Справа № 127/24094/19

Провадження № 22-ц/801/1028/2020

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 рокуСправа № 127/24094/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: КНП «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року,

встановив:

В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом № 402-к/тр за підписом головного лікаря КНП «Вінницька ЦРКЛ» ОСОБА_2 про звільнення її з займаної посади з 05 серпня 2019 року. Згідно до змісту вищезазначеного наказу ОСОБА_1 лікаря стоматолога терапевта поліклінічного відділення, працюючу за сумісництвом, звільнено 05 серпня 2019 року з 0,25 посади на підставі п.8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43, ст. 7, ч.4 ст. 43 1 КЗпП України у зв`язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником.

З наказом від 05 серпня 2019 року № 402-к/тр про звільнення з роботи позивач ознайомлена лише 06 серпня 2019 року про що свідчить підпис на оригіналі та копії цього наказу. В даному наказі зазначено, що ОСОБА_1 звільнена з роботи 05 серпня 2019 року. Проте 05 серпня 2019 року вона не працювала і не перебувала на робочому місці, оскільки наказом від 30 липня 2019 року № 374-к/тр про поновлення на роботі позивач ознайомлена лише 06 серпня 2019 року про що свідчить підпис ОСОБА_1 на оригіналі та копії цього наказу.

Крім того, адміністрація підприємства в день звільнення не провела з позивачем розрахунок у строки зазначені ст. 116 КЗпП та в день звільнення 05 серпня 2019 року не надала копію цього наказу про звільнення з роботи.

Згідно до наказу, одним із посилань на правове обґрунтування звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 року № 43.

Ці підстави для звільнення стосуються тільки державних підприємств, установ, організацій на яких працюють сумісники. Інші підприємства у тому числі комунальні не можуть скористатися цією обставиною. Такі підприємства можуть звільнити сумісника лише у загальному порядку. Оформлення звільнення працівників за власним бажанням, угодою сторін.

Оскільки Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради не є державним підприємством, то до спірних правовідносин Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій (п.8) не може бути застосовано, і прийняття працівника на роботу який не є сумісником, не могло бути самостійною правовою підставою для звільнення позивача.

Також, зважаючи на вищезазначене відносно розповсюдження норм Положення, ст. 43-1 КЗпП України не може бути застосована у даному випадку, як підстава для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Просила суд, визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради № 402-к/тр від 05 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43, ст. 7, ч4 ст. 43-1 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога терапевта (за сумісництвом 0,25 посади) поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради та стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2019 року по день прийняття рішення, 9989, 20 грн. витрат на правову допомогу і 30000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня «Вінницької районної ради №402-к/тр від 05 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року №43, ст.7, ч.4 ст. 43-1 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта (за сумісництвом, 0,25 посади) поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 8404 (вісім тисяч чотириста чотири) грн. 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2019 року по 24 лютого 2020 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 10 ( десять тисяч ) грн. моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року мотивоване тим, що нормативно-правові акти на підставі яких звільнено позивача регулюють питання роботи на умовах сумісництва в державних підприємствах, установах, організаціях. Оскільки Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради не є державним підприємством, то до спірних правовідносин Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій (п.8) не може бути застосовано, і прийняття працівника на роботу, який не є сумісником, не могло бути самостійною правовою підставою для звільнення позивача.

Разом з тим, суд першої інстанції вирішуючи питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу врахував рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2018 року та від 02 травня 2019 року, якими встановлено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 складає 60,03 грн., а кількість робочих днів за період з 05 серпня 2019 року по 24 лютого 2020 року включно, коли ОСОБА_1 перебувала у стані вимушеного прогулу, становила 140 робочих днів, в зв`язку з чим, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті, становить 8404,20 грн. (60,03 грн. на день * 140 робочих днів).

Не погодившись із вказаним рішенням, Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради подало апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положення ст. 7 КЗпП, яка передбачає можливість встановлення особливостей регулювання праці з урахуванням специфіки виробництва і праці залежно від умов її здійснення. Вважає, що п. 9 ст. 36 КЗпП передбачено підстави припинення трудового договору, які можуть встановлюватись іншими законами. Крім того, вважає, що суд першої інстанції мав застосувати п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, оскільки відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України від 16 вересня 2010 року, №294/13/116-10 та від 08 вересня 2011 року №731/13/84-11, роз`яснено, що вказане положення регулює питання роботи працівників на умовах сумісництва як на державних (комунальних) підприємствах, так і в державних (комунальних) установах, організаціях, що фінансується з бюджетів всіх рівнів.

У відзиві представник позивача ОСОБА_1 адвокат Панасюк І.І. заперечив аргументи відповідача викладені в апеляційній скарзі вказавши, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року є законним і обґрунтованим. Вважає, що відповідачем не враховано, що в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 28 жовтня 2016 року № 401/06/186-16, визначено, зокрема, що звільнення з роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ й організацій провадиться, зокрема, у разі прийняття працівника, який не є сумісником (пункт 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін`юсту і Мінфіну України від 28.06.93 р. N 43, зареєстрованим у Мін`юсті 30.06.93 р. за N 76). Виходячи з назви зазначеного нормативно-правового акта, норми пункту 8 Положення поширюються на працівників державних підприємств, установ і організацій. Разом з тим, вважає, що відповідач в наказі про звільнення позивача не вказав заяву відповідної особи, яку прийнято на посаду замість останньої, що слугувало звільненню ОСОБА_1 та не повідомив останню про її поновлення на роботі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.

Судом достовірно встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до Вінницької центральної районної клінічної лікарні Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Вінницької центральної районної клінічної лікарні від 25 травня 2018 року № 290-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » за п.1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря - стоматолога терапевта(за сумісництвом, 0, 25 посади) поліклінічного відділення Вінницької центральної районної клінічної лікарні Вінницької області. Стягнуто з Вінницької центральної районної клінічної лікарні на користь ОСОБА_1 8524, 26 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 червня 2018 року до 20 грудня 2018 року включно, а також 1000 грн. моральної шкоди (а.с.34-40).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2018 року залишено без змін (а.с.51-54).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради № 56-к/тр від 15 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43 ст. 7, ч.4 ст. 43-1 КЗпП України і переведення ОСОБА_3 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога терапевта (за сумісництвом, 0,25 посади) поліклінічного відділення Вінницької центральної районної лікарні Вінницької області. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 4 322, 16 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 січня 2019 року по 02 травня 2019 року включно. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди (а.с.41-50).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року залишено без змін (а.с.55-59).

Відповідно до наказу № 374-к/тр від 30 липня 2019 року Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради, «Про виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області відносно лікаря стоматолога терапевта Фоміної О.М.». Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради від 15 січня 2019 року № 56-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 і переведення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на 0,25 посади лікаря стоматолога терапевта поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради за сумісництвом з 15 січня 2019 року. Виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 4322, 16 грн. за час вимушеного прогулу з 16 січня 2019 року по 02 травня 2019 року; 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; 2305, 20 грн. в рахунок відшкодування судових витрат за надання професійної правничої допомоги. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 06 серпня 2019 року (а.с.60).

Відповідно до наказу № 402-к/тр від 05 серпня 2019 року з Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради, на підставі п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43, ст. 7, ч.4 ст. 43-1 КЗпП України та у зв`язку із прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником ОСОБА_1 , лікаря стоматолога терапевта поліклінічного відділення, працюючу за сумісництвом, звільнено 5 серпня 2019 року. Виплачено ОСОБА_1 середній заробіток з 03 травня 2019 року по 05 серпня 2019 року. З наказом остання ознайомлена 06 серпня 2019 року (а.с.61).

Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18),від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61- 12857св18) та від 17 червня 2020 року у справі 521/1892/18 (провадження №61-39740ск18).

Висновки місцевого суду щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі саме з підстав неознайомлення останньої з наказом від 30 липня 2019 року № 374-к/тр "Про виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області відносно лікаря стоматолога терапевта ОСОБА_1 " в зв`язку з чим її звільнення передувало поновленню, на час прийняття рішення були вірними.

Разом із тим, на час розгляду справи у Вінницькому апеляційному суді у колегії суддів відсутні підстави для залишення в силі рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Підставою для поновлення позивачки на роботі у цій справі була постанова Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року у справі № 127/5038/19, якою залишено без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року про задоволення позову про поновлення на роботі.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З аналізу даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що 19 серпня 2019 року КНП «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року, відповідно до яких позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним і скасовано наказ КНП «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» № 56-к/тр від 15 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43, статті 7, частини четвертої статті 43-1 КЗпП України і переведення ОСОБА_3 , поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматологатерапевта (за сумісництвом, 0,25 посади) поліклінічного відділення Вінницької центральної районної лікарні та стягнуто з КНП «Вінницька ЦРКЛ» на користь ОСОБА_1 4 322,16 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 січня 2019 року по 02 травня 2019 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів), 5 000,00 грн моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі №127/5038/19 касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради задоволено.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року і постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» від 15 січня 2019 року № 56-к/тр про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Суд касаційної інстанції виходив із того, що робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.

Зазначені нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 16 березня 2020 року справа №415/6914/17, провадження № 61-38121св18, від 12 лютого 2020 року в справі № 607/13528/18, провадження № 61-12081св19, від10 квітня 2019 року, справа №592/11917/17, провадження №61-37556св18, від 23 квітня 2018 року у справі № 640/569/17, провадження № 61-6529св18.

Колегія суддів Касаційної інстанції скасовуючи рішення попередніх інстанцій, звернула увагу, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, а тому відповідач у справі не належить до останніх, у зв`язку із чим зазначене Положення не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Отже, у зазначеному судовому рішенні встановлено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без порушення її трудових прав та відповідно до вимог трудового законодавства.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог посилалася на те, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року, її було поновлено на посаді лікаря - стоматолога - терапевта (за сумісництвом, 0,25 посади) поліклінічного відділення Вінницької центральної районної лікарні, а також стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Разом із тим, оскільки рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 травня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасовано постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року, та встановлено відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі, то позовні вимоги у цій справі про визнання наказу про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі відпали.

За таких обставин, залишення в силі рішення суду першої інстанції про поновлення позивачки на роботі буде суперечити висновкам зробленим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 127/5038/19.

Оскільки позивачка після поновлення її на роботі рішенням Вінницького міського суду від 02 травня 2019 року фактично трудові обов`язки не виконувала, то підстав для стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час у колегії суддів не має.

Отже, обставини на які посилається відповідач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження.

Судом попередньої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи щодо звільнення позивача, проте неправильно застосовані норми матеріального права з приводу звільнення позивача, що підлягали застосуванню, з огляду на що, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу представника Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницька районна рада адвоката Кордонського Олександра Володимировича задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» Вінницької районної ради №402-к/тр від 05 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28 червня 1993 року №43, ст.7, ч.4 ст. 43-1 КЗпП України, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.В. Ковальчук

Т.М. Шемета