-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
У Х В А Л А Справа № 200/17957/15-ц
Ім`ям України Провадження № 6/932/110/20
28квітня 2020року м. Дніпро
СуддяБабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненко І.Ю., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі заяву представника стягувача Державної іпотечної установи адвоката Тодосієнка В.М., про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, -
В С Т А Н О В И В :
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року задоволено позов Державної іпотечної установи та стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 02-ФЛ:980/08/14 від 08.08.2008 року в розмірі 146 905 гривань 71 копійка, судовий збір в розмірі 1 469 гривня 06 копійок, а всього стягнуто грошових коштів у сумі 148374 гривні 77 копійок.
20 червня 2019 року до суду надійшла письмова заява представника стягувача Державної іпотечної установи адвоката Тодосієнка В.М., про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. У заяві він посилається на те, що стягувачем отримано виконавчий лист, який видано судом 08 травня 2019 року, із строком його пред`явлення до виконання до 04 травня 2019 року, тобто виконавчий лист отримано стягувачем вже після закінчення строку на пред`явлення його до виконання (а.с. 40-41).
Сторони в судове засідання не з`явились, від представника стягувача надійшли письмові заяви про розгляд справи у його відсутність (а.с. 40-41, 66-67, 71-72). Боржник, будучи обізнаним про результат вирішення справи та розгляд судом заяви про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, правом на подання письмових заперечень не скористався (а.с. 63). Спираючись на норми ст. 247, ч. 3 ст. 433 ЦПК України, справу розглянуто за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян, і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно із вимогами ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Відповідно до вимог ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.
Згідно із вимогами ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.Строки,зазначені вчастині першійцієї статті,встановлюються длявиконання рішенняз наступногодня післянабрання нимзаконної силичи закінченнястроку,встановленого вразі відстрочкичи розстрочкивиконання рішення,а якщорішення підлягаєнегайному виконанню-з наступногодня післяйого прийняття. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції.
Розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви із наступних підстав.
Так, встановлено, що заочним рішенням суду від 22 квітня 2016 року задоволено позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 02-ФЛ:980/08/14 від 08.08.2008 року в розмірі 146 905 гривень 71 копійка. Цим судовим рішенням вирішено питання про розподіл судових витрат.
23 квітня 2019 року до суду надійшла письмова заява представника позивача про видачу копії заочного рішення суду із відміткою про набрання ним законної сили та виконавчого листа по справі (а.с. 35-36).
У відповідь на цю заяву судом, 08 травня 2019 року, надіслано Державній іпотечній установі копію заочного рішення суду від 22 квітня 2016 року та виконавчий лист (а.с. 43). Зі змісту копії виконавчого листа вбачається те, що він виданий 08 травня 2019 року із строком пред`явлення до виконання до 04 травня 2016 року (а.с. 42-42 зворот). Судом вказано, що заочне рішення суду від 22 квітня 2016 року набрало законної сили 04 травня 2016 року.
Стягувача Державну іпотечну установу, утворено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2004 року за № 1330 «Деякі питання Державної іпотечної установи». Засновником Установи є Держава в особі Кабінету Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2019 року за № 1054 «Деякі питання Державної іпотечної установи», Установу віднесено до сфери управління Міністерства фінансів України, тобто до сфери управління одного із центральних органів виконавчої влади. Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про іпотеку», суб`єктами рефінансування є банки та інші фінансові установи, в тому числі спеціалізована іпотечна установа. Згідно із вимогами ст. 32 цього Закону, іпотекодержатель (власник заставної) має право проводити операції із заставними для рефінансування власної діяльності самостійно або із залученням спеціалізованих фінансових установ, у тому числі державної іпотечної установи, які, на підставі договору з іпотекодержателем (власником заставної), надають відповідне рефінансування шляхом проведення операцій з іпотечними активами такого іпотекодержателя (власника заставної), що забезпечують надходження грошових коштів від будь-яких інших осіб-кредиторів.
Отже, стягувач Державна іпотечна установа, є державним органом. Суд констатує, що поняття державного органу є значно ширшим за поняття органу державної влади, для якого характерним є його утворення за законом, з метою виконання функцій Держави, а також наділенням законодавчим актом владними управлінськими функціями. В свою чергу, державний орган може бути утворений і підзаконними нормативно-правовими актами, а також може і не мати власних владних управлінських функцій.
На момент набрання законної сили заочним рішенням суду від 22 квітня 2016 року був чинним Закон України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року. Так, Закон України «Про виконавче провадження», прийнятий 02 червня 2016 року, набрав чинності 05 жовтня 2016 року.
Статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року було встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становить один рік, який обчислюється із наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Упродовж року з моменту набрання заочним рішення суду від 22 квітня 2016 року законної сили, Державна іпотечна установа до суду із письмовою заявою про видачу виконавчого листа не зверталась.
Згідно із вимогами п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 2016 року, виконавчі документи, що видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Однак, у даній справі виконавчі документи до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» в редакції 2016 року, не видавались.
На момент видачі виконавчого листа у цій цивільній справі чинною редакцією ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» було встановлено те, що строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, за якими стягувачем є держава або державний орган, становить три місяці з наступного дня після набрання рішенням суду законної сили.
Внаслідок того, що рішення суду набрало законної сили 04 травня 2016 року, стягувач мав звернутись до суду із заявою про видачу виконавчого листа у межах річного строку, чого не зробив. В свою чергу, суд, видаючи 08 травня 2019 року виконавчий лист по справі, не звернув увагу на правовий статус стягувача, як державного органу, помилково вказавши, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив 04 травня 2019 року.
Виконавчий документ є строковим, має виконавчу силу тільки протягом строку, встановленого законом. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта. Причина пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, що пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування, і свідчить про відсутність у заінтересованої особи об`єктивної можливості подати виконавчий документ до виконання у встановлені строки.
У заяві про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання вказано єдину причину для її задоволення у вигляді видачі судом виконавчого листа по спливу строку пред`явлення його до виконання. В цей же час, заява стягувача не містить інформації про те, що стягувач був об`єктивно позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про видачу виконавчого листа у межах строку пред`явлення останнього до виконання. Оскільки із прийняттям нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а фактично Законом України «Про виконавче провадження», в редакції від 02 червня 2016 року, право державних органів на пред`явлення виконавчих документів до виконання будо звужено із річного строку до тримісячного, суд вважає, що Державна іпотечна установа повинна була звернутись із заявою про видачу виконавчого листа у строк до 04 травня 2017 року, чого не зробила. Докази того, що бездіяльність Державної іпотечної установи із звернення до суду із заявою про видачу виконавчого листа у вказаний строк була викликана об`єктивними, незалежними від волі стягувача, причинами, відсутні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що за змістом ст. 433 ЦПК України причини пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не можуть бути визнані поважними, оскільки стягувач не довів, що існували об`єктивно непереборні, незалежні від його волевиявлення та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення ним процесуальних дій, причини, а відтак, заява стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 258-260, 353, 433 ЦПК України, п. 17.4 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У Х В А Л И В :
У задоволенні заяви представника стягувача Державної іпотечної установи адвоката Тодосієнка В.М., про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовити.
Ухвала суду, в силу вимог ч. 1 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів зо дня її проголошення учасниками справи, що брали участь у судовому засіданні, або протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії учасниками справи, які не брали участь у судовому засіданні.
Відповідно до вимог п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строк, визначений ст. 354 цього Кодексу, на подання апеляційної скарги, продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя І. Ю. Литвиненко
скопійовано
-
скопійовано
-
