ЄУН № 336/3728/19
пр. № 2/336/284/20
РІШЕННЯ
Іменем України
21 серпня 2020 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя, у складі:
головуючого судді Дацюк О.І.
при секретарях Скибі О.Б., Олексієнко С.О.
за участі позивача ОСОБА_1 , представників позивача адвокатів Валька В.С., Габуєва Г.І., представника відповідача адвоката Шарлая В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про визнання незаконними наказів, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
07.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», уточненим в ході розгляду справи, вказавши, що з 01.07.2017 року працював на посаді начальника цеху № 10 виробництва відрізних кругів і шліфувальної шкурки. 09.07.2018 року 13.09.2018 року, 12.12.2018 рок, 27.12.2018 року, 07.03.2019 року щодо позивача були винесені п?ять накази, якими з заробітної плати позивача здійснювались утримання. Вказуючи на безпідставність здійснення утримань з заробітної плати, а також на те. що при звільнені позивача йому на було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, позивач просив визнати незаконними накази в частині відшкодування збитків та витрат із заробітної плати позивача та стягнути з ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 незаконно утриману заробітну плату в сумі 28159.54 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 21110,1 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за наказом № 118 від 09.07.2018 року в сумі 192607,38 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за наказом № 162 від 13.09.2018 року в сумі 135396,09 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за наказом № 252 від 12.12.2018 року в сумі 112031,14 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за наказом № 267від 27.12.2018 року в сумі 112031,14 гривень, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за наказом № 50 від 07.03.2019 року в сумі 50975,26 гривень, середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку в сумі 50975,26 гривень, а також моральну шкоду в сумі 100000 гривень та судові витрати. Також позивачем заявлено про поновлення строку для звернення до суду з позовом в частині вимог про визнання незаконними наказів № 118, 162, 252 та 267.
Ухвалою суду від 01.07.2019 року позовну заяву залишено без руху у зв?язку з несплатою судового збору.
04.07.2019 року позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою суду від 12.07.2019 року у клопотанні про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позивачеві визначено додатковий строк для усунення недоліків.
24.07.2019 року представником позивача повторно подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою суду від 29.07.2019 року клопотання представника позивача задоволено, відстрочено позивачеві оплату судового збору за подання позову до ухвалення судом рішення по справі.
Ухвалою суду від 30.07.2019 року відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
22.08.2019 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказував на законність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування утримання з заробітної плати в рахунок відшкодування збитків та витрат підприємства, заподіяних внаслідок дій позивача. Також відповідачем вказано на пропуск строку звернення до суду позивачем по всім наказам та відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.
Ухвалою суду від 04.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду.
У зв`язку з відсутністю згоди позивача на врегулювання спору за участю судді судом процедура врегулювання спору за участі судді не застосовувалась.
21.02.2020 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.04.2020 року залишено без задоволення заяву представника відповідача про відмовлення у прийнятті та залишення без розгляду заяви про зменшення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, вказавши, що працював на ПрАТ «ЗАК» на посаді начальника цеху № 10 з 01.07.2017 року. У квітні та травні 2018 року у цеху були перевищені норми браку продукції, через що йому було оголошено догану та стягнуто середній заробіток, хоча його вини у браку не було, а норми браку на підприємстві перевищувались майже завжди.
У вересні 2018 року заступник начальника цеху № 10 з власної ініціативи підняв рівень вологості в цеху, хоча вона і залишалась в межах норми, але мала своїм наслідком масовий брак продукції. Після з`ясування причин браку ОСОБА_1 дав вказівки щодо повернення рівня вологості до попередніх показників.
Наступним наказом ОСОБА_1 притягли до відповідальності через те, що в цеху не здійснювалось прибирання, у зв`язку з чим підприємство скористалось послугами клінінгової компанії. Натомість прибирання в цеху проводилось належним чином, а працівники клінінгової фірми чистили стіни та стелю, чого не могли здійснити працівники цеху, адже висота стелі в цеху 13 метрів.
У грудні 2018 року при здійснені інвентаризації виявили нестачу алюмінієвих дисків, вартість нестачі стягнули вибірково з працівників цеху. Вказуючи, що з приводу неналежного виконання працівниками охорони своїх обов`язків ОСОБА_1 повідомляв керівництво підприємства, натомість жодних заходів вжито не було, на підприємстві встановлені відеокамери, однак записи з них для встановлення осіб, причетних до нестачі, не переглядали, до правоохоронних органів не звертались, при цьому сам ОСОБА_1 не несе відповідальності за збереження матеріальних цінностей, вказував на безпідставність стягнення з нього збитків внаслідок нестачі.
У березні 2019 року знов було проведено інвентаризацію та виявлено нестачу алюмінієвих дисків, для відшкодування вартості викраденого майна було прийняте рішення про звернення утримання з його заробітної плати, з чим він не погодився. Оскільки внаслідок систематичних наказів та стягнень з його заробітку ОСОБА_1 був фактично позбавлений належної оплати праці та з метою отримання належних йому виплат, позивач під тиском написав заяву про звільнення за угодою сторін, не вбачаючи іншої можливості отримати належний йому заробіток, але при звільнені заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку йому виплачені не були.
Щодо не звернення до суду протягом тримісячного строку після ознайомлення з наказами, ОСОБА_1 вказував, що він юридично не обізнаний та кожного разу сподівався, що порушення його прав припиниться та заробітна плата йому буде виплачена, однак, оскільки фактично цього не сталось, а у березні 2019 року його було звільнено, тож після цього він звернувся за юридичною допомогою. Одразу після звернення до адвоката за допомогою позов подати не міг, адже не мав копій оскаржуваних наказів, а також довідок про середній заробіток, який на підприємстві не постійним, а залежить від результатів роботи, кількості робочих днів, тощо.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, вказуючи, що до ОСОБА_1 з боку керівництва підприємства було застосовано дискримінаційне ставлення, що виразилось у винесенні систематичних безпідставних наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, з яких неможливо зрозуміти в чому конкретно полягали порушення службових обов`язків ОСОБА_1 , а також утримання заробітної плати позивача. Також представники позивача вказували, що положеннями ст. 233 ч. 2 КЗпП вимоги позивача не обмежені будь-якими строками, адже стосуються стягнення заробітної плати, натомість, враховуючи заяву відповідача з цього приводу, просили поновити строки для звернення до суду із позовом з приводу вимог про визнання протиправними перших чотирьох наказів, оскільки позивач намагався отримати заробітну плату, а розмір середнього заробітку повинен був розраховуватись за період її невиплати. Щодо останнього наказу, то позов подано в межах тримісячного терміну, адже позов подано засобами поштового зв`язку 07.06.2019 року.
Представник відповідача проти позову заперечував повністю, вказував, що дійсно ОСОБА_1 працював на посаді начальника цеху виробництва відрізних кіл та шліфувальної шкурки ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» та був звільнений наказом від 25.02.2019 року з 07.03.2019 року за угодою сторін. До ОСОБА_1 , а також інших працівників цеху дійсно застосовувались дисциплінарні стягнення, які застосовувались правомірно. На підставі наказів з заробітної плати ОСОБА_1 здійснювались в межах 20% від заробітку утримання для погашення матеріального збитку, завданого підприємству. Накази про застосування дисциплінарних стягнень ОСОБА_1 не оскаржувались до звільнення, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся лише після звільнення. Представник відповідача вказував, що ОСОБА_1 пропустив встановлений ст. 233 КЗУпП строк звернення до суду, адже копії наказів йому вручались при їх винесенні. При звільненні ОСОБА_1 дійсно не були виплачені заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку, адже нараховані кошти були утримані для погашення матеріального збитку, завданого підприємству.
При вивченні письмових доказів судом встановлено наступне.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 з 04.04.2017 по 07.03.2019 року працював на ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», зокрема з 01.07.2017 року по день звільнення на посаді начальника цеху виробництва відрізних кругів і шліфувальної шкурки (а.с. 5-12).
В період роботи ОСОБА_1 на посаді начальника цеху виробництва відрізних кругів і шліфувальної шкурки останній притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Так, наказом № 118 від 09.07.2018 року за грубі порушення вимог посадових інструкцій, недбале ставлення до виконання службових обов?язків, самоусунення та не проведення своєчасної, планомірної роботи по забезпеченню належного технічного стану обладнання начальнику цеху ОСОБА_1 та іншим працівникам цеху оголошено догану. З метою відшкодування спричиненого підприємству матеріального збитку стягнуто з заробітної плати ОСОБА_1 та інших працівників цеху суму 63548,92 гривень пропорційно визначеним окладам. Доручено головному бухгалтеру організувати утримання спричиненого збитку в розмірі, що не перевищує середній заробіток працівника, але не більше 20% на місяць від суми відшкодування шкоди кожного.
З тексту наказу вбачається, що у квітні та травні 2018 року виник понаднормовий брак продукції внаслідок неякісного налаштування обладнання та несвоєчасної заміни пресустаткування.
Причиною отримання понаднормового браку щодо ОСОБА_1 вказано відсутність принципової позиції щодо вимоги від заступника начальника цеху № 10 ОСОБА_2 , майстра з ремонту механічного обладнання та технологічного устаткування цеху виробництва відрізних кіл та шліфувальної шкурки ОСОБА_3 , майстра з ремонту механічного обладнання цеху № 10 ОСОБА_4 , старшого майстра виробництва з ремонту відрізних кіл ОСОБА_5 , майстрів зміни ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про приведення обладнання у працездатний стан, що виключає випуск бракованої продукції та прийняття своєчасних заходів реагування з усунення несправності обладнання та зауважень формувальників.
З пояснювальної записки ОСОБА_1 вбачається, що причинами підвищеного браку є відсутність нового пресустаткування та запчастин для пресів, відсутність кваліфікованих технологів, недостатня кваліфікація деяких формувальників та недостатня уважність формувальників, більшість з яких працює по 12 годин постійно.
Наказом № 162 від 13.09.2018 року за порушення вимог посадових інструкцій, недбале ставлення до виконання службових обов?язків, самоусунення та не проведення своєчасних заходів по усуненню причин виходу бракованої продукції начальнику цеху ОСОБА_1 заступнику цеху ОСОБА_9 оголошено догану. З метою відшкодування спричиненого підприємству матеріального збитку стягнуто з заробітної плати ОСОБА_1 та ОСОБА_9 по 100% посадового окладу з кожного.
З тексту наказу вбачається, що за серпень 2018 року брак відрізних кіл склав 2,19%, натомість як за нормою становить 1,31%. Сума збитку внаслідок перевищення браку склала 96498,83 гривні.
Причиною браку в наказі зазначене одноосібне рішення заступника начальника цеху № 10 ОСОБА_9 змінити показник вологості в цеху. Щодо ОСОБА_1 зазначено, що він не проявив принципової позиції щодо заступника начальника цеху ОСОБА_9 з забезпечення стійкої якості продукції, не забезпечив аналізу причин випуску бракованої продукції та не вжив своєчасних заходів реагування для усунення причин.
Відповідно до пояснювальної записки ОСОБА_1 від 05.09.2018 року можливою причиною виробництва бракованої продукції є рішення заступника начальника цеху ОСОБА_9 підвищити вологість.
Аналогічні пояснення надані і заступником начальника цеху № 10 ОСОБА_9 .
Наказом № 252 від 12.12.2018 року за неналежне виконання посадових обов?язків начальнику цеху ОСОБА_1 та заступнику начальника цеху ОСОБА_9 оголошено догану. З метою часткової компенсації додаткових витрат комбінату утримано по 15% посадового окладу з ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .
З наказу вбачається, що в ході перевірки 08.11.2018 року виконання заходів, направлених на дотримання культури виробництва на ділянці відрізних кіл цеху № 10 встановлено, що змінними майстрами не виконується вимоги наказу № 143 від 13.10.2017 року частині відображення з змінному журналі при переданні зміни результатів прибирання робочих місць та закріплених територій; формально існувала створена цехова комісія щотижневого контролю утримання робочих місць ділянки виробництва відрізних кіл.
Недоотримання порядку щоденних та щотижневих прибирань на робочих місцях та закріплених територіях цеха, а головне відсутність постійного щоденного контролю з боку керівників виробництва, в першу чергу начальника цеху № 10 ОСОБА_1 , привело до передчасного зносу коштовного обладнання та пресоснастки, так і слідство однієї з причин понаднормового браку, захаращенню виробничих ділянок, порушенню норм охорони праці та промсанітарії.
У зв`язку з незадовільним утримання виробничих приміщень були додатково задіяні з 22 по 26 серпня 2018 року сили ПП «Теплокомунсервіс» для сухого знепилення виробничих приміщень ділянки виробництва відрізних кіл цеху № 10, при цьому підприємством були понесені додаткові витрат на оплату наданих послуг в сумі 34560 гривень.
Відповідно до договору від 01.08.2018 року між ПНВП «Текплокомунсервіс» та ПрАТ «ЗАК» та акту надання послуг ПНВП «Текплокомунсервіс» провели роботи зі знепилення стін та стелі цеху виробництва відрізних кіл та формувального цеху. Вартість робіт склала 34560 гривень.
Згідно з актом від 08.11.2018 року (а.с. 145) в ході перевірки порядку дотримання наказу № 143 від 13.10.2017 року (а.с. 143) (а.с. 143) виявлено невиконання змінними майстрами вимог наказу в частині відображення в журналі при переданні зміни результатів стану робочих міст та закріплених територій, не ведеться документальне оформлення результатів роботи цехової щоденної комісії з контролю утримання робочих місць та закріплених до ділянки територій.
Наказом № 267 від 27.12.2018 року за неналежне виконання посадових обов?язків та допущену бездіяльність щодо збереження майна начальнику цеху ОСОБА_1 оголошено догану. З метою часткового відшкодування завданих збитків утримано з ОСОБА_1 100% середньомісячного заробітку.
Як зазначено у наказі нестача стала можливою внаслідок протиправної бездіяльності начальника цеху № 10, який неналежним чином виконує обов`язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, наказами і розпорядженнями підприємства, що також простежується в порушенні трудової та виробничої дисципліни, що виразилось у відсутності контролю за збереженням ТМЦ на ввіреній йому ділянці, у відсутності контролю за обліком ТМЦ та за роботою персоналу в змінах.
Відповідно до наказу ОСОБА_1 не виконані п. 2.8, 2.17, 4.2, 4.4 посадової інструкції.
Як зазначено в службовій записці від 20.12.2018 року ОСОБА_1 ним повідомлено про виявлену під час інвентаризації на 03.12.2018 року нестачу алюмінієвих плит, можливою причиною чого є викрадення. Пояснити в який саме спосіб та хто саме скоїв крадіжку ОСОБА_1 не міг.
Відповідно до інвентаризаційного опису від 03.12.2018 року, звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 17.12.2018 року виявлено нестачу 3668 алюмінієвих плит вартістю 155499,34 гривень з ПДВ.
19.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою на ім?я голови правління ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат» про звільнення його за угодою сторін.
Відповідно до запису № 18 у трудовій книжці ОСОБА_1 07.03.2019 року звільнений за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗУпАП на підставі наказу № 35б від 25.02.2019 року.
Наказом № 50 від 07.03.2019 року ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності та з метою часткового відшкодування завданих збитків утримано 100% середнього місячного заробітку.
Як зазначено в наказі нестача майна стала можливою внаслідок протиправної бездіяльності працівників цеху № 10, які неналежним чином виконують обов`язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, договором про колективну (бригадну) відповідальність, наказів та розпоряджень підприємством. Відповідно до наказу ОСОБА_1 не виконані п. 2.8, 2.17, 4.2, 4.4 посадової інструкції.
Відповідно до інвентаризаційного опису від 04.03.2019 року, звіряльної відомості результатів інвентаризації запасів від 07.03.2019 року виявлено нестачу 1724 алюмінієвих плит вартістю 63263,90 гривень з ПДВ.
Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 вказував, що нестача алюмінієвих плит пояснюється відсутністю належного контролю за роботою персоналу, оскільки у змінах з 15.30 до 23.30 та з 23.30 до 07.30 працює один змінний майстр, який, спостерігаючи за працівниками в кількості 27-30 осіб, не може контролювати збереження матеріальних цінностей.
Оцінюючи доводи позивача щодо незаконності наказів про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відсутності підстав для застосування до нього дисциплінарних стягнень, суд виходить з наступного.
Щодо наказів № 118 від 09.07.2018 року та № 162 від 13.09.2018 року.
За наказом № 118 ймовірною причиною перевищення браку є недостатня кількість кваліфікованого персоналу, відсутність нового обладнання та запчастин для існуючого обладнання, тощо.
За наказом № 162 ймовірною причиною перевищення нормативу браку продукції визначено одноосібне рішення заступника начальника цеху № 10 ОСОБА_9 по зміні кліматичних умов на ділянці виробництва, а саме підвищення рівня вологості.
Як вказує ст. 112 КЗпП при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.
Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.
Статтею 130 КЗпП визначено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є винна поведінка працівника, який не виконав конкретних службових обов`язків, а передумовою для покладення на працівника обов`язку з відшкодування шкоди є винні протиправні дії або бездіяльність конкретного працівника.
Натомість ОСОБА_1 при застосуванні дисциплінарних стягнень за наказами № 118 та № 162 інкриміновано «відсутність принципової позиції», хоча з тексту наказу № 118 вбачається, що незважаючи на зауваження формувальників цеху № 10 механослужбою цеху не приймалось своєчасних заходів для усунення виявлених неполадок в роботі обладнання, а з тексту наказу № 162, що рішення про зміну технологічних умов виробництва продукції прийняте одноосібно заступником начальника цеху ОСОБА_9 та про таке рішення ОСОБА_1 не знав, дозволу на підвищення рівня вологості не давав та проконтролювати цю ситуацію не міг.
Оскільки ОСОБА_1 не приймає на роботу та не звільняє з роботи працівників підприємства, при прийманні на роботу не перевіряє наявності у них достатніх досвіду та кваліфікації, не організує навчання працівників та підвищення ними кваліфікації, не придбає обладнання та запчастини для ремонту обладнання, тож підстав для накладення на нього дисциплінарного стягнення за наказом № 118 суд не вбачає.
Враховуючи, що виробництво бракованої продукції у серпні 2018 року стало наслідком одноосібного рішення заступника начальника цеху № 10 ОСОБА_9 , суд також вважає, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в цьому випадку було безпідставним.
При цьому в частині накладення дисциплінарного стягнення наказом № 118 працедавцем порушено місячний строк, передбачений ст. 148 КЗпП, адже понаднормовий брак за квітень 2018 року очевидно мав бути та був виявлений або наприкінці квітня або на початку травня 2018 року, про що додатково свідчать накази № 37 від 02.05.2018 року, № 38 від 03.05.2018 року, № 39 від 04.05.2018 року, № 40 від 07.05.2018 року, № 41 від 07.05.2018 року, №42 від 14.05.2018 року, №43 від 14.05.2018 року, № 128 від 15.05.2018 року, №44 від 18.05.2018 року, №45 від 21.05.2018 року, №46 від 22.05.2018 року, №47 від 24.05.2018 року, №48 від 29.05.2018 року, №49 від 30.05.2018 року, №50 від 30.05.2018 року, №51 від 31.05.2018 року, №52 від 31.05.2018 року (а.с. 106-122), а понаднормовий брак за травень 2018 року мав бути виявлений або наприкінці травня або на початку червня 2018 року, натомість як дисциплінарне стягнення застосоване лише 09.07.2018 року.
Щодо наказу № 252 від 12.12.2018 року суд враховує, що статтею 153 ч. 1, 2 КЗпП передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення чого покладається на власника або уповноважений ним орган.
Таким чином, саме відповідач мав обов?язок із створення безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві, а зокрема в цеху № 10.
Доказів на підтвердження того, що особисто ОСОБА_1 або працівниками цеху № 10 прибирання робочих місць здійснювалось неналежним чином та саме це, а не сам процес виробництва, мало наслідком утворення пилу на сталі та стінах приміщення цеху, на суду надано не було.
Складеним 08.11.2018 року актом підтверджено виключно невідображення результатів прибирання у відповідному журналі, а не відсутність самого прибирання або здійснення його неналежним чином, що очевидно не могло бути причиною наявності пилу на стінах та стелі цеху.
При цьому суд враховує, що договір про проведення робіт з «обезпилення» стін та стелі цеху укладений 01.08.2018 року, самі роботи проведені 22-26 серпня 2018 року, натомість як перевірка дотримання заходів із прибирання проведена лише 08.11.2018 року.
Як вказав ОСОБА_1 та це відповідачем спростовано не було, висота стелі приміщенні цеху № 10 становить близько 13 метрів, тож працівники не мали можливості провести самостійно ті роботи, які були проведені у відповідності до укладеного 01.08.2018 року договору.
При цьому наказом № 252 від 12.12.2018 року на ОСОБА_1 покладені саме затрати підприємства з оплати послуг за договором від 01.08.2018 року за відсутності причинного зв?язку між недоліками, зазначеними в акті від 08.11.2018 року, та послугами, замовленими за договором від 01.08.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в даному випадку, компенсуючи за рахунок заробітної плати ОСОБА_1 та його заступника витрат за договором, підприємство без жодних на те підстав переклало на працівників витрати, яке у відповідності до вимог чинного законодавства має нести самостійно, виконуючи обв`язок із забезпечення безпечних умов праці.
При цьому, застосовуючи до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення, відповідачем порушені строки притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.
Так, статтею 148 КЗпП передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Як вбачається з вищевикладених документів, а саме договору, акту та наказу договір про проведення робіт ПрАТ «ЗАК» укладений 01.08.2018 року, тож щонайпізніше у цю дату підприємством було виявлено необхідність у проведенні таких робіт, за актом виконаних робіт вони прийняті 27.08.2018 року, перевірка дотримання порядку прибирання робочих місць та закріпленої території проведена 08.11.2018 року, натомість як дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 застосовано лише 12.12.2018 року.
Щодо наказів № 267 від 27.12.2018 року та № 50 від 07.03.2019 року суд враховує наступне.
У відповідності до договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність від 27.07.2017 року, укладеного між керівником ПрАТ «ЗАК» та начальником цеху № 10 ОСОБА_1 колектив (бригада) бере на себе колективну (бригадну) матеріальну відповідальність за незабезпечення зберігання майна та інших цінностей, переданих для використання для виробництва відрізних кіл, а також за випуск бракованої продукції, який викликаний несанкціонованими діями персоналу колективу.
Статтею 135-2 КЗпП передбачено, що при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв`язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.
Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).
Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об`єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення.
Натомість в даному випадку суд не може погодитись із тим, що при випуску продукції працівниками цеху № 10 неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, адже працівники цеху працюють позмінно та випуск бракованої продукції конкретним працівником можна вільно відслідкувати.
Також суд звертає увагу на те, що договір від 27.07.2017 року всупереч вимогам ст. 153-2 ч. 2 КЗпП не підписаний всіма членами колективу (бригади), а підписаний з боку працівників цеху № 10 включно ОСОБА_1 , тож у відповідності до положень ст. 639 ч. 3 ЦК України не може вважатись укладеним.
Також суду не було надано доказів того, що колективна матеріальна відповідальність працівників цеху була встановлена за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність від 27.07.2017 року не відповідає положенням КЗпП, а отже і не може бути застосований при покладенні матеріальної відповідальності на працівників цеху, зокрема на ОСОБА_1 .
Оцінюючи підставність покладення на ОСОБА_1 матеріальної шкоди за виявлену недостачі, суд керується наступним.
Статтею 138 КЗпП саме на власника покладається обов?язок довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду.
Статтею 130 КЗпП передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Статтею 131 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Статтею 132 КЗпП передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві
Статтею 133 КЗпП визначені випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників, згідно із якою у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
Випадки повної матеріальної відповідальності визначені ст. 134 КЗпП.
Оскільки наказами № 267 та № 50 до ОСОБА_1 застосовано матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку, тож працедавцем в даному випадку застосовано обмежену матеріальну відповідальність у відповідності до положень ст. 133 КЗпП.
Суд наголошує, що статтею 133 КЗпП не передбачено взагалі в якості підстави для застосування обмеженої матеріальної відповідальності виявлення недостачі внаслідок викрадення майна підприємства, адже у разі коли шкоди завдано недостачею, то застосовуються положення ст. 134 КЗпП, яка визначає випадки повної матеріальної відповідальності.
При цьому з наданих копій робочої інструкції комірника цеху № 10 вбачається, що саме до обов`язків комірника віднесено приймання на склад, зберігання та видача зі складу матеріальних цінностей, сировини, напівфабрикатів, готової продукції, деталей, інструментів, речей, тощо; ведення обліку наявних на складі матеріальних цінностей і звітної документації про їх рух; забезпечення зберігання матеріальних цінностей.
Відповідно до Положення про управління економічної безпеки та правового забезпечення (далі УЕБПЗ) ПрАТ «ЗАК» від 26.09.2017 року до основних завдань УЕБПЗ віднесено забезпечення захисту власності акціонерного товариства від злочинних ч інших посягань, організація та проведення заходів з виявлення викрадень сировини та готової продукції, невиробничих втрат сировини та матеріалів.
До функцій УЕБПЗ віднесено за висновками перевірок та інвентаризацій ставити перед правління підприємства питання про притягнення до відповідальності осіб. винних у порушенні законів, розтратах, безгосподарчості та пособництві у викраденнях майна підприємства; внесення пропозицій правлінню підприємства з впровадження на підприємстві додаткових заходів, направлених на покращання збереження власності підприємства.
Між тим, незважаючи на те, що у грудні 2018 року та у лютому 2019 року були виявлені недостачі майна, ПрАТ «ЗАК» не проведено службового розслідування, не з`ясовано на якому етапі переміщення по підприємству зникли алюмінієві плити, в який саме спосіб та які саме особи причетні до цього. Незважаючи на те, що вартість майна є значною, відповідальні працівники підприємства, зокрема працівники управління економічної безпеки та правового забезпечення, до правоохоронних органів для ініціювання здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження не звертались.
Сам ОСОБА_1 в своїх письмових поясненнях від 20.12.2018 року вказував, що ймовірною причиною недостачі алюмінієвих плит може бути їх викрадення, а обов`язки із запобігання викраденням майна покладені на охорону підприємства та управління економічної безпеки та правового забезпечення.
Натомість будь-яких заходів для з`ясування причин недостачі, розслідування ймовірних крадіжок та встановлення причетних до цього осіб підприємством вжито не було, логічним наслідком чого і стала недостача у лютому 2019 року.
Таким чином, ПрАТ «ЗАК» не виконано свого прямого обов`язку зі створення працівникам умов, необхідних для забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що при застосуванні дисциплінарних стягнень за всіма наказами ПрАТ «ЗАК» не дотримано положень чинного законодавства, не встановлено винного невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов`язків, а з тексту наказів взагалі не виявляється можливим зрозуміти які конкретно дії вчинив або яку бездіяльність допустив ОСОБА_1 , що б було порушенням або невиконанням покладених на нього обов`язків.
Враховуючи вказані висновки суду, є підстави для задоволення вимог в частині визнання усіх наказів незаконними, а як наслідок і стягнення з ПрАТ «ЗАК» на користь ОСОБА_1 утриманої за цими наказами заробітної плати в межах заявленої позивачем суми, правильність якої відповідачем не заперечувалась. Тож судом не перевірялась.
Оскільки відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині вимог про визнання наказів незаконними, суд виходить з наступного.
Статтею 233 ч. 1, 2 КЗпП визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки усіма п?ятьма оскаржуваними позивачем наказами, окрім застосування до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного стягнення, також здійснювались утримання з заробітної плати позивача, тож вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати не обмежені будь-якими строками.
Вимоги ж про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати внаслідок незаконного її утримання є похідними від первісних вимог про стягнення самої заробітної плати, тож, враховуючи пояснення позивача щодо причин невчасного звернення з вимогами , які випливають з перших чотирьох наказів, а також враховуючи положення статей 234, 238 КЗпП, суд вважає справедливим винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Оскільки розрахунки позивача в частині середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відповідачем не оспорювались, тож судом правильність нарахувань не перевіряється, адже суд здійснює розгляд справи в межах заявлених вимог та висловлених заперечень.
З наданої позивачем довідки (а.с. 41) вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано до виплати 30458,13 гривень, з яких 21110.1 гривень компенсація за невикористану відпустку, натомість фактично виплачено нічого не було.
Як пояснив представник відповідача усі належні до виплати ОСОБА_1 суми були утримані підприємством в рахунок відшкодування завданої шкоди за оспорюваними наказами.
Статтею 116 КЗпП визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як вказуєст.117КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас при визначенні сум середнього заробітку за час затримки виплати суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 та вважає справедливим зменшити розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з наступних міркувань.
Так, не отримавши заробітної плати в належному обсягу за наслідками винесення наказів № 118, 162, 252 та 267 у 2018 році, ОСОБА_1 одразу до суду не звернувся, а подав позов лише у червні 2019 року, що суттєво збільшило розмір відповідальності роботодавця за невиконання обов?язку з виплати заробітної плати, у зв?язку з чим суд вважає необхідним зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру утриманої з заробітку ОСОБА_1 за кожним з наказів суми.
Натомість з позовними вимогами про стягнення невиплаченої заробітної плати, яка належала до виплати безпосередньо при звільнені, а також компенсації за невикористану відпустку, ОСОБА_1 звернувся через три місяця після звільнення, тож в цьому випадку суд не вбачає підстав для зменшення розміру відповідальності відповідача.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.
Статтею 237-1 КЗпП визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд погоджується з тим, що внаслідок систематичної протягом тривалого періоду часу недоплати ОСОБА_1 належної йому заробітної плати, а також нездійснення розрахунку при звільненні позивач дійсно зазнав певних обмежень, викликаних порушенням його прав. Водночас позивач не вказав яким саме чином невиплата заробітної плати вплинула на його життєві зв`язки та чи обумовило це необхідність вживання додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому суд вважає, що стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та розрахунку при звільнені, само по собі є достатньою компенсацією завданих позивачеві моральних страждань, отже підстав для додаткового стягнення ще і моральної шкоди не вбачає.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, вимоги про визнання незаконними наказів, які є вимогами немайнового характеру та оплачуються окремо за кожну, судом задоволені, тож судовий збір підлягає стягненню з відповідача.
За звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати позивач звільнений від сплати судового збору, однак, вимоги про стягнення середнього заробітку оплачуються судовим збором на загальних підставах як позовні вимоги майнового характеру, тож, виходячи з принципу пропорційності їх розподілу та відстрочення сплати судового збору позивачеві, суд стягує судовий збір з обох сторін пропорційно розміру позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» про визнання незаконними наказів, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ голови правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» № 118 від 09.07.2018 року про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в частині утримання заробітної плати ОСОБА_1 для відшкодування спричиненої матеріальної шкоди.
Визнати незаконним наказ голови правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» № 162 від 13.09.2018 року про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в частині утримання 100% посадового окладу ОСОБА_1 .
Визнати незаконним наказ голови правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» № 252 від 12.12.2019 року про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в частині утримання 15% посадового окладу ОСОБА_1 .
Визнати незаконним наказ голови правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» № 267 від 27.12.2018 року про притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в частині утримання 100% середньомісячного заробітку ОСОБА_1 .
Визнати незаконним наказ голови правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» № 50 від 07.03.2019 року про притягнення до матеріальної відповідальності в частині утримання середньомісячного заробітку ОСОБА_1 .
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 28159,54 гривень (двадцять вісім тисяч сто п?ятдесят дев?ять гривень 54 коп).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 21110,1 гривень (двадцять одна тисяча сто десять гривень 10 коп).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, утриманої за наказом № 118 від 09.07.2018 року, в розмірі 55000 (п?ятдесят п?ять тисяч) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, утриманої за наказом № 162 від 13.09.2018 року, в розмірі 66000 (шістдесят шість тисяч) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, утриманої за наказом № 252 від 12.12.2018 року, в розмірі 9900 (дев?ять тисяч дев?ятсот) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, утриманої за наказом № 267 від 27.12.2018 року, в розмірі 66300 (шістдесят шість тисяч триста) гривень.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, утриманої за наказом № 50 від 07.03.2019 року, в розмірі 50975,26 гривень (п?ятдесят тисяч дев?ятсот сімдесят п?ять гривень 26 коп).
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку в розмірі 50975,26 гривень (п?ятдесят тисяч дев?ятсот сімдесят п?ять гривень 26 коп).
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 9220,8 (дев?ять тисяч двісті двадцять гривень 80 коп).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 4226,2 (чотири тисячі двісті двадцять шість гривень 20 коп).
Відповідно до ст. 265 ч. 5 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
відповідач Приватне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат», місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Олексія Поради, 44, код ЄДРЮО 00222226.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення. З урахуванням положень п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.
Суддя О.І. Дацюк
Повний текст рішення суду виготовлений 07 вересня 2020 року
