СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Справа №920/61/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Стець М.Л., посвідчення №1328 від 26.04.2016 року, ордер серія АХ№1008230 від 04.09.2020 року;

відповідача - Гордєйчук В.В., посвідчення №2007 від 13.07.2016 року, ордер серія ХВ№1395000115 від 19.04.2019 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка», м.Харків, (вх.№1998Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року по справі №920/61/19,

за позовом Фермерського господарства «Панасенко», смт. Карасятичі, Поліський район, Київська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка», м.Харків,

про стягнення 10547506,88 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року Фермерське господарство «Панасенко» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка», с.Хоружівка Недригайлівського району Сумської області, про стягнення 10547506,88 грн., з яких 9000000,00 грн. основна заборгованість та 1547506,88 грн. штрафні санкції за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу від 28.02.2018 року №28/02-2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов вищевказаного договору та приписів чинного законодавства, не здійснив оплату товару - кукурудзи врожаю 2017 року в кількості 1636,385 тон, отриманого від позивача 28.02.2018 року за видатковою накладною №10 від 28.02.2018 року.

У зв`язку з внесенням 04.02.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до установчих документів та зміни місцезнаходження юридичної особи - відповідача на м.Харків, ухвалою Господарського суду Сумської області 05.03.2019 року справу №920/61/19 за вищевказаним позовом передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.06.2019 року (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги Фермерського господарства «Панасенко» задоволені в повному обсязі: з відповідача присуджено до стягнення на користь позивача 10547506,88 грн., з яких 9000000,00 грн. основна заборгованість та 1547506,88 грн. штрафні санкції за неналежне виконання умов договору від 28.02.2018 року №28/02-2018, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 158212,60 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 року рішення Господарського суду Харківської області від 12.06.2019 року у справі №920/61/19 було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2019 року рішення Господарського суду Харківської області від 12.06.2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 року зі справи №920/61/19 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Скасовуючи попередні рішення судових інстанцій та скеровуючи справу №920/61/19 на новий розгляд, Касаційний господарський суд Верховного Суду у своїй постанові від 31.10.2019 року зазначив про те, що:

- висновок судів попередніх інстанцій про наявність в ОСОБА_1 правомочностей на отримання матеріальних цінностей в інтересах юридичної особи - відповідача, підписання ОСОБА_1 первинного облікового документа на отримання таких цінностей та, відповідно, висновок про те, що видаткова накладна від 28.02.2018 року №10 підтверджує реальний факт здійснення господарської операції, є передчасним;

- судами попередніх інстанцій не було вирішено питання щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи за клопотанням відповідача, з метою встановлення відповідності підпису ОСОБА_1 та підпису на видатковій накладній.

- документи податкової звітності на підтвердження обставин фактичного здійснення господарської операції з постачання позивачем відповідачу кукурудзи врожаю 2017 року на суму 9000000,00 грн. з ПДВ належним чином судами попередніх інстанцій не досліджені, відповідно, висновок про здійснення такої господарської операції є передчасним;

- судами попередніх інстанцій не досліджено наявність або відсутність реального руху товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року по справі №920/61/19 (повний текст складено 16.07.2020 року, суддя Кухар Н.М.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» на користь Фермерського господарства «Панасенко» основний борг у розмірі 9000000,00 грн.; штрафні санкції в розмірі 1547506,88 грн.; витрати зі сплати судового збору в розмірі 154184,65 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі. Також апелянт просить суд долучити до матеріалів справи копії інформаційної довідки б/н від 23.07.2020 року і роздруківку з сайту Аудиторської палати України за посиланням: https://www.apu.com.ua/audytory/page/10/. Крім того, скаржник просить суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат на правову допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що після підписання договору №28/02-2018 від 28.02.2018 року між сторонами не відбувалося жодних господарських відносин чи поставок товару, а тому договір залишився домовленістю про наміри. Відповідачем не вчинялися жодні дії щодо реалізації умов даного договору і фактично жодної поставки за договором не здійснювалося. Як наголошує позивач, 28.02.2018 року, тобто того ж дня, на адресу відповідача було відвантажено 1636,365 т. товару вартістю 9000000,00 грн., про що виписано видаткову накладну №10 від 28.02.2018 року. Однак, вказану видаткову накладну підписував громадянин ОСОБА_1 , який нібито діяв на підставі довіреності №36 від 28.02.2018 року. Крім того, 28.02.2018 року було також виставлено рахунок на оплату №11 від 28.02.2018 року на сплату 9000000,00 грн. Разом з тим, громадянин ОСОБА_1 заперечує свою причетність до підписання вказаних вище документів, про що також було повідомлено суд. Так, до матеріалів справи представником відповідача долучалися оригінали нотаріальної заяви громадянина ОСОБА_1 та оригінал пояснювальної записки від 24.05.2019 року. У Відповідача відсутні оригінали чи копії первинних документів (видаткової накладної, товарно-транспортних накладних, рахунків на оплату), які б підтверджували здійснення господарської операції.

Єдиним доводом позивача було фактичне використання ТОВ Агрофірма «Хоружівка» податкового кредиту за податковою накладною №1 від 28.02.2018 року. Однак, даний аргумент позивача був спростований представником відповідача в ході розгляду справи у суді першої інстанції. Так, представником відповідача долучалися до матеріалів справи наступні документи: уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2019 року з розшифровкою податкових зобов`язань та квитанцією №2 про отримання ДФС, що завірені головним бухгалтером підприємства на 4 арк.; оригінал витягу зі звіту незалежного аудитора щодо дотримання норм чинного податкового законодавства з податку на додану вартість та порядку відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій ТОВ Агрофірма «Хоружівка» в 2016-2018 роках на 4 арк.; наказ на проведення інвентаризації; протокол проведеної інвентаризації. Вказані документи фактично підтверджують той факт, що бухгалтерією ТОВ Агрофірма «Хоружівка» було помилково внесено до податкового кредиту відповідного періоду податкову накладну №1 від 28.02.2018 року. Подібна ситуація сталася через автоматизоване функціонування електронної системи адміністрування ПДВ та помилку бухгалтерії, адже працівники бухгалтерії не перевірили наявність первинних документів на підтвердження господарської операції. Обставини щодо помилкового включення ПДВ до податкового кредиту підтверджуються висновками незалежного аудиту та проведеною внутрішньою бухгалтерською інвентаризацією. Таким чином вбачається, що господарської операції щодо поставки кукурудза врожаю 2017 року між ТОВ «Агрофірма «Хоружівка» та ФГ «Панасенко» не відбувалося, а тому і обов`язку оплати такого товару у відповідача не виникло.

Апелянт наполягає на тому, що враховуючи обставини справи та посилання відповідача і громадянина ОСОБА_1 на той факт, що останнім не підписувалася видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року, дефектність довіреності, а також обставини виправлення помилкового врахування ПДВ за податковою накладною №1 від 28.02.2018 року у податковому кредиті за відповідний період, вбачається, що встановлення відповідності підпису та рукописного напису на видатковій накладній №10 від 28.02.2018 року було просто необхідним для доведення реальності здійснення господарської операції та передання ТМЦ, адже в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази здійснення останньої та фактичної наявності заборгованості.

За наслідками проведеної експертизи (висновок експерта №5916/5917/20-32 від 17.04.2020 року встановлено, що рупорний напис та підпис у графі «Отримувач» у розділі «Реквізити сторін» у видатковій накладній №10 від 28.02.2018 року виконані не ОСОБА_1 . Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, посилаючись на необов`язковість для врахування висновків експерта, фактично проігнорував факт встановлений експертом.

Поза увагу суду також залишилися аргументи представника відповідача щодо фіктивності діяльності позивача, наявності кримінального провадження №12018100100005730 від 21.05.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.

Скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не звернув уваги на наступні недоліки документів наданих позивачем:

- відсутність у ОСОБА_1 повноважень на підписання видаткової накладної №10 від 28.02.2018 року. Так, з детального огляду довіреності №36 від 28.02.2018 року вбачається, що вказана довіреність не підписана керівником відповідача, який має право підпису. У відповідності до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що починаючи з 29.05.2015 року єдиним підписантом відповідача є Ющенко Петро Андрійович . Інші підписанти на підприємстві відсутні, а тому вбачається, що у ОСОБА_1 не було повноважень на підписання видаткової накладної та отримання товару. Також підпис на видатковій накладній зроблено не громадянином ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи;

- ні видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року, ні рахунок на оплату №11 від 28.02.2018 року не містять вказівки договору на підставі якого вони складені. Відсутність вказівки на договір взагалі не дає можливості встановити приналежність даних первинних документів до договору №28/02-2018 від 28.02.2018 року;

- на видатковій накладній №10 від 28.02.2018 року та на рахунку на оплату №11 від 28.02.2018 року відсутні відмітки про отримання відповідачем вказаних документів.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом не надано оцінки належності та допустимості такого доказу у справі, як довіреність №36 від 28.02.2018 року. Так, головний бухгалтер ТОВ Агрофірма «Хоружівка» Бехало Н.М. не мав повноважень на видачу та підписання довіреності від імені товариства. Так само, Бехало Н.М. не мала жодних правових підстав уповноважувати ОСОБА_1 на вчинення будь-яких дій від імені ТОВ Агрофірма «Хоружівка», в тому числі на отримання від ФГ «Панасенко» кукурудзи 2017 року врожаю у кількості 1636,365 тон. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 не міг бути наділений повноваженнями в силу довіреності №36 від 28.02.2018 року, адже вказана довіреність не мала жодної юридичної сили та не могла нести будь-яких наслідків для Товариства Агрофірма «Хоружівка» та інших учасників цивільно-правових відносин. З наведеного вище слідує, що видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року не містить підпису однієї із сторін договору купівлі-продажу №28/02-2018 від 28.02.2018 року - ТОВ Агрофірма «Хоружівка» та/або його уповноваженої особи. У зв`язку з наведеним видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року не може бути доказом факту здійснення поставки товару та прийняття його у власність відповідачем, оскільки останній не має жодного відношення до підписання вказаної видаткової накладної.

Таким чином, суд беручи в основу мотивування прийнятих оскаржуваних рішень довіреність №36 від 28.02.2018 року та видаткову накладну №10 від 28.02.2018 року порушили норми процесуального і матеріального законодавства, оскільки наведені документи не містять підтвердження обставин, які суди визнали встановленими, зокрема, щодо факту прийняття відповідачем товару, наявності повноважень ОСОБА_1 на вчинення дій від імені відповідача, наявності повноважень у головного бухгалтера Бехало Н.М. на видачу довіреності від імені відповідача.

На думку скаржника, місцевий господарський суд формально підійшов до встановлення обставин справи, не переконавшись в реальності здійснення операції з виконання договору купівлі-продажу №28/02-2018 від 28.02.2018 року та реальності існування встановлених судом фактичних обставин.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; позивачу встановлено строк на протязі якого він має право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання.

07.09.2020 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8330), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні 07.09.2020 року після заслуховування позицій представників сторін по справі, відповідно до ч.2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено протокольну перерву до 09.09.2020 року.

До початку судового засідання 09.09.2020 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№8458), в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, але не менш ніж на два тижні з метою надання представником копії акту документальної планової перевірки проведеної ГУ ДПС у Харківській області та участі директора і головного бухгалтера ТОВ «Агрофірма «Хоружівка» у судовому засіданні.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч.11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частина 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Підставою для відкладення розгляду справи відповідач вказує на необхідність додаткового надання документів, а саме акту планової перевірки, проведеної ГУ ДПС у Харківській області, яка була проведена у лютому місяці, а також на те, що директор ТОВ Агрофірма «Хоружівка» - Ющенко П.А. та бухгалтер - Бехало Н.М. вважають за необхідне прибути у судове засідання та надати пояснення щодо обставин справи.

Колегія суддів відзначає, що заявником необґрунтовано та не доведено належними, допустимими та достатніми доказами неможливість подання додаткових документів. При цьому колегія суддів звертає увагу, що наразі триває апеляційний перегляд справи, а не розгляд справи у суді першої інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції надавався строк для вчинення сторонами дій направлених на подання і обґрунтування необхідності подання документів по справі, який наразі сплив. Щодо участі у судовому засіданні директора ТОВ Агрофірма «Хоружівка» та бухгалтера, то колегія суддів відмічає, що вони не були позбавлені права прибути в дане судове засідання, а представник у клопотанні не вказує на якій підставі необхідна їх участь та пояснення у якості свідка наприклад чи як само представництво.

З огляду на викладене, колегія суддів розцінює відповідне клопотання як таке, що направлено на затягування судового розгляду справи.

У судовому засіданні 09.09.2020 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзивах та поясненнях доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

28.02.2018 року між Фермерським господарством «Панасенко» (позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Хоружівка» (відповідач у справі) укладено договір №28/02-2018, згідно з яким позивач, як продавець, в порядку та на умовах, визначених договором, зобов`язався передати відповідачу, як покупцю, в обумовлений сторонами строк у власність кукурудзу врожаю 2017 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов`язується в обумовлений сторонами строк передати у власність покупця кукурудзу врожаю 2017 року, на загальну суму договору за ціною, якістю і в кількості, що встановлюється цим договором, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти цей товар.

За умовами п. 2.1 договору, загальна сума цього договору складає 9000000,00 грн. із урахуванням 20% ПДВ, +/-5%.

Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що ціна продажу товару: 5500 грн/тонна із урахуванням 20%. Кількість товару: 1636,37 тон +/-5%.

Розділом третім договору сторони визначили порядок, строки постачання, приймання за кількістю та якістю, зокрема наступними пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору передбачено:

3.1. Продавець зобов`язується поставити товар на умовах EXW склад продавця за адресою: Київська обл., Поліський р-н, смт. Красятичі, вул. Жовтнева, буд. 10.

3.2. Транспортне вивезення товару в межах строку поставки зі складу продавця здійснюється силами та за кошти покупця.

3.3. Передача товару у власність покупця підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

3.4. Приймання товару за кількістю здійснюється по фізичній вазі товару, визначеній на вагах складу продавця.

3.5. Якість товару повинна відповідати вимогам згідно ДСТУ кукурудзу.

Розділом четвертим договору передбачено порядок розрахунків, а саме пунктом 4.1 договору сторони встановили, що суму вартості поставленого товару покупець сплачує продавцю у строк 3 (три) банківські дні від дати поставки товару (партії товару) у безготівковому вигляді шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Позивач вказує, що 28.02.2018 року ним було відвантажено відповідачу товар у кількості 1636,385 тон на загальну суму 9000000,00 грн., з урахуванням ПДВ, на підтвердження чого надає довіреність №36 від 28.02.2018 року, видану на ім`я ОСОБА_1 , та видаткову накладну №10 від 28.02.2018 року, підписану продавцем та покупцем.

Оскільки відповідачем (покупцем) не було виконано своїх зобов`язань по сплаті товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 9000000,00 грн. основного боргу та 1547506,88 грн. штрафних санкцій у відповідно до п. 5.2 договору.

Відповідач щодо підписання договору не заперечує, однак наполягає на тому, що жодної поставки за договором не здійснювалося, заперечує проти підписання видаткової накладної №10 від 28.02.2018 року та зазначає, що надані позивачем документи містять суттєві недоліки форми і змісту, у зв`язку із чим не можуть вважатися належними доказами реального здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами п. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як визначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, предметом спору у даній справі є розгляд вимоги позивача до відповідача про стягнення вартості поставленого товару.

Відповідачем заперечується факт здійснення господарської операції, оскільки видаткову накладну №10 від 28.02.2018 року підписано невідомою особою, а не уповноваженим представником ТОВ Агрофірма «Хоружівка» - ОСОБА_1, на чиє ім`я відповідачем видано відповідну довіреність за №36 від 28.02.2018 року.

Як вбачається з копії довіреності №36 від 28.02.2018 року, виданої ТОВ агрофірма «Хоружівка» на ім`я ОСОБА_1 , остання видана на отримання від Фермерського господарства «Панасенко» кукурудзи врожаю 2017 року у кількості 1637 тон 37 кг. Довіреність підписана головним бухгалтером та скріплена печаткою ТОВ Агрофірма «Хоружівка».

Відповідачем надано до матеріалів справи пояснювальну записку директору ТОВ Агрофірма «Хоружівка» від 24.05.2019 року та нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_1 від 24.05.2019 року, згідно яких ОСОБА_1 жодних товарно-матеріальних цінностей за видатковою накладною №10 від 28.02.2018 року від ФГ «Панасенко» не отримував, на складі за адресою: вул. Жовтнева, б. 10, смт. Красятичі, Київська область 28.02.2018 року не був, підпис та рукописний напис на видатковій накладній №10 від 28.02.2018 року не вчиняв, печатку ТОВ Агрофірма «Хоружівка» не мав і на видатковій накладній не ставив. З посадовими особами та працівниками ФГ «Панасенко» не знайомий, в господарських та особистих відносинах не перебував та не перебуває.

Дана заява та пояснювальна записка ОСОБА_1 не можуть бути враховані в якості належних та беззаперечних доказів факту не отримання товару відповідачем, з огляду на положення ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки належним доказом в даному випадку згідно положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є саме факт існування та складання видаткової накладної №10 від 28.02.2018 року який підлягає дослідженню.

Згідно із положеннями Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час, коли оформлювалася відповідна накладна, а саме лютий 2018 року):

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст. 1);

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів (абз. 2 п.2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абз. 1 п. 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017 року);

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абз. 1 п. 2.1 в редакції, чинній з 26.05.2017 року);

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абз. 1 п. 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (п. 2.15).

У зв`язку з оспорюванням факту отримання товару громадянином ОСОБА_1 за видатковою накладною №10 від 28.02.2018 року, з метою встановлення дійсності підпису отримувача товару за вказаною накладною, судом першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу експертизу.

За результатами проведення експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , а також рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Отримувач» у видатковій накладній №10 від 28.02.2018 року виконані не ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Так, згідно з вимогами абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спірна видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року містить такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «Від постачальника» та «Отримувач», засвідчені відтиском печаток сторін.

При цьому, слід зазначити, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки. Фактів протиправності використання своєї печатки відповідачем не доведено. Доказів втрати печатки, викрадення або вибуття в інший спосіб з його володіння не надано. Службове розслідування з приводу використання печатки ТОВ Агрофірма «Хоружівка» невідомими особами не проводилось, до правоохоронюваних органів відповідач не звертався. У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача.

За таких обставин, вбачається, що отримувачем за вказаною видатковою накладною є саме Фермерське господарство «Панасенко», тобто відповідач у даній справі.

У постанові від 20.12.2018 року у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

При цьому, слід зазначити, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі №905/49/15, від 29.11.2019 року у справі №914/2267/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Надана позивачем разом з позовною заявою видаткова накладна №10 від 28.02.2018 року, на його думку, була основним та достатнім доказом факту отримання відповідачем товару, та позивач не очікував від контрагента маніпулювання підписом у даному первинному документі.

При цьому вважаючи, що відповідач вживав усіляких заходів щодо ухилення від сплати заборгованості (зокрема, під час розгляду справи перереєстровував місцезнаходження, намагався перейти до врегулювання спору за участю судді тощо), позивач був впевнений щодо беззаперечності факту отримання товару відповідачем, що підтверджено наявністю у нього видаткової накладної, складеної належним чином, відповідно до вимог законодавства. Тому необхідності збирати нові додаткові докази на підтвердження факту поставки товару у нього не було.

З боку відповідача також не було заявлено про необхідність збирання та дослідження будь-яких інших доказів на підтвердження або спростування факту спірної господарської операції.

Крім видаткової накладної, позивачем разом з позовною заявою надано до суду податкову накладну №1 від 28.02.2018 року, а також квитанцію від 15.03.2018 року про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних за реєстраційним номером 9045891848.

Відповідно до п. 201.7 Податкового кодексу України, у редакції від 27.02.2018 року, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як свідчать матеріали справи, податкова накладна №1 від 28.02.2018 року була отримана покупцем (відповідачем) та відображена у податкових зобов`язаннях і реєстрі отриманих податкових накладних покупця; за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної відповідачем, як покупцем, був сформований податковий кредит.

Вказане свідчить про прийняття та подальше схвалення посадовою особою відповідача (бухгалтером) господарської операції. Будь-яких зауважень протягом тривалого часу щодо існування спірної видаткової накладної з боку відповідача не було надано.

Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України щодо притягнення відповідачем до відповідальності осіб за неправомірні дії щодо відображення в податковому та бухгалтерському обліку відповідача спірної поставки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.04.2019 року у даній справі було задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача та Шевченківської державної податкової інспекції Центрального управління Головного управління ДФС у Харківській області податкових декларацій з податку на додану вартість та Додаток 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)», поданих Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» за період з лютого 2018 року по цей час.

Проте, витребувані судом документи відповідачем надані не були.

Натомість 03.06.2019 року, а саме через рік і три місяці після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідачем на підставі висновків незалежного аудиту, подано до Недригайлівської ДПІ Ровенського управління Головного управління ДФС у Сумській області уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень 2019 року у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, якою відкориговане саме помилкове врахування податкового кредиту по взаємовідносинам з Фермерським господарством «Панасенко».

Оцінюючи звіт незалежного аудитора - ТОВ «Мрія-Аудит» в якості письмового доказу суд враховує, що він зроблений на підставі документів, наданих йому для перевірки саме відповідачем, аудитор не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, оскільки згідно положень ч. 4 ст. 7 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність», відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, що надаються аудитору для надання аудиторських послуг, несуть посадові особи юридичної особи, фінансова звітність якої перевіряється. Крім того, до наданого відповідачем звіту ТОВ «Мрія-Аудит» не надано сертифікату аудитора на підтвердження його повноважень.

Суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, правомірно враховує, що уточнюючий розрахунок був поданий відповідачем під час винесення рішення по справі, після витребування у відповідача «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)», і вірно оцінив такий доказ як факт навмисного ухилення від спростування існуючого в матеріалах справи доказу, поданого позивачем.

Викладені вище обставини, у тому числі перереєстрація місцезнаходження відповідача під час розгляду справи (04.02.2019 року), яка призвела до передачі справи за територіальною підсудністю, а також подання представником відповідача 09.04.2019 року заяви про врегулювання спору за участю судді, в задоволенні якої було відмовлено протокольною ухвалою господарського суду від 10.04.2019 року, свідчать у своїй сукупності про зловживання відповідачем своїми правами з метою затягування судового процесу та ухилення від сплати заборгованості.

При розгляді справи, суд вірно враховує правову позицію викладену у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі №914/1019/16, згідно якої висновок судової почеркознавчої експертизи не має вирішального значення для вирішення цього спору та з огляду на те, що спірна видаткова накладна містить відтиск печатки відповідача, з урахуванням того факту, що відповідач не надав доказів на підтвердження втрати, викрадення печатки, або, що печатка іншим незаконним шляхом вибула з володіння ТОВ Агрофірма «Хоружівка», дійшов обґрунтованого висновку про належність наданих позивачем доказів на підтвердження здійснення між сторонами спірної господарської операції за договором.

Наявні в матеріалах справи докази у сукупності, а саме факт складання видаткової накладної з проставленням печатки підприємства з подальшим схваленням посадовою особою (бухгалтером) відповідача господарської операції та відображення її у реєстрі податкових накладних, процесуальні дії щодо ухилення від оплати боргу, спростовують доводи відповідача про неотримання товару. Натомість, подані відповідачем докази того, що гр. ОСОБА_1 не підписував спірної видаткової накладної, не спростовують факт отримання товару відповідачем.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують факт поставки відповідачу кукурудзи врожаю 2017 року у кількості 1636,365 тон на загальну суму 9000000,00 грн. та відсутність доказів оплати відповідачем за поставлений товар, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення з відповідача 9000000,00 грн. основного боргу за договором №28/02-2018 від 28.02.2018 року.

Суд також вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 1547506,88 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.2 договору від 28.02.2018 року №28/02-2018, у випадку прострочення покупцем строку здійснення оплати за поставлений товар (партію товару) покупцю до сплати нараховується пеня у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У випадках прострочення оплати більше ніж на 30 (тридцять) банківських днів покупцю до сплати також нараховується штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача, правомірно визнав суму пені, заявлену позивачем до стягнення, обґрунтованою, а відповідну позовну вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача про наявність у відношенні позивача кримінального провадження, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, факт наявності кримінального провадження №12018100100005730 від 21.05.2018 року не свідчить, що ФГ «Панасенко» вчинені злочинні дії, і на даний момент інформації про прийняте рішення щодо вчинення протиправних дій відсутнє.

Щодо тверджень апелянта про відсутність у ОСОБА_1 повноважень на підписання видаткової накладної №10 від 28.02.2018 року, оскільки довіреність №36 від 28.02.2018 року не підписана керівником ТОВ Агрофірма «Хоружівка» не підкріплюються доказами, а посилання на відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно того, що єдиним підписантом ТОВ Агрофірма «Хоружівка» з 29.05.2015 року є Ющенко Петро Андрійович не зовсім відповідає дійсності, оскільки Ющенко П.А. єдиний підписант, який має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори. Однак, як довіреність №36 від 28.02.2018 року, так і платіжне доручення №544 від 01.07.2019 року на сплату судового збору за подання апеляційної скарги підписано головним бухгалтером.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача і вважає, що місцевий господарський суд, розглядаючи справу дослідив та встановив обставини про які вказував Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації»).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року у справі №920/61/19 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року по справі №920/61/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов