ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«23» вересня 2020 року

м. Харків

справа № 953/23644/19-ц

провадження № 22ц/818/3789/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,

відповідачка ОСОБА_1 ,

третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС»

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року в складі судді Бородіної Н.М.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про стягнення коштів в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що 11 листопада 2016 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сушия» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ113250, предметом цього договору були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «SMART», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Зазначив, що 25 листопада 2016 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «TOYOTA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в м. Харкові по вулиці Шевченка допустила зіткнення з автомобілем «SMART», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок чого автомобілям завдано механічних пошкоджень.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року у справі № 640/19140/16-п ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею124 КУпАП.

Вказав, що з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся страхувальник та надав всі необхідні документи, на підставі чого складено страхові акти та здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 18557,85 грн.

Посилався на те, що оскільки, цивільно-правова відповідальність відповідачки була застрахована за полісом № АК4761324 в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «АРКС», страхова компанія на підставі статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відмовила Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна» у виплаті страхового відшкодування. Відтак, станом на день подання позовної заяви позивач втратив право на отримання страхового відшкодування.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» завдані збитки в порядку регресу в розмірі 30962,17 грн та судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 18577,85 грн, а також судовий збір в сумі 1152,60 грн, в решті позову в задоволенні - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зазначила, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що за умови своєчасного звернення позивача до третьої особи, вона не повинна була сплачувати відшкодування. Питання про здійснення відшкодування нею жодним чином не залежить від її дії чи бездіяльності, а залежало від своєчасного звернення позивача з заявою про страхове відшкодування до третьої особи.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду скасувати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Проте, повністю з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 листопада 2016 року близько 19:15 в м. Харкові по вулиці Шевченка № 66, водій ОСОБА_1 керувала автомобілем «TOYOTA» RAV4, державний реєстраційний номер № НОМЕР_2 , виконуючи поворот ліворуч, не надав дорогу автомобілю «SMART FORTWO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого здійснила з ним зіткнення. Автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2016 року у справі № 640/19140/19-п накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за статтею 124 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн на користь держави та вирішено питання щодо судового збору.

Вказаною постановою суду встановлено, що дорожньо-транспортна пригода мала місце внаслідок порушення пункту 10.4 ПДР України водієм ОСОБА_1 (а.с.22).

Власником автомобіля «SMART FORTWO», реєстраційний номер НОМЕР_1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Сушия» (а.с.21).

На час настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Сушия» застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ПЗУ Україна», що підтверджується договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серія АМ № 113250, «Автокаско» (а.с.24-38).

ОСОБА_2 з 16 листопада 2015 року працює на посаді кур`єра в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сушия» (а.с.19).

29 листопада 2016 року ОСОБА_2 подав заяву до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про настання страхового випадку (а.с.14-16).

Як вбачається з звіту № PZU/4294/16-174778 про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу від 18 грудня 2016 року вартість матеріального збитку становить 23774,93 грн (а.с.39-44).

Із страхового акту № UA2016112900058/L01/03 від 06 лютого 2017 року вбачається, що загальний розмір страхового відшкодування становить 18577,85 грн, який і було сплачено страховиком (а.с.66, 67).

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «АРКС», відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК4761324.

Як вбачаєтьсяз відповіді Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» № 6429/12ЦВ від 24 липня 2019 року із заявою про страхове відшкодування Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулася до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» лише 12 червня 2019 року, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим у страхової компанії відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування (а.с.58).

Стаття 1191ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.

Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Згідно зі статтями 512, 514ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми статті 993ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.

Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Враховуючи викладене, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є суброгацією.

Відповідно до статті 1194ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993ЦК України та 27 Закону України«Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, у якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з доводами відповідачки, яка заперечувала проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій особі страхового відшкодування, оскільки вважала, що саме на третю особу, як страховика відповідачки покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування.

Порядок виплати страхового відшкодування врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, відповідно до пункту 35.1 статті 35Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З аналізу вказаних положень закону можна дійти висновку, що неподання заяви про виплату страхового відшкодування упродовж одного року з моменту дорожньо транспортної пригоди є підставою для відмови страховиком у виплаті такого відшкодування.

За обставин, коли страховиком пропущено встановлений Законом строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, відсутні правові підстави для стягнення страхового відшкодування з винної в дорожньо транспортної пригоді особи.

Закріплене в положенні підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону право страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому, завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу на підставі договору добровільного майнового страхування.

Саме такий правовий висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.

Матеріали справи свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася 25 листопада 2016 року. З заявою про виплату страхового відшкодування Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» лише 12 червня 2019 року, а з даним позовом засобами поштового зв`язку звернувся 25 листопада 2019 року. Таким чином позивач звернувся з такими вимогами зі спливом річного строку після дорожньо-транспортної пригоди, тобто з пропуском строку, встановленого підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2019 року в справі № 465/4287/15, строк, зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є присічним і поновленню не підлягає.

За таких обставин, коли страховиком пропущено встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, відсутні правові підстави для стягнення страхового відшкодування з винної в дорожньо-транспортній пригоді особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для часткового задоволення позовних вимог відсутні.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1728,90 грн підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368,п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про стягнення коштів в порядку регресу залишити без задоволення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 1728,90 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року.