Дата документу 23.09.2020 Справа № 329/229/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№329/229/20 Головуючийу 1інстанції Богослов А.В.

Провадження № 22-ц/807/2352/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровської центральної міської лікарні м. Кіровське, про стягнення додаткової заробітної плати, як суми виплати, пов`язаної з індексацією заробітної плати працівника,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кіровської центральної міської лікарні м. Кіровське, про стягнення додаткової заробітної плати, як суми виплати, пов`язаної з індексацією заробітної плати працівника.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 06.07.2016 у цивільній справі № 329/138/16-ц з Кіровської центральної міської лікарні м. Кіровське Донецької області на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по заробітній платі з липня по вересень 2014 року, та за невикористану щорічну відпустку за період з 20 березня 2014 року по 08 вересня 2014 року, з врахуванням індексу інфляції, в сумі 11626,86 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку, за період з 08 вересня 2014 року по 28 січня 2016 року, з врахуванням індексу інфляції, в сумі 141137, 60 грн. всього 152764,46 грн., судові витрати в сумі 420 грн., всього 153184,46 грн.

Чернігівським районним судом Запорізької області 21.07.2016 було видано виконавчий лист у справі № 329/138/16-ц.

Проте, існуюча заборгованість на підставі зазначеного судового рішення в сумі 153184,46 грн. позивачу не виплачена.

Позивач зазначає, що відповідачем також не проводилась індексація заробітної плати за період існування вказаної заборгованості з 06.07.2016 по 12.03.2020 року.

Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача, додаткову заробітну плату в розмірі 94780,57 грн., як суму виплати, пов`язаної з індексацією 153184,46 грн. заробітної плати працівника, за період з 06.07.2016 по 12.03.2020, якою користувався відповідач.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційнускаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 06.07.2016 з Кіровської центральної міської лікарні м.Кіровське Донецької області на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі з липня по вересень 2014 року, та за невикористану щорічну відпустку за період з 20 березня 2014 року по 08 вересня 2014 року, з врахуванням індексу інфляції, в сумі 11626,86 грн., середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку, за період з 08 вересня 2014 року по 28 січня 2016 року, з врахуванням індексу інфляції, в сумі 141137, 60 грн. всього 152764,46 грн., судові витрати в сумі 420 грн., всього 153184,46 грн.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 06.07.2016 року встановлено, що ОСОБА_1 у період з 20.01.1992 по 08.09.2014 працював в Кіровській центральній міській лікарні на посаді лікаря-психіатра психіатричного кабінету поліклінічного відділення та був звільнений за згодою сторін 08.09.2014.

21 липня 2016 року Чернігівським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист, який відповідно до копії повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 31.05.2017, повернутий стягувачеві, оскільки пред`явлений не за підвідомчістю.

Постановою державного виконавця Хрестівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 13.07.2017 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 329/138/16-ц, виданим Чернігівським районним судом Запорізької області 21.07.2016, про стягнення з Кіровської центральної міської лікарні заборгованості по заробітній платі у розмірі 153184,46 грн.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16.12.2019, виконавчий лист № 329/138/16-ц, виданий Чернігівським районним судом Запорізької області 21.07.2016, про стягнення з Кіровської центральної міської лікарні заборгованості по заробітній платі у розмірі 153184,46 грн., повернуто стягувачеві на підставі п.9 ст.37 Закону України Про виконавче провадження.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в силу статей 4,13 ЦПК України позивач самостійно, на власний розсуд, обирає з яким предметом позову він бажає звернутися до суду за захистом своїх прав.

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог позивача, тобто в межах предмета позову.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на свою користь додаткової заробітної плати в розмірі 94780,57 грн., як суми виплати, пов`язаної з індексацією 153184,46 грн. заробітної плати працівника, за період з 06.07.2016 по 12.03.2020, якою користувався відповідач.

Положеннями ч.5 ст.95 КЗпП України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Так, згідно ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру , зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

За приписами статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Порядок проведенняіндексації грошовихдоходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Так, п. 2 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

При цьому, п/п 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004 встановлено, що до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників.

Враховуючи вищевикладене, судомо першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що індексація заробітної плати є складової додаткової заробітної плати працівника. Індексація повинна нараховуватися та виплачуватися підприємством, установою чи організацією, в яких працює працівник.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 в позовній заяві просить стягнути індексацію заробітної плати (як частини додаткової заробітної плати) йому як найманому працівнику за період з 06.07.2016 по 12.03.2020, тобто за період, коли він вже не працював в лікарні, не був її найманим працівником, заробітну плату в лікарні не отримував, оскільки звільнився ще 08.09.2014, відповідно йому заробітна плата не нараховувалася та не могла нараховуватися і підлягати індексації за такий період.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 вже не перебував у трудових відносинах з відповідачем в період, за який він просить стягнути індексацію заробітної плати, відповідач не повинен був проводити за цей період індексацію.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на ст.625 ЦК України, проте, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник просить стягнути саме індексацію заробітної плати як складову додаткової заробітної плати.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 12 травня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2020 року.

Головуючий

Судді: