ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18373/19Головуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 22-ц/817/549/20 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 305010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Бершадська Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Щавурська Н. Б.,

з участю секретаря - Боднар Р.В.

та представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року (ухвалене суддею Снігурським В.В., повний текст якого складено 20 лютого 2020 року) у цивільній справі № 607/18373/19 за позовом Тернопільського державного науково - технічного підприємства "Промінь" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Тернопільське державне науково-технічне підприємство Промінь (далі ТДНТП Промінь) звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що за час виконання відповідачем обов`язків керуючого санацією підприємства наказом №48 від 18.05.2017 року ОСОБА_1 звільнив з посади начальника бюро бухгалтерського обліку і фінансової звітності ОСОБА_2 на підставі її заяви. У пункті 4 наказу про звільнення зазначена вказівка бухгалтерсько-фінансовому відділу не виплачувати ОСОБА_2 заробітної плати до отримання результатів аудиту, а у трудовій книжці ним внесено запис: Рекомендація з місця роботи: на роботу бухгалтером не брати. Керуючий санацією ОСОБА_1 . ОСОБА_2 оскаржила дії підприємства і рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.10.2018 року стягнуто з підприємства 64752,96 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 3000,00 грн. компенсації за моральні страждання та визнано незаконним оскаржений запис у трудовій книжці. Рішення суду виконано 11.04.2019 року.

Посилаючись на те, що підставою виплат за час затримки розрахунку та моральної шкоди були неправомірні дії ОСОБА_1 , як керівника, підприємство просило згідно п.9 статті 134 КзпП стягнути їх з відповідача в повному обсязі.

Рішенням Зборівського районного суду від 17 лютого 2020 року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 3000,00 грн. завданої шкоди і 1921,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду ТДНТП Промінь звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі посилаючись на помилковість висновку суду про недоведеність вини відповідача та недоведеність вимог щодо стягнення в порядку регресу шкоди в розмірі 64752,96 грн., що відповідає сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплаченій позивачем в користь ОСОБА_2 ..

Апелянт зазначив, що суд зробив висновок про відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті розрахунку при звільненні ОСОБА_2 поклавши відповідальність виключно на позивача та дав невірну оцінку обставинам справи, які встановлені рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.10.2018 року. Вказаним рішенням встановлено, що виплата належних сум при звільненні була проведена 05.04.2018 року, а не 11.04.2019 року, як на це вказує суд, і спір стосувався середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичної виплати з 18.05.2017 року по 05.04.2018 року. З моменту звільнення ОСОБА_2 та до при значення директором ТДНТП Промінь ОСОБА_3 виплата належних їй коштів при звільненні не здійснювалась саме через вказівку керуючого санацією ОСОБА_1 не виплачувати заробітну плату ОСОБА_2 до завершення аудиторської перевірки на підприємстві (п. 4 наказу про звільнення №48 від 18.05.2017 року) та подальшої принципової позиції ОСОБА_1 з приводу даного питання. Так, листом від 10.08.2017 року №568 ОСОБА_2 було повідомлено про те, що заборгованість по заробітній платі буде виплачена лише за умови відшкодування вартості послуг проведеної аудиторської перевірки на підприємстві про що зазначено в рішенні суду від 12.10.2018 року. Вказаним спростовується висновок суду про те, що сума виплати за затримку розрахунку продовжувала збільшуватись і після зміни керівника та була виплачена лише 11.04.2019 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник ТДНТП Промінь апеляційну скаргу підтримала та додатково пояснила, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 23.08.2016 року затверджено план санації ТДНТП Промінь та призначено керуючим санації виконуючого обов`язки директора підприємтсва Білана Т.Б.. По завершенню строку досудової санації ухвалою господарського суду від 27.07.2018 року припинено повноваження керуючого санацією, тому на момент звільнення ОСОБА_2 18.05.2017 року на нього було покладено повноваження та обов`язки керівника, в тому числі провести розрахунок із звільненим працівником. Положенням про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство, затвердженим Постановою пленуму вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №15 встановлено, що з дня винесення ухвали про затвердження плану досудової санації мораторій вводиться лише на задоволення вимог кредиторів, які виникли до затвердження судом плану досудової санації. В силу п.3.2 вказаного Положення план досудової санації не може містити умов, що будь-яким чином обмежують виплату заробітної плати і нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

У даній справі наявні усі необхідні умови, за яких на ОСОБА_1 покладається повна матеріальна відповідальність згідно п.9 ч.1 ст. 134 КЗпП України.

ОСОБА_1 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що станом на дату звільнення ОСОБА_2 18.05.2017 року на підприємстві була введена досудова санація та існував мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому підприємство не могло провести виплату заробітної плати звільненому працівникові. ОСОБА_2 в списку кредиторів не була. Вважає, що рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку ухвалено неналежним судом, оскільки спір повинен був вирішуватись господарським судом, а не судом загальної юрисдикції і він у зв`язку з припиненням його повноважень позбавлений був можливості оскаржити рішення про стягнення середнього за час затримки розрахунку.

Представник відповідача додатково пояснив, що відповідач не був керівником підприємства і не може нести відповідальність згідно статті 134 КЗпП України.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом встановлено, що наказом №341-к від 01.12.2015р. Державного концерну Укроборонпром на ОСОБА_1 , першого заступника директора ТДТІН Промінь, покладено виконання обов`язків директора ТДНТП Промінь з 02.12.2015 року до укладення контракту з керівником ТДНТП Промінь; надано виконуючому обов`язки директора ДНТП Промінь ОСОБА_1 право підписання розпорядчих, фінансових та інших документів з питань, віднесених до компетенції директора цього підприємства.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.08.2016 року у справі №921/476/16-г/11 затверджено план санації ТД НТП Промінь до порушення провадження у справі про банкрутство. Керуючим санації призначено виконуючого обов`язки директора підприємства Білана Т. Б. Строк дії процедури санації закінчився 23.08.2017 року, тобто з вказаної дати припинились повноваження ОСОБА_1 як керуючого санацією.

Наказом №10-к від 20.02.2018 р. на посаду директора ТДНТП Промінь за контрактом призначено ОСОБА_3 з 21.02.2018 р. та відповідно припинились повноваження ОСОБА_1 як виконуючого обов`язки директора ТДНТП Промінь. Наказом №6-к від 03.04.2018 р. ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника директора за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

Наказом №48 від 18.05.2017 року за підписом відповідача звільнено з посади начальника бюро бухгалтерського обліку і фінансової звітності ОСОБА_2 на підставі її заяви.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12 жовтня 2018 року у справі № 607/7852/17 за позовом ОСОБА_2 до ТДНТП Промінь, позовні вимоги задоволено. Вирішено стягнути з ТДНТП Промінь в користь ОСОБА_2 64752 грн. 96 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із врахуванням установлених законодавством України податків, зборів та обов`язкових платежів та 3000 грн. моральної шкоди.

Вказаним рішенням встановлено незаконність дій ТДНТП Промінь щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_2 ..

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що розмір заявленої до стягнення майнової шкоди становить стягнутий рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.10.2018 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 64752,96 грн. та 3000,00 грн. моральна шкода. Відмовляючи у стягненні шкоди у розмірі 64752,96 грн., який відповідає сумі стягнутого з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вказав що такі вимоги є недостатньо обгрунтованими і доведеними, оскільки виплата присудженої суми була здійснена 11.04.2019 року, в той час коли ОСОБА_1 виконував обов`язки керівника підприємства до 19.02.2018 року.

Колегія не погоджується з висновком суду про необгрунтованість та недоведеність вини відповідача у спричиненні шкоди заподіяної виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 за період з дати її звільнення 18.05.2017 року до дати виконання ним обов`язків керівника підприємства - 19.02.2018 року. Суд першої інстанції помилково вважав що з ОСОБА_2 повний розрахунок було проведено 11.04.2019 року, оскільки цього числа було виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку, визначений рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.10.2018 року. Всі належні виплати при звільненні ОСОБА_2 були виплачені 05.04.2018 року після звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 12.10.2018 року встановлено, що у день звільнення з роботи 18.05.2017 року з ОСОБА_2 не було проведено повного розрахунку. Такий розрахунок було проведено лише 05.04.2018 року у зв`язку з чим суд стягнув з ТДНТП Промінь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.05.2017 року по 05.04.2018 рік в розмірі 64752,96 грн. та 3000,00 грн. моральної шкоди. В пункті 4 наказу № 48 від 18.05.2017 року Про звільнення ОСОБА_2 зазначено: бухгалтерсько-фінансовому відділу до отримання результатів аудиту заробітну плату ОСОБА_2 не виплачувати.

Листом за вих. №568 від 10.08.2017 року відповідач направив ОСОБА_2 висновок аудиторської перевірки та одночасно повідомив, що остаточний розрахунок по заробітній платі буде проведено лише після відшкодування нею коштів, затрачених підприємством на послуги аудиту.

На підприємстві на той час було введено процедуру санації і керуючим санації був призначений ОСОБА_1 , а по завершенню строку досудової санації (ухвала господарського суду Тернопільської області від 23.07.2018 року) він виконував обов`язки директора підприємства до 19.02.2018 року.

Відповідно до п.4 ст. 28 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з моменту винесення ухвали про введення процедури санації управління боржником переходить до керуючого санацією; зупиняються повноваження органів управління боржника-юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, за винятком повноважень, передбачених планом санації.

Таким чином, на момент звільнення 18.05.2017 року ОСОБА_2 , відповідач виконував обов`язки керуючого санацією, та, відповідно, на нього було покладено повноваження органів управління підприємством, в тому числі повноваження керівника щодо своєчасної виплати заробітної плати та повного розрахунку із звільненим працівником.

Заперечення відповідача про те, що він був позбавлений можливості провести повний розрахунок із звільненим працівником у зв`язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів не заслуговують уваги суду, оскільки згідно ухвали господарського суду Тернопільської області від 23.08.2016 року мораторій на задоволення вимог кредиторів вводився на вимоги, які виникли до затвердження судом плану санації, в той час як ОСОБА_2 була звільнена 18.05.2017 року і не входила в перелік кредиторів.

Стаття 130 КЗпП України (далі Кодекс) передбачає загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників. Згідно частини 1-3 цієї статті працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Статтею 132 Кодексу передбачено матеріальну відповідальність працівників у межах середньомісячного заробітку за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

В статті 134 Кодексу зазначено вичерпний перелік повної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

У статті 133 Кодексу зазначено випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників. Відповідно до пункту 2 цієї статті керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Згідно п.6 Пленум Верховного Суду України N 14 від 29.12.92 року Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками до зайвих грошових виплат законодавство відносить, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв`язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо.

Позивач свої вимоги про відшкодування шкоди у повному обсязі обґрунтовує посиланням па пункт 9 статті 134 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що вказана норма матеріального права не може бути застосована, оскільки вона передбачає повну матеріальну відповідальність керівників винних у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідач повинен нести обмежену відповідальність у межах свого середньомісячного заробітку відповідно до частини 2 статті 133 КЗПП України за шкоду заподіяну зайвою виплатою виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника за період з 18.05.2017 року по 19.02.2017 року в розмірі 58628,68 грн (виходячи з середнього заробітку та 21 робочого дня) та 3000 моральної шкоди, спричиненої незаконним записом у трудовій книжці звільненого працівника.

Пленум Верховного Суду у пункті 4 постанови №14 від 29.12.1992 року Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,установам, організаціям їх працівниками роз`яснив, що при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. N 348), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації)

З довідки № 182 від 26.08.2020 року, виданої ТДНТП Промінь видно, що протягом двох останніх місяців (до звільнення відповідача з роботи) він працював тільки у лютому 2018 року протягом 9 робочих днів і його заробіток становив 4003,60 грн., отже середньоденний заробіток складав 444,84 грн. (4003,60:9=444,84), а середній місячний заробіток становить 9119,22 грн. (444,84х41(в лютому 2018 року 20 робочих днів, в березні-21 робочий день) : 2).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та суд постановив рішення з порушенням норм матеріального права таке рішення підлягає скасуванню та у справі слід постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 в користь ТДНТП Промінь 9119,22 грн матеріальної шкоди.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 258,57 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 272,30 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" задовольнити частково.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 (проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Тернопільського державного науково-технічного підприємства Промінь (46026, вул. Текстильна, 28, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 14040960) 9119,22 грн матеріальної шкоди та 258,57 грн судового збору.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Тернопільського державного науково-технічного підприємства Промінь 272,30 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року.

Головуючий Бершадська Г.В.

Судді: Гірський Б.О.

Щавурська Н.Б.