ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 812/225/17

адміністративне провадження № К/9901/47855/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на рішення Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Борзаниці С.В. від 27 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Василенко Л.А., Гайдара А.В. від 13 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі -ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», позивач) звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову № 7 від 5 січня 2017 року про накладення на ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» штрафу в розмірі 34000 грн та зобов`язання усунути порушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, вважає її незаконною, винесеною без додержання діючого законодавства, а також без належного з`ясування фактичних обставин. Вказує, що при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваної постанови відповідач виходив з того, що наявність у позивача відповідної ліцензії зобов`язує ліцензіата проводити такий вид діяльності, проте позивач вважає такий висновок безпідставним, оскільки ліцензіат має право, а не зобов`язаний провадити певний вид господарської діяльності, на який має ліцензію.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач внаслідок тимчасово встановлених законодавством обмежень не мав повноважень щодо призначення та проведення стосовно позивача планової перевірки, тобто діяв не на підставі та не у межах повноважень, що визначені законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, НКРЕКП звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 16 квітня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 812/225/17, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзив на касаційну скаргу НКРЕКП.

Скаржником подано клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб`єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу, однак позивач не скористався таким правом, а тому, вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки перевірку проведено всупереч встановленим тимчасовим обмеженням, то результати такої перевірки є неправомірними.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу НКРЕКП не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» в 2012 році отримало ліцензії на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та на постачання теплової енергії.

На виконання наказу НКРЕКП від 7 листопада 2016 року № 203 та посвідчення на проведення планової перевірки від 7 листопада 2016 року № 206 згідно з Планом заходів із здійснення державного контролю ліцензіатів НКРЕКП на 2016 рік, затвердженим наказом НКРЕКП від 23 листопада 2015 року № 317 (зі змінами), з 1 грудня 2016 року по 19 грудня 2016 року Комісією була проведена планова перевірка дотримання позивачем Ліцензійних умов за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої був складений акт від 19 грудня 2016 року № 218.

5 січня 2017 року на засіданні НКРЕКП, яке було проведено у формі відкритого слухання, відповідно до статей 19 та 22 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та статті 17 Закону України «Про природні монополії» була прийнята постанова НКРЕКП № 7, якою на позивача накладений штраф у розмірі 34 000 грн та зобов`язано усунути порушення Ліцензійних умов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження відповідача у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Статтею 19 зазначеного Закону визначені особливості здійснення державного контролю на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно частини 1 вказаної статті Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю.

Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора (частина друга статті 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).

Під час здійснення державного контролю Регулятор має право:

1) вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог цього Закону та законів, що регулюють діяльність у сфері енергетики та комунальних послуг, і ліцензійних умов;

2) фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу;

3) вимагати припинення дій, що перешкоджають здійсненню державного контролю;

4) призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, копії документів, відомості з питань, що виникають під час державного контролю;

5) приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень;

6) накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом (частина четверта статті 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).

Згідно частини п`ятої статті 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» за результатами перевірки складається акт у двох примірниках, який підписується членами комісії з перевірки.

Один примірник акта про результати перевірки передається суб`єкту господарювання, діяльність якого перевірялася, або уповноваженій ним особі.

У разі відмови суб`єкта господарювання або уповноваженої ним особи прийняти акт про результати перевірки такий акт надсилається суб`єкту господарювання рекомендованим листом протягом п`яти робочих днів з дня підписання акта членами комісії з перевірки.

Суб`єкт господарювання, діяльність якого перевірялася, має право надати письмові пояснення та обґрунтування щодо проведеної перевірки та/або виявлених порушень у строк до п`яти робочих днів з дня отримання акта про результати перевірки.

У разі виявлення порушень акт про результати перевірки вноситься на засідання Регулятора, за результатами якого Регулятор приймає рішення про застосування до суб`єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, санкції, передбаченої цим Законом.

Акт про результати перевірки разом із поясненнями та обґрунтуванням суб`єкта господарювання, діяльність якого перевірялася, підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора до розгляду акта на засіданні Регулятора.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що планові перевірки суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, проводяться не частіше одного разу на рік відповідно до річних планів, які затверджуються Регулятором до 1 грудня року, що передує плановому, та оприлюднюються на його офіційному веб-сайті.

План здійснення заходів державного контролю на відповідний плановий період оприлюднюється на офіційному веб-сайті Регулятора не пізніш як за п`ять днів до початку відповідного планового періоду.

Планова виїзна перевірка проводиться за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за 10 днів до дня його початку.

Строк проведення планової виїзної перевірки не може перевищувати 15 робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - п`яти робочих днів.

У разі великих обсягів перевірки за рішенням Регулятора строк проведення планової виїзної перевірки може бути збільшений до 20 робочих днів, а для суб`єктів малого підприємництва - до семи робочих днів з внесенням відповідних змін до посвідчення на проведення перевірки.

Щорічно, до 1 квітня, Регулятор готує звіт про виконання річного плану державного контролю суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, за попередній рік, який включається до річного звіту про діяльність Регулятора та підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Регулятора.

Згідно частини дев`ятої статті 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» до проведення перевірок Регулятор має право залучати представників інших державних органів, органів місцевого самоврядування за згодою керівників цих органів.

Зі змісту вказаних правових приписів вбачається, що метою здійснення діяльності Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки. В свою чергу, державний контроль Регулятором здійснюється зокрема шляхом проведення відповідних перевірок за результатом яких складаються акти.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 6 червня 2019 року у справі № 804/7661/17.

З огляду на вищезазначене колегія суддів доходить до висновку, що до повноважень НКРЕКП входить здійснення перевірки дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.

Разом з тим, 2 вересня 2014 року прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набув чинності з 15 жовтня 2014 року.

Статтею 3 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

На підставі аналізу наведеної правової норми слідує, що заборона (мораторій) на проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності встановлюється за одночасного існування таких умов: 1) суб`єкт господарської діяльності здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції; 2) державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності проводиться у період та на території проведення антитерористичної операції; 3) суб`єкт господарської діяльності відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику не віднесений до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 14 серпня 2018 року у справі № 820/4623/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» здійснює свою діяльність у м. Сєвєродонецьк Луганської області, проведення перевірки призначено за місцем діяльності позивача у період з 1 грудня 2016 року по 19 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 4 Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 565 від 5 серпня 2015 року, господарська діяльність позивача, яка була предметом перевірки відповідачем, відноситься до середнього ступеня ризику, що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Кабінет Міністрів України затверджує перелік населених пунктів, на території яких проводилась антитерористична операція, однак, не визначає період її проведення на відповідних територіях.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідні положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено зобов`язання у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання зазначеного пункту Кабінет Міністрів України Розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Відповідно до цього переліку м. Сєвєродонецьк Луганської області віднесено до населених пунктів, в яких проводилась антитерористична операція.

Визначаючи період проведення антитерористичної операції на відповідній території, необхідно виходити з того, що такий період визначено наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення». Зокрема, встановлено, що проведення терористичної операції на території Луганської області здійснюється у період з 7 квітня 2014 року. При цьому дати закінчення проведення антитерористичної операції на території Луганської області не зазначено.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено поняття району проведення антитерористичної операції, відповідно до абзацу двадцять першого якої, район проведення антитерористичної операції - це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 7 цього ж Закону на Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб`єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій.

Частинами першою, третьою статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує, першим заступником чи заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Керівник оперативного штабу визначає межі району проведення антитерористичної операції, приймає рішення про використання сил і засобів, що залучаються до її проведення, а в разі потреби за наявності передбачених законом підстав вносить на розгляд Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Антитерористичний центр при Службі безпеки України в ході організації і проведення антитерористичних операцій наділений повноваженнями щодо визначення меж району проведення антитерористичної операції та періоду проведення такої операції.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 820/4623/17.

З огляду на те, що дата закінчення проведення антитерористичної операції на території Луганської області наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а не визначена, а Указ Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не прийнятий, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що як станом на момент призначення та проведення перевірки, так і станом на момент прийняття оскаржуваної постанови позивач знаходився на території здійснення антитерористичної операції.

Доводи скаржника про те, що ПАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» не скористалось своїм правом, визначеним абзацом сьомим частини четвертої статті 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на недопуск до проведення перевірки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у ході судового розгляду справи у судах попередніх інстанцій було встановлено неправомірність призначення планової перевірки, що є достатньою підставою для скасування її результатів.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що НКРЕКП внаслідок встановлення тимчасово законодавчо обмеженням не мав повноважень щодо призначення та проведення стосовно Позивача планової перевірки, тобто діяв не на підставі та не у межах повноважень, що визначені законами України.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін