Справа № 212/5599/20

2/212/2924/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Власенко М.Д. з участю секретаря судового засідання Борух Ю.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, внаслідок ушкодження здоров`я, -

встановив:

31 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі - Фонд) завдану моральну шкоду в розмірі 70 845 грн., посилаючись на те, що він перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Суха Балка» працюючи на посаді прохідника. 21 березня 1997 року близько 13 год. 45 хв. з вини роботодавця, знаходячись на робочому місці, виконуючи трудові обов`язки 102 осі блоку 102-108 покладу «Головна» горизонту 1020 м. шахти «Ювілейна», внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді «травматична ампутація 1 пальця лівої кисті». Висновком МСЕК від 14.08.2002 року позивачу первинно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 15% за внаслідок трудового каліцтва, з переоглядом, група інвалідності не визначена. Висновком МСЕК від 29.09.2003 року позивачу повторно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 15% за внаслідок трудового каліцтва, безстроково, група інвалідності не визначена. Внаслідок трудового каліцтва йому завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що внаслідок отриманої травми у позивача повністю відсутня активність функції 1 пальця лівої кисті, функція захвату суттєво обмежена, не залишає відчуття затерпання та судоми в області лівої руки, особливо під час відпочинку, що позначається на відсутності в нього здорового сну. Крім того, наслідком трудового каліцтва стало суттєве зниження життєвої активності позивача, зменшення можливості реалізовувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, втрата можливості в достатній мірі реалізовувати свої звички та бажання, що призводить до зниження якості життя позивача та зменшення благ, які позивач мав до моменту травмування та втрати професійної працездатності. Позивач, внаслідок отриманого трудового каліцтва, що супроводжується значною втратою працездатності, постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у негативних емоціях розпачу, тривоги, роздратованості, які викликані розумінням, що стан його здоров`я є невідновним. Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого трудового каліцтва та стійкої втрати професійної працездатності. Вважає, що обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду має бути покладено Фонд.

04 серпня 2020 року судом постановлена ухвала про відкриття провадження та призначення розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі доказами.

25 серпня 2020 року судом отримано клопотання відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, яке за результатами розгляду ухвалою суду від 24.09.2020 року залишено без задоволення.

25 серпня 2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовні вимоги, в якому просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що з позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком на виробництві який стався 21.03.1997 року позивач звернувся лише 2020 році, з цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, чинній з 01.01.2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням Фонду, тому правові підстави для задоволення позову відсутні. Встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави покладення на Фонд обов`язку здійснювати таку виплату. Позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди саме відповідачем, а тому просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Суха Балка», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Суха Балка", працюючи на посаді прохідника. 21 березня 1997 року близько 13 год. 45 хв. з вини роботодавця, знаходячись на робочому місці, виконуючи трудові обов`язки 102 осі блоку 102-108 покладу «Головна» горизонту 1020 м. шахти «Ювілейна», внаслідок нещасного випадку, отримав тілесні ушкодження у вигляді «травматична ампутація 1 пальця лівої кисті», що підтверджується актом № 11 форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Відповідно до п. 11.1 акту, вид події - падіння шматка руди (06), згідно п. 11.3 причинами нещасного випадку являється незадовільний стан і недоліки в організації робочих місць, що виразилося у неприйнятті заходів з приведення забою восстаюшщего в безпечний стан; незадовільний контроль керівника дільниці та зміни за безпечною організацією робіт. Відповідно до п.13 акту №11, нещасний випадок, в результаті якого позивачем отримано тілесні ушкодження, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці зі сторони працівників роботодавця: ОСОБА_2 - гірничий майстер, який порушив §16 ЄПБ, п.п. 4.3, 4.10, 4.16 «Правил внутрішнього трудового розпорядку»; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - заступники начальника дільниці, які порушили а.а. 7., 14.1, 7.14.2, «СУОТ», пп. 4.1, 4.10 «Правил внутрішнього трудового розпорядку»; ОСОБА_5 -начальник дільниці, який порушив пп. 7.14.1, 7.14.2, 7.14.9 «СУОТ» пп. 4.1., 4.3., 4.10., 4.16., «Правил внутрішнього трудового розпорядку» ВАТ «Суха Балка».

Висновком МСЕК від 14.08.2002 року позивачу первинно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 15% за внаслідок трудового каліцтва, з переоглядом, група інвалідності не визначена. Висновком МСЕК від 29.09.2003 року позивачу повторно встановлено стійку втрату працездатності в розмірі 15% за внаслідок трудового каліцтва, безстроково, група інвалідності не визначена. (а.с.8).

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV) у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та первинного встановлення позивачеві стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і ІІІ групи інвалідності 23.11.2005 року, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг (частина друга статті 13 Закону № 1105-XIV у вказаній редакції).

Первинно стійка втрата працездатності внаслідок трудового каліцтва встановлена позивачу висновком МСЕК від 14.08.2002 року.

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 23 лютого 2007 року (далі - Закон № 717-V), згідно з яким був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі - Закон № 717-V) скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак необґрунтованими є твердження відповідача про те, що Фонд не є належним відповідачем у справі.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Доводи відповідача про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).

Закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає.

Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18).

З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконання трудових обов`язків, у подібних правовідносинах.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачу первинно було встановлено стійку втрату професійної працездатності 14.08.2002 року та врахувавши, що позивач на підставі статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності в розмірі 15% безстроково, відсутності будь-якої можливості покращення стану позивача, який втратив внаслідок нещасного випадку один палець, постійний характер страждань, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію моральної шкоди з відповідача в розмірі 40 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмір 70 845гривень, то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована, є значно завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 840,80 грн., виходячи з відповідної ставки судового збору станом на день звернення позивача до суду з позовом.

На підставі ст. ст.23 ЦК України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , керуючись ст. ст.ст.4,12, 23, 76-83,141,258, 259,263,264,265, 268, 271,273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, внаслідок ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 41323962, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93.

Повний текст рішення складено та підписано без проголошення 24.09.2020 року.

Суддя: М. Д. Власенко