Дата документу 16.09.2020 Справа № 310/250/15-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 310/250/15 Головуючий у 1 інстанції: Черткова Н.І.

Провадження №22ц/807/948/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Онищенка Е.А.,

Кухаря С.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 січня 2017 року по справі за позовом Бердянської міжрайонної прокуратури Запорізької області, правонаступником якої є Бердянська місцева прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що пунктом 5.3 рішення Бердянської міської ради від 31 березня 2010 року № 17 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,0830 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯК № 911792.

23 грудня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що під час прокурорської перевірки, проведеної у межах кримінального провадження № 12014080130005963 на підставі постанови прокурора від 08 грудня 2014 року, було встановлено, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_2 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства; земельна ділянка знаходиться у межах м. Бердянська, на території Бердянської коси, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а тому згідно з положеннями статті 51 ЗК України відноситься до земель рекреаційного призначення; проектна документація із землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

З огляду на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати пункт 5.3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 31 березня 2010 року № 17 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним, виданий на ім`я ОСОБА_2 державний акт на право власності серії ЯК № 911792 на земельну ділянку площею 0,0830 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку і передати її територіальній громаді м. Бердянська.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 січня 2017 року позов Бердянського місцевого прокурора Запорізької області в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5.3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 31 березня 2010 року № 17 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 911792 на земельну ділянку площею 0,08830 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 для ведення індивідуального дачного будівництва на АДРЕСА_1 .

Витребувано з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку вартість 70 284,40 грн, площею 0,08830 га, кадастровий номер 2310400000:07:002:0102, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та передано її територіальній громаді м. Бердянська.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття оспорюваного рішення Бердянська міська рада Запорізької області порушила вимоги чинного на той час земельного та водного законодавства України в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . З цих підстав зазначений пункт рішення є незаконними та підлягає скасуванню, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на його підставі, повинен бути визнаний недійсним. При цьому суд встановив, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах м.Бердянська, на території Бердянської коси, в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря та відноситься до земель рекреаційного призначення. Проектна документація затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації. Оскільки ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 , то вона підлягає витребуванню на підставі статті 388 ЦК України в останньої на користь територіальної громади м. Бердянська.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 січня 2017 року скасовано, у задоволенні позову Бердянського місцевого прокурора Запорізької області в інтересах держави відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокуратура звернулася до суду з позовом поза межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, про застосування якої просили відповідачі. Відповідно до статті 267 ЦК України це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загального строку позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалась або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Статтею 261 ЦК України чи іншими законами України не визначено жодних виключень щодо застосування правила, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України.

Верховним судом також зазначено, що прокурор, пред`являючи позов в інтересах держави, не зазначив державний орган, в інтересах якого ним пред`явлений позов.

Встановлення зазначених обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки стосується вирішення питання про обізнаність особи, в інтересах якої подано позов, про порушення її прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) зроблено висновок, «що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що з урахуванням приписів наведених норм матеріального права щодо початку перебігу строку давності, він обчислюється з моменту, коли саме особа, право якої порушене, а не прокурор, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Без зазначення (встановлення) державного органу, в інтересах якого прокурор пред`явив позов, неможливо вирішити питання щодо початку перебігу строку позовної давності.

ОСОБА_1 та представник Бердянської міської ради, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (т. 2 а.с. 225-226), до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Судова повістка, надіслана на адресу ОСОБА_2 , повернулась до суду із відміткою «виїхав» (т. 2 а.с.223). В порушення ч. 1 ст. 131 ЦПК України від ОСОБА_2 заяв про зміну місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи не надходило.

За таких обставин, колегія суддів колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності сторін.

За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з`явились, відповідно до частини 2статті 372 Цивільного процесуального кодексу Українинеявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи та пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, за час розгляду справи судами встановлено, що підпунктом 5.3 пункту 5 рішення вісімдесятої сесії Бердянської міської ради п`ятого скликання від 31 березня 2010 року № 17 «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,08830 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 911792, кадастровий номер земельної ділянки 2310400000:07:002:0102, та проведено державну реєстрацію державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.

Згідно з інформацією, викладеною Виконавчим комітетом Бердянської міської ради у листі від 12 грудня 2014 року № 04-7928/37, Генеральним планом м. Бердянська за адресою виділеної ОСОБА_2 земельної ділянки передбачено лише розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку.

Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна № 30973229 від 15 грудня 2014 року, ОСОБА_1 23 грудня 2013 року придбала у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,0830 га,кадастровий номер 2310400000:07:002:0102.

Згідно зі статтями13,14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про охорону земель»визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно достатті 84 ЗК України(тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі статями19,20 ЗК Україниземлі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання відповідно достатті 21 ЗК Українинедійсним рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зістаттею 4 ВК України, пунктом «б» частини першоїстатті 58 ЗК Українидо земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Відповідно достатті 60 ЗК Українитастатті 88 ВК Україниуздовж морів та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх відсутності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Крім того відповідно до частини четвертоїстатті 88 ВК Україниу межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженогонаказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установленихстаттею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахування конкретної ситуації.

Згідно з пунктом «г» частини третьоїстатті 83 ЗК Українидо земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертоїстатті 59 ЗК Українилише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органам виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Спірна земельна ділянка розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку, а обов`язкову державну експертизу землевпорядної документації не проведено.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що під час прийняття пункту 5.3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 17 від 31 березня 2010 року «Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким була виділена земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Бердянською міською радою порушено вимоги чинного на той час законодавства в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачу, тому, зазначений пункт рішення є незаконним та підлягає скасуванню, а державний акт на право власності на земельну ділянку, що виданий на підставі вказаного рішення, має бути визнаний недійсним.

Відповідно достатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов`язана його повернути. Особа зобов`язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (стаття 83 ЗК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Бердянська.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності.

Відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння територіальної громади м. Бердянська з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Такий правовий висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 15 травня 2018 року № 372/2180/15-ц.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені частиною першою статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), відповідно до якої прокурор має процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Тобто як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа (власник, володілець, користувач, розпорядник) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган, а не прокурор, оскільки законом не передбачено жодних виключень щодо застосування правила, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України. Не наведено й інших законів щодо можливості відліку позовної давності з моменту, коли прокурор дізнався про порушення прав держави.

Отже, та обставина, на яку ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі, що у грудні 2010 року прокурор Бердянської природоохоронної прокуратури подавав протест, який задоволено рішенням міської ради 30 грудня 2010 року та скасовано рішення про передання у власність земельної ділянки, не унеможливлює звернення прокурора з даним позовом та не свідчить про пропуск ним строків позовної давності.

Так, за протестом прокурора 30 грудня 2010 року міською радою було скасоване рішення про передання земельної ділянки у власність, але постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року рішення міської ради від 30 грудня 2010 року було скасоване.

При цьому у рішенні адміністративного суду було акцентовано увагу лише на тому, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

До того ж протест прокурора був пов`язаний з порушенням міськрадою під час прийняття рішення вимог закону, але був обґрунтований порушенням інших норм права, оскільки на той час Бердянською міською радою не було розроблено та затверджено детальний план території окремих районів м. Бердянськ.

Прокурор, як вбачається з матеріалів справи, про наявність порушень ст. ст. 84,87,88, 90 Водного кодексу України та ст. ст. 56,59,60 Земельного Кодексу України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» дізнався з актів перевірки державної інспекції сільського господарства у Запорізькій області від 08 травня 2013 року, на які він посилався і у заявленому позові.

Зазначена обставина підтверджується наявним у справі актом перевірки від 8 травня 2013 року, складеним внаслідок перевірки додержання вимог законодавства при використанні та забудові прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря (т. 1 а.с. 24-27).

Відтак до отримання зазначеного висновку, який був наданий в результаті перевірки, здійсненої на замовлення прокуратури Запорізької області та Бердянської міжміської прокуратури з наглядом за додержанням законів у природоохоронній сфері, як прокурор так і особа, в інтересах якої заявлено позов, не були обізнані з конкретними порушеннями, які були виявлені у сфері водного та земельного законодавства та стали підставою для даного позову.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор не зазначив конкретного органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції держави.

Згідно з абзацами першим, другим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

На час виникнення спірних правовідносин - 2010 рік і до 2011 року центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, тобто уповноваженим державним органом у сфері земельних відносин, був Державний комітет України по земельних ресурсах (далі - Держкомзем України), Положення про який затверджено указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 970/2000.

Згідно з пунктом 3 цього Положення основними завданнями Держкомзему України є:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації;

- координація проведення земельної реформи в Україні;

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель;

- організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою;

- розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості грунтів, ведення державного земельного кадастру.

Згідно з підпунктом 7 пункту 4 Положення Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами.

У пункті 14 вказаного Положення зазначено, що Держкомзем України є юридичною особою.

Управління (відділ) Держкомзему в районі (далі - управління (відділ)) є територіальним органом Держкомзему, підзвітним та підконтрольним Держкомзему та відповідно Республіканському комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головному управлінню Держкомзему в області, як передбачено у пункті 1 Положення про управління (відділ) Держкомзему в районі, затвердженого наказом Держкомзему від 17 червня 2008 року № 123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2008 року за № 625/15316.

На підставі Указу Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011 створено Державну інспекцію сільського господарства України як центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 459/2011 (далі - Положення про Держсільгоспінспекцію) Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Враховуючи, що особою в інтересах якої заявлено позов, а відтак належним позивачем, поряд з прокурором у цій справі, є державний орган: Держсільгоспінспекція, яка здійснює державний нагляд (контроль) щодо дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, зокрема, щодо дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, дослідженню підлягають питання про те, коли цей орган дізнався або мав дізнатися про порушення його прав.

Враховуючи викладене, приписи наведених норм матеріального права щодо початку перебігу строку давності, можна зробити висновок, що він обчислюється з моменту, коли саме особа, право якої порушене, а не прокурор, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що за матеріалами справи конкретні порушення, які зумовлюють визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та витребування її, стали відомі лише після проведеної перевірки Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області 08 травня 2013 року, а позов заявлено у січні 2015 року, немає підстави вважати, що прокурором пропущений строк позовної давності.

Аналогічних висновків за аналогічних обставин також дійшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року по справі № 310/247/15-ц (провадження № 61-4138св19).

Таким чином, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормамиЦПК Українияк підстави для скасування рішень.

Частиною п. 1 ст. 144 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що Прокуратурою Запорізької області за подання касаційної скарги сплачено 1428 грн. (т. 2 а.с. 131), сума зазначених коштів підлягає стягненню з відповідачів по 476 грн. з кожного

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 січня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з Бердянської міської ради Запорізької області на користь Прокуратури Запорізької області судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 476 (чотириста сімдесят шість) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Запорізької області судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 476 (чотириста сімдесят шість) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Запорізької області судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 476 (чотириста сімдесят шість) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25 вересня 2020 року.

Головуючий:

Судді: