Справа № 490/2957/18

н\п 2/490/841/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді : Черенкової Н.П.,

при секретарі: Янкевич В.С.,

за участю представника відповідача - Цуканової С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про стягнення суми банківського вкладу,-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

17 квітня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом згідно з договором «Ощадний» № 734\179 банківського вкладу (депозиту) на суму 20000 грн. на строк з 23.11.2007 року по 23.05.2008 року, який заключений 23.11.2007 року з ВАТ « Комерційний банк « Причорномор`я».

Мотивував позов такими обставинами:

Позивач уклав з ВАТ «КБ «Причорнормор`я» договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від позивача на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 кошти у розмірі 20 000 гривень на зберігання з 23.листопада 2007 року по 23 травня 2008 року зі сплатою 14 % річних.

23 листопада 2007 року на вкладний рахунок за номером 1590 було зараховано 20 000 гривень.

Однак, отримати у встановлений у договорі строк свій банківський вклад не мав можливості з поважних причин, так як у зв`язку зі вчиненням суспільно-небезпечного діяння, що мало ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України до нього за Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва були застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Відповідно до Ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.11.2017 року по справ № 490\9359\17 примусові заходи медичного характеру в умовах психіатричного стаціонару було змінено на амбулаторну психіатричну допомогу.

Після цього почав вчиняти дії, спрямовані на отримання вкладу з банку «Причорнормор`я».

20 травня 2009 року Правління НБУ прийняло постанову № 79 про відкликання банківської ліцензії ВАТ «Причорномор`я» з 25.05.2009 року, а виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду.

Звертався до Фонду гарантування вкладів із заявами про повернення банківського вкладу, у відповідь на які отримав лист про відмову, так як банк не працює.

Приймаючи до уваги небажання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повернути вклад який був внесений до ВАТ КБ «Прочорномор`я», позивач і просив про задоволення позову.

При цьому, його кошти, розміщені на вкладному рахунку, є приватною власністю, а держава гарантує кожному громадянину недоторканність його приватної власності.

Спір, за вирішенням якого позивач звернувся з позовом у цій справі, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а тому цей спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства, що підтверджують висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15травня 2017 року у справі № 6-1489цс16.

Хід справи та процесуальні дії суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 17.04.2018 року дана справа передані судді Черенковій Н.П.

Ухвалою від 18.04.2018 року дана позовна заява залишена без руху.

16.05.2018 року надійшла за номером 14744 заява про усунення недоліків, яка передана судді 21.05.2018 року

Ухвалою від 25.05.2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначенням до підготовчого судового засідання на 09.08.20218 року.

24.07.2018 року від Фонду надійшов відзив, у якому представник відповідача просив про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

З 25.05.2009 року запроваджена тимчасова адміністрація та розпочата процедура ліквідації ВАТ «Комерційний банк «Причорномор`я», у зв`язку з чим відповідно до рішення адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2012 року за № 27, Фонд здійснював виплати гарантованої суми відшкодування вкладників зазначеного банку в межах 200000 грн.

Процедура ліквідації банку завершена, та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи банку.

За такого, відповідач відмовив у відшкодуванні виплати вкладу.

Дії Фонду позивач може оскаржити не шляхом пред`явлення позову про стягнення коштів, а у порядку, визначеному Законом.

12.07.2018 року позивачем надана відповідь на відзив, у якому зазначив, що позовна давність не поширюється на вимоги вкладника до фінансової установи про видачу вкладу на підставі вимог ст.268ч.1 п.2 ЦПК України.

При цьому, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.03.2013 року за № 15, встановлено, що вкладники банків, які перебувають у стадії ліквідації та для яких процедура ліквідації здійснюється відповідно до законодавства, мають право звертатись до Фонду за отриманням відшкодування коштів.

За такого, дії Фонду є неправильними, а його позов підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 21.01.2019 року.

За клопотанням сторін, слухання справи неодноразово відкладалось.

Ухвалою суду від 10.09.2019 року слухання справи відкладено та надана можливість відповідачу надати докази, які є належними та допустимими щодо предмету даного позову в порядку вимог ст.ст. 76,78 ЦПК України.

На виконання даної ухвали представником відповідача 13.11.2019 року надані додаткові пояснення.

У відповідності до ч.1 ст.20 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватись Фондом виключно для виплати гарантованої суми вкладу.

Предметом даного позову є стягнення суми вкладу з Фонду. По суті, стягнення є зобов`язання перерахувати суму боргу на конкретну особу, тобто звернення стягнення на кошти Фонду.

Проте, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено мораторій на стягнення коштів Фонду гарантування. А виплата таких коштів можлива лише відповідно до зазначеного закону.

Відтак, Фонд гарантування, будучи юридичною особою публічного права, основним видом діяльності якого є Державне управління загального характеру, діє виключно в межах повноважень та порядку, передбаченому ЗУ « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач та його представник адвокат Гроднова А.М. до судового засідання не з`явились, позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити у їх відсутність.

Представник відповідача просила продовжити розгляд справи у її відсутність та відсутність позивача та його представника - адвоката Гроднової А.М.

При цьому, ОСОБА_2 просила закрити провадження у справі на підставі ст.255 ЦПК України, вказавши, що дані правовідносини підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду 05.09.2019 року у справі 761\11256\17, роз`яснив, що вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Судом постановлено про продовження розгляду справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Позиція суду.

Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим, не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, а стосується виконання окремої владної функції Фонду - організації виплат відшкодувань за вкладами. Тому спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, на що вказують висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15,05.09.2019 року № 761\11256\17, від 04.09.2019 року за номером.

Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Стаття4 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його дій чи бездіяльності.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

23 листопада 2007 року позивач і ВАТ « Комерційний банк «Причорномор`я» уклали договір банківського вкладу, згідно з умовами якого позивач передав банку кошти у сумі 20 000 гривень у тимчасове користування на строк до 23 травня 2008 року під 14 % річних.

Постановою Правління Національного банку України від 20.05.2009 року за номером 305 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію з 25 травня 2009 року ВАТ «КБ « Причорномор`я».

Рішенням адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2012 року № 27, Фонд здійснював виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам зазначеного банку.

Листами на протязі 2017-2018 років Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовило ОСОБА_1 у виплаті гарантованої суми вкладу.

Спір у цій справі виник через невиплату Фондом позивачу гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у розмірі 20 000 грн.

Закон установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини, зокрема, між Фондом, банками, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведений у частині другій статті 4 Закону, згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).

Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень.

Частина друга статті 26 Закону передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду (частина третя статті 27 Закону).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше, ніж 500 000,00 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

З огляду на вказані приписи, Суд вважає, що правовідносини стосовно отримання вкладником гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми мають управлінський характер і складаються між Фондом та вкладником без участі банку-боржника. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції з організації виплати гарантованого державою відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір стосовно права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим. А тому такий спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № П/811/3526/15, № 813/6392/15, № 818/377/16, № 804/15159/15, № 815/863/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 592/13020/17).

Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією представника відповідача про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду.

Крім того, явно необґрунтованими є доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 15.05.2017 року у справі № 6-1489 цс16, оскільки у цій справі були відмінні від даної обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, зокрема відмінний предмет спору.

Окрім того, застосуванню підлягає остання позиція Верховного Суду.

Висновки суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законм України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі-Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур`єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI. Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суд, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц, від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення суми банківського вкладу закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Н.П. Черенкова