Справа № 643/14045/20

Провадження № 2/643/4225/20

УХВАЛА

про залишення позову без руху

17.09.2020

Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши

позовну заяву ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ»

про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач)звернувся доМосковського районногосуду м.Харкова зпозовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» (надалі відповідач) про стягнення компенсації за 113 календарних днів щорічної невикористаної відпустки в розмірі 59 755, 53 грн. та компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 671, 12 грн.

Обґрунтовуючи заявленіпозовні вимогипозивач вказуєна те,що уперіод з01жовтня 2015року по05листопада 2019року вінзнаходився утрудових відносинахз ТОВ«СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ».На підставінаказу №136Квід 05листопада 2019року йогобуло звільненоз посадиелектрозварника 6розряду узв`язку знез`явленнямна роботупротягом більшяк чотирьохмісяців підрядвнаслідок тимчасовоїнепрацездатності напідставі п.5ст.40Кодексу законівпро працюУкраїни.Вказаним наказомбуло визначено,що призвільненні позивачаналежна довиплати компенсаціяза 113календарних днівневикористаної щорічноївідпустки. Однак, в день звільнення позивача 05 листопада 2019 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплат компенсації за 113 календарних днів щорічної невикористаної відпустки, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Розглянувши позовну заяву з доданими до неї документами на предмет наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.

В даному випадку, подана позовна заява не відповідає вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху з посиланням на положення статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Частиною 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру фізичною собою повинен бути сплачений судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, положеннями частини 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» на суд покладено обов`язок перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряти зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

У позовній заяві позивачем заявлені вимоги майнового характеру про:

1.стягнення компенсації за 113 календарних днів щорічної невикористаної відпустки в розмірі 59755, 53 грн.;

2.стягнення компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118671, 12 грн.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Крім того, у постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, позивачем за вимогу про стягнення компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 671, 12 грн. повинен бути сплачений судовий збір за вказані позовні вимоги у розмірі 1 186, 71 грн.

Проте, позивачем всупереч приписів частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України не надано належних доказів на підтвердження сплати судового збору.

Таким чином,позивачу слідусунути вказанінедоліки шляхомподання досуду оригіналуплатіжного документа(квитанції,платіжного дорученнятощо)про сплатусудового зборуу розмірі1186,71грн.за реквізитамирахунків длязарахування судовогозбору заподання позовноїзаяви доМосковського районногосуду м.Харкова (розміщеніна офіційномувеб-сайтіМосковського районногосуду м.Харкова врозділі «Громадянам»,рубрика «Судовийзбір» (https://ms.hr.court.gov.ua/sud2027/gromadyanam/tax/): Отримувач коштів: УК Московськ/мХар Московськи/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37999607; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA668999980313161206000020007; Код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Московський районний суд м. Харкова (назва суду, де розглядається справа)

Згідно з частинами 1, 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

За таких обставин, оскільки подана позовна заява не відповідає вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись статтями 177, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.

2.Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3.Встановити ОСОБА_2 спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання оригіналу платіжного документа (квитанції, платіжного доручення тощо) про сплату судового збору у розмірі 1186, 71 грн. за реквізитами: УК Московськ/мХар Московськи/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37999607; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA668999980313161206000020007; Код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8).

4.Роз`яснити ОСОБА_1 , якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).

5.Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання. Дана ухвала не підлягає оскарженню.

Суддя Н.В. Новіченко