№ 201/11457/18

провадження 2/201/268/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 як законного представника від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом за правом представлення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 як законного представника від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 23 жовтня 2018 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом за правом представлення, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником посилається на те, що 08 жовтня 2008 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Від шлюбу та спільного мешкання в них народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок аварії помер її чоловік та батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернулася лише мати померлого, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка і успадкувала все належне померлому майно.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла рідна баба ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , якій на праві приватної власності належали квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є її діти: донька ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відкриття спадщини.

Після смерті ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори звернулась відповідач ОСОБА_3 , яка намагалась приховати, що є інші спадкоємці, оскільки в заяві про прийняття спадщини вона вказала, що інших спадкоємців не має.

Позивач ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , випадково дізналася, що спадкову справу було відкрито у Восьмій Дніпровській нотаріальній конторі. 11 серпня 2018 року позивачка звернулася до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою державного нотаріуса Восьмої Дніпровської нотаріальної контори від 11 жовтня 2018 року, позивачці ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини у зв`язку із тим, що в неї відсутні на руках правовстановлюючі документи на вищевказані квартири на ім`я спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_3 в телефоні розмові та за допомогою смс-листування програми VіЬег повідомила, що всі оригінали правовстановлюючих документів знаходяться в неї та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має лише право на 1/2 квартири АДРЕСА_2 . Таким чином стороні позивача було відмовлено в наданні документів і оформленні спадщини.

Звернення позивачки до нотконтори з цих питань ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом за правом представлення, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. Позивач вважає, що все нею зроблено правильно і згідно закону та просила визнати право власності на вказане спадкове майно в вигляді часток цих двох квартир в порядку спадкування за законом за правом представлення, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та/або її представник в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, в зверненні до суду погодилася з викладеними в позові обставинами частково, вважаючи вимоги законними і правильними частково, не заперечувала проти розгляду справи по закону за наявними матеріалами без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; в зверненні до суду не заперечували проти розгляду справи по закону за наявними матеріалами без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 08 жовтня 2008 року між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Шлюб було зареєстровано Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 865. Від цього шлюбу та спільного мешкання в них народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.

ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок аварії помер її чоловік та батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції. Після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернулася лише мати померлого, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка і успадкувала все належне померлому майно.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла рідна баба ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , якій на праві приватної власності належали квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є її діти: донька ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відкриття спадщини. Після смерті ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори звернулась відповідач ОСОБА_3 , яка намагалась приховати, що є інші спадкоємці, оскільки в заяві про прийняття спадщини вона вказала, що інших спадкоємців не має.

Позивач ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , випадково дізналася, що спадкову справу було відкрито у Восьмій Дніпровській нотаріальній конторі. 11 серпня 2018 року позивачка звернулася до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою державного нотаріуса Восьмої Дніпровської нотаріальної контори від 11 жовтня 2018 року, позивачці ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини у зв`язку із тим, що в неї відсутні на руках правовстановлюючі документи на вищевказані квартири на ім`я спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_3 в телефоні розмові та за допомогою смс-листування програми VіЬег повідомила, що всі оригінали правовстановлюючих документів знаходяться в неї та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має лише право на 1/2 квартири АДРЕСА_2 . Таким чином стороні позивача було відмовлено в наданні документів і оформленні спадщини.

Звернення до нотконтори з цих питань ні до чого не призвело, але документи на вказане спадкове майно оформити потрібно і вона оформити вказане зараз бажає шляхом подання позову до суду про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом за правом представлення, оскільки іншим чином поновити свої спадкові права неможливо. В зв`язку з обставинами, що склалися, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права відповідно до положень статті 16 ЦК України.

Позивач вважає, що її права порушено, все нею зроблено правильно і згідно закону. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було і позивач вимушена була звернутися до суду з цим позовом.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з`ясовано, що дійсно 08 жовтня 2008 року між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Від цього шлюбу та спільного мешкання в них народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок аварії помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 . Після смерті ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини звернулася лише мати померлого, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка і успадкувала все належне померлому майно. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла рідна баба ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , якій на праві приватної власності належали квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є її діти: донька ОСОБА_3 (відповідач) та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відкриття спадщини. Після смерті ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори звернулась відповідач ОСОБА_3 , яка намагалась приховати, що є інші спадкоємці, оскільки в заяві про прийняття спадщини вона вказала, що інших спадкоємців не має.

Позивач ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 дізналася, що спадкову справу було відкрито у Восьмій Дніпровській нотаріальній конторі. 11 серпня 2018 року позивачка звернулася до Восьмої Дніпровської нотаріальної контори як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою державного нотаріуса Восьмої Дніпровської нотаріальної контори від 11 жовтня 2018 року, позивачці ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини у зв`язку із тим, що в неї відсутні на руках правовстановлюючі документи на вищевказані квартири на ім`я спадкодавця.

Відповідач ОСОБА_3 в телефоні розмові та за допомогою смс-листування програми VіЬег повідомила, що всі оригінали правовстановлюючих документів знаходяться в неї та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має лише право на 1/2 квартири АДРЕСА_2 . Таким чином стороні позивача було відмовлено в наданні документів і оформленні спадщини.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно зі змістом статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщина і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевіюй відсутності заборони або арешту цього майна.

Зі змісту статей 47, 49 Закону України «Про нотаріат» вбачається, що нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії з підстав, визначених ст. 49 Закону . Нотаріусом позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що подані нею документи не відповідають вимогам законодавства. Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії викладені в ст. 47 Закону , згідно з якою для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства. З аналізу вказаної норми вбачається, що нотаріус перевіряє лише форму складання документу.

Відповідно до спи 1277 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Згідно зі спи 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, (стаття 1261 ЦК України).

Статтею 1266 ЦК України, передбачено спадкування за правом представлення. В заповідно до ч. 1 цієї статті внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» спадкування за правом представлення має місце у випадках встановлених ст. 1266 ЦК України за умови якщо спадкоємець першої - третьої черг спадкування за законом помер до відкриття спадщини. Норми ст. 1266 ЦК України застосовується лише щодо відносин при спадкуванні за законом (глава 86 ЦК України).

Частиною 1 спи 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до положення ст. 1266 ЦК України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як онука спадкодавця ОСОБА_5 , яка із мерла ІНФОРМАЦІЯ_4 , має право на спадкування половини спадкового майна, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яка б належала за законом її батькові ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з статтею 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення таїною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 2, 9, ч. 1 ст. 8 ЦПК України та ст. 17 Заону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом, а пункт 1 статті 6, стаття 13 Конвенції та стаття 1 Першого протоколу зазначає, що «Кожна фізична або юридична особа має главо мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів...».

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Case of Oneryildis v. Turkey» (справа відкрита за заявою № 48939/99 та розглянута Великою палатою) Європейський суд визнав, що поняття «майно» охоплює не лише річ, яка реально існує матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У Рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

В цій справі зазначенні сподівання відповідачем порушені.

У зв`язку із викладеним, а також враховуючи те, що всі оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно знаходяться у відповідача, яка в свою чергу відмовилася їх надати для отримання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із чим і було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, вважаю за необхідне звернутися до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом за правом представлення.

Відповідно до п. 5 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-ІУ право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити право або інтерес іншим способом, що встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 2, 318 ЦК України річ (майно) може знаходитись у власності фізичних осіб. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. З, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Згідно ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особі має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат».

Частиною 1 ст. 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст. 1 Закону передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до ст. 49 Закону нотаріус, який вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить законодавству України. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії керуються законами України та нормативними актами. Статтею 50 Закону передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до п. 23 постанови № 7 Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину позивач має право звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Позивачка в інший спосіб, крім звернутися з цивільним позовом до суду , захистити порушене право малолітньої дитини не може.

За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, тобто на момент смерті спадкодавця, і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може подати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється чи не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документів, які б посвідчували його право власності.

При таких обставинах, у відповідності до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 15 ЦК України також передбачає право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 цього ж кодексу - право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, вказуючи в якості одного зі способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права. Ст. 392 ЦК України також передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності.

Застосовуючи вищенаведені норми права до спірних правовідносин, оскільки іншим порядком, крім судового, неможливо захистити спадкові права та законні інтереси позивача, малолітньої дитини, останній і вважав необхідним звернутися до суду з нижчевказаними позовними вимогами про видачу свідоцтва про право на спадщину та інш., які він вважає законними та обґрунтованими. Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Отже, в даному випадку немає перешкод для набуття ОСОБА_2 права приватної власності саме на вказану частку спадкового майна, одержане внаслідок успадкування по праву представлення.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з врахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а відповідач цього не довів, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Тобто, відповідач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача чи третіх осіб стосовно не погодження з певними положеннями позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66.0 кв. м, житловою площею 39.0 кв. м. в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті рідної баби - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 45.6 кв. м, житловою площею 18.4 кв. м. в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті рідної баби - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частково сплачений при подачі позову судовий сбір в сумі 352 грн. 40 коп. і стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1 057 грн. 20 коп.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 92, 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 1, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. З, 5, 15, 16, 18, 321, 328, 364, 367, 392, 1217, 1218, 1220, 1223, 1226, 1258, 1259, 1261-1265, 1269, 1270, 1282 ЦК України, ст. 47, 49, 71 Закону України «Про нотаріат», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66.0 кв. м, житловою площею 39.0 кв. м. в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті рідної баби - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 45.6 кв. м, житловою площею 18.4 кв. м. в порядку спадкування за законом за правом представлення після смерті рідної баби - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частково сплачений при подачі позову судовий сбір в сумі 352 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1 057 грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 15 вересня 2020 року.

Суддя -