Суд, всебічно, об`єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідив наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , за наказом відповідача ДП«Селидіввугілля» від 30.10.2018р. №130-К позивач ОСОБА_1 обіймала посаду директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля».

Згідно наказу відповідача № 222 від 15.10.2019р. «Про введення Єдиного штатного розпису ДП «Селидіввугілля», введено дію з 15.10.2019р. Єдиний штатний розпис ДП«Селидіввугілля» по спеціальному апарату управління; комісії з реорганізації здійснити всі заходи з метою приведення чисельності працівників ДП«Селидівугілля» у відповідності до затвердженого головою комісії з реорганізації ДП «Селидіввугілля» та погодженого Міністром енергетики та захисту довкілля, головою комісії з проведення реорганізації Міністерства енергетики та вугільної промисловості України Єдиного штатного розпису; повідомити профспілкові організації, членами яких є працівники, посади яких скорочуються про скорочення штату у відповідності до затвердженого Єдиного штатного розпису; звільнення працівників згідно п.1ст.40 КЗпП Українипровести відповідно до вимог законодавства; начальнику відділу кадрів попередити працівників спеціального апарату ДП «Селидіввугілля», посади яких скорочуються про можливе їх вивільнення за п.1ст.40 КЗпП Українине пізніше ніж за 2 місяці та запропонувати працівникам переведення за їх згодою на інші вакантні посади; надати відповідні матеріали до центру зайнятості та відповідні місцеві (обласні) ради.

Згідно наказу відповідача № 255 від 29.11.2019р. «Про скорочення штату та створення комісії з приведення чисельності керівників, професіоналів, спеціалістів та службовців у відповідність до Єдиного штатного розпису, введеного в дію наказом №222 від 15.10.2019р.» у зв`язку із зменшенням обсягу виробництва продукції та необхідністю приведення Єдиного штатного розпису до рекомендацій Міненерговугілля України, затверджених наказом від 11.06.2019р. № 260, введенням в дію Єдиного штатного розпису керівників, професіоналів, спеціалістів та службовців ДП «Селидіввугілля», відповідно до рішення комісії з реорганізації ДП «Селидіввугілля», голова комісії з реорганізації ДП «Селидіввугілля» наказав провести з 29.11.2019р. упорядкування штату ДП «Селидіввугілля» шляхом скорочення посад керівництва і апарата при керівництві, серед яких є посада директора з економіки і фінансів.

Відповідно до персонального попередження від 04.12.2019р. №11/278 про скорочення штату працівників та приведення його у відповідність до Штатного розпису, погодженого Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, відповідач повідомив позивача, що посада директора з економіки і фінансів ДП «Селидіввугілля» підлягає скороченню і її буде звільнено 04.02.2020 року, та запропоновано перейти на одну із посад в ДП «Селидіввугілля» згідно з переліком. Список запропонованих посад від 04.12.2019р. №11/287 наданий позивачу.

Відповідно до заяви позивача від 04.02.2020р., яка містить відмітку відповідача про отримання, директор з економіки і фінансів ОСОБА_1 просить перевести її на новостворену посаду заступника генерального директора з економіки та організації управління.

Згідно п.1.5 ч.1 Посадової інструкції директора з економіки і фінансів, затвердженого т.в.о. генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_3 01.04.2018 року, директор з економіки і фінансів призначається і звільняється з посади генеральним директором підприємства.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Професійна спілка «Гарант» Державного підприємства «Селидіввугілля» створена 25.11.2019 року.

Відповідно до правовстановлюючих документів, позивач ОСОБА_1 є членом виборного органу ПС «Гарант» ДП«Селидіввугілля», а саме її комітету.

Згідно листа № 3 від 04.02.2020р. ПС «Гарант» ДП «Селидіввугілля» запропонувала керівництву відповідача перенести терміни вивільнення (скорочення) працівників за наказом від 29.11.2019р. № 255 до 04.03.2020 року, що було обумовлено порушенням трудового законодавства відносно працівників, в тому числі відносно позивача.

Згідно наказу за № 18-К від 03.02.2020р., виданого головою комісії з реорганізації ОСОБА_2 , директора з економіки і фінансів ОСОБА_1 звільнено 04.02.2020р., у зв`язку зі скороченням штату, відповідно до п.1ст.40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, відповідно дост.44 КЗпП України.

Щодо дотримання вимог статті 49-2 КЗпП України та виконання відповідачем обов`язку по працевлаштуванню позивача, посада якого підлягала скороченню, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.15 Цивільного кодексу Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно дост.43 Конституції Українигромадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст.ст.2,36,40,41 КЗпП України).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною другоюстатті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Інша робота позивачці відповідачем запропонована не була, хоча аналогічна вакантна на момент попередження про звільнення посада була передбачена у навій структурі відповідача.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно частин 1-3ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост.76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідно достатті 9Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII.

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 26.09.2019р. у справі № 210/2401/16-ц.

Отже, саме на відповідача ДП«Селидіввугілля», як на роботодавця покладено тягар доведення належного виконання ним вимог статті 49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника. Будь-які сумніви в законності такого звільнення повинні тлумачитися в користь працівника.

Разом з тим, представник відповідача ДП«Селидіввугілля» в жодне судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не надав, жодних доказів у спростування обставин, викладених у позовній заяві, - до матеріалів справи не направив.

Більш того, ухвалою від 14.05.2020р. суд витребував у відповідача докази у підтвердження чи у спростування позовних вимог позивача, зокрема завірені копії Статуту ДП«Селидіввугілля», посадової інструкції генерального директора ДП«Селидіввугілля», наказу про призначення ОСОБА_2 головою комісії з реорганізації ДП«Селидіввугілля», діючого штатного розпису апарату управління ДП «Селидіввугілля» (з 04.12.2019р.), посадової інструкції фахівця з інформаційно-аналітичного забезпечення, організації управління та приватизації (особа, яка відповідає за складання штатного розпису апарата управління ДП «Селидіввугілля»), посадової інструкції заступника генерального директора з економіки та організації управління, штатного розпису, діючого станом на 01.10.2019 року, документів, що підтверджують повноваження та права членів комісії з реорганізації і голови комісії з реорганізації ДП «Селидіввугілля» щодо звільнення працівників, з урахуванням Положень посадових інструкцій працівників, наказів щодо переведення, прийняття, звільнення працівників апарату управління ДП «Селидіввугілля» за період з 15 жовтня 2019 р. по 04 лютого 2020 р. включно.

Однак, відповідач ДП «Селидіввугілля» вказаної ухвали суду не виконав, фактично ухилившись від доведення обставин справи, а тому суд погоджується з доводами позивачкі про те, що роботодавць - відповідач не дотримав вимогстатті 49-2 КЗпП Українипри її звільненні, це переконання суду ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах у їхній сукупності.

Крім того, суд приймає до уваги, що позивачкою 04.02.2020р. подано відповідачеві заяву про переведення її на вакантну в той час посаду заступника генерального директора з економіки та організації управління. Доказів надання відповіді на цю заяву позивача, а так само доказів у підтвердження невідповідності позивача вказаній посаді, відповідач до суду не надав.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.05.2016р. у справі № 6-3048цс15).

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015р. № 6-40цс15.

Також суд враховує, що за посадовою інструкцією саме директор з економіки і фінансів є керівником дирекції з економіки і фінансів відповідача ДП«Селидіввугілля».

Водночас, накази відповідача від 15.10.2019р. №222 «Про введення Єдиного штатного розпису ДП«Селидіввугілля» та від 29.11.2019р. №255 «Про скорочення штату та створення комісії з приведення чисельності керівників, професіоналів, спеціалістів та службовців у відповідність до Єдиного штатного розпису, введеного в дію наказом №222 від 15.10.2019» не містять відомостей про ліквідацію чи реорганізацію дирекції з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля».

Більш того, відповідно до Примірних структур управління, штатних розписів і нормативів чисельності керівників, фахівців та службовців вуглевидобувних підприємств, що належать до сфери управління Міненерговугілля, та акціонерних товариств з видобування вугілля, щодо яких Міненерговугілля здійснює управління корпоративними правами держави, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 11.06.2019р. №260, на які посилався відповідач у згаданих вище наказах від 15.10.2019р. №222 та від 29.11.2019р. №255, прямо передбачено наявність як дирекції з економіки і фінансів (позиція 6 пункт 2.1 розділу 2), так й посади директора з економіки та фінансів (позиція 1.3 пункт 3.1 розділу 3).

Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 11.06.2019р. №260 розміщений на веб-порталі Міністерства енергетики України в розділі «Накази» за номером 629 (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Разом з цим, припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників, а з матеріалів справи не вбачається змін в організації виробництва і праці, які б могли бути підставою для звільнення позивача відповідно до п.1ст.40КЗпП України. Встановлена законодавством можливість скорочення однієї штатної одиниці з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, яка скорочується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця щодо працевлаштування працівника.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачеві ОСОБА_1 не було запропоновано всі наявні у відповідача ДП«Селидіввугілля» вакантні посади, у зв`язку з чим наказ відповідача від 03.02.2020р. №18-К, яким позивача звільнено з посади директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля» винесений з порушенням ст.ст.40,42та49-2 КЗпП України.

Щодо виконання відповідачем вимог статей 43 та 49-4 КЗпП України в частині звільнення позивача за погодженням з профспілкою, суд зазначає наступне.

Між сторонами виникли правовідносини щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Відповідно до положень ст.7 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в закладі освіти.

Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина (працівника), подана в первинну організацію профспілки. При створенні профспілки прийом до неї здійснюється установчими зборами.

Відповідно дост.246 КЗпП Українипервинні профспілкові організації на підприємствах, установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданихЗаконом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»та статутом професійної спілки.

Згідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Професійна спілка «Гарант» Державного підприємства «Селидіввугілля» створена 25.11.2019р.

Як вбачається з правовстановлюючих документів, позивач ОСОБА_1 є членом виборного органу (комітету) ПС «Гарант» ДП«Селидіввугілля» з 25.11.2019р., а отже, крім загальних вимог щодо попереднього погодження розірвання трудового договору з профспілкою, визначених у статті 43 КЗпП України, на позивача також розповсюджуються додаткові гарантії при звільненні, визначені статтею 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до ст..49-4 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об`єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов`язаних з вивільненням працівників, які є обов`язковими для розгляду.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Порядок надання згоди на розірвання трудового договору виборним органом первинної профспілкової організації визначений у статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Разом з цим, належних доказів щодо попереднього погодження розірвання трудового договору з позивачем на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з ПС«Гарант» ДП«Селидіввугілля», - відповідач не надав.

Як вже було зазначено вище, за змістом пункту 2 статті 9 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Отже, оскільки відповідач ДП «Селидіввугілля» фактично ухилився від доведення обставин справи, суд позбавлений можливості дійти стверджувального висновку про дотримання роботодавцем вимогстатті 43 КЗпП Українипри звільненні позивача, а тому суд погоджується з доводами позовної заяви в цій частині.

Крім того, суд також приймає до уваги лист ПС «Гарант» ДП«Селидіввугілля» № 3 від 04.02.2020р., яким профспілка запропонувала керівництву відповідача перенести терміни вивільнення (скорочення) працівників за наказом від 29.11.2019р. № 255 до 04 березня 2020 року, в тому числі й позивача, що було обумовлено відсутністю попередньої згоди профспілки на звільнення.

Доказів надання відповіді на вказане подання профспілки відповідач до суду не надав.

З урахуваннямнаведеного,суд приходитьдо висновку,що розірваннятрудового договоруз позивачем ОСОБА_1 на підставіпункту 1статті 40КЗпП Українипроведено відповідачемДП«Селидіввугілля» безпопередньої згодивиборного органупервинної профспілковоїорганізації ПС«Гарант» ДП«Селидіввугілля»,членом якоївона є, узв`язкуз чимнаказ відповідачавід 03.02.2020р.№18-К,яким позивачазвільнено зпосади директораз економікиі фінансівДП«Селидіввугілля» винесенийз порушеннямст.43 КЗпП України.

Щодо проведення звільнення позивача не уповноваженою на те особою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.65 Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Відповідно до ч.6 ст.73 Господарського кодексу України органами управління державного унітарного підприємства є:

керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);

наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.

Крім того, ст.105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (частина третя).

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, будь-які рішення щодо управління справами відповідача ДП«Селидіввугілля», в тому числі щодо прийняття та/або звільнення працівників, починаючи з моменту створення можуть бути прийняті виключно колегіальним органом, яким є відповідна комісія.

Із змісту наведеного вище наказу відповідача від 15.10.2019р. №222 «Про введення Єдиного штатного розпису ДП«Селидіввугілля» вбачається, що на ДП«Селидіввугілля» була створена та діяла комісія з реорганізації у складі 9 осіб: ОСОБА_2 (голова комісії), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (члени комісії).

Крім того, не містить посилання на відповідне рішення органу управління й преамбула наказу голови комісії з реорганізації ДП«Селидіввугілля» КобиляцькогоС.В. від 03.02.2020р. №18-К, яким позивача звільнено з посади директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля».

Отже, наказ відповідача ДП«Селидіввугілля» від 03.02.2020р. №18-К, яким позивача звільнено з посади директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля», прийнятий головою комісії з реорганізації ДП«Селидіввугілля» ОСОБА_2 , який не уповноважений одноосібно звільняти працівників підприємства, є незаконним і не може створювати юридично значущих наслідків з огляду на встановлений ст..19 Конституції України правовий порядок. З огляду на це суд погоджується з доводами позивача в цій частині.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання ДП «Селидіввугілля» поновити позивача ОСОБА_1 на посаді директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду від 05.02.2020р. у справі № 234/11368/17).

Відповідно до п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Тобто, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, оскільки останнім днем роботи позивача ОСОБА_1 було 04 лютого 2020 року, то цей день і вважається днем звільнення працівника.

Таким чином, враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, оскільки позивача було незаконно звільнено з займаної посади 04.02.2020р., тому належним способом захисту порушеного права є поновлення позивача на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме - на посаді директора з економіки і фінансів ДП«Селидіввугілля», з 05.02.2020р. (з наступного дня після звільнення).

В даному випадку суд керується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014р. у справі № 21-484а14, відповідно до якої у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд дійшов наступного висновку.

Ч.2ст. 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача звільнено з займаної посади 04.02.2020р. згідно з наказом відповідача ДП«Селидіввугілля» від 03.02.2020р. за №18-К.

Таким чином, час вимушеного прогулу починається з 05.02.2020р. (наступний день після звільнення).

Згідно наведеного позивачем розрахунку середньоденний розмір заробітної плати складає 714 грн. 75 коп.

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019р. №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість днів вимушеного прогулу за період з 05.02.2020р. по 25.08.2020р. включно складає 138 днів (лютий -18; березень-21; квітень-21; травень-19; червень-20; липень-23; серпень-16).

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 714 грн. 75 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 138 (кількість днів затримки розрахунку) = 98635грн. 50 коп.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, суд встановив наступне.

Право на правову допомогу в Україні гарантованостаттею 59 Конституції України. За приписамистатті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат. Відповідно достатті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п.4 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно дост.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач документально довів, що нею фактично на момент ухвалення остаточного рішення по цій справі понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано належним чином засвідчені копії договору на правову допомогу, акту приймання-передачі наданих послуг, платіжного документу про оплату таких послуг, розрахунку таких витрат, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення таких витрат з відповідача.

Керуючись ст.ст.40ч. 1 п. 1,49-2,42,147,147-1,148,149,233-235,240-1 КЗпП України, ст.ст.10,12,15,259,264,265,430 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253), третя особа: Професійна спілка «Гарант» Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження за адресою: 85400 Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса,41, ЄДРПОУ 43364775), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.

Скасувати наказ голови комісії з реорганізації Державного підприємства «Селидіввугілля» КобиляцькогоС.В. від 03 лютого 2020 року за №18-К в частині звільнення ОСОБА_1 з посади директора з економіки і фінансів за п.1ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з економіки і фінансів Державного підприємства «Селидіввугілля» з 05 лютого 2020 року.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 98635грн. (дев`яносто вісім тисяч шістсот тридцять п`ять) грн. 50 коп. без врахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (місце знаходження за адресою: Донецька область, м. Селидове, вул. К.Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000грн. (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 03.09.2020 року.

Суддя В.А. Сенаторов