Справа № 286/1209/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В.

з секретарем Грищенко Н. А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Овруч справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про розподіл майна подружжя, третя особа: ОСОБА_4 , -

В С Т А Н О В И В:

15 квітня 2019 року ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , звернувся з позовом, який в подальшому уточнив, до відповідача ОСОБА_5 , яка проживає по АДРЕСА_2 , в якому просить розділити між ним та відповідачкою ОСОБА_5 спільно нажите в шлюбі майно, виділивши йому на праві власності легковий автомобіль седан В, марки AUDI-100, номер шасі/кузова, рами/ НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на його ім`я, на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 вартістю 74496,00 грн., а відповідачці ОСОБА_5 на праві власності незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_3 вартістю 874624,00 грн.. Розділити між ним та відповідачкою заборгованість взяту ним та батьком позику на загальну суму 70000,00 грн., стягнувши з ОСОБА_5 на його користь 35000,00 грн. Стягнути з відповідачки ОСОБА_5 на користь позивача компенсацію за переполучену частку в майні в сумі 435064,00 грн., з урахуванням 1/2 частини позики в сумі 35000,00 грн. взятої на будівництво позивачем та його батьком ОСОБА_4 .

Мотивуючи тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, відносини в сім`ї не склалися, у зв`язку з чим, шлюб було розірвано. За час спільного проживання ними було розпочато будівництво житлового будинку та придбано легковий автомобіль. Також, в період шлюбу на будівництво вказаного житлового будинку позивачем та його батьком, по місцю роботи, за договорами позики було отримано грошові кошти на загальну суму 70000,00 грн.. Розділити добровільно вказане майно та добровільно повернути половину отриманих позик відповідач не бажає, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду, так як з урахуванням норм чинного законодавства зазначене майно є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

21.05.2019 року ОСОБА_5 було подано зустрічну позовну заяву, в якій остання просила визнати її особистою власністю незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_3 , стягнути з відповідача на її користь 37248,00 грн. вартість 1/2 частки легкового автомобіля седан В, марки AUDI-100, номер шасі/кузова, рами/ НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який є неподільним спільним майном залишається у власності позивача, відмовити в задоволенні позову щодо стягнення 1/2 частини коштів, які отримали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як позику та стягнути понесені нею судові витрати.

Ухвалою суду від 23 червня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю незавершеного будівництвом житлового будинку, часткового відшкодування вартості неподільного транспортного засобу було залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити з урахуванням вимог ст. 60 СК України, зазначила, що розподіл будинку неможливо провести, оскільки земельна ділянка не може бути розділена. Понесені позивачем судові витрати просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що відповідач щодо передачі позивачу автомобіля не заперечує, просить стягнути компенсацію за автомобіль. Щодо задоволення вимог в частині компенсації позики заперечує, так як третя особа не є членом сім`ї, організація яка надала кошти не є фінансовою установою та не доведено куди саме витрачено отримані кошти. Крім того, зазначив, що на даний час неможливо розділити об`єкт незавершеного будівництва, оскільки недостатній відсоток завершення будівництва, а питання про визнання права на незавершений об`єкт будівництва не ставиться. Також, позивачем не доведено суму витрат на будівельні матеріали.

Третя особа ОСОБА_4 зазначив, що сторони будували будинок, всі кошти він вкладав у будівництво, які віддавав сину. Просив компенсувати кошти потрачені на будівництво, що були отримані на підставі договору позики.

Суд, заслухавши думку сторін та їх представників, третьої особи, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 07 березня 2019 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 07 березня 2019 року серії НОМЕР_4 (а.с.3).

В період перебування в шлюбі сторонами було спільно придбано рухоме майно та розпочато будівництво житлового будинку, що підтверджується копіями технічного паспорта на об`єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 від 15 березня 2019 року та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.4-10,13).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертої статті 368 ЦК України.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Як видно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , легковий автомобіль седан В, марки AUDI-100, номер шасі/кузова, рами/ НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований на ОСОБА_1 (а.с.17). Вказаний транспортний засіб набутий за час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи вище викладене, думку відповідача, яка не заперечує щодо виділення позивачу на праві власності вказаного транспортного засобу, суд приходить до висновку про можливість виділення позивачу на праві власності вказаного транспортного засобу.

Щодо вирішення питання про виділення на праві власності ОСОБА_5 незавершеного будівництвом житлового будинку, суд приходить до наступного.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 454/1678/16-ц, провадження № 61-13096св18 (ЄДРСРУ № 79805820) вказав, що у ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають поділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво визначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Наведене дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та підтверджені в постановах Верховного суду, зокрема: від 20 лютого 2019 року по справі № 556/290/17-ц, провадження № 61-1199св17 (ЄДРСРУ № 80223886), від 27 лютого 2019 року по справі № 567/147/16-ц.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

Згідно висновку експерта №151/02-2020 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 20.02.2020 року, виходячи із об`єму представлених та досліджених матеріалів, відомостей (даних) отриманих за результатами проведення натурного обстеження незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_3 та проведених розрахунків витратним підходом, встановлено, що: відсоток будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_3 , станом на дату проведення дослідження становить 48,4 % (сорок вісім цілих чотири десятих відсотка); вартість незавершеного будівництвом житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , визначена методом заміщення, станом на дату проведення дослідження виходячи із господарського способу виконання робіт, складає 874624,00 грн., в тому числі вартість будівельних матеріалів, виробів та конструкцій використаних під час будівництва житлового будинку, становить: без урахування ПДВ 415271,00 грн.; з урахуванням ПДВ 498325,20 грн. (а.с.136-153).

Отже, суд, враховуючи відсоток будівельної готовності незавершеного будівництвом житлового будинку, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині виділення на праві власності ОСОБА_5 незавершеного будівництвом житлового будинку, оскільки питання про визнання за нею саме права на вказаний об`єкт незавершеного будівництва останнім не ставилось.

Крім того, суд звертає увагу, що земельна ділянка на якій розташований вказаний об`єкт незавершеного будівництва, з кадастровим номером 1824210100:01:004:0259 площею 0,0808 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) належить ОСОБА_5 , яка є замовником будівельних робіт на об`єкт: Будівництво житлового будинку; АДРЕСА_3 , які було розпочато 21.09.2016 року (а.с.77).

Щодо стягнення з відповідача грошових коштів отриманих за договорами позики, суд приходить до наступного.

В обгрунтування вказаної вимоги позивачем надано копії договорів позики №32 від 14.11.2018 року та №01 від 04.01.2018 року, відповідно до яких ПП Автомагістраль було надано безпроцентну споживчу позику в розмірі 30000,00 грн. ОСОБА_1 , та в розмірі 40000,00 грн. ОСОБА_4 . Вказана позика відповідно до довідок №№ 276,277 від 19.03.2019 року була надана на будівництво будинка (а.с.27-30).

Відповідно до положень ст. ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ключовим моментом для визначення того, чи буде майно (грошові кошти), одержане за договором, укладеним одним із подружжя під час шлюбу, належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та чи підлягатиме заборгованість за таким договором врахуванню під час поділу майна, є з`ясування, зокрема, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя; чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї, а не у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах одного з подружжя.

Належність майна, отриманого внаслідок укладення одним із подружжя кредитного договору, договору позики тощо, до спільної сумісної власності подружжя може зумовлювати виникнення в іншого з подружжя також й обов`язку щодо солідарного задоволення перед кредитором, узятих іншим із подружжя грошових зобов`язань. Зі змісту ч.4 ст.65 СК України вбачається, що такий договір створюватиме обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, буде використане в інтересах сім`ї.

Доказуванню в цьому випадку підлягатиме факт витрачання отриманих кредитних коштів саме на придбання нерухомого майна, а не на якісь інші потреби іншого з подружжя тощо. Так, Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 року у справі № 361/7130/15-ц зазначає, що «Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з`ясовують справжню правову природу вкладеного договору, незалежно від найменування документа.

Як видно, з наданих позивачем доказів, ОСОБА_1 здійснювалась купівля будівельних матеріалів (а.с.78,79). Однак, суду не надано достовірних доказів, що вказані матеріали придбані за кошти отримані за договором позики.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що отримані за спірним договором позики кошти було використано в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку, а також докази, що відповідач надавала в письмовій формі згоду на укладення договору позики, як і докази про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання будівельних матеріалі за одержані грошові кошти, не надано.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18) указує на те, що наявна в матеріалах справи копія договору не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї.

Що стосується коштів отриманих на будівництво за договором позики третьою особою ОСОБА_4 , то для настання певних правових наслідків, має мати місце певна сукупність прав та дії визначених законом. Тобто, кошти які можуть бути визнанні об`єктом спільної сумісної власності, повинні бути отриманні за договором укладеним одним із подружжя та використанні в інтересах сім`ї на конкретно визначені цілі. Тому правові підстави для відшкодування частини зазначених коштів відсутні.

Інших доводів на підтвердження вказаних обставин позивачем не наведено, доказів не надано.

За таких обставин, з урахуванням норм сімейного законодавства, якими визначено, що умовою належності майна, яке може ділитися відповідно до ст. 68 СК України, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя та яке використане саме в інтересах сім`ї, суд приходить до висновку про відмову в задоволені вказаної вимоги.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у зв`язку із залишенням зустрічного позову без розгляду, питання щодо визнання незавершеного будівництвом житлового будинку об`єктом спільної сумісної власності та стягнення компенсації при відступі від рівності часток подружжя та неможливості поділу об`єкта спільного сумісного майна, зважаючи на те, що судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на такому принципі, як диспозитивність, не досліджувались судом під час даного розгляду, у зв`язку з чим відсутній вичерпний висновок суду, що відповідає встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення вказаних питань. Однак, це не позбавляє сторони можливості реалізації їхніх прав шляхом звернення до суду для вирішення зазначених питань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Позивачем понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 5445,60 грн., які у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в розмірі 749,44 грн..

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268 ЦПК України, на підставі ст. ст. 331, 346, 350, 351 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 62, 69, 70, 71 СК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Розділити майно набуте подружжям за час шлюбу, залишивши на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , легковий автомобіль седан В, марки AUDI-100, номер шасі/кузова, рами/ НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 74496,00 грн..

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , понесені судові витрати в розмірі 749,44 грн..

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Житомирського апеляційного суду через Овруцький районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч

Повний текст рішення складено 24 вересня 2020 року.