно ст. 48 Лісового кодексу України матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Для використання природних лісових ресурсів під час проведення лісогосподарських заходів (рубок формування та оздоровлення лісів), у тому числі на територіях природно-заповідного фонду, лісовпорядкуванням встановлюються щорічні обсяги проведення рубок в залежності від стану насадження, повторюваності видів рубок тощо, при цьому встановлення та затвердження нормативів, лімітів на заготівлю деревини органами державної влади не розглядається.

Згадані вище лісогосподарські заходи здійснюються за станом насаджень з метою покращення їх якісної оцінки та підвищення продуктивності, і нічого спільного з дотриманням принципів безперервності та невиснажливості використання природних рослинних ресурсів, результатом яких є науково-обгрунтовані нормативи та ліміти, не мають.

Відповідно до положень ст. 63 Лісового Кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з: охорони і захисту лісів; раціонального використання лісів; розширеного відтворення лісів.

При цьому охорона і захист лісів законодавчо регламентуються Главою 16 Лісового Кодексу України "Охорона і захист лісів", використання лісів регламентується Главою 13 "Використання лісових ресурсів", відтворення лісів регламентується Главою 14 "Відтворення лісів".

Статтею 67 Лісового кодексу України визначено види спеціального використання лісових ресурсів, яким зокрема є: заготівля деревини; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування; використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт.

Згідно ч. 3 ст. 69 Лісового кодексу України спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами.

Відповідно до пункту 256.1. ст. 256 Податкового кодексу України, лісокористувачі - це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи-підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Насамперед, слід зазначити, що заготівля деревини при використанні лісових ресурсів здійснюється в усіх категоріях лісів, за виключенням пралісів та квазіпралісів, а також щодо рідкісних і цінних порід дерев. Залежно від мети проведення, рубки поділяються на чотири типи (види): рубки головного користування; рубки, спрямовані на поліпшення якісного складу лісів; інші рубки під час проведення заходів, пов`язаних із веденням лісового господарства; рубки, під час проведення заходів не пов`язаних із веденням лісового господарства.

Загалом, усі типи рубок можна поділити на дві категорії: пов`язані з веденням лісового господарства (рубки головного користування, рубки щодо поліпшення якісного складу лісів та інші види рубок), а також рубки не пов`язані з веденням лісового господарства.

Слід зауважити, що з-поміж усіх типів рубок лише під час рубок головного користування заготовлюється ділова (ліквідна) деревина на продаж. Тому, цей тип рубок має комерційний характер. Решта типів рубок прямо не передбачають заготівлю ділової деревини, вони носять обслуговуючий характер, спрямовані на утримання лісів в належному санітарному стані та поліпшення їх якісного складу. Про господарське призначення лише двох з чотирьох типів рубок свідчить і той факт, що умови та механізм їх здійснення, окрім Лісового кодексу України, додатково регламентовані Правилами проведення рубок головного користування, затвердженими Наказом Державного комітету лісового господарства України від 23.12.2009 р. № 364, Правилами поліпшення якісного складу лісів, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 12.05.2007р. № 724, а також Санітарними правилами в лісах України. Заготівля деревини має здійснюватися власниками або користувачами лісами під суворим контролем держави в чітко визначених розмірах, при обов`язковому обліку деревини.

Ліміти або норми на заготівлю деревини встановлені лише для рубок в порядку головного користування. Таким лімітом виступає розрахункова лісосіка, тобто щорічна норма (граничний обсяг) заготівлі деревини, що затверджується для кожного власника, постійного користувача лісів (ст. 43 Лісового кодексу України).

Згідно ст. 71 Лісового кодексу України заготівля деревини в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється. Виділення розрахункової лісосіки передбачає окреслення меж лісової ділянки, перелік дерев за породами, визначення категорій технічної придатності деревини для визначення сортименту та здійснення матеріально-грошової оцінки. У випадках, передбачених ст. 44 ЛК України, можливе внесення змін до розрахункової лісосіки. Під рубками головного користування розуміється плановий вид рубок, що здійснюється в межах виділеної розрахункової лісосіки, розміри якої затверджені уповноваженими органами в установленому порядку. Вказані рубки проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Рубкам головного користування підлягають пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування (ст. 70 ЛК України). Рубки головного користування можуть призначатися і проводитися не тільки в експлуатаційних лісах, але й у захисних, рекреаційно- оздоровчих лісах, а також лісах природоохоронного, наукового, історико- культурного призначення, в межах господарської зони природних і регіональних ландшафтних парків, а також в заказниках. Забороняється їх проводиди лише на особливо захисних лісових ділянках в цих лісах. Заготівля деревини під час проведення рубок головного користування може здійснюватися додатково в межах не використаного за попередні роки обсягу діючої розрахункової лісосіки (з урахуванням обсягів деревини, на які надано у встановленому порядку відстрочення). Рубки, спрямовані на поліпшення якісного складу лісів належать до рубок, пов`язаних з веденням лісового господарства. їхнім призначенням є підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, оздоровлення і посилення захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій. Це досягається шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів. Під час проведення останніх застосовуються такі способи рубок як рубки догляду, санітарні, лісовідвідні, переформатування, пов`язані з реконструкцією, ландшафні. Підставою для проведення рубок формування і оздоровлення лісів є не ліміти (норми) заготівлі деревини, а матеріали лісовпорядкування та обстежень, які проводяться власниками лісів і постійними лісокористувачами. Обсяг таких рубок визначається за площею лісових насаджень і кількістю дерев, відібраних в рубки. Необхідність призначення цих рубок та їх обсяги (площі) лісогосподарські підприємства визначають самостійно. Інтенсивність зріджування деревостану під час проведення рубок догляду залежить від типу лісу, складу, віку насадження, а також цілей лісовирощування і може бути слабкою - вирубування до 15 відсотків деревостану, помірною - вирубування 16- 25 відсотків деревостану, сильною - 26-35 відсотків, дуже сильною - більш ніж 35 відсотків запасу 37 деревостану. Це обумовлено тим, що головним призначенням цих рубок є не заготівля деревини, а проведення інших господарських робіт, спрямованих на покращення якісного складу лісів. На окрему увагу заслуговують санітарні рубки, що належать до рубок догляду. Вони здійснюються з метою охорони та захисту лісів під час ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та проведення робіт, не пов`язаних з веденням лісового господарства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Згідно з Санітарними правилами в лісах України, санітарні рубки призначаються в насадженнях, ушкоджених пожежами, шкідниками, хворобами лісу, внаслідок аварій та стихійного лиха, що викликають деградацію лісових деревостанів. Зазначені рубки здійснюються у виді вибіркових санітарних рубок, суцільних санітарних рубок і ліквідації захаращеності. Особливістю санітарних рубок є те, що вони призначаються в лісах усіх категорій, незалежно від віку лісових насаджень. Виключення становлять праліси, квазіпраліси та природні ліси. Згідно із ст. 39-1 Лісового кодексу України в них забороняються усі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів (крім догляду за лінійними об`єктами та вирубування окремих дерев під час гасіння пожежі).

Санітарні рубки можуть бути як планові (у разі хвороб дерев), так і не планові (у разі пожеж). Площа, види і місце проведення санітарних рубок визначаються державними спеціалізованими лісозахисними підприємствами, ДАЛРУ і ОУЛМГ, а також власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування, а також результатів обстежень санітарного стану лісових насаджень. До рубок, що проводяться під час здійснення інших заходів, пов`язаних з веденням лісового господарства належать рубки розчищення лісових ділянок при відведенні лісосік, будівництві або ремонті лісових доріг, рубки рідколісся, рубки поодиноких дерев, ліквідація захаращеності тощо. Окрім цього, заготівля деревини може здійснюватися під час проведення рубок, не пов`язаних з веденням лісового господарства, у зв`язку з будівництвом і обслуговуванням інженерних об`єктів в лісах, наприклад гідровузлів, трубопроводів, шляхів, електромереж, розширення існуючих інженерних споруд, охоронних зон, смуг вздовж кордону тощо. Необхідність призначення таких рубок, їх обсяг визначається ОУЛМГ, власниками і користувачами лісів, а проводяться вони підприємствами, установами, організаціями або громадянами, у віданні яких ці ліси перебувають.

Згідно статті 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" основними принципами охорони навколишнього природного середовища є, зокрема, пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов`язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності.

Пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 555 "Про затвердження санітарних правил в лісах України" передбачено, що вибіркові санітарні рубки проводяться власниками лісів, постійними лісокористувачами шляхом вилучення з насаджень сухостійних, відмираючих, дуже ослаблених внаслідок пошкодження насаджень пожежами, шкідниками, хворобами лісу і внаслідок аварій та стихійного лиха окремих дерев або їх груп.

Пунктом 26 цієї ж постанови визначено, що під час відведення насадження для проведення вибіркових санітарних рубок проводиться нумерація дерев, що підлягають вирубуванню, починаючи з тих, що мають ступінь товщини стовбура 24 сантиметри і більше на висоті 1,3 метра, та складається нумераційна відомість дерев, призначених для вибіркової санітарної рубки із зазначенням породи, категорії технічної придатності і підстав для відбору їх для рубки.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 79 Лісового кодексу України визначено, що відтворення лісів здійснюється з метою поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності та біологічної стійкості. Порядок такої діяльності встановлений Главою 15 Лісового кодексу України "Підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів та збереження біорізноманіття в лісах".

Згідно ст. 84 Лісового кодексу України з метою поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей власники лісів та постійні лісокористувачі здійснюють лісогосподарські заходи (рубки догляду за лісом, санітарні рубки, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості, рубки, пов`язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів тощо).

Відповідно до ст. 1 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007р. №724 ці Правила визначають основні вимоги до здійснення лісогосподарських заходів, спрямованих на підвищення стійкості та продуктивності деревостанів, збереження біорізноманіття лісів, їх оздоровлення і посилення захисних, санітарно гігієнічних, оздоровчих та інших функцій шляхом проведення рубок формування і оздоровлення лісів.

Згідно ст. 2 вказаних Правил під час проведення рубок формування і оздоровлення лісів застосовуються такі рубки: догляду, санітарні, лісовідновні, переформування, пов`язані з реконструкцією, ландшафтні.

У відповідності до ст. 8 Правил рубки догляду можуть бути таких видів: освітлення,

прочищення, проріджування, прохідна рубка.

Таким чином, законодавчо визначено, що рубки формування і оздоровлення лісів за своєї правовою суттю є одним з видів діяльності з відтворення лісів з метою поліпшення їх якісного складу. Проріджувальні, прохідні та санітарні рубки (які здійснював відповідач на підставі лісорубних квитків) є видами рубок формування та оздоровлення лісів.

Як була вказано вище, на відміну від діяльності з відтворення лісів, діяльність з використання лісових ресурсів регламентовано Главою 13 ЛК України. Так, відповідно до ст. 65 Глави 13 Лісового Кодексу України, використання лісових ресурсів може здійснюватись в порядку загального і спеціального використання.

Види спеціального використання лісових ресурсів визначені ст. 67 Лісового Кодексу. У порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів: заготівля деревини; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування; використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб.

Аналогічні положення містить і Закон України "Про рослинний світ". Так, ст. 8 вказаного Закону визначає, що використання природних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання. Відповідно до п.2 ч.2 ст. 10 даного Закону, заготівля деревини під час рубок головного користування належить до видів спеціального використання природних рослинних ресурсів. Згідно ч. 6 ст. 10 Закону України "Про рослинний світ" заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в порядку, що встановлюється Лісовим кодексом України.

Порядок заготівлі деревини визначається в ст. 70 Лісового Кодексу України. Частиною 1 вказаної статті встановлено, що заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. При цьому частина 4 вказаної статті визначає, що деревина може заготовлятися також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів).

Наведені вище положення закону чітко встановлюють, що заготівля деревини може здійснюватися не лише при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, але й в процесі проведення лісогосподарських заходів з поліпшення якісного складу лісів і така заготівля не належить до використання лісових ресурсів (ані спеціального, ані загального).

Крім того, проведення рубок під час здійснення заходів з поліпшення якісного складу лісів (1) та заготівля деревини при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування (2) регулюються не лише різними нормами законів, як було вказано вище, а також різними підзаконними актами. В першому випадку це "Правила поліпшення якісного складу лісів", затверджені Постановою кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. № 724 та Інструкція з проведення рубок формування та оздоровлення лісів (п.5 зазначених Правил); в другому - "Порядок спеціального використання лісових ресурсів", затверджений Постановою кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. № 761 та Правила рубок головного користування.

Проведений аналіз законодавства, що регулює здійснення лісогосподарських заходів, засвідчує, що виконання усіх видів рубок, за винятком рубок головного користування, має на меті поліпшення якості лісів, а не задоволення інтересів суб`єктів лісогосподарської діяльності у одержанні деревини чи іншої продукції, яка може бути одержана в результаті проведених рубок.

Тому в контексті доктринальних вимог чинного вітчизняного екологічного законодавства, яке є спеціальним у цій сфері, правових підстав розглядати санітарно-оздоровчі та інші аналогічні лісогосподарські заходи з поліпшення якісного складу лісів як спеціальне використання лісових ресурсів не вбачається.

Регулювання виконання таких заходів має розвиватись як одна з форм нормування використання природних ресурсів в системі правових інструментів екологічної безпеки. Відповідні нормативи мають розроблятись з урахуванням необхідності збереження заповідних природних комплексів та об`єктів з урахуванням їх стану та динаміки розвитку, особливостей представленого у їх межах природного різноманіття, беручи до уваги категорії та типи територій та об`єкті в природно-заповідного фонду, результати відповідних наукових досліджень та обстежень, моніторингу навколишнього природного середовища, інші чинники і проводитись у процесі проведення лісовпорядкування, розроблення щорічних планів здійснення санітарно-оздоровчих та інших лісогосподарських заходів, які мають погоджуватись з спеціально уповноваженим державним органом з охорони навколишнього природного середовища і здійснюватись на підставі дозволів, які мають видаватись в порядку, передбаченому відповідним спеціальним законодавством.

Цивільним та господарським законодавством, зокрема, Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", не передбачається можливість здійснення погодження, затвердження, а потім надання ще й дозволів чи встановлення лімітів на одну й ту саму діяльність, оскільки запровадження такої практики мало б ознаки створення штучних перешкод для господарської діяльності відповідних суб`єктів, що суперечить вимогам статті 3 цього Закону, і відповідно ускладнило б розширення існуючих та утворення нових заповідних територій. До того ж слід взяти до уваги, що і цей спеціальний Закон у сфері дозвільної діяльності відносить повноваження щодо встановлення порядку видачі документів дозвільного характеру до компетенції Кабінету Міністрів України (стаття 4-1), що підкреслює особливу роль і місце актів Уряду при вирішенні питань надання дозволів па спеціальне використання природних ресурсів.

За законодавством, яке було чинним на період проведення рубок (2017 рік) та проведення перевірки Інспекцією (з 07.06.2018 року по 15.06.2018 року), встановлення ліміту на спеціальне використання лісових ресурсів передбачено лише для здійснення рубок головного користування, заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань, тобто на ті види діяльності, які належать до видів спеціального використання лісових ресурсів і передбачають задоволення інтересів користувачів шляхом вилученням відповідних лісових ресурсів з навколишнього природного середовища.

Як свідчать копії лісорубних квитків серії 02 ЛКБ від 27 січня 2012 року (№ 343848 та № 384741), від 15 березня 2012 року (№ 384784 та № 384785) та від 10 липня 2012 року (№ 384867), дозволені ними рубки мали бути проведені з санітарно-оздоровчою метою і тому ці рубки, виходячи з вищевикладеного, не можуть бути віднесені до видів спеціального використання лісових ресурсів. Для проведення цих рубок спеціальним законодавством не вимагаються встановлення додаткових лімітів та видача додаткових дозволів.

Встановлення лімітів та видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду відповідно до статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" має здійснюватись в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і лише щодо тих видів спеціального використання природних ресурсів, які визначені статтею 9 цього Закону відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а саме: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Тому підстав для оцінки здійснення санітарно-захисних заходів на землях лісогосподарського призначення в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду згідно з відповідними планами, погодженими та затвердженими в установленому порядку, без встановлення додатково лімітів та надання дозволу відповідно до статті 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" як порушення законодавства станом на 2017 рік не вбачалося.

Віднесення Податковим кодексом України до об`єктів стягнення збору за спеціальне використання лісових ресурсів деревини, заготовленої при здійсненні заходів щодо поліпшення якісного складу лісів слід розглядати як спеціальну норму лише податкового законодавства, запроваджену з метою повнішого наповнення державного бюджету та впорядкування здійснюваних платежів.

Ця норма не може застосовуватись для регулювання відносин у інших сферах, врегульованих іншим спеціальним для них законодавством, зокрема, щодо регулювання спеціального використання природних ресурсів, передбачити у зв`язку з цим запровадження додаткових дублюючих дозвільних процедур, а саме з встановлення лімітів та видачі дозволів на здійснення діяльності, яка спеціальним законодавством регулюється у іншому порядку.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції, яка діяла на час проведення рубок відповідачем (2017р.) та на час проведення перевірки з 07.06.2018 року по 15.06.2018 року, не мав спеціальних положень щодо порядку проведення вибіркових санітарних рубок. Главою 3 зазначеного Закону не встановлено заборони щодо проведення вибіркових санітарних рубок на територіях національних природних парків.

У відповідності до Санітарних правил в лісах України (Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 555 заходи з поліпшення санітарного стану лісів здійснюються власниками лісів, постійними лісокористувачами з метою оздоровлення насаджень у максимально стислі строки за умови недопущення негативного впливу на навколишнє природне середовище. Зазначені заходи є частиною комплексу профілактичних заходів, які здійснюються з метою збереження стійкості насаджень, запобігання розвитку патологічних процесів у лісі, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха (п. 2 Правил).

Згідно п. 5 вказаних Правил заходи з поліпшення санітарного стану лісів плануються і здійснюються на основі матеріалів лісовпорядкування, а також санітарних та лісопатологічних обстежень, а в межах природно-заповідного фонду - відповідно до вимог проектів організації територій та об`єктів природно-заповідного фонду та/або положень про них з урахуванням специфіки, ступеня та періоду пошкодження насаджень, біології деревних порід, шкідників та збудників хвороб лісу.

Згідно із п.п.12, 13, 27 Правил вибіркові санітарні рубки проводяться власниками лісів, постійними лісокористувачами шляхом вилучення з насаджень сухостійних, відмираючих, дуже ослаблених внаслідок пошкодження насаджень пожежами, шкідниками, хворобами лісу і внаслідок аварій та стихійного лиха окремих дерев або їх груп; власники лісів, постійні лісокористувачі призначають на основі матеріалів лісовпорядкування, лісопатологічних обстежень та повідомлень про появу ознак погіршення санітарного стану лісових насаджень вибіркові санітарні рубки, про що інформують обласну, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та орган місцевого самоврядування, на території якого зростають насадження, що потребують вибіркової санітарної рубки, а суцільні санітарні рубки проводяться шляхом вирубування сухостійних, відмираючих і дуже ослаблених дерев, пошкоджених пожежами, шкідниками, хворобами лісу і внаслідок аварій та стихійного лиха, лише у деревостанах, в яких проведення вибіркових санітарних рубок призведе до зменшення повноти насаджень нижче 0,1; мінімальна площа суцільної санітарної рубки становить 0,1 гектара, а максимальна - визначається фактичними розмірами пошкодженого насадження, де необхідно провести таку рубку; під час проведення суцільних санітарних рубок застосовуються технології, які дають змогу максимально зберігати дерева, що не підлягають вирубуванню, підріст, підлісок, трав`яний покрив та ґрунти.

З огляду на законодавче розмежування понять "спеціальне використання природних ресурсів", яке передбачає право на вирубку лісу з метою заготівлі деревини, та "постійного лісокористування", яке передбачає обов`язок постійного лісокористувача здійснювати лісогосподарські заходи, у тому числі і санітарні рубки оцінці підлягають фактичні обставини, які свідчать про мету проведення відповідачем видалення дерев у 2017 році на території Шацького НПП.

Сторонами не спростовано, що проведені рубки дерев відбулися не в межах та не у відповідності до переліку заходів з поліпшення санітарного стану лісів на 2017 роки.

Як було зазначено вище, рубки формування та оздоровлення лісів у 2017 році Шацький НПП проводив у відповідності до чинного на той час законодавства: після проведення лісопатологічних обстежень на підставі рішень науково-технічної ради та виданих уповноваженим органом лісорубних квитків саме на такі види рубок. За таких обставин неправомірна поведінка відповідача відсутня. Також відсутня шкода в її цивільно-правовому розумінні, оскільки вся деревина, заготовлена Шацьким НПП в процесі проведення рубок формування та оздоровлення лісів, належним чином оприбуткована та поставлена на баланс даної державної установи, що підтверджується вищевказаним Актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Шацького НПП від 28.12.2018 року №070-22/01 .

Тобто, за висновками вищевказаного акту про результати перевірки окремих питань господарської діяльності Шацького НПП від 28.12.2018р. №070-22/01, а також як вбачається з Акту планової перевірки від 15 червня 2018 року №219 рубки, що були проведені відповідачем є саме санітарними з метою поліпшення стану лісів. Зазначені висновки позивачем не спростовані.

Таким чином, санітарні рубки проведені Шацьким НПП у 2017 році не є видом спеціального використання природних ресурсів і не потребують отримання лімітів.

Окрім чинного Положення про порядок спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 року № 761 (з наступними змінами) суд бере до уваги те, що чинною редакцією затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року № 459 Положення про спеціальне використання природних ресурсів в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а саме пунктом 1 визначено, що видача дозволів на спеціальне використанім лісових ресурсів здійснюється відповідно до Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів.

Порядком спеціального використання лісових ресурсів передбачено можливість здійснення спеціального використання лісових ресурсів лише шляхом заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування, другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів (пункт 1), передбачено погодження відповідних питань при здійсненні спеціального використання лісових ресурсів з обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, до складу яких включено колишні територіальні органи Мінприроди (пункти 2, 10, 12, 24, 40, 41, 49, 51, 65 Порядку).

Встановлено, що деревина заготовлюється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов`язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (стаття 70 ЛК України). Таким чином, законом передбачено, що поліпшення якісного складу лісів за спеціальним законодавством винесено за дужки спеціального використання лісових ресурсів, а не віднесено до нього.

Порядком видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів передбачено, що спеціальним дозволом на використання лісових ресурсів є лісорубний або лісовий квиток (пункт 1).

Згідно з статтею 69 Лісового кодексу України лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагентства на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами.

За наявності відповідних погоджень на виконання санітарно-оздоровчих заходів в лісах Шацького НПП, виданих на цій підставі лісорубних квитків, одержання додаткових дозволів та лімітів контролюючими органами станом на 2017 рік не вимагалось.

Таким чином, лісогосподарські заходи з формування та оздоровлення лісів не мають ознак спеціального використання природних ресурсів, оскільки мають іншу цільову спрямованість.

За таких обставин, на переконання суду, є очевидним, що вимоги ч.2 ст. 9-1 Закону України "Про природно-заповідний фонд", які визначають порядок спеціального використання природних ресурсів, не поширюються на діяльність, відмінну від використання, в т.ч. таку, як відтворення лісів з метою поліпшення їх якісного складу шляхом здійснення рубок формування і оздоровлення лісів. Враховуючи цю обставину, з метою поширення законодавчої вимоги щодо обов`язковості лімітів на використання природних ресурсів також і на види рубок, які не пов`язані з використанням природних ресурсів (в т.ч. рубки формування і оздоровлення лісів та інші види рубок), Законом № 2362-VIII від 22.03.2018 року стаття 9-1 Закону України "По природно-заповідний фонд" була доповнена новою частиною п`ятнадцятою наступного змісту: "Проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів". Оскільки даний закон не має зворотної сили, а рубки формування і оздоровлення лісів відповідач здійснював до набрання цим законом чинності, а, відтак, зазначені положення ч. 15 ст. 9-1 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

За таких обставин суд прийшов до висновку щодо відсутності у 2017 році законодавчо встановленого обов`язку лісокористувача проводити рубки формування і оздоровлення лісів згідно з лімітом на спеціальне використання природних ресурсів на підставі дозволів.

У справі, що розглядається Господарським судом Волинської області позивачем не доведено наявність протиправної поведінки відповідача, що полягає у незаконній порубці та несвоєчасному її виявленні відповідачем; наявність завданої шкоди внаслідок порубки і, відповідно, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою і, як наслідок, вину завдавача шкоди.

В той же час відповідачем надано достатньо доказів, необхідних для встановлення відсутності вини та деліктної відповідальності Шацького НПП і необхідних, для притягнення до відповідальності, складових цивільного правопорушення, що в свою чергу виключає юридичну відповідальність Шацького НПП та обов`язок відшкодовувати шкоду в розмірі 709 630,00 грн.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що позивачем у встановленому порядку не доведено, а матеріалами справи не встановлено факту заподіяння державі збитків внаслідок порушення Шацьким національним природним парком вимог природоохоронного законодавства, а також те, що позивач в установленому порядку обставини, які повідомлені відповідачем, не спростував, суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем факту вчинення відповідачем порушення, за яке нараховано шкоду, стягнення якої є предметом даного спору.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід залишити за Державною екологічною інспекцією у Волинській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 30.09.2020р.

СуддяВ. А. Войціховський