Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 212/5797/15-ц

провадження № 61-2578св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (далі - ПрАТ «Суха Балка») про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 29 липня 1967 року по 24 жовтня 1978 року та з 08 лютого 1985 року по 25 лютого 2008 року він перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством «Євраз Суха Балка» (далі - ПАТ «Євраз Суха Балка»), правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка». За час його роботи неодноразово підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади всіх працівників. Проте, починаючи з 2000 року та до моменту звільнення ПАТ «Євраз Суха Балка» нараховувало і виплачувало йому заробітну плату за період відпусток без врахування вказаних підвищень. За результатами проведеної у 2012 році перевірки, зокрема на підставі Спільної постанови генерального директора ПрАТ «Суха Балка» і профспілкових комітетів від 06 лютого 2012 року № 3 відповідач провів йому донарахування заробітної плати за періоди відпусток в розмірі 15 462,75 грн (із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71) і в подальшому, виключивши з нарахованої суми податки та обов`язкові платежі, виплатив 13 048,68 грн. Таким чином, роботодавець визнав факт порушення трудового законодавства при розрахунку заробітної плати колишнім працівникам. Він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток, а також - на компенсацію майнових втрат, яких він зазнав унаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просивстягнути з ПрАТ «Суха Балка» на свою користь:

- компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги за період з дати затримки на один календарний місяць виплати заробітної плати за час першої відпустки по день фактичної виплати заборгованості із заробітної плати за весь період відпусток, а саме з серпня 2000 року по травень 2012 року в сумі 636,49 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 червня 2016 року в розмірі 791 965,94 грн;

- 9 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у складі судді Борис О. Н. позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка»на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 636,49 грн без урахування утримання податків з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 791 965,94 грн. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати, 800 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» судовий збір на користь держави в розмірі 9 329,26 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки станом на день звільнення з роботи ПрАТ «Суха Балка» не провело виплату всіх належних ОСОБА_1 сум, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , засад розумності, виваженості і справедливості суд оцінив моральну шкоду в розмірі 800 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Суха Балка» задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року змінено, а саме: зменшено розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, стягнутої з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 , з 636,49 грн до 432,41 грн; зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з ПрАТ «Суха Балка»на користь ОСОБА_1 , з 791 965,49 грн до 25 000 грн. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевий суд неправильно визначив розмір компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, оскільки із суми нарахованої позивачу заробітної плати за кожну відпустку відрахував лише податки. Однак такий розрахунок здійснюється на основі «чистої» заробітної плати, тобто за мінусом утриманих сум податків та обов`язкових платежів. Зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 791 965,94 грн до 25 000 грн, суд апеляційної інстанції взяв до уваги такі обставини, як: часткове задоволення вимог позивача про виплату належних йому при звільненні сум; розмір недоплаченої суми; неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; дії відповідача щодо її виплати.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, а рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно визначив суму компенсації втрати частини заробітної плати, оскільки у спірні періоди перебування позивача у відпустках види та розміри податків і обов`язкових платежів, які підлягали утриманню із заробітної плати, були різними. Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині стягнення вказаної компенсаціїпідлягали задоволенню повністю, то підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні були відсутні. Крім того, в місцевому суді сторона відповідача не висловлювала своїх заперечень щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості.

У березні 2019 року ПрАТ «Суха Балка» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

21 лютого 2019 року справа № 212/5797/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди не оскаржується, а тому силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що в періоди з 29 липня 1967 року по 24 жовтня 1978 року та з 08 лютого 1985 року по 25 лютого 2008 року ОСОБА_1 працював на різних посадах в ПАТ «Євраз Суха Балка», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка».

Протягом 1995-2008 років неодноразово збільшувалися тарифні ставки і посадові оклади працівників товариства, проте зазначені підвищення не враховувалися при обчисленні середнього заробітку при наданні їм відпусток.

25 лютого 2008 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

У 2011 році відповідачем було встановлено, що при розрахунку середнього заробітку при оплаті працівникам відпусток не враховувалися коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

З метою усунення вказаних порушень трудового законодавства протоколом засідання наглядової ради ПАТ «Євраз Суха Балка» від 03 лютого 2012 року надано згоду генеральному директору на проведення перерахунку та виплати заробітної плати за час відпусток працюючим та колишнім працівникам товариства, починаючи з 01 січня 1995 року.

Спільною постановою генерального директора та профспілкових комітетів ПАТ «Євраз Суха Балка» від 06 лютого 2012 року № 3 вирішено провести перерахунок заробітної плати колишнім працівникам товариства за період з 01 січня 1995 року по 01 березня 2010 року із застосуванням формули: корегуючий коефіцієнт = 1 + розмір підвищення тарифних ставок та посадових окладів (у частках одиниці) х 0,71.

На виконання вказаної постанови наказом ПАТ «Євраз Суха Балка» від 16 лютого 2012 року № 295 проведено розрахунок сум недоплаченої працівникам заробітної плати за час відпусток і визначено порядок їх виплати.

У травні 2012 року позивач звернувся до товариства із заявою, в якій просив перевірити правильність нарахування середньої заробітної плати за період його роботи, включаючи час основних та додаткових щорічних відпусток.

За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 була нарахована недоплачена заробітна плата за період відпусток (серпень 1997 року - лютий 2008 року) в розмірі 15 462,75 грн та 08 червня 2012 року виплачено 13 048,68 грн.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Євраз Суха Балка» із заявою, в якій просив провести з ним повний розрахунок за період перебування сторін у трудових відносинах, а саме: виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги на підставі статті 34 Закону України «Про оплату праці»; виплатити середній заробіток за час затримки виплати недоплаченої заробітної плати з дня, наступного за днем звільнення по день подання цієї заяви.

Відповідач відмовився задовольнити вказані вимоги в добровільному порядку.

Звертаючись в липні 2015 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь:

- компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку із порушенням строків її виплати, відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги, за період з дати затримки на один календарний місяць виплати заробітної плати, за час першої відпустки по день фактичної виплати заборгованості із заробітної плати за весь період відпусток, яка проведена у 2012 році, а саме: за період з серпня 2000 року по травень 2012 року в сумі 14 445,10 грн;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 вересня 2015 року в розмірі 731 072 грн;

- 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Ухваленим в цій справі рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року позов було задоволено частково. Зокрема, стягнуто з ПрАТ «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 : компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період з серпня 2000 року по травень 2012 року в розмірі 14 445,10 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2008 року по 25 вересня 2015 року в сумі 4 000 грн, а також - 1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої несвоєчасною виплатою заробітної плати, та 4 790,80 грн витрат, понесених на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року було скасовано в частині задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

На виконання вказаних судових рішень 26 травня 2016 року ПрАТ «Суха Балка» виплатило позивачу 14 445,10 грн компенсації втрати частини заробітної плати, 4 000 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив, зокрема стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати за час відпусток у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 636,49 грн, яка є різницею між компенсацією, що підлягала виплаті (15 081,59 грн), та вже сплаченою товариством на виконання вищевказаних судових рішень сумою (14 445,10 грн).

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про відпустки» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 було затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 10 Порядку № 100 встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригується на коефіцієнти підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Такий порядок з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, якою затверджено Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (далі - Положення № 1427).

З 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). При цьому згідно з пунктом 2 вказаної Постанови компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2000 року, проводиться відповідно до Положення № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.

Тобто своєчасно не виплачені суми коштів за період з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року підлягають компенсації на підставі Положення № 1427, а з 01 січня 2001 року - на підставі Порядку № 159.

При цьому зазначені нормативні акти не містять будь-якого виключення для нарахування такої компенсації залежно від способу виплати сум доходу - в добровільному чи судовому порядку.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11.

Згідно з пунктами 2 та 3 Положення № 1427 компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. Коефіцієнт приросту споживчих цін розраховується з трьома знаками після коми. Індекси споживчих цін для розрахунку коефіцієнта приросту споживчих цін щомісячно публікуються Держкомстатом наростаючим підсумком з початку того року, в якому виникла заборгованість із виплати заробітної плати, що підлягає компенсації відповідно до пункту 2 цього Положення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, обчислення компенсації втрати частини доходів за формулами, які містяться в Положенні № 1427 та Порядку № 159, здійснюється на основі так званої «чистої» заробітної плати, яка вже не включає в себе сум, що підлягали відрахуванню на сплату податків і обов`язкових платежів.

У довідці ПАТ «Євраз Суха Балка» (том 2, а. с. 196) (далі - Довідка) міститься інформація, зокрема про суми недоплаченої позивачу заробітної плати за кожною окремо взятою відпусткою без виключення сум на податки та обов`язкові платежі, а саме: серпень 1997 року - 59,15 грн; лютий-березень 1998 року - 40,12 грн; липень 1998 року - 8,44 грн; липень-серпень 1999 року - 0,72 грн; липень-серпень 2000 року - 309,03 грн; травень-червень 2001 року - 26,11 грн; липень-вересень 2002 року - 1 943,52 грн; серпень-вересень 2003 року - 2 713,85 грн; травень-червень 2004 року - 1 159,63 грн; серпень-вересень 2004 року - 1 101,05 грн; травень 2005 року - 941,29 грн; серпень-вересень 2005 року - 2 231,23 грн; серпень 2006 року - 367,20 грн; липень-серпень 2007 року - 943,79 грн; жовтень-листопад 2007 року - 889,02 грн; січень-лютий 2008 року - 2 728,60 грн, а всього - 15 462,75 грн, з якої утримано податки в розмірі 2 414,07 грн. Сума виплачених позивачу грошових коштів складає 13 048,68 грн.

Так, у 2000 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали (тут і в подальшому положення статей законів вказуються в редакції, чинній на час окремо взятої відпустки позивача):

- прибутковий податок з громадян на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет КМУ № 13-92), згідно з частиною першою статті 7 якого прибутковий податок з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється за такими ставками: 1 мінімальна заробітна плата включно - не оподатковується; від 1 мінімальної заробітної плати + 1 крб. до 10 мінімальних заробітних плат включно - податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20 відсотків суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат; від 20 мінімальних заробітних плат + 1 крб. до 30 мінімальних заробітних плат включно - податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35 відсотків суми, що перевищує 20 мінімальних заробітних плат; понад 30 мінімальних заробітних плат - податок з 30 мінімальних заробітних плат + 50 відсотків суми, що перевищує 30 мінімальних заробітних плат;

- збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), згідно з пунктом 4 статті 4 якого на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору, зокрема, в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору): 1 відсоток від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн; 2 відсотки від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, якщо сукупний оподатковуваний доход перевищує 150 грн;

- збір на обов`язкове соціальне страхування на підставі Закону України від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 402/97-ВР), згідно з пунктом 2 статті 4 якого на обов`язкове соціальне страхування (у тому числі на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття) встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктом 4 статті 1 цього Закону (фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору), - 0,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного пунктом 3 статті 2 цього Закону, тільки на збір на обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

У 2001 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:

- прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000 роком не змінилися);

- збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000 роком не змінилися);

- внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Закону України від 11 січня 2001 року № 2213-ІІІ «Про розмір внесків на деякі види загальнообов`язкового державного соціального страхування» (далі - Закон № 2213-ІІІ), згідно з пунктами 1 та 2 статті 1 якого розміри внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлювалися: 1) у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням: для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 грн; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 грн; 2) на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

У 2002 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:

- прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000-2001 роками не змінилися);

- збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2001 роками не змінилися);

- внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі пунктів 1 та 2 статті 1 Закону № 2213-ІІІ (розміри внесків у порівнянні з 2001 роком не змінилися).

У 2003 році утриманню із заробітної плати працівника за час відпустки підлягали:

- прибутковий податок з громадян на підставі частини першої статті 7 Декрету КМУ № 13-92 (ставки у порівнянні з 2000-2002 роками не змінилися);

- збір на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі пункту 4 статті 4 Закону № 400/97-ВР (ставки у порівнянні з 2000-2002 роками не змінилися);

- внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі Закону № 2213-ІІІ. При цьому, абзац п`ятий пункту 1 статті 1 цього Закону, який визначав розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, був викладений в новій редакції, а саме: «для найманих працівників - 0,5 відсотка, а для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях товариств УТОГ і УТОС, - 0,25 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян» (розмір внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у порівнянні з 2001-2002 роками не змінився).

01 січня 2004 року Законом України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV) взамін прибуткового податку з громадян введено в дію податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО).

При цьому згідно з пунктом 3.5 статті 3 Закону № 889-IV при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об`єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.