ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 р.Справа № 440/631/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Бойко С.С, м. Полтава) від 23.04.2020 по справі № 440/631/20

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, в якому просив визнати протиправним рішення оформленого протоколом №1 від 21.01.2020 про відмову у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зобов`язати встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що повторна відмова Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є протиправною, оскільки позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції та має другу групу інвалідності, причиною якої, згідно з довідкою до акту огляду МСЕК, є поранення, контузія, каліцтво або захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, а тому має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлене протоколом засідання комісії з розгляду встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни від 21.01.2020 року № 1, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зобов`язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що оскільки діючим на момент звернення позивача законодавством не передбачалось надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни працівникам Державної служби України з надзвичайних ситуацій, то спірне рішення відповідача є правомірним.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що згідно довідки № 01-8423/12 від 28 вересня 2015 року, виданої Головним управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, ОСОБА_1 , водій автотранспортних засобів відділення спеціального та вантажного автотранспорту групи автотранспортного забезпечення частини спеціальних робіт та транспортного забезпечення Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління ДСНС України у Полтавській області, в період з 22 липня 2015 року по 09 вересня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції та виконував заходи з інженерно-технічного облаштування оборонних рубежів в Донецькій та Луганській областях /а.с. 13/.

11 грудня 2015 року Державною службою з надзвичайних ситуацій видано позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 /а.с. 51/.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0032338 від 16 вересня 2019 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 17 липня 2019 року, причиною якої зазначено "поранення, контузія, каліцтво або захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення" /а.с. 12/.

23 вересня 2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради з заявою щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни /а.с. 47/.

Листом від 29 жовтня 2019 року №12-8701 Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на момент звернення позивача не поширювалась на працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій /а.с. 21/.

Не погоджуючись з даною відмовою позивач звернувся до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 у справі № 440/4248/19 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення, яке оформлене листом від 29 жовтня 2019 року №12-8701, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Зобов`язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради повторно розглянути заяву позивача щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання судового рішення відповідачем прийнято рішення, що оформлене протоколом від 21.01.2020 № 1, яким повторно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на момент звернення не поширювалась на працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій /а.с. 30/.

Не погоджуючись з даною відмовою позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача, оскільки позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції та виконував заходи з інженерно-технічного облаштування оборонних рубежів в Донецькій та Луганській областях, будучи працівником Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та якому встановлена ІІ група інвалідності, причиною якої є поранення, контузія, каліцтво або захворювання одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Згідно статті 1 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Положенням статті 4 Закону № 3551-XII встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних) та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту постраждалих учасників Революції Гідності та деяких інших осіб" від 22 травня 2018 року № 2443-VIII внесено зміни до пункту 11 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, а саме: слова "та працівників" виключено, а слова "військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України" замінено словами "військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України".

Положення вказаного Закону набрали чинності з 25.07.2018 року.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника щодо відсутності підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з посиланням на факт набрання чинності змін до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.

Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У даному рішенні також акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Таким чином, враховуючи приписи статті 58 Конституції України та те, що позивач брав участь в антитерористичній операції у період з 22 липня 2015 року по 09 вересня 2015 року та внаслідок чого отримав інвалідність, колегія суддів дійшла висновку, що внесені зміни до пункту 11 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Частиною третьою статті 7 Закону № 3551-XII визначено, що порядок надання статусу інваліда війни особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 08.09.2015 року затверджено Порядок надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі Порядок № 685)

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Порядку № 685, підставою для надання особам статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності та документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно п. 9 Порядку № 685, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю" видається відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно із пунктом 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій та рішень, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власного рішення, яке є предметом оскарження позивачем.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення щодо відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є протиправним та підлягає скасуванню у судовому порядку.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованими та не впливають на правомірність висновків суду.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 по справі №440/631/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 28.09.2020 року