Справа №442/3515/20

Провадження №2/442/972/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

18 вересня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Нагірної О.Б.

з участю секретаря Рикало А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у м. Дрогобичі цивільну справу № 442/3515/20 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення фактичних шлюбних відносин та визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,

-в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просить встановити факт припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачкою та визнати житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього будинку особистою приватною власністю.

В обґрунтуванняпозовних вимогпосилається нате,що з 02.11.1991 перебував у шлюбних відносинах з відповідачкою, за час якого у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1997 позивач виїхав на постійне проживання до США та з цього часу припинив шлюбні відносини з дружиною, продовжуючи матеріально дбати про утримання дочки. В подальшому заочним рішенням Дрогобицького міськрайоннго суду Львівської області від 11.03.2010 шлюб між сторонами розірвано. У 1996 перед виїздом до США позивач отримав у приватну власність земельну ділянку площею 0,193 га, яка розташована на території с. Нове Село Болехівської сільської ради. Повернувшись в Україну у 2008 позивач за власні кошти побудував будинок на вказаній земельній ділянці. На сьогодні позивач бажає відчужити належне йому майно, проте для цього необхідно дозвіл дружини на таке. З огляду на викладене звертається до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 11.06.2020 відкрито провадження по справі, яка підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 10.07.2020 призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує повністю, просить такий задоволити. Щодо заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не повідомив суду причини неявки.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у її відсутності , на підставі наявних в матеріалах справи доказів, провівши заочний розгляд справи.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 1997 року позивач та відповідач припинили спільне проживання через виїзд позивача за межі України на постійне проживання, фактично не підтримували сімейні відносини, не вели спільне домогосподарство, не мали спільного побуту. 11 березня 2010 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області шлюб між сторонами було розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що сторони фактично разом не проживають протягом останніх 10 років.

За приписами ч. 2ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Відповідно до п.4 ст.82 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом визнано доведеним факт припинення фактичних шлюбних відносин ( припинення проживання однією сім`єю) в період з 2000 і до сьогодні.

Щодо позовних вимог в частині визнання нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_1 , то слід зазначити таке.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю Серії ЛВ №03, виданий Болехівською сільською радою народних депутатів 09.10.1996 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,193 га, яка розташована на території с. Нове Село Болехівської сільської ради для обслуговування житлового будинку (а/с 7). Також із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 4612365192020 від 31.01.2020 власником вказаної вище земельної ділянки є ОСОБА_1 , присвоєно кадастровий номер: 4621280300:02:001:0807.

Встановлено,що навказаній земельнійділянці у2008збудовано житловийбудинокзагальноюплощею 289,3кв.м.,житловою площею109,6кв.мза адресою: АДРЕСА_1 та належитьна правіпривіатної власності ОСОБА_1 ,щостверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_1 , витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20528710 від 09.10.2008 (а/с15,16).

Відповідно до ч. 1ст. 22 КПШСмайно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Положеннями частини 2ст. 28 КПШСпередбачено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону Про власність, статті 22 КпШС України),а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю(пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України Про власність"), тощо.

У пункті 4 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 04 жовтня 1991 року (із змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснено, що оскільки згідно зі ст..17 ЗК і ст..14 ЗУ «Про власність» земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність,участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.Згідно зі статтями 16 і 17 ЗУ «Про власність» таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю,або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку не підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно.

Згідност. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідност. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно доЦивільного кодексу України.

Також, відповідно до вимог ч. 3ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання права особистої приватної власності на майно, позивач зазначає, що спірне нерухоме майно було набуто ним після фактичного припинення шлюбних відносини зі ОСОБА_2 , за його особисті кошти, а відтак, не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Суд бере до уваги вказані доводи позивача, зважаючи на наступне.

Відповідно до вимог п. 19Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положеньЦК, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Згідно із п.п.3 ч.1ст. 57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Крім цього , відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Аналізуючи надані докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що позивачем було набуто ( побудовано) майно, що складається з житлового будинку по АДРЕСА_1 після фактичного припинення шлюбних відносини зі ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто, а земельна ділянка набута шляхом приватизації, а тому є особистою приватною власністю.

Керуючись ст.ст.3,7,60,70,74 Сімейного кодексу України, ст.ст.12,13,76-78,81,89,141,263-265,315, п. 3 р.ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Встановити факт припинення фактичних шлюбних відносин (припинення проживання однією сім`єю) між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2000 року.

Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 289,3 кв.м., житловою площею 109,6 кв.м. та земельну ділянку кадастровий номер: 4621280300:02:001:0807 для обслуговування житлового будинку площею 0,193 га, яка розташована на території с. Нове Село, Болехівської сільради, Дрогобицького району, Львівської області, особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Нагірна О.Б.