Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/504/20

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля"

про визнання недійсним договорів оренди землі, повернення земельних ділянок

Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.

В засіданні приймали участь:

від прокуратури: Шептіліс О.І.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2020 року заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" про визнання недійсним договорів оренди землі, повернення земельних ділянок.

04.06.2020 на офіційну електронну адресу суду від Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області надійшло клопотання про проведення судових засідань та прийняття рішення по справі без участі представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/504/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.07.2020.

30.06.2020 на офіційну електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" надійшло клопотання про проведення судових засідань та прийняття рішення по справі без участі представника відповідача. Додатково вказано, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.07.2020 розгляд справи відкладено на 30.07.2020.

Засідання, призначене на 30.07.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Горплюка А.М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 07.08.2020 справу призначено до слухання в підготовчому засіданні на 18.08.2020.

Ухвалою суду від 18.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10.09.2020.

У судовому засіданні 10.09.2020 представник органу прокуратури підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та просив їх задоволити у повному обсязі. Представники Крупецької сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" не з`явилися. Про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора в інтересах держави, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.09.2019 Крупецькою сільською радою прийнято рішення № 1241 "Про розпорядження земельними частками(паями)".

На підставі вказаного рішення між Крупецькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" укладено два Договори оренди земельної ділянки ( паю) ( далі-Договори).

Зокрема, 25.10.2019 між Крупецькою сільською радою Радивилівського району Рівненської області, в особі сільського голови Мошкуна Віталія Володимировича (орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля", в особі директора Шаргородського Олега Станіславовича (орендар), укладено договір оренди земельної частки (паю), розміром 4,03 умовних кадастрових гектарів, яка належала померлій громадянці ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) РВ 0110017. Зазначений договір 28.10.2019 зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Крупецької сільської ради за №55.

Також 25.10.2019 між Крупецькою сільською радою Радивилівського району Рівненської області, в особі сільського голови Мошкуна Віталія Володимировича, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля", в особі директора ОСОБА_2 , укладено договір оренди земельної частки (паю), розміром 4,03 умовних кадастрових гектарів, яка належала померлому громадянину ОСОБА_3 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) РВ 0110151. Зазначений договір 28.10.2019 зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Крупецької сільської ради за №56.

Відповідно до п.1 Договорів, орендодавець на підставі рішення Крупецької сільської ради від 17.09.2019 № 1241 передає, а орендар приймає в оренду зазначені земельні частки (паї).

Договорами передбачено, що в оренду передаються земельні ділянки площею 4,03 умовних кадастрових гектарів кожна, із земель сільськогосподарського призначення за рахунок не витребуваних земельних ділянок часток (паїв).

Також Договорами передбачено, що вони укладені на строк до 31 грудня 2020 року, до моменту переоформлення спадкоємцями права на земельну частку (пай) або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, або державної реєстрації земельної ділянки, щодо якої укладено договір.

У поданій позовній заяві заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури вказує, що під час вивчення стану додержання вимог законодавства у сфері земельних відносин встановлено, що проект землеустрою фактично не розроблявся, а договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

На підтвердження вказаного, Крупецькою сільською радою Радивилівського району Рівненської області надіслано лист № 08-12/1258 від 12.05.2020, в якому зазначено, що технічна документація на надані в оренду земельні частки (паї) не розроблялася, заходи щодо розірвання вищезазначених договорів оренди не вживались.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Згідно ч. 9 ст. 791 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом та за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У відповідності до абз. 6, 7, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Отже, як вказує Заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури законодавством надано право органам місцевого самоврядування розпоряджатися не витребуваними земельними частками (паями) після формування їх у земельні ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту ч. 2 ст. 640 ЦК України вбачається, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав із застосуванням наслідків, передбачених законом.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Укладення особами правочину, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства є, згідно зі ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання укладеної угоди (правочину) недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до ст. 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними - із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК України.

Зі змісту п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2015 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вбачається, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі").

У п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 роз`яснено, що ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє.

Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема, вже здійснене користування за договором оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Згідно з п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Таким чином, чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки (наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 902/569/17).

Однак, законодавець надає право органам місцевого самоврядування нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) передавати в оренду для використання за цільовим призначенням проте лише після формування їх у земельні ділянки з розробленням певних видів документації із землеустрою, зокрема, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або ж технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, законодавець чітко визначив, що передумовою для надання невитребуваної земельної частки (паю) в користування на умовах оренди є формування його як земельної ділянки через розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач приступив до користування зазначеною земельною ділянкою після підписання Договорів від 25.10.2019, що в свою чергу свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину, однак без дотримання норм чинного законодавства.

Також доказом користування орендованим майном суд вважає визнання відповідачем позовних вимог.

Отже, на невитребувані земельні частки (паї), передані в оренду відповідачу, технічна документація із землеустрою щодо встановлення їх меж в натурі (на місцевості) не виготовлялася та не затверджувалася.

Зважаючи на викладене, відсутність технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельних ділянок є перешкодою для укладення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв).

Вищезазначені порушення на думку заступника прокурора призвели до того, що внаслідок невжиття заходів щодо формування земельних ділянок, неможливо точно визначити площу обробітку землі, що може призвести до порушень під час розрахунку суми орендної плати. Відсутність чітких меж земельних ділянок на місцевості створює ризик обробітку суміжних земельних ділянок з тими, що передані в оренду.

Крім того, як вказує заступник прокурора об`єктом цивільних прав та обов`язків можуть бути лише сформовані земельні ділянки. У зв`язку з тим, що земельні ділянки не сформовані у разі порушення орендарем умов договору, у тому числі щодо використання земельної ділянки відповідно до вимог земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі, орендар втрачає можливість здійснити захист своїх прав.

Проведення нормативно-грошової оцінки землі з порушенням вимог законодавства не дає можливості визначити правильний та справедливий розмір плати за користування земельною ділянкою, що підриває економічні основи держави, неправомірно позбавляє останню законного, своєчасного та найбільш повного джерела доходу.

Відтак, господарський суд бере до уваги той факт, що в момент вчинення правочину, а саме Договорів від 25.10.2019, його сторонами не було дотримано вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме того що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, в повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Крупецької сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" про визнання недійсним договорів оренди землі та повернення земельних часток (паїв) є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо порушення прав інтересів держави у спірних правовідносинах та можливості звернення органом прокуратури з позовом до суду, слід зазначити наступне.

Зі змісту п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відтак, тлумачення п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Відтак, однією з умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 1 статті 130 ГПК України, що кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи викладене, зважаючи на визнання відповідачем позовних вимог, позивачу підлягає поверненню із державного бюджету 50% судового збору сплаченого ним при поданні позову.

Таким чином, належить повернути з державного бюджету позивачу сплачений судовий збір у сумі 2102,00 грн. (4204,00 * 50% = 2102,00 грн.).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 25.10.2019, укладений між Крупецькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля", зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) сільської ради за №55 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" (вул. 40-річчя Перемоги, 115В, с. Зарічне, Радивилівський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 34463741) повернути на користь держави в особі Крупецької сільської ради Радивилівського району (вул. Довга, 68, с. Крупець, Радивилівський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 04387496) земельну частку (пай) для сіськогосподарських потреб за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), яка розташована на території Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області розміром 4,03 ум.га.

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 25.10.2019, укладений між Крупецькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля", зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) сільської ради за №56 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" (вул. 40-річчя Перемоги, 115В, с. Зарічне, Радивилівський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 34463741) повернути на користь держави в особі Крупецької сільської ради Радивилівського району (вул. Довга, 68, с. Крупець, Радивилівський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 04387496) земельну частку (пай) для сіськогосподарських потреб за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), яка розташована на території Крупецької сільської ради Радивилівського району Рівненської області розміром 4,03 ум.га.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" (вул. 40-річчя Перемоги, 115В, с. Зарічне, Радивилівський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 34463741) на користь Прокуратури Рівненської області (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві) грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути з Державного бюджету України Прокуратурі Рівненської області (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп., що сплачений згідно платіжного доручення №756 від 12.05.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №918/504/20.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2020

Суддя А.М.Горплюк