ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року Справа № 906/89/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Пономаренко О.В.

відповідача: Шевчук В.В.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20, постановлену суддею Лозинською І.В., повний текст ухвали складено 05.06.2020 р.

за позовом Корпорації "Таско"

до Військової частини НОМЕР_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України

про зобов`язання вчинити певні дії

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20 заяву Корпотації «Таско» від 28.05.2020 р. про забезпечення позову з врахуванням заяви про виправлення описки від 04.06.2020 р. задоволено.

Задовольняючи заяву, суд прийшов до висновку, що спірне майно може бути використане, у тому числі, передане в користування іншому суб`єкту відповідачем, що в подальшому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі його задоволення.

Не погоджуючись із вказаним, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. та скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/89/20 у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г.

Листом №906/89/20/4146/20 від 05.08.2020р. витребувано матеріали справи №906/89/20 за позовом Корпорації "Таско" до Військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України про зобов`язання вчинити певні дії.

17.08.2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 906/89/20.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Гудак А.В. у відпустці здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи №906/89/20 та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М. Г.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Олексюк Г.Є. перебуває у відпустці в період з 10.08.2020 р. по 11.09.2020 р., суддя Петухов М.Г. перебуває у відпустці в період з 10.08.2020 р. по 09.09.2020 р. включно.

На підставі розпорядження керівника апарату здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи № 906/89/20 та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 р. поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військовій частині НОМЕР_1 на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20, справу призначено до розгляду.

07.09.2020 р. на адресу апеляційного господарського суду від Корпорації «Таско» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 без задоволення, а ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. про забезпечення позову у справі №906/89/20 без змін.

08.09.2020 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшла заява, в якій Міністерство вказує, що підтримує вимоги апеляційної скарги та просить судове засідання у справі проводити без участі представника Міноборони.

17.09.2020 р. на електронну адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення по суті спору.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Василишин А.Р. перебуває у відпустці з 21.09.2020 р. по 04.10.2020 р. включно.

На підставі розпорядження керівника апарату здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи №906/89/20 та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В., суддя Бучинська Г.Б.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 р. прийнято апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20 до провадження колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В., суддя Бучинська Г.Б.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Військової частини НОМЕР_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020р. у справі №906/89/20 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить ухвалу скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник Корпорації "Таско" заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування власної правової позиції. Вважає, що ухвала господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20 є законною та обґрунтованою, тому просить залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Міністерства оборони України надіслав заяву про розгляд апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 без участі представника в судовому засідання, апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст ухвали суду першої інстанції.

Задовольняючи заяву Корпотації «Таско» про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку, що спірне майно може бути передане в користування іншому суб`єкту відповідачем, що в подальшому може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі його задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційних скарг та заперечення щодо них інших учасників справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Військова частина НОМЕР_1 стверджує, що ухвала господарського суду від 04.06.2020 р. протиправно позбавляє Військову частину НОМЕР_1 та Міністерство оборони України права на можливість розпоряджатися власним майном (придатними до застосування боєприпасами та їх елементами) в умовах особливого періоду та складної воєнно-політичної обстановки.

Скаржник акцентує увагу на тому, що на виконання Постанови КМУ № 746 між МОУ та корпорацією «Таско» був укладений Договір №274/П/7-09 від 06.10.2009. Предметом Договору №274/П/7-09 є виконання робіт з комплексної утилізації непридатних для подальшого використання і зберігання та надлишкових боєприпасів і їх елементів, а також доручення на укладання договорів на реалізацію продуктів утилізації. Пункт 3.6. Договору №274/П/7-09 визначає, що МОУ зобов`язується, разом з іншим: «Забезпечити зберігання виробів, їх елементів та порохів згідно окремих договорів». Саме з метою виконання пункту 3.6. Договору № 274/П/7-09 між Військовою частиною НОМЕР_1 та корпорацією «ТАСКО» було укладено Договір № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 про зберігання спірного майна. Зазначене свідчить про беззаперечний зв`язок Договору №05/1/ОРІС з Договором №274/П/7-09 та Постановою КМУ № 746 та необхідність встановлення обставин справи в їх контексті.

У вступній частині Договору №274/П/7-09 зазначено, що укладаючи договір, сторони керуються, зокрема й Постановою КМУ № 812. Згідно з пунктом 23 Постанови КМУ №812, «строк дії акта КМУ про затвердження переліку боєприпасів що підлягають утилізації становить 5 років». Тобто у зв`язку зі спливом про затвердження переліку строку дії переліку боєприпасів, що підлягають утилізації, правових підстав для утилізації спірних боєприпасів на сьогодні немає. В умовах особливого періоду спірне майно вважається придатним до застосування, а тому утилізації не підлягає.

Спірне майно також не є надлишковим, оскільки за результатами доповідей Начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України, рішеннями Міністра оброни України від 07.05.2019 №1409/з/8-2018 та від 06.06.2019 № 14092/з/10-2018 (є у матеріалах справи) призупинено виконання робіт за Договором №274/П/7-09 та визначено повернути до Збройних Сил України придатні для використання боєприпаси.

Разом з тим, за результатами проведеної інвентаризації (акт інвентаризації від 25 квітня 2019 року №26, є у матеріалах справи) встановлено право власності Міністерства оборони України на переважну кількість спірного майна. Зазначене також підтверджується відомостями з таблиць-додатків до доповіді Начальника Генерального штабу ЗСУ.

Також, скаржник звертає увагу на те, що застосований у цій справі захід забезпечення позову є абсолютно неспівмірним шкоді, яку він завдає державі. Внаслідок такого рішення завдається значна шкода національним інтересам та національній безпеці України, шляхом підриву її обороноздатності в умовах дії особливого періоду, бойових дій на сході України, а також за умов об`єктивної, актуальної воєнної загрози зі сторони Росії у зв`язку із очікуваною значною концентрацією російських військ поблизу південного та східного кордонів держави.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, Корпорації "Таско" звертає увагу на те, що апеляційна скарга зводиться до перегляду необхідності застосування заходів забезпечення на цей час або їх заміні, що належить до компетенції суду першої інстанції, згідно положень ст.ст. 143,145 ГПК України.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що ВЧ НОМЕР_1 у запереченнях на заяву про забезпечення позову підтвердила, що «випадок вилучення з території Відповідача майна, яке належало Позивачеві та було знято з відповідального зберігання за Договором, відбувся на підставі наряду № 501/Б4/192/18-5 від 06.03.2018 року. Декількома місяцями раніше, на виконання вимог наряду № 342/2/Н/17-1788 від 14.09.2017 року, Відповідач здійснив одноосібне знаття майна з відповідального зберігання.»

Посилання ВЧ НОМЕР_1 , що подібні випадки відбулись два роки тому і на цей час не має підтверджень, що подібні розпорядження можуть мати місце, спростований відзивом ВЧ НОМЕР_1 на позовну заяву та доданою до нього телеграмою № 342/5092 від 15.06.2019 року, якою Перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант С.Корнійчук заборонив видавати боєприпаси та їх елементи Корпорації «Таско» з території ВЧ А 1979. А ВЧ НОМЕР_1 , в супереч умовам Договору та чинного законодавства, не повертає майно Корпорації. Позивач звертає увагу апеляційного суду, що одночасно з цим відповідач намагається стягнути з Корпорації «Таско» нібито заборгованість за послуги зберігання з січня 2018 року по червень 2019 року (справа №910/12395/19 знаходиться в проваджені Північного апеляційного господарського суду) та продовжує у 2019-2020 роках виставляти рахунки за зберігання майна, яке протиправно не повертає та відчужує іншим суб`єктам. Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову у суді першої інстанції належними та допустимими доказами підтверджені випадки відчуження ВЧ А 1979 (Зберігачем) майна, переданого Корпорацією «Таско» на зберігання ВЧ НОМЕР_1 згідно Договору зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 року. Підтверджено зняття з відповідального зберігання боєприпасів в одноосібному порядку та заборона видачі цих боєприпасів Корпорації «Таско». Вказані дії були здійсненні ВЧ НОМЕР_1 за розпорядженнями військового управлінням та командування (які не мають жодного відношення до господарських правовідносин ВЧ НОМЕР_1 (Зберігача) та Корпорації «Таско» (Поклажодавця), та вчинені вже після отримання вимог від Корпорації «Таско» про повернення майна зі зберігання по Договору №05/1/ОРІС від 14.01.2016 року.

Також позивач акцентує увагу на тому, що посилання ВЧ НОМЕР_1 , що «застосований у цій справі захід забезпечення позову є абсолютно неспівмірним шкоді, яку він завдає державі» - є некоректним, з огляду на предмет розгляду справи та склад сторін, що випливає з наступного.

Відповідачем у цій справі є ВЧ НОМЕР_1 , яка у правовідносинах з Корпорацією «Таско» виступає як суб`єкт господарювання відповідно до ст.ст.1,8 ЗУ «Про господарську діяльність у Збройних силах України», який здійснює господарську діяльність на підставі Свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах з дозволеним видом діяльності - складське господарство код 52.10, згідно Договору зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 року.

Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 у цій справі виступає саме як самостійний суб`єкт господарювання. Згідно чинного законодавства захищати інтереси держави може відповідний суб`єкт владних повноважень. Матеріали справи не містять доказів, що ВЧ НОМЕР_1 є суб`єктом владних повноважень та діє в цій справі в інтересах держави. Доказів того, що державі спричиняються шкода, матеріали справи не містять, як і не містять доказів спричинення майнової шкоди ВЧ А 1979. До того ж з січня 2018 року та на цей час продовжує виставляти рахунки за зберігання майна Корпорації «Таско» по Договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 року. У зв`язку з зазначеним позивач вважає, що скаржник не довів належними та допустимими доказами наявності шкоди від застосованого заходу забезпечення позову.

Припущення представника ВЧ НОМЕР_1 , що майно, яке було передано на зберігання по Договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 року, є власним майном військової частини НОМЕР_1 є помилковим, оскільки майно закріплено за тими частинами, у яких воно було отримано, а після передачі його на утилізацію Корпорації «Таско» були списані з їх бухгалтерського обліку та відображаються як дебіторська заборгованість виконавця робіт з утилізації, що цілком відповідає п.5.4. Інструкції про порядок обліку і видачі боєприпасів, що підлягають утилізації та здійснення контролю за їх рухом і рухом продуктів їх утилізації», затвердженої наказом Міністра оборони України №426 від 25.06.2012 року. Посилання представника на закінчення дії актів Кабінету Міністрів України, яким затверджувався перелік боєприпасів, що підлягають утилізації, жодним чином не змінює їх стан на придатний та не відміняє необхідність їх утилізації.

Посилання представника ВЧ А 1979 на положення Інструкції з категорування ракетно-артилерійського озброєння, затвердженої наказом Міноборони від 04.01.2019 року № 4, згідно якої боєприпаси 2-ї категорії не віднесені до непридатних та можуть бути використані для бойового застосування, є хибними, оскільки положення цієї Інструкції не можуть застосовуватись при розгляді цієї справи та у взаємовідносинах між ВЧ НОМЕР_1 та Корпорацією «Таско» по Договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 року. Неможливість застосування до правовідносин, які є предметом розгляду цієї справи, вищезазначеної телеграми 2016 року та Інструкції 2019 року ґрунтується, на думку сторони, на конституційно закріпленому принципі незворотності дії закону чи нормативно-правового акту в часі. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності: дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце: дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності ним законом або іншим нормативно-правовим актом.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, Корпорація "Таско" звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання повернути майно, передане за договором зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016, згідно з наведеним переліком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина А 1979 всупереч п. 2.1.4. договору та вимог ст. ст.530, 953 ЦК України не повернула Корпорації "Таско" зі зберігання по договору №05/1/ОРІС від 14.01.2016 майно, вказане у позовній заяві.

28.05.2020 від позивача (з урахуванням заяви про виправлення описки від 04.06.2020) до господарського суду Житомирської області надійшла заява про забезпечення позову у справі у вигляді заборони позивачу та будь-яким іншим особам, у тому числі органам військового управління та командування, вчиняти будь-які дії щодо користування чи розпорядження майном, у тому числі вивозити з території В/ч А 1979 майно, передане Корпорацією "Таско" на зберігання по договору № 05/1/ОРІС від 14.01.2016, а саме:

- 7,62 мм патрон зр. 43р. Т-45 (II категорія) у кількості 3 827 320 шт.

- 7,62 мм патрон зр. 43р. БЗ (II категорія) у кількості 1 925 380 шт.

- 73 мм постріл ПГ-9ВС (II категорія) у кількості 1 236 шт.

- 73 мм постріл ПГ-15ВС (II категорія) у кількості 112 шт.

- 23 УОР - 1 (II категорія) у кількості 10 шт.

- 23 мм патрон УБР-1 (II категорія) у кількості 24 297 шт.

- 100 мм постріл до БС-3 УБК-9 (II категорія) у кількості 2 шт.

- 73 мм граната ПГ-9 інертна (ІІ категорія) у кількості 167 шт.

- 73 мм граната ПГ-9С інертна (ІІ категорія) у кількості 6 шт.

- Підривач В-90 (II категорія) у кількості 4 347 шт.

- Підривач РГМ-2М (II категорія) у кількості 4 109 шт.

- Підривач РГМ - 2 (II категорія) у кількості 2 388 шт.

- В-429Е (II категорія) у кількості 102 шт.

- 23 мм патрон УОФ-7 (II категорія) у кількості 292 927 шт.

- 5,45 мм патрони Т (II категорія) у кількості 10 800 шт.

- 7,62 мм патрон зр. 43р. ПС без об. (II категорія) у кількості 4 431 280 шт.

- 7,62 мм гвинт, патрон ЛПС без об. (II категорія) у кількості 274 334 шт.

- 7,62 мм гвинт, патрон Б-32 (II категорія) у кількості 44 774 шт.

- 7,62 мм гвинт, патрон Т-46 (II категорія) у кількості 981 328 шт.

- 7,62 мм гвинт, патрон ПЗ (II категорія) у кількості 28 160 шт.

- 7,62 мм гвинт, патрон СН (II категорія) у кількості 1 660 шт.

- 120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б не повного спорядження (підривачем не комплектується (II категорія) у кількості 3 694 шт.

- 120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б повного спорядження (II категорія) у кількості 2 шт.

- 120 мм осколково-фугасна міна сталева ОФ-843 (III категорія) у кількості 291шт.

- 152 мм до МЛ - 20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ-545 не повного спорядження (підривачем не комплектується) (II категорія) у кількості 45 шт.

- 152 мм до МЛ - 20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ - 545 остаточного спорядження (II категорія) у кількості 4 шт.

- 152 мм до МЛ - 20М постріл з осколково-фугасним снарядом підвищеної потужності та зменшеним змінним зарядом ВОФ-33 не повного спорядження (підривачем не комплектується) у кількості 68 шт.

- 152 мм снаряд ОФ-25 у кількості 1 938 шт.

В обґрунтування вказаної заяви позивач вказує, що відповідачем вчиняються дії, направлені на унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, зокрема останнім здійснюється списання спірного майна з обліку по договору зберігання та його прийняття на балансовий облік В/ч, тобто дії щодо розпорядження та користування цим майном. Незастосування заходів забезпечення позову вже призвело до відчуження частини майна, та зменшення його кількості.

Позивач вважає, що заходи забезпечення позову, викладені у клопотанні, здатні забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, та посилається на ймовірність ускладнення виконання рішення у разі їх невжиття.

В свою чергу відповідач стверджує, що спірне майно майже повністю знаходиться на його території, проте частина перебуває на балансовому обліку за договором на підставі наряду 342/2/Н/17-1788, інша частина знаходиться на позабалансовому обліку та рахується як майно позивача, але заборонена до видачі на підставі телеграми №342/5092. Частина однієї номенклатури майна була передана до військової частини НОМЕР_2 на підставі наряду № 501/Б4/192/18-5.

Відповідачем підтверджено, що 7.62 патрон СН (ІІ категорія), зазначений в переліку майна, що позивач просить зобов`язати повернути у кількості 7480 шт, повністю зняті з відповідального зберігання на підставі договору зберігання і на підставі наряду військової частини А120 №342/2/Н/17-1788 від 14.09.2017 та прийняті на балансовий облік. У кількості 5820 шт. були передані до військової частини НОМЕР_2 на виконання вимог наряду військової частини НОМЕР_3 (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") №501/Б4/192/18-5 від 06.03.2018.

Враховуючи вище викладене, господарський суд Житомирської області прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заяви Корпотації «Таско» про забезпечення позову.

4. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Положеннями ч. 2 ст.4 ГПК України передбачено право на звернення до господарського суду юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, пред`явлення позову є процесуальною формою реалізації позивачем права на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011).

Окрім того, інститут забезпечення позову сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

За змістом статей 136, 137 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Звертаючись з відповідною заявою позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення господарського суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такого правового висновку дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 11.09.2020 р. у справі №910/16505/19.

Як вже зазначалося, подана заява про забезпечення позову була обґрунтована наявністю у заявника припущень, що невжиття таких заходів забезпечення позову може у подальшому унеможливити виконання рішення та відновлення порушених прав заявника.

Колегією суддів встановлено, що предметом позову у цій справі є зобов`язання повернути майно, передане за договором зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016, згідно з наведеним переліком.

Згідно п. 1.3 Договору сторони узгодили, що майно, здане на зберігання поклажодавцем (п. 1.1 Договору), не переходить у власність зберігача.

Відповідно до п. 2.1 Договору зберігач зобов`язаний, зокрема, прийняти майно на зберігання (пп. 2.1.1 п. 2.1); повернути поклажодавцю те ж саме майно в такому стані, в якому воно було прийняте на зберігання після закінчення терміну зберігання, або на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання цього майна не закінчився (пп. 2.1.4 п. 2.1).

Зберігач не має права користуватися майном, переданим поклажодавцем на зберігання (п. 2.2 Договору)

Корпотація «Таско» звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою №80 від 16.01.2018 р., в якій просила підготувати для відвантаження боєприпаси, які зберігаються Військовою частиною НОМЕР_1 згідно договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 р.

03.03.2018 р. Корпорація «Таско» просила Військову частину НОМЕР_1 повідомити про дату та час можливого виконання умов Договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 р., а саме можливості вивозу майна, яке перебувало на зберіганні.

Натомість, Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі наряду №501/Б4/192/18-5 частина однієї номенклатури майна була передана до військової частини НОМЕР_2 .

З матеріалів оскарження ухвали також вбачається, що відповідачем не заперечується, що 7.62 патрон СН (ІІ категорія) у кількості 7480 шт, зазначений в переліку майна, яке позивач просить зобов`язати повернути, повністю зняті з відповідального зберігання за договором на підставі наряду військової частини А120 №342/2/Н/17-1788 від 14.09.2017 та прийняті на балансовий облік. У кількості 5820 шт. патрони були передані до військової частини НОМЕР_2 на виконання вимог наряду військової частини НОМЕР_3 (Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") №501/Б4/192/18-5 від 06.03.2018.

Надавши юридичну оцінку встановленим обставинам, колегія апеляційного суду вважає, що докази, на які посилався позивач у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, характеризуються високою вірогідністю, а відтак є значним ризик настання негативних наслідків у вигляді утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відтак, застосування судом заходів для забезпечення позову є цілком виправданим та доцільним, адекватним і не порушує необхідного балансу інтересів сторін.

Стосовно доводів апелянта щодо не співмірності заходів і очікуваної ним значної шкоди, яка може бути причинена державі, колегія суддів зазначає, що господарський спір, який виник між сторонами, стосується виконання договору відповідального зберігання майна, тобто є суто господарським за змістом і характером відносин. У цьому контексті доводи відповідача про необхідність виконання функцій з оборони держави виходять за межі спору, оскільки компетенція у галузі оборони не належить безпосередньо відповідачу, а віднесена Конституцією України та Законами України до центральних органів державної влади, зокрема і Міністерства оборони України.

Також враховується, що запровадження заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, який скасовується судом у випадках , встановлених приписами ст.145 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем захід забезпечення позову належним чином гарантує можливість виконання рішення суду у разі задоволення позову та слугуватиме ефективному захисту порушеного права, що відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства, визначеним ст.2 ГПК.

Таким чином, господарським судом Житомирської області під час розгляду заяви про забезпечення позову надано правильну оцінку обставинам та правовим підставам вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені статтями 136, 137 ГПК України, а також дотримано норми процесуального права, зокрема статті 136-137 ГПК України, так і статті 74, 76-79, 86 щодо дослідження доказів як окремо так і у їх сукупності, оцінюючи їх вірогідність і взаємний зв`язок. Натомість, доводи апелянта цих висновків не спростовують.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість ухвали суду першої інстанції.

Виходячи з положень частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Більш того, Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши в ухвалі суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування ухвали, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування ухвали суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни ухвали, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20 - залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Матеріали оскарження ухвали господарського суду Житомирської області від 04.06.2020 р. у справі №906/89/20 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "29" вересня 2020 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.