ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2020 року

м. Харків

справа № 645/716/19

провадження №22-ц/818/3093/20

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» про визнання незаконним надання основних щорічних оплачуваних відпусток меншої, ніж визначено законом, тривалості, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та приватного акціонерноготовариства «Вищийнавчальний заклад«Міжрегіональна академіяуправління персоналом» нарішення Фрунзенськогорайонного судум.Харкова від24лютого 2020 року, постановлене під головуванням судді Мартинової О.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 02 березня 2020 року), -

в с т а н о в и в:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» про визнання незаконним надання основних щорічних оплачуваних відпусток меншої, ніж визначено законом, тривалості, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 недонараховану суму виплат за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 у розмірі 108983,97 грн. без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок ОСОБА_1 із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині «У задоволенні решти позовних вимог відмовити» в частині щодо вимог заяви про зміну предмету позову:

«1) визнати незаконним надання ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» ОСОБА_1 основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 меншої, ніж визначено законом, тривалості, та

2) зобов`язати ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» додати ОСОБА_1 недодані їй відповідачем 42 (сорок два) календарних дні відпустки, виходячи із розрахунку загальної кількості основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані нею та роки її вимушеного прогулу 1999- 2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016 -2017, 2017 -2018, 2018 -2019 у 1120 (одна тисяча сто двадцять) календарних днів відпусток, визнати датами останнього дня відпусток за вказані роки та виходу після їх закінчення на роботу дати, визначені на день ухвалення рішення суду по цій справі» і ухвалити нове рішення в цих частинах, яким задовольнити ці вимоги;

3) змінити рішення суду у резолютивній частині з урахуванням вирішеного ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 березня 2020 року питання про виправлення описки

«Стягнути з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 недонараховану суму виплат за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002- 2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010- 2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018- 2019 у розмірі 108 983 (сто вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 97 (дев`яносто сім) копійок без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок ОСОБА_1 із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток)), яка (зміна) полягає у зміні частини резолютивної частини рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року

«...108 983 (сто вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 97 (дев`яносто сім) копійок ...»

після тексту «Стягнути з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 недонараховану суму виплат за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002- 2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010- 2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018- 2019 у розмірі...»

шляхом її зміни на частину

«...230 984 (двісті тридцять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 56 (дев`яносто сім) копійок ...»,

після тексту «Стягнути з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом)) на користь ОСОБА_1 недонараховану суму виплат за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002- 2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010- 2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018- 2019 у розмірі...»,

оформивши цю частину резолютивної частини рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року викладенням її у редакції:

«Стягнути з приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» на користь ОСОБА_1 недонараховану суму виплат за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002- 2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010- 2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 у розмірі 230 984 (двісті тридцять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 56 (дев`яносто сім) копійок без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок ОСОБА_1 із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток»;

4) в інших частинах рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Позивачка посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; стягнути з позивачки на користь відповідача суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказував, що суд першої інстанції помилково застосовує до даних правовідносин пункт 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі - Порядок) для визначення середньої заробітної плати для нарахування відпускних, оскільки положення даного пункту передбачають «ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду». Тобто, положення даного пункту застосовується у випадку, якщо особа фактично відпрацювала певний період за останні 12 місяців. Однак, позивачка жодного дня фактично не працювала останні 12 місяців. Відповідно до п. 4 Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Таким чином, розрахунок відпускних здійснювався відповідно до посадового окладу на відповідній посаді в Харківському інституті ПрАТ «ВИЗ «МАУП». Відповідач також вказує, що ОСОБА_1 була обізнана про розмір тарифних ставок і окладів в Харківському інституті ПрАТ «ВНЗ «МАУП» з 16.12.2017 року по 11.11.2018 року, оскільки товариством надавався штатний розклад за вказаний період у даній справі. Таким чином, судом першої інстанції помилково застосовано для коригування заробітної плати тарифні ставки і посадові оклади науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів, встановлені наказом Міністерства освіти і науки України №557 від 26 вересня 2005 року із змінами та доповненнями. Вказаний наказ регулює механізм оплати праці лише працівникам бюджетної сфери. Крім того судом першої інстанції зроблено невірний висновок щодо стягнення з відповідача на користь позивачки сум виплат за час щорічних відпусток без будь-яких відрахувань з позивача. Підприємство-боржник, яке виконує судове рішення про виплату працівникові сум виплат за час щорічних відпусток, має виконати усі функції податкового агента із застосуванням положень Податкового кодексу України.

ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом», просила залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача.

Приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» також надало відзив на апеляційну скаргу позивачки, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частковопозовні вимоги,суд першоїінстанції виходивз того,що наявніпідстави длястягнення звідповідача накористь ОСОБА_1 недонараховану сумувиплат зачас щорічнихвідпусток зафактично відпрацьованіроки тароки вимушеногопрогулу 1999-2000,2000-2001,2001-2002,2002-2003,2003-2004,2004-2005,2005-2006,2006-2007,2007-2008,2008-2009,2009-2010,2010-2011,2011-2012,2012-2013,2013-2014,2014-2015,2015-2016,2016-2017,2017-2018,2018-2019у розмірі108983,97грн.без будь-якихвідрахувань податків,зборів таінших обов`язковихплатежів зарахунок ОСОБА_1 із місячнихсум відпускнихза кожнийіз місяціввказаних роківвідпусток.При цьомувимоги позивачкищодо включенняпід часрозрахунку,при обчисленнісередньої заробітноїплати ОСОБА_1 ,доплати занауковий ступеньдоктора філософіїу розмірі15%посадового окладута надбавки20%посадового окладуза вислугуроків,не знайшлисвого законодавчогопідтвердження. В матеріалах справи відсутні дані щодо фінансової неможливості відповідача виплатити позивачу оплату часу щорічної відпустки з урахуванням коефіцієнту коригування.

Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що наказом директора Харківської філії Міжрегіональної Академії управління персоналом № 11 «Про відкриття факультету довузівської підготовки» від 24.08.1999 року з 25.08.1999 року відкрито факультет довузівської підготовки в Харківській філії МАУП та ОСОБА_1 прийнято на посаду старшого викладача з 25.08.1999 року (т. 1 а.с. 35).

Наказом директора Харківського інституту МАУП № 37 від 21.07.2003 року у зв`язку з закінченням строку дії контракту, доцента ОСОБА_1 звільнено з роботи з 01.08.2003 року (т. 1 а.с. 36).

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2010 року визнано незаконним вказане звільнення та скасовано наказ № 37 від 21.07.2003 року про звільнення, поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри лінгвістики Харківського інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом з 02.08.2003 року (а.с. 13, 234-241 т.1).

Наказом в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 39/1 «По особовому складу» від 12.11.2018 року скасовано наказ № 37 від 21.07.2003 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23.04.2010 року (т. 1 а.с. 14).

Разом з тим, наказом в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 40 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 12.11.2018 року ОСОБА_1 поновлено на посаді доцента кафедри лінгвістики Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» з 02.08.2003 року на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23.04.2010 року у справі № 2-79/10 (т. 1 а.с. 15).

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» з заявою про надання відпусток за фактично відпрацьовані роки, просила сплатити їй суму середньої заробітної плати для оплати ненаданих і неоплачених основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані роки, а також позивачка просила звільнити її з роботи в останній день відпусток 20 жовтня 2021 року (т. 1 а.с. 20-27, 29-32).

Наказом в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 41/1 «По особовому складу» від 12.11.2018 року надано ОСОБА_1 , доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, основні щорічні відпустки з 12 листопада 2018 року на 1078 календарних дня за фактично відпрацьовані роки 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004 рік та за роки вимушеного прогулу 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, останній день відпустки вважати останнім днем роботи (т. 1 а.с. 33).

Як убачається з графіку надання відпусток працівникам МАУП Харківській інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП» на 2019 рік доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ОСОБА_1 надано відпустку з 12.11.2018 року по 26.11.2021 року у кількості 1078 календарних днів (т. 1 а.с. 34).

Згідно наданого відповідачем розрахунку, позивачу нараховані відпускні у розмірі 163735,41 грн. з урахуванням податків та зборів, до видачі 131807,01 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 269 від 19.11.2018 року відпускні за 1078 днів у розмірі 131807,01 грн. перераховані на рахунок позивача та отримані останньою 19.11.2018 року (т. 1 а.с. 72-73. т. 2 а.с. 148).

Наказами в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 09 від 11.03.2019 року та № 36 від 17.07.2019 року «Про відпустку» продовжено строк основних щорічних відпусток ОСОБА_1 - доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, у зв`язку з хворобою, по 11 січня 2022 року (т. 1 а.с. 77, т. 3 а.с. 240-241).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2010 року по справі № 2-79/10, визнано незаконним її звільнення, скасовано наказ № 37 від 21.07.2003 року про звільнення, поновлено її на посаді доцента кафедри лінгвістики Харківського інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом з 02серпня 2003року. Проте, поновлення її на роботі з 02 серпня 2003 року відбулось лише 12 листопада 2018 року за наказом № 40 по Харківському інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП». Таким чином, стало можливим надання їй ненаданих раніше основних щорічних оплачуваних відпусток. Позивачка вказувала, що у розрахунковому листку по заробітній платі за листопад 2018 року вказано нарахування їй суми відпускних у розмірі 163735,42 грн., з якої утримано суму податку на дохід у розмірі 29472 грн. 38 коп. та суму військового збору у розмірі 2456 грн. 03 коп., відтак для сплати позивачу, згідно цього листка, належала сума у розмірі 131807,01 грн. 19 листопада 2018 року їй перераховано суму за основні щорічні оплачувані відпустки розміром 131807,01 грн., яка помісячно відображена у Витягу із Звіту страхувальника-роботодавця позивача за листопад 2018 року, із відображенням у ньому суми утриманих єдиних соціальних внесків щодо місячних сум заробітних плат позивача за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, та у наданому Пенсійним фондом сформованому фондом 08 лютого 2019 року Витягу із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» щодо наявних у Реєстрі на 08 лютого 2019 року відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 , із зазначенням сплати страхових внесків щодо місячних сум заробітних плат ОСОБА_1 у ньому лише за листопад 2018 року та грудень 2018 року. Вказує на те, що нею було направлено відповідачу заяву від 11 листопада 2018 року про надання й оплату основних щорічних оплачуваних відпусток та заяву від 15 листопада 2018 року направлену у зв`язку з порушенням відповідачем її права на відпустки. Зазначає, що оскільки законами України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки», не названо ніяких обмежень щодо надання відпусток за декілька років одразу, відповідачем видано вищезазначений наказ № 41/1 від 12 листопада 2018 року про надання їй відпусток за фактично відпрацьовані і роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004,2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 загальною кількістю 1078 календарних днів та ознайомлено її із графіком надання відпусток. Однак, позивач не погодилась із наданням їй відпусток меншої, ніж передбачено законодавством, тривалості, що підтверджується її написом про це на графіку надання відпусток. Проте відповідач незгоду останньої проігнорував та відпустки у визначеному законодавством розмірі не надав. Позивачка вважає, що кількість календарних днів відпусток роботодавцем визначено неправильно: за вказані роки згідно з нормами законодавства їй має бути надано 1120 календарних днів відпусток (56 кал. днів х 20 років =1120 кал. днів), оскільки за кожний із вищевказаних фактично відпрацьованих та років вимушеного прогулу, у тому числі і за останній з них 2018-2019 рік, за який відповідач надав їй відпустку, як і за будь-який інший, на виконання ч.3 ст. 2, ч.1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» має бути надано по 56 календарних днів відпустки, бо за жодний із вищевказаних років раніше відпустки не надавались, що встановлено рішенням суду по справі № 2-79/10 та підтверджується зокрема і фактом їх надання відповідачем за вказаним наказом № 41/1 від 12 листопада 2018 року про відпустки. Посилається на те, що у роботодавця пропрацювала з 25 серпня 1999 року по 01 серпня 2003 року до її незаконного звільнення наказом № 37 від 21.07.2003 року й була поновлена на роботі з 02 серпня 2003 року наказом № 40 від 12 листопада 2018 року - тобто пропрацювала більше 6-ти місяців, граничного встановленого законодавством строку, праця тільки менше якого є підставою для пропорційного надання відпусток. Проте відповідачем було надано 1078 календарних днів відпусток - не додано 42 календарних дня відпусток (1120 кал. днів - 1078 кал. днів = 42 кал. дні) без звернення нею до відповідача з проханням надати основні щорічні оплачувані відпустки не у повному обсязі, таким чином, вважає, що має місце порушення відповідачем ст. 45 Конституції України, ч.3 ст. 75, ч.6 ст. 79 КЗпП України, ч. 3 ст. 2, ч.6 ст. 6, ч.1 ст. 12 Закону України «Про відпустки» і гарантованого цими нормами законів права позивача на відпочинок у визначеній законами їх тривалості. Ініційовані позивачем заходи досудового врегулювання спору щодо цього виявились безрезультатними. Окрім цього, позивач посилається, що є науково-педагогічним працівником та не менш як 10 місяців пропрацювала, недодані 42 календарних дня основних щорічних оплачуваних відпусток у будь-якому разі мають бути їй оплачені: або на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про відпустки» при їх наданні повної тривалості у 56 календарних днів за кожний із запрошених позовом років, тобто загальним розміром 1120 календарних днів відпусток, або на підставі ч.2 ст. 24 Закону України «Про відпустки» при звільненні шляхом виплати за невикористані дні відпусток грошової компенсації. Відтак, вважає, що саме наданням їй основних щорічних оплачуваних відпусток визначеної Законом тривалості загальним розміром 1120 календарних днів відпусток, а саме наданням недоданих їй 42-х календарних днів відпусток буде додержано законодавство України в частині тривалості відпочинку. Відповідачем з урахуванням 33-х святкових і неробочих днів, що припали на період відпусток, і 43-х днів тимчасової непрацездатності позивача, що припали на період відпусток станом на 21 лютого 2020 року, при наданні їй наказом № 41/1 від 12.11.2018 року 1078 календарних днів відпусток, наказами по Харківському інституту ПрАТ «ВНЗ «МАУП» № 09 від 11.03.2019 року та № 36 від 17.07.2019 року - продовжено відпустки із визначенням станом на 21 лютого 2020 року датою останнього дня відпусток 11 січня 2022 року, проте, після продовження зазначених вище відпусток на 42 календарних дні датою останнього дня відпустки при їх кількості 1120 днів просить визначити 22 лютого 2022 року. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним надання їй відповідачем основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 меншої тривалості, ніж визначено законом;

- зобов`язати ПрАТ «ВНЗ «МАУП» додати їй недодані 42 календарних дні відпустки, виходячи із розрахунку загальної кількості основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 у 1120 календарних днів відпусток; визнати датами останнього дня відпусток за вказані роки та виходу після їх закінчення на роботу дати, визначені на день ухвалення рішення суду по цій справі;

- стягнути з відповідача на її користь недонараховану суму середньої заробітної плати для оплати часу ненаданих і невикористаних нею основних щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 відповідно до розрахунку на день ухвалення рішення суду по цій справі без будь-яких відрахувань за рахунок позивачки із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток; зобов`язати ПрАТ «ВНЗ «МАУП» рішення в цій частині виконати негайно;

- визначити місячні суми середньої заробітної плати за період основних щорічних оплачуваних відпусток, що почалися 12 листопада 2018 року, у розмірах відповідно до розрахунку на день ухвалення рішення суду по цій справі;

- зобов`язати ПрАТ «ВНЗ «МАУП» сплатити за свій рахунок щодо місячних сум середньої її заробітної плати для оплати відпусток за 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019 роки, що почалися 12 листопада 2018 року, суму місячних сум податків з доходів за кожний із місяців відпусток за ці роки та суму місячних сум військових зборів за кожний із місяців відпусток за ці роки та подати за місцем обліку відповідача відповідні коригуючі звіти цього страхувальника та уточнюючі податкові розрахунки цього податкового агента ОСОБА_1 за місяці її знаходження в основних щорічних оплачуваних відпустках з 12 листопада 2018 року по їх останній день у зв`язку з коригуванням у цих місяцях розмірів заробітних плат, нарахувань (страхових внесків) та відрахувань (податків з доходу та військових зборів) щодо них.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до стаття 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Згідно ч.3 ст.2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 3Закону України«Про відпустки» визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Ненадання роботодавцем найманим працівникам щорічних відпусток повної тривалості у строки, визначені Законом про відпустки і КЗпП, є грубим порушенням законодавства про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП та ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Водночас із цим, частиною 6 статті 6 Закону України«Про відпустки» передбачено, керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України № 346 від 14.04.1997 року.

В додатку «Тривалість щорічної основної відпустки керівних працівників закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних працівників та наукових працівників» до цього Порядку в розділі 4 частини 6 визначено, що викладач має право на відпустку тривалістю 56 календарних днів.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є доцентом кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» та згідно додатку до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 14.04.1997 року № 346, має право на щорічну основну відпустку тривалістю 56 календарних днів.

Після того, як позивачку 12.11.2018 року поновлено на роботі на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23.04.2010 року з 02.08.2003 року, у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» з заявою про надання відпусток за фактично відпрацьовані роки, просила сплатити їй суму середньої заробітної плати для оплати ненаданих і неоплачених основних щорічних оплачуваних відпусток за фактично відпрацьовані роки, а також позивачка просила звільнити її з роботи в останній день відпусток (т. 1 а.с. 20-27, 29-32).

Наказом в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 41/1 «По особовому складу» від 12.11.2018 року надано ОСОБА_1 , доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, основні щорічні відпустки з 12 листопада 2018 року на 1078 календарних дня за фактично відпрацьовані роки 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004 рік та за роки вимушеного прогулу 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018, 2018-2019, останній день відпустки вважати останнім днем роботи (т. 1 а.с. 33).

Як убачається з графіку надання відпусток працівникам МАУП Харківській інститут ПрАТ «ВНЗ «МАУП» на 2019 рік доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ОСОБА_1 надано відпустку з 12.11.2018 року по 26.11.2021 року у кількості 1078 календарних днів (т. 1 а.с. 34).

Згідно наданого відповідачем розрахунку, позивачу нараховані відпускні у розмірі 163 735,41 грн. з урахуванням податків та зборів, до видачі 131 807,01 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 269 від 19.11.2018 року відпускні за 1078 днів у розмірі 131 807,01 грн. перераховані на рахунок позивача та отримані останньою 19.11.2018 року (т. 1 а.с. 72-73. т. 2 а.с. 148).

Наказами в.о. директора Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» № 09 від 11.03.2019 року та № 36 від 17.07.2019 року «Про відпустку» продовжено строк основних щорічних відпусток ОСОБА_1 - доценту кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, у зв`язку з хворобою, по 11 січня 2022 року (т. 1 а.с. 77, т. 3 а.с. 240-241).

Сторони не заперечують тривалості відпусток, наданих позивачці за період з 1999-2000, 2000-2001, 2001-2002, 2002-2003, 2003-2004, 2004-2005, 2005-2006, 2006-2007, 2007-2008, 2008-2009, 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013, 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018 року.

Разом з тим ОСОБА_1 вважає, що відповідачем недодані їй 42 календарних днів відпустки та стягненню з відповідача на її користь підлягає недонарахована сума щорічних відпусток у розмірі 230984,56 грн., оскільки відповідачем при обчисленні середньої заробітної плати для оплати щорічних відпусток, в порушення вимог законодавства, взято розмір окладу встановлений позивачу при поновленні на роботі, в той час, як потрібно було застосувати для розрахунку відкориговану заробітну плату за фактично відпрацьований період з 01 вересня 2002 по 01 серпня 2003 рік.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 1 січня 1997 року). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.

Відповідно до п.2 ч. ІІ вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно п. 7 ч. ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

З матеріалів справи убачається, що визначаючи розмір виплат за час щорічних відпусток за період з 25.08.1999 року по 12.11.2018 року, відповідач невірно застосував пункт 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, а саме: здійснив обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки виходячи з установленого позивачу, після поновлення на роботі, посадового окладу, посилаючись на те, що за останні 12 календарних місяців, що передували відпустці, остання не мала заробітку, не звернувши уваги на пункт 7 Порядку.

Так, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 18 червня 2018 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2017 року по 30 листопада 2017 року 5198,58 грн., з 01 грудня 2017 року по 15 грудня 2017 року 2738,78 грн.

Відповідно до довідки з пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , останньою за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року отримано від страхувальника - Харківського інституту Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» суму заробітної плати за листопад 2017 року 5198,58 грн. та за грудень 2017 року 2738,98 грн. (т. 1 а.с. 85, т. 2 а.с. 125).

На час звернення позивача із заявою про надання відпуски рішення суду від 18 грудня 2017 року набрало законної сили та відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.

За таких обставин, сума, стягнута вищевказаним рішенням суду на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2017 року по 15 грудня 2017 року, включається до розрахунку середньої зарплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Розрахунковий період з 1 листопада 2017 року по 15 грудня 2017 року та кількість календарних днів у розрахунковому періоді становить 45 днів.

Відповідач не врахував, що середня заробітна плата, нарахована за період вимушеного прогулу, підлягає включенню до розрахунку середньої зарплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Таким чином, сумарний заробіток ОСОБА_1 за 45 календарних днів (з 1 листопада 2017 року по 15 грудня 2017 року) складає (5198,58 грн. +2738,98 грн.) 7937,56 грн. та середньоденна заробітна плата позивача становить (7937,56/45) 176,39 грн.

Заробітна плата, яка враховується при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки позивачки підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

Відкоригований середньоденний заробіток ОСОБА_1 повинно бути встановлено: з 1 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року 194,20 грн. (заробітна плата за час вимушеного прогулу ((5198,58 грн+2738,98 грн.=7937,56 грн.)х коефіцієнт підвищення 1,101:45 днів (з 01.11.2017 р. по 15.12.2017р.)), з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 211,72 грн. ((5198,58 грн+2738,98 грн.=7937,56 грн.)х коефіцієнт підвищення 1,2003 (1,101х1,0902):45 днів (з 01.11.2017 р. по 15.12.2017р.)), з 1 січня 2020 року 231,65 грн. ((5198,58 грн+2738,98 грн.=7937,56 грн.)х коефіцієнт підвищення 1,3133 (1,101х1,0902х1,0942):45 днів (з 01.11.2017 р. по 15.12.2017р.)). Отже сума нарахування за час щорічної відпустки, станом на час винесення рішення, повинна складати 240790, 98 грн. ((194,20 грн.х50 днів відпустки (з 12.11.2018 р. по 31.12.2018р.)=9710 грн.)+(211,72 грн.х354 днів відпустки (з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. з виключенням 11 святкових і неробочих днів)=74948,88 грн.)+(231,65 грн.х674 дні відпустки (1078 д. -(50 д.+354 д.))=156132,10 грн.).

Враховуючи сплачену відповідачем на користь позивачки виплату за час щорічної відпустки у розмірі 131807,01 грн., суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 оплати часу щорічної відпустки у розмірі 108983,97 грн.

Разом з ти колегія суддів вважає, що стягнення вказаної суми без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок позивачки із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток, - не відповідає вимогам закону, з огляду на таке.

Згідно п.3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до ст. 171 п. 171.1 Податкового кодексу України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Обов`язки відповідача як страхувальника і платника страхових внесків регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Законом України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У постанові у справі № 359/10023/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми, присудженої працівнику за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із призначеної судом суми, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Тобто суд під час вирішення питання про призначення суми стягнення на користь працівника вказує суму без відрахування з неї податків і зборів.

Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.

Доводи апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» в цій частині спростовують висновки суду першої інстанції.

З урахуванням вказаного, колегія суддів вважає, що наявні підстави для виключення з резолютивної частини оскаржуваного рішення зазначення: «без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок ОСОБА_1 із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток» та з мотивувальної частини висновки суду з цього питання.

А посилання відповідача на те, що суд при розрахунку суми виплат недонарахованих за час щорічних відпусток за фактично відпрацьовані роки та роки вимушеного прогулу неправильно застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, - не приймаються колегією суддів, оскільки відповідно до п.2 ч.1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). При розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, а за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.

Така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року та 30 травня 2019 року у справі № 750/9956/17.

Крім того матеріали справи не містять належних доказів фінансової неможливості відповідача виплатити позивачці оплату часу щорічної відпустки з урахуванням коефіцієнту коригування.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду слід змінити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року змінити, виключивши з резолютивної частини зазначення: «без будь-яких відрахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів за рахунок ОСОБА_1 із місячних сум відпускних за кожний із місяців вказаних років відпусток» та з мотивувальної частини висновки суду з цього питання.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 23.09.2020 року.