Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 202/4051/18

провадження № 61-18435св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради, про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що його син ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було зареєстровано Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 688.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сина та відповідача народилася дочка ОСОБА_5 .

Фактичні сімейні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були припинені з грудня 2015 року, оскільки відповідач створила нову сім`ю.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою про розірвання шлюбу.

03 липня 2017 року ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 їх спільна дочка залишилася проживати з батьками померлого.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 вересня 2017 року ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач після смерті ОСОБА_3 народила дитину від іншого чоловіка, однак батьком дитини в актовому записі про народження дитини записаний померлий ОСОБА_3 .

Вважає, що його померлий син не може бути батьком дитини, народженої ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки шлюбні відносини фактично між ним та відповідачем були припинені з грудня 2015 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив виключити з актового запису від 30 серпня 2017 року, складеного Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області запис про батька ОСОБА_3 , як батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки в такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини має вчинятися за життя. У випадку позивача можливе застосування частини першої статті 137 СК України, в якому визначена можливість оспорювання факту батьківства особи, що померла до народження дитини, проте обов`язковою умовою, що надає право для звернення до суду із позовом є звернення за життя особи до нотаріуса із заявою про невизнання свого батьківства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини третьої статті 137 СК України, яка передбачає право спадкоємців оспорити батьківство особи, яка померла до народження дитини.

За життя його син з грудня 2015 року не проживав з відповідачем, не вів спільне господарство, не підтримував подружні стосунки, постійно проживав із дочкою у своїх батьків, а відповідач проживала з іншим чоловіком, тому його син за життя не знав і не міг знати про те, що після його смерті відповідач народивши дитину від іншого чоловіка зареєструє його як батька цієї дитини.

Частиною третьою статті 137 СК України визначено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Проте дитина народилася після смерті його сина, і він не знав і не міг знати, що після його смерті відповідач зареєструє свою дитину на його ім`я.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень, судами не дотримано вимог законодавства, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У судах попередніх інстанцій він звертався із клопотаннями про призначення медико-генетичної експертизи, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки потрібна ексгумація, а апеляційний суд взагалі проігнорував подане ним клопотання.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

20 листопада 2019 року справа № 202/4051/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2010 року Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про що зроблено актовий запис за № 688.

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, про що Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зроблено актовий запис за № 1073.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу закрито у зв`язку із смертю позивача.

На час звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стало відомо про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 народила сина ОСОБА_7 , батьком якого в актовому записі про народження дитини записала померлого ОСОБА_3 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частини перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення ЄСПЛ у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною третьою статті 136 СК України передбачено, що оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Статтею 137 СК України визначено порядок оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини.

Зокрема, частиною першою вказаної статті встановлено, що якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці, за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Оскільки оспорення батьківства під час вагітності жінки в силу положень частини третьої статті 136 СК України неможливе, норма частини першої статті 137 СК України дає право чоловікові матері дитини подати до нотаріуса заяву про невизнання свого батьківства.

Якщо на момент народження дитини чоловіка не буде в живих (частина перша статті 137 СК України), на підставі цієї заяви оспорити батьківство зможуть його спадкоємці.

Тобто, предметом доказування в справах про оспорювання батьківства на підставі частини першої статті 137 СК України є поданнячоловіком матері дитини за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства щодо дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача на частину третю статті 137 СК України не може бути підставою для звернення до суду, оскільки в такому випадку актовий запис щодо особи, як батька дитини має вчинятися за життя.

Доводи касаційної скарги про те, що частиною третьою статті 137 СК України визначено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти, не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній частині статті 137 СК України передбачені інші підстави оспорювання батьківства, аніж ті, на які посилається ОСОБА_1 . Позивач у касаційній скарзі на власний розсуд трактує зазначену норму права, яка суттєво відрізняється від офіційного змісту цієї норми.